Варіант № 14

За Корольчуком

І. ВПРАЦЬОВУВАНІСТЬ – суб’єктивний стан (СС) покращується, професійна працездатність (ПП) покращується, психофізіологічні показники (ПФП) покращуються, період преадаптації

ІІ. ВИСОКА (ОПТИМАЛЬНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ)- СС хороший, ПП залишається на постійному рівні, ПФП стійкі, період стійкої адекватної адаптації

ІІІ. НЕСТІЙКА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ – СС погіршується, з’являються ознаки втоми, ПП залишається на високому рівні або практично не змінюється (завдяки вольовим зусиллям), ПФП-зрушення показників носять різнонаправлений характер, адаптація неадекватна

IV. НЕУХИЛЬНЕ ЗНИЖЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ- СС: постійне відчуття втоми, що не проходить після регламентованого відпочинку, ознаки перевтоми, ПП: значне зниження кількісних та якісних показників, поява грубих помилок, ПФП одно направлено погіршуються, дезадаптація

V. КІНЦЕВИЙ ПОРИВ (якщо відомо термін закінчення роботи): зникнення ознак перевтоми, покращення ПП за рахунок вольового компоненту, але після закінчення роботи ознаки перевтоми проявляються знову, можливо ще сильніш

1. Психофізіологічні заходи збереження працездатності спеціалістів.

Психофізіологічні заходи умовно можливо розподілити на повсякденні (ультрафіолетове опромінення, додаткова вітамінізація, загартування) та ті, що застосовують за призначенням: оксигенація (вдихання кисню з підвищеним та нормальним тиском), електро-фізіопроцедури (дія імпульсним електричним струмом на ЦНС, електросон, електроакупунктура) та фармакологічні препарати (адаптогени, стимулятори, транквілізатори та ін.). Ультрафіолетове опромінення (УФО) Недостатнє світлове опромінення деяких категорій спеціалістів викликає різнобічні зміни в організмі, найбільш суттєвими з яких є зниження неспецифічної стійкості, погіршення розумової та фізичної працездатності, порушення метаболізму кальцію й фосфору (особливо в нервовій та м'язовій тканинах), підвищення проникливості стінок судин. З метою профілактики цих несприятливих змін в організмі, збереження здоров'я й працездатності проводиться УФО спеціалістів поступово наростаючими дозами. Д одаткова вітамінізація Під час тривалого виконання робочого циклу весь колектив повинен регулярно одержувати комплекс вітамінів А, В1, В2, С, PP. Для цього необхідно систематично контролювати стан вітамінозабезпеченості та своєчасно проводити профілактичну вітамінізацію. Загартування Загартуванням називається підвищення стійкості організму до фізичних факторів навколишнього середовища шляхом періодичної дії зростаючої інтенсивності. Головними його принципами вважаються поступовість в зростанні величини діючого фактора, систематичність, індивідуалізація й різнобічність засобів, що загартовують. До процедур, що загартовують, відносять повітряні, сонячні ванни, водні й банні процедури. Оксигенація Дихання киснем під тиском (гіпербарична оксигенація) дозволяє швидко ліквідувати гіпоксію тканин, прискорює процеси відновлення функціонального стану, суттєво збільшує функціональні можливості організму, підвищує розумову, фізичну й професійну працездатність, а також неспецифічну стійкість організму до екстремальних навантажень. Дія імпульсним електричним струмом на центральну нервову систему Фізіологічною основою даного способу є збудження лімбічних структур кори головного мозку, виділення нейропептидів та виражений їх вплив на регуляцію головних функцій організму. Дія ІЕС на ЦНС з метою регуляції функціонального стану, збереження працездатності спеціалістів може застосовуватись як одноразовим сеансом, так і курсом (кожен день або через день: 6-10 сеансів по 45-60 хв). Електросон - це сон людини, близький до фізіологічного; проявляється в розвитку процесу гальмування в корі головного мозку, специфічному гуморальному компоненті в результаті дії на рецептори й структури мозку імпульсним струмом малої сили й різної частоти. Сеанси електросну застосовуються в основному за призначенням для нормалізації сну. Лазерна акупунктура (ЛА). Електроакупунктура Використання біологічно активних точок для стимуляції їх струмом або лазерним променем.

2. Методики дослідження побічних показників працездатності.

Побічні показники працездатності-психофізіологічна ціна діяльності

Переваги: груповий характер процедури, нетривалість процедури (до 1 год), чутливість, прогностичність

Недоліки: велика кількість методик, незручність використання, необхідність застосовувати великий комплекс методів

Методики досліджують:

6) Енергозабезпеченість (затрата енергії (ккал) на виконання робочого циклу)

7) Операційна забезпеченість (активність ЦНС, функціональний аналіз, сенсомоторні реакції, пам’ять, мислення, увага)

8) Активаційні показники (тип ВНД)

9) Суб’єктивний стан

10) Особистісні і колективні характеристики

Види методик:

d) ПРИЛАДОВІ (проста і складна сенсомоторна реакція, реакція на рухомий об’єкт, рефлекс на час, критична частота світлових миготінь, термометрія, теппінг-тест) → ФС СНС:суб’єктивний стан, фізична працездатність (PWC-170, степ-тест, динамометр)

e) БЛАНКОВІ (короткочасна і тривала слухова і зорова пам’ять, оперативна пам’ять, увага (кільця Ландольта, розташування чисел, шкали приладів), мислення (числові ряди, додавання з переключенням, усний рахунок))

f) ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРОБИ (генча, штанге, мартіне, ортоклітиностатична)

3. Розкрийте практичне значення класифікації функціональних станів.

Загальний підхід характеристик та класифікація ФС людини, які виникають в процесі роботи, можливо визначити за допомогою двох основних критеріїв: надійності, та ціни діяльності (Медведев В.І., 1979).

Під надійністю розуміється вірогідність виконання поставлених професійних завдань в зазначених параметрах. Ціна діяльності - це величина фізіологічних, психофізіологічних затрат, які забезпечили виконання роботи на необхідному рівні. Використовуючи дані критерії, всі ФС можливо розділити на три основні класи: нормальні, межові, патологічні. До нормальних відносяться такі ФС, коли необхідний рівень роботи забезпечується адекватними затратами та параметрами гомеостазу. Для патологічних ФС необхідна надійність не забезпечується, а ціна діяльності перевищує можливості регуляції гомеостазу. Межові ФС можуть характеризуватися або зниженням надійності, або неадекватністю психофізіологічних витрат.

Основою в механізмі змін ФС є порушення регуляторних функцій, враховуючи їх пластичність та можливості компенсації: тривалий час можуть не відображатись на стані здоров'я та працездатності людини. В зв'язку з цим положенням доцільно ФС розглядати як припустимі та неприпустимі. Припустимими ФС можливо вважати в тому разі, коли при кордонному ФС надійність роботи знижується до припустимих рівнів, а ціна діяльності відповідає постійності внутрішнього середовища організму. Якщо ж надійність роботи нижча за необхідну або ціна діяльності неадекватна параметрам гомеостазу, такі ФС слід розглядати як неприпустимі.

Така класифікація ФС має виражену практичну направленість, тому й належність ФС спеціаліста до певного класу повинна вирішуватись конкретно в кожному випадку. Наприклад, стомлення вважається нормальним ФС, виражене та хронічне стомлення - кордонним, а перевтомлення - патологічним станом. Разом з тим виражене та хронічне стомлення в одному випадку може розглядатись як припустимим ФС (надійність та ціна діяльності знаходяться ближче до нормального стану), а в другому випадку - неприпустимим (ці ж критерії ближче до аналогічних показників патологічного стану). Зрозуміло, що до неприпустимих ФС відносяться всі преморбідні стани, оскільки вони є субклінічними формами (стадіями) різних захворювань. Такі стани, як нервово-психічне напруження, монотонія, в залежності від їх впливу не працездатність та здоров'я теж можуть бути нормальними і кордонними, припустимими та неприпустимими функціональними станами. Таким чином, рівень ФС організму забезпечує ефективну та безпечну діяльність спеціаліста. Оцінка ж ФС повинна бути комплексною, динамічною, з виділенням тих фізіологічних систем, які найбільшою мірою забезпечують професійну діяльність.

4. Визначте загальні критерії перевтомлення.

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі. Таким чином, перевтомлення з'являється завжди в разі порушення режиму праці й відпочинку, що супроводжується відчуттям стомлення вже перед початком роботи, об'єктивним зниженням якісних та кількісних показників роботи з різким зменшенням рівня безпеки діяльності (наявність помилок професійної діяльності) і збільшенням періодів в динаміці працездатності.
Тому визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів. Такими ознаками, на нашу думку, можуть бути:
- байдужість до роботи та її можливі наслідки;
- зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість;
- замкненість (відлюдність);
- неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження;
- безсоння або сонливість;
- пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.
Об'єктивно, за даними психофізіологічного обстеження, визначаються значні відхилення в показниках психічних пізнавальних процесів, сенсомоторики. Професійна діяльність утруднена, за деякими операціями буцімто втрачені навики.

Варіант № 15.

1.Загально-організаційні заходи підтримки працездатності.

Під працездатністю автори розуміють властивість людини виконувати в заданих параметрах і конкретних умовах професійну діяльність, яка супроводжується "зворотними", у терміни регламентованого відпочинку, функціональними змінами в організмі. Працездатність - параметр, що описує рівень ресурсів, які можуть бути використані при виконанні роботи.
Коли говорять про працездатність конкретного виконавця, виділяють загальну (потенційну) працездатність - ті ресурси, які в принципі могли б бути використані при максимальній напрузі всіх сил, і фактичну (стандартну) працездатність - ті ресурси, які зазвичай використовуються. Фактична працездатність завжди нижче, ніж потенційна.

Група заходів, яка включає контроль за станом працездатності, організацією та проведенням всіх видів відпочинку (до, під час та після виконання робочого циклу чи його елементів), спрямована на забезпечення ефективної та безпечної діяльності спеціалістів. Цілеспрямований комплекс соціально-психологічних, психофізіологічних, медичних заходів базується виключно на результатах динамічного спостереження та дослідження стану працездатності, що дозволяє оцінити ефективність цих заходів.
Контроль за станом працездатності спеціалістів здійснюють керівники усіх рівнів під час перевірки виконання обов'язків, реєстрації помилкових дій (їх кількість, характер, причини, вагомість), аналізу взаємовідносин з колегами, начальниками, підлеглими, при ознайомленні з результатами опитувань, анкетувань; в процесі медичного та психологічного спостереження; при проведенні обстеження контрольних груп та груп ризику та ін.

Аналіз даних, одержаних в результаті контролю за станом працездатності спеціалістів, допомагає встановити причини, які викликали зміну працездатності, й прийняти конкретні засоби щодо їх усунення.

До загально-організаційних заходів підтримки працездатності належать:

- забезпечення раціонального режиму праці та відпочинку в період виконання робочого циклу.

- Забезпечення регламентованого відпочинку перед робочим циклом, який буде достатнім для цілковитого психо-фізірологічного відновлення після минулого робочого циклу

- Підготовка спеціаліста до виконання поставленого завдання

- Створення сприятливих умов роботи, організації робочого місця, забезпеченням необхідного технічного оснащення для виконання обов’язків і поставлених перед спеціалістом завдань.

- Організація фізичної підготовки спеціалістів.

- Забезпечення необхідною повною інформацією спеціаліста, необхідною для виконання завдання та прийняття рішення.

- Зменшення факторів що сприяють розвитку негативних психічних станів таких як: моногонія, деривація, НПН, перевтомлення.

2.Динаміка працездатності за Космолинським Ф.П., Дерев’янко Є.А.

Космолинський Ф.П. та Дерев’янко Є.А. виділяють 6 класичних періоди працездатності:

Періоди діяльності.: I - Впрацьовуваність II – Висока працездатність III –Повна компенсація IV – Нестійка компенсація V – Прогресивне зниження продуктивності VI – Кінцевий порив

Фактори: 1 –Максимальні можливості організму 2 - продуктивність роботи 3 – Емоційно-вольова напруга 4 – Стомлення

Стадія впрацьовування характеризується поступовим зростанням функціональних можливостей організму, збільшенням продуктивності діяльності й одночасним пристосуванням людини до найбільш економного режиму виконання даної роботи. Об'єктивно відмічається поступове покращання якості й швидкості прямих й значне покращання побічних показників працездатності.

Зміни показників праці й функцій організму в стадії впрацьовування проходять не гармонічно, а з відомим початковим розладом між ними. Час, протягом якого наступає оптимальне співвідношення параметрів роботи й функцій організму, визначає тривалість цієї стадії. Виявлені зміни показників функцій організму свідчать про формування робочої домінанти та встановлення динамічного стереотипу.

Стадія високої (оптимальної) працездатності вважається основною в трудовій діяльності людини. Організм переходить на новий, найбільш економний рівень функціонування. Оптимальна працездатність визначається як здатність в заданих параметрах й конкретних умовах виконувати професійну діяльність при оптимальному функціонуванні систем організму. В цей період спостерігаються найбільш високі й стабільні прямі показники працездатності як наслідок адаптованості спеціаліста до умов діяльності. Тривалість цієї стадії залежить від інтенсивності роботи на постах та пунктах управління, а ті - від дії несприятливих факторів на організм.

Стадія повної компенсації характеризується деяким зниженням максимальних можливостей організму внаслідок появи втоми та її суб'єктивного прояву - стомлення. Але ефективність праці зберігається на попередньому рівні за рахунок емоційно-вольової напруги й використання компенсаторних механізмів організму.

В цій стадії праці побічні показники суттєво не змінюються. Разом з тим спостерігається деяке погіршення структури робочого процесу, що виражається в погіршенні пошукової діяльності й збільшенні часу, витраченого на виконання окремих елементарних операцій.

Стадія нестійкої компенсації (нестійкої працездатності) характеризується подальшим зростанням стомлення та зниженням максимальних можливостей організму. Зміна функцій організму в цей період носить виражений характер, іноді виходить за межі фізіологічних коливань. Прямі й побічні показники знижуються і в значній мірі залежать від зусиль волі. При цьому значно збільшуються скарги на погіршення самопочуття. Професійна працездатність знижується за рахунок порушення пошукової діяльності, збільшується кількість помилок, зменшується швидкість реакцій, збільшується кількість та тривалість відхилень від режимів роботи.

Стадія прогресивного зниження продуктивності зумовлена подальшим розвитком стомлення і появою перевтоми у спеціалістів. В цей період виявляється однонаправлене погіршення показників функціонального стану організму. Відмічаються скарги на стомлення й значне погіршення самопочуття, які не проходять після регламентованого відпочинку. При виконанні професійної діяльності в ряді випадків спостерігаються грубі помилки, що можуть призвести до аварійних ситуацій, апатія до виконання обов'язків й бажання припинити роботу. Спроби підвищити працездатність не мають успіху, спеціалісти не можуть з необхідним рівнем надійності виконувати професійну діяльність, їм необхідно дати відпочинок до повного зникнення прикмет перевтомлення.

Стадія кінцевого пориву проявляється в кінці роботи, якщо відомий термін її закінчення. Працездатність людини значно підвищується за рахунок значної емоційно-вольової напруги й зумовленого цим використання психофізіологічних резервів. Внаслідок цього зовні виникає ефект відсутності прикмет перевтомлення, однак після закінчення роботи вони проявляються в більш вираженій формі.

3.Опишіть перші ознаки перевтоми у спеціаліста.

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі. Таким чином, перевтомлення з'являється завжди в разі порушення режиму праці й відпочинку, що супроводжується відчуттям стомлення вже перед початком роботи, об'єктивним зниженням якісних та кількісних показників роботи з різким зменшенням рівня безпеки діяльності (наявність помилок професійної діяльності) і збільшенням періодів в динаміці працездатності.
Тому визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів. Такими ознаками, на нашу думку, можуть бути:
- байдужість до роботи та її можливі наслідки;
- зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість;
- замкненість (відлюдність);
- неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження;
- безсоння або сонливість;
- пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.
Об'єктивно, за даними психофізіологічного обстеження, визначаються значні відхилення в показниках психічних пізнавальних процесів, сенсомоторики. Професійна діяльність утруднена, за деякими операціями буцімто втрачені навики.

· Також для перевтомлення характерні такі компоненти:
1. Почуття слабосилля. Стомлення виявляється в тому, що людина почуває зниження працездатності навіть тоді, коли продуктивність праці не падає. Це зниження працездатності виражається як переживання особливої, обтяжливої напруги та невпевненості; людина почуває, що не має можливості продовжувати роботу як це потрібно.
2. Розлад уваги. Увага - одна з найбільш вразливих до втоми психологічних функцій. В разі стомлення увага людини легко відвертається, стає малорухомою чи навпаки хаотично рухомою, нестійкою, метушливою.
3. Порушення в моторній сфері. Стомлення позначається сповільненням чи безпорядною квапливістю рухів, розладом їх ритму, в послабленні точності та координації рухів.
4. Погіршення пам'яті та мислення. Ці процеси найбільш порушуються при стомленні від розумової праці.
5. Ослаблення волі. При стомленні послаблюються рішучість, витримка, самоконтроль.
6. Сонливість. При сильному стомленні виникає сонливість як вираження охоронного гальмування.

4.Визначте перші ознаки перевтомлення.

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі.

Визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів. Такими ознаками можуть бути:
- байдужість до роботи та її можливі наслідки;
- зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість;
- замкненість (відлюдність);
- неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження;
- безсоння або сонливість;
- пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.
Об'єктивно, за даними психофізіологічного обстеження, визначаються значні відхилення в показниках психічних пізнавальних процесів, сенсомоторики. Професійна діяльність утруднена, за деякими операціями буцімто втрачені навики.

Варіант № 18.

1.Значення психологічної сумісності до ефективної діяльності.

Під психологічною сумісністю розуміють здатність до спільної діяльності, в основі якої лежить оптимальне поєднання в колективі особистісних якостей учасників. Це максимальне поєднання психічних параметрів спеціалістів. Виділяють три рівні сумісності:

- психофізіологічний ( оптимал. поєдн. особлив. системи органів чуття (зір, слух, дотик і т.д.) і властивостей темпераменту),

- психологічний (сумісність характерів, мотивів, типів поведінки),

- соціально-психологічний (узгодженіст соціальних ролей, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів).

Доведено, що психологічна сумісність позитивно впливає на продуктивність праці та якість продукції.

Спрацьованість - це результат сумісності співробітників. Вона забезпечує максимально можливу успішність спільної діяльності при мінімальних витратах.

У загальному плані групова згуртованість залежить і від таких параметрів, як: вік, рівень освіти, тривалість роботи у підприємстві, спільність соціальних ціннісних орієнтації, політичних і релігійних поглядів, широта групових комунікацій, особистість і стиль керівника та ін. Розбіжності в поглядах, інтересах, а тим більше в переконаннях майже завжди ведуть до холодності, напруженості, а іноді викликають ворожість в людських стосунках.

Вона має виключне значення для спеціалістів, тому що їх діяльність в основному колективна (групова), з чітким розподілом функцій між виконавцями спільного завдання, і кожен з них доповнює іншого. ПС означає добру психологічну та соціальну адаптацію людей одне до одного, що є передумовою та запорукою ефективної та безпечної професійної діяльності. Психологічна сумісність чи несумісність членів групи найшвидше та найвідчутніше проявляється в екстремальних та конфліктних ситуаціях. Знання ПС потрібні і в звичайних ситуаціях: для добору лідерів в групах (мікрогрупах), інтеграції та згуртованості колективу. Особливої значимості ПС набуває при комплектуванні колективу з винятковою значимістю кожного члена групи для виконання спільного завдання, коли помилка одного спеціаліста загрожує безпеці всього колективу, складними та дуже відповідальними завданнями (акванавти, космонавти, екіпажі підводного човна, корабля, літака).

П ри психологічній сумісності учасників спільної діяльності поведінка і вчинки одного викликають схвалення і позитивні емоції у інших. При психологічній несумісності поведінка одного викликає негативні емоції і недоброзичливе ставлення інших.
У крайніх випадках психологічної несумісності навіть розумні дії та вчинки одного сприймаються іншим надто критично, а часом і вороже. В подібних випадках існує постійний психологічний дискомфорт. А це негативно впливає на продуктивність праці і на стан здоров'я співробітників.

Соціальна сумісність виникає у тих випадках, коли члени колективу визнають в колегах, в тому числі і в керівництві, здатність виконувати взяті на себе соціальні функції, коли члени колективу вважають, що їх співробітники і керівник відповідають посаді, яку обіймають.

Психологічна несумісність:

Об’єктивні чинники:

- умови праці;- характер праці; -тривалість; - напруга.

Суб’єктивні чинники:

- професійна придатність; - особисті якості; - ідеали; -інтереси;- мотиви; - стиль керівництва; - стосунки лідерів.

Сумісність людей завжди передбачає яку-небудь конкретну діяльність і спілкування. В умовах сумісної діяльності по досягненню суспільно-вагомих цілей почуття обов'язку і відповідальності стає вирішальним фактором, який визначає взаємовідносини людей. Саме цими неофіційними відносинами відповідальної залежності визначається психологічний клімат колективу.

2.Методики дослідження прямих показників працездатності.

Під працездатністю автори розуміють властивість людини виконувати в заданих параметрах і конкретних умовах професійну діяльність, яка супроводжується "зворотними", у терміни регламентованого відпочинку, функціональними змінами в організмі.

Прямі показники працездатності безпосередньо характеризують кількість та якість праці і є об'єктивними критеріями ефективності діяльності спеціалістів.

+ актуальна п/з (вимір безпосередньої функціональної діяльності)

- Індивідуально

- груба діагностика

- неможливий прогноз

Необхідно: професіограму; психограму.

Методики:

· Кількісні (продуктивність, швидкість, кількість)

· Якісні (надійність діяльності пов’язана з помилками)

· Комбі: і надійність та точність; і продуктивністьдіяльності

1.Хронометрія – інтенсивність, продуктивність, надійність пов’язана на робочому місці

2.Добова зайнятість

3.Фактична зайнятість (робоча зміна)

4.Продуктивність – швидкість, виконання циклу, групові загальнопідрозд.

5.Якість Коефіцієнт надійності = 1 – n(помилки)/N (керівн. дії)

6.Робочі тести

Комплекс методик, які використовуються для дослідження функціонального стану організму та динаміки працездатності спеціалістів, повинен визначатись диференційно, в залежності від умов, характеру та особливостей трудової діяльності.
Головними виявляються критерії:
- достатня інформативність (надійність та валідність);
- адекватність тим функціям організму, котрі мають найважливіше значення в діяльності спеціаліста;
- можливість кількісної оцінки одержаних результатів дослідження та їх діагностичного значення;
- короткочасність дослідження;
- можливості успішного проведення дослідження в умовах професійної діяльності;
- доступність і простота практичного освоєння методик, які виключають необхідність тривалої спеціальної підготовки.
Таким чином, для оцінки працездатності спеціалістів використовуються методики з відповідними критеріями в комплексі відтворюючи прямі та побічні показники працездатності в їх корелятивних взаємозв'язках з урахуванням суб'єктивного стану, особливостей та умов праці.
Таким чином, для оцінки працездатності спеціалістів використовуються методики: інформативні (надійні та валідні), адекватні, короткочасні, з кількісними показниками й можливістю проведення в умовах професійної діяльності в комплексі відтворюючих основну функціональну систему, прямі та побічні показники працездатності в їх корелятивних взаємозв'язках та в порівнянні з доробочими (фоновими) показниками в динаміці з урахуванням суб'єктивного стану особистості, умов, характеру та особливостей праці.
Оцінка працездатності спеціалістів включає в себе оцінку суб'єктивного стану, оцінку розумової праці, оцінку фізичної працездатності, оцінку професійної працездатності, діагностику стомлення та перевтомлення та висновки про зміну працездатності.

3.Визначте перші ознаки перевтомлення.

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі.

Визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів. Такими ознаками можуть бути:
- байдужість до роботи та її можливі наслідки;
- зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість;
- замкненість (відлюдність);
- неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження;
- безсоння або сонливість;
- пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.
Об'єктивно, за даними психофізіологічного обстеження, визначаються значні відхилення в показниках психічних пізнавальних процесів, сенсомоторики. Професійна діяльність утруднена, за деякими операціями буцімто втрачені навики.

4.Опишіть перші ознаки перевтоми у спеціаліста.

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі. Таким чином, перевтомлення з'являється завжди в разі порушення режиму праці й відпочинку, що супроводжується відчуттям стомлення вже перед початком роботи, об'єктивним зниженням якісних та кількісних показників роботи з різким зменшенням рівня безпеки діяльності (наявність помилок професійної діяльності) і збільшенням періодів в динаміці працездатності.
Тому визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів. Такими ознаками, на нашу думку, можуть бути:
- байдужість до роботи та її можливі наслідки;
- зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість;
- замкненість (відлюдність);
- неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження;
- безсоння або сонливість;
- пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.
Об'єктивно, за даними психофізіологічного обстеження, визначаються значні відхилення в показниках психічних пізнавальних процесів, сенсомоторики. Професійна діяльність утруднена, за деякими операціями буцімто втрачені навики.

Також для перевтомлення характерні такі компоненти:
1. Почуття слабосилля. Стомлення виявляється в тому, що людина почуває зниження працездатності навіть тоді, коли продуктивність праці не падає. Це зниження працездатності виражається як переживання особливої, обтяжливої напруги та невпевненості; людина почуває, що не має можливості продовжувати роботу як це потрібно.
2. Розлад уваги. Увага - одна з найбільш вразливих до втоми психологічних функцій. В разі стомлення увага людини легко відвертається, стає малорухомою чи навпаки хаотично рухомою, нестійкою, метушливою.
3. Порушення в моторній сфері. Стомлення позначається сповільненням чи безпорядною квапливістю рухів, розладом їх ритму, в послабленні точності та координації рухів.
4. Погіршення пам'яті та мислення. Ці процеси найбільш порушуються при стомленні від розумової праці.
5. Ослаблення волі. При стомленні послаблюються рішучість, витримка, самоконтроль.
6. Сонливість. При сильному стомленні виникає сонливість як вираження охоронного гальмування.
21 білет.

2. Критерії оцінки працездатності спеціалістів

Мабуть найбільш складним завданням, яке стоїть перед вченими (психологами, психофізіологами, фізіологами праці), є вироблення критеріїв за допомогою яких можливо було б визначити рівень працездатності та безпечної діяльності людини й прогнозування її стану на період робочого циклу (чергування) або виконання завдання. В цьому напрямі суттєвий внесок зробили А.О. Єгоров, В.П. Загрядський, 1973; Ю.М. Бобров, 1986; А.О. Навакатикян з співавторами 1979; З.М. Золіна, М.Ф. Ізмеров, 1983; А.М. Карпухіна, 1990; В.Г. Лоос, 1980; І.А. Сапов, ЛС. Солодков, 1986; М.С. Корольчук, 1987, 1991, 1997; В.Л. Марищук, 1990; Г.Л. Апанасенко, 1979, 2000 та ін.
За їх поглядами, працездатність необхідно оцінювати за допомогою прямих та побічних показників. Використовуючи їх, вдається проводити якісну оцінку працездатності, а також здійснювати поточний прогноз. В той же час тільки комплексна характеристика дозволяє об'єктивно оцінити її стан на будь-який конкретний період роботи.
Кількісну оцінку можливо здійснити за допомогою таких критеріїв, як надійність і якість роботи, швидкість виконання робочих операцій та інших прямих показників. Однак в реальних умовах не завжди є можливість використання критеріїв виконання професійних обов'язків. Крім цього, дуже важливо виявити, якою ціною для організму досягається успішність професійної діяльності. Це можливо виявити за допомогою інформативних психологічних, психофізіологічних та фізіологічних показників. Тому для кількісної оцінки працездатності поряд з прямими показниками необхідно застосовувати критерії функціонального стану організму.
Як відомо комплексна оцінка окремих психофізіологічних функцій дозволяє більш точно порівнювати та прогнозувати їх зміни як у окремих спеціалістів, так і в колективах.
Ця методика широко застосовується в клініці (М.М. Кабанов, 1968), психофізіології (Г.В. Суходольський, 1972), фізіології та психології праці (С.А. Косидов, Л.Н. Леонова, 1974; І.А. Сапов з співавт., 1981), в військовій гігієні (М.А. Толоканцев, 1972).
Аналіз даних літератури показує, що загальна характеристика функцій організму в процесі діяльності може бути здійснена шляхом використання достатньо широкого набору методик дослідження з метою об'єднання одержаних показників в одну інтегральну оцінку (І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.Л. Апанасенко, 1979; А.С. Солодков, 1980; В.Л. Гущ, 1980; М.С. Корольчук, 1985, 1997; П.П. Криворучко, 1999; В.І. Осьодло, 2001).
Розрахунок інтегрального показника функціонального стану можливий двома способами. В першому випадку усереднюється відносна величина зміни досліджуваних показників в порівнянні з даними попереднього (фонового) дослідження (В.Л. Кулешов, 1975; Ю.М. Бобров, 1972). В другому випадку всі досліджені показники в динаміці спостереження переводяться в бальні оцінки за методикою Г.В. Суходольського (1972), які в подальшому складаються і розраховується середня арифметична величина функціонального стану в балах (М.С. Корольчук, 1985, 1997). В практичних дослідженнях в залежності від умов та мети роботи рекомендовано використовувати два підходи для характеристики функцій організму та працездатності спеціалістів.Для пошуку можливості кількісно виміряти рівень працездатності спеціалістів за допомогою побічних її показників І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.Л. Апанасенко (1979) пропонують такий методичний підхід.
В основі його розробки вони використали поняття норми в психофізіології та медицині. Аналіз проблеми дозволив АА. Королькову і В.П. Петленко (1977) зробити висновок, що визначенням норми живих систем є характеристика її як функціонального оптимуму. При цьому під оптимальним функціонуванням розуміється перебіг всіх процесів в системі з найбільш можливою узгодженістю, надійністю, економічністю, ефективністю. Однак стомлення є психофізіологічною реакцією, хоча й характеризується тимчасовим зниженням працездатності й, безумовно, оптимальним рівнем функціонування систем організму, який грає важливу роль в тренуванні й розширенні функціональних можливостей людини. Отже, якщо говорити про норму працездатності, то вона повинна включати в себе й стомлення. Тому норма працездатності характеризується як здатність виконувати в заданих параметрах і конкретних умовах професійну діяльність, яка супроводжується поверненням в терміни регламентованого відпочинку функціональних змін в організмі.
Виходячи з психофізіологічної суті норми й динаміки працездатності, послідовно можна виявити якісні прикмети та кількісні показники основних її періодів у співвідношенні до адаптації та стомлення.
Впрацьовуваність проявляється в підвищенні рівня працездатності за прямими та побічними її показниками в порівнянні з початковими даними і відповідає періоду преадаптації. Період відносно стійкої (оптимальної) працездатності зберігається до тих пір, поки не прийде професійної діяльності, що відповідає адекватній (компенсованій) адаптованості. Нестійка працездатність обмежується періодом від початку погіршення побічних показників до появи прикмет зниження рівня працездатності, що відповідає неадекватній (некомпенсованій) адаптації та вираженому стомленню. Періоду прогресивного зниження працездатності відповідає період дезадаптації та перевтомлення.
Як приклад приведу графік динаміки прямих та побічних показників працездатності моряків в тривалому плаванні. Чітко видно період працездатності (з 1 по 2 етап обстеження) й період відносно стійкої працездатності до 4 етапу, після 4 до 5 етапу відмічається погіршення побічних показників, що відповідає нестійкій працездатності та появі вираженого стомлення. Після 5 етапу відмічається погіршення прямих показників працездатності, що вказує на період прогресивного зниження працездатності та перевтомлення і дезадаптацію.
У відповідності з виявленими змінами працездатності можливо дати кількісну характеристику її побічних показників. Приведені в таблиці дані характеризують в числових значеннях інформативних побічних показниках норму працездатності в умовах плавання й відхилення від її оптимуму. Ці відхилення відображають в основному деяке погіршення функціонального стану організму в процесі трудової діяльності моряків та підтверджують положення про те, що в норму працездатності входить також зниження її рівня внаслідок розвитку стомлення.
Однак таку оцінку динаміки працездатності, хоча й виражену конкретними величинами, неможливо признати достатньою, оскільки не визначений той допустимий ступінь функціональних зрушень організму, при якому ще зберігається нормальний стан професіональної діяльності. Рішення цього завдання і є головною метою кількісної оцінки динаміки працездатності спеціалістів. Тому логічним продовженням обґрунтування кількісних критеріїв є визначення ступенів зміни побічних показників працездатності з врахуванням "ваги" в забезпеченні професійної діяльності. В якості ваги інформативних побічних показників, очевидно, можливо використовувати числові значення коефіцієнту кореляційного зв'язку між змінами критеріїв функціонального стану організму й професійної діяльності спеціалістів. Маючи числові значення цих перемінних для кількісної оцінки працездатності, можливо скористатись такою формулою:

де A - значення інтегральної оцінки працездатності; а" - значення інформативних побічних показників працездатності в процесі роботи (після роботи); а - значення цих же показників до роботи; В - вага кожного інформативного показника; п - кількість показників.
У відповідності з таблицею наведу приклад виконаної у такий спосіб оцінки працездатності обстежених операторів на початку і в кінці тривалої роботи.
Якщо умовно прийняти величину кожного з показників працездатності до роботи за І то II інтегральний рівень у відповідності з формулою буде рівний 0,877, що видно з приведеного розрахунку:

Порівнюючи одержані результати, можливо зробити висновок, що інтегральна оцінка побічних показників працездатності операторів в кінці роботи знизилась на 13% в порівнянні з початковою. Дослідження багатьох авторів показують, що при такому ступені погіршення функцій організму ще зберігається нормальна професійна діяльність. Прогресуюче ж її зниження виявляється тоді, коли ступінь погіршення інтегральної оцінки побічних показників дорівнює 19-23%. Звичайно, що одержані величини, так як і будь-які інші розрахункові результати, не є повним підтвердженням фактичного стану працездатності людини, тому що для цілісного організму вона не може визначатись простою сумою складових її елементів. Але з метою практичного використання запропонований І.А. Саповим, B.C. Щеголєвим, Г.Л. Апанасенко (1979) методичний підхід може знайти застосування для кількісної та якісної оцінки працездатності спеціалістів в різні періоди їх діяльності.

3,4 + 3 (20 білет)

Дата добавления: 2015-05-26