Спеціальні (вільні) економічні зони

Форми іноземних інвестицій

Види іноземних інвестицій

Особливості режиму іноземного інвестування в Україну

У відповідності до ч. 1 ст. 394 Господарського Кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
^

Законом України «Про режим іноземного інвестування» передбачена можливість здійснювати іноземні інвестиції у вигляді:

• 
  іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
• 
  валюти України — відповідно до законодавства України;
• 
  будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;
• 
  акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав;
• 
  грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань;
• 
  будь-яких прав інтелектуальної власності;
• 
  прав на здійснення господарської діяльності;
• 
  інших цінностей відповідно до законодавства України.

^

Також вищезазначений Закон виокремлює наступні форми здійснення іноземних інвестицій в Україні:

• 
  часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• 
  створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
• 
  придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• 
  придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• 
  придбання інших майнових прав;
• 
  господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;
• 
  інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони
1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.
2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
^ Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони
1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон
1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.
^ Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні
1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.
^ Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони
1. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.

^ 96. Концесійна діяльність

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні
1. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.
2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.
Стаття 407. Засади концесійної діяльності
1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

• 
  поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;
• 
  вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;
• 
  комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;
• 
  взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;
• 
  державне гарантування інвестицій концесіонерів;
• 
  стабільність умов концесійних договорів;
• 
  забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Стаття 408. Концесійний договір
1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.
2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.
3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.
4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.
Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію
1. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.
2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передано в концесію.
Стаття 410. Законодавство про концесії
1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання.

^ 97. Засоби державного регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст.12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки (ст.22) тощо.
Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами — за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб'єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб'єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.
При аналізі державного регулювання підприємницької діяльності необхідно враховувати відмінності між суб'єктами підприємництва, оскільки система підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх і малих підприємств. Деякі суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють і зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб'єкти функціонують у сфері послуг, а інші — у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання.
Жоден суб'єкт підприємницької діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати без дотримання різноманітних правил і обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду і контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб'єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.
Таким чином, у сучасному суспільстві держава в особі державних органів здійснює важливі повноваження, що стосуються впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб'єктів підприємництва.
Основний засіб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва — це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців.
У сучасних умовах в Україні в цілому розроблений і законодавчо закріплений господарсько-правовий інструментарій державного регулювання господарської діяльності в Господарському кодексі України, що визначає основні положення правового регулювання господарських відносин, які складаються як по горизонталі, так і по вертикалі.
Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим актом у системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. У цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р., “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991р., “Про рекламу” від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р. тощо.
При здійсненні регулюючого впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання.
Публічно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов'язки утримуватися від певної поведінки.
В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов'язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р.), ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р.), дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності” від 11.07.2001 р.) тощо.
Набагато менше порівняно з правовими обмеженнями передбачені законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в певному розширенні свободи для суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).
За допомогою права необхідно забезпечення не тільки обмежуючого впливу на підприємницьку діяльність, а й стимулюючого впливу. Для правового забезпечення ефективного державного регулювання підприємницької діяльності необхідно визначити збалансоване співвідношення правових стимулів та обмежень в тих чи інших сферах підприємництва.

^ 98. Обмеження монополізму і захист суб’єктів підприємницької діяльності та споживачів від недобросовісної конкуренції

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного
призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів
тощо) визначається в межах території України.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і
послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його
територіальними управліннями в межах адміністративної області або
автономії (район, населений пункт).

Дата добавления: 2015-05-26