Внесок українських вчених у розвиток екології 1 страница

Класифікація основних напрямів сучасних екологічних досліджень

Для державного іспиту

Завдання першого рівня складності
Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь
1.	А	18.	В	35.	В	52.	В
2.	Б	19.	Д	36.	А	53.	Д
3.	В	20.	Д	37.	Б	54.	Г
4.	Д	21.	А	38.	А	55.	Б
5.	Б	22.	В	39.	Б	56.	А
6.	В	23.	В	40.	Б	57.	Д
7.	Б	24.	В	41.	В	58.	А
8.	Г	25.	Д	42.	Б	59.	В
9.	Д	26.	Д	43.	Д	60.	Б
10.	Б	27.	Г	44.	А	61.	А
11.	В	28.	Г	45.	В	62.	В
12.	Б	29.	А	46.	Д	63.	Г
13.	Д	30.	Б	47.	Г	64.	Д
14.	Д	31.	А	48.	Г	65.	Б
15.	Д	32.	Д	49.	А
16.	А	33.	А	50.	Г
17.	В	34.	В	51.	В
Завдання другого рівня складності
Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь
1.	793-949	18.	205-631	35.	231-201	52.	921-133
2.	131-106	19.	903-231	36.	221-631	53.	373-713
3.	311-301	20.	241-201	37.	931-372	54.	341-361
4.	976-115	21.	793-976	38.	201-201	55.	671-301
5.	261-231	22.	911-131	39.	151-631	56.	375-221
6.	791-921	23.	201-631	40.	641-311	57.	231-133
7.	131-106	24.	947-201	41.	203-631	58.	911-685
8.	311-301	25.	231-202	42.	911-372	59.	209-231
9.	943-221	26.	241-661	43.	911-221	60.	684-311
10.	976-201	27.	931-372	44.	931-231	61.	375-202
11.	791-931	28.	712-641	45.	651-311	62.	931-133
12.	131-104	29.	202-631	46.	127-746	63.	943-205
13.	311-361	30.	231-201	47.	921-372	64.	221-231
14.	943-202	31.	152-631	48.	231-221	65.	281-372
15.	911-201	32.	152-631	49.	911-231
16.	791-901	33.	703-641	50.	372-301
17.	131-106	34.	205-631	51.	375-203

Завдання вищого рівня складності
Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь	Номер завдання	Відпо-відь
1.	-111500	5.		9.		13.
2.	+326200	6.		10.		14.	2653,56
3.		7.	994,50	11.		15.
4.		8.		12.
			4,7
	Дебет	Кредит	Сума		Дебет	Кредит	Сума
16.				17.
16.1				17.1
16.2				17.2
16.3				17.3
16.4				17.4
16.5				17.5
18.				19.
18.1				19.1
18.2				19.2
18.3				19.3
18.4				19.4
18.5				19.5
20.				21.
20.1				21.1
20.2				21.2
20.3				21.3
20.4				21.4			10000,25
20.5				21.5
22.				23.
22.1				23.1
22.2				23.2			147,9
22.3				23.3
22.4				23.4
22.5				23.5			82,1
24.				25.
24.1				25.1
24.2				25.2
24.3				25.3
24.4				25.4
24.5				25.5
26.				27.
26.1				27.1
26.2				27.2
26.3				27.3
26.4				27.4
26.5				27.5
	Дебет	Кредит	Сума		Дебет	Кредит	Сума
28.				29.
28.1				29.1
28.2				29.2
28.3				29.3
28.4				29.4
28.5				29.5
30.				31.
30.1				31.1
30.2				31.2
30.3				31.3
30.4				31.4
30.5				31.5
32.				33.
32.1				33.1
32.2				33.2
32.3				33.3
32.4				33.4
32.5				33.5

Екологія використовує широкий арсенал різноманітних методів, які можна поділити на три групи:

1) Методи, за допомогою яких збирається інформація про стан екологічних об’єктів рослин, тварин, мікроорганізмів, екосистеми, біосфери;

2) Методи обробки отриманої інформації, згортання, стиснення та узагальнення;

3) Методи інтерпретації отриманих фактичних матеріалів.

Німецький вчений Е.Геккель – про загальну «економіку природи»;

К.Мьобіус – запропонував поняття біоценозу, або біому як сукупності організмів, що існують разом;

Ф.Даль – ввів термін біотопу, що означає комплекс абіотичних факторів, що визначають життєдіяльність організмів, у наш час його частіше замінюють синонімом – екотоп;

К.Фрідерікс – ідею про «голоцен» як про цілісну одиницю, що включає в себе біоценоз та його екотоп;

Г.Ф. Морозов – засновник вчення про ліс як цілісну природну систему;

В.В.Докучаєв – створив вчення про ґрунт як особливе біокосне природне тіло, яке є результатом взаємодії материнських гірських порід та живих організмів;

А.Тенслі – англійський вчений, засновник поняття екосистеми;

В.І.Вернадський – автор вчення про ноосферу;

Ю.Одум – американський вчений, становлення сучасної екології (монографії);

В.В.Станчинський – праця «До розуміння біоценозу» (1930-1940рр.) – зв’язки між організмами в ценотичних системах;

І.Г.Плідопічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, П.С.Погребняка, Д.В.Воробйова (1940-1980рр.) – принцип раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних (Едафічні умови – ґрунтові умови розвитку рослин.
Едафічні фактори – ґрунтові умови, що впливають на життя організмів (родючість ґрунту, його зволоженість, реакція розчину, вміст солей, фізичний стан тощо) мереж роботи в екології ландшафтів;

В.С.Крисаченко – засновник методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

3. Аутекологія – наука про екологічні фактори. Вивчає фактори середовища та їхній вплив на живі організми.

4.Абіотичні фактори середовища. Вони входять до складу екосистеми та біосфери. Вони різноманітні та численні і в цілому складають так званий екотоп. До їх числа належать: сонячна радіація, газовий склад повітря, волога, сукупність елементів мінерального живлення та багато інших.

5.Біотичні фактори, їх вплив та взаємовідносини. Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами. Такі ценотичні зв’язки інколи настільки важливі, що як фактор контролю розміру та якості біопродукції вони перекривають за силою дії абіотичні фактори. Кожен живий організм не тільки відчуває певний вплив на себе з боку своїх співмешканців у ценозу, але й сам впливає на них. Такі впливи можуть підрозділятися на три типи: позитивні, нейтральні та негативні. Це веде до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії: 1) нейтралізм – при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу; 2) конкуренція – два види організмів або особини одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного; 3) паразитизм та хижацтво – один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс; 4) мутуалізм або співробітництво – при сумісному проживанні організми сприяють один одному; 5) аменсалізм – взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

6. Демекологія. Вивчає популяції та їхній взаємозв’язок між собою і довкіллям.

7.Синекологія. Наука про екосистеми. Розглядає закономірності співіснування організмів, їх угрупувань у зв’язку одне з одним й умовами існування.

8. Глобальні проблеми у біосфері (кругообіг речовин і енергії). Біосфера – це єдина планетна система. Енергія – це загальна кількість міра руху та взаємодії усіх видів матерії. За рахунок процесів міграції хімічних елементів усі геосфери Землі зв’язані єдиним циклом кругообігу цих елементів. Такий кругообіг, рушійною силою якого є тектонічні процеси та сонячна енергія, отримав назву великого (геологічного) кругообігу. Цей кругообіг має тривалість понад 4 млрд. років. Виникнення життя на Землі спричинило появу нової форми міграції хімічних елементів – біогенної. За рахунок біологічної міграції на великий кругообіг (геологічний) наклався малий (біогенний) кругообіг речовин. У малому біологічному кругообігу переміщуються в основному вуглець, кисень, азот та фосфор. Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин та призводить до виникнення біогеохімічних циклів. Їх можна визначити як циклічне поетапне перетворення речовин та зміну потоків енергії з просторовим масоперенесенням, яке здійснюється за рахунок сумісної дії біотичної та абіотичної трансформації речовин.

9. Еволюція біосфери. Поняття про ноосферу. Біосфера – це єдина планетна система. Вищою фазою розвитку біосфери, що проходить під впливом людського суспільства є утворення на Землі сфери розуму, сфери цивілізації. Вона отримала назву ноосфери. На цьому етапі провідним фактором розвитку Землі стає розумова діяльність людства. Сам термін «ноосфера» був запропонований у 1927 році французьким філософом Е.Леруа. Значний внесок в учення про ноосферу зробили П.Тейяр де Шарден та В.І.Вернадський. тобто ноосфера – це біосфера на сучасному етапі розвитку.

10. В.І.Вернадський та його вчення про ноосферу. В.І.Вернадський настільки високо ставив ноосферні можливості цивілізації, що сформулював гіпотезу переходу людства до автотрофності. Зрозуміло, що це не тільки образне висловлювання. Саме людина як біологічна істота була та залишається гетеротрофним організмом. Під автотрофністю В.І.Вернадський розумів посилення відносної незалежності людства від продуктів, що створює біосфера. Їм на зміну повинні прийти високомолекулярні за рахунок використання автономної чи сонячної енергії. У наш час таких технологій нема і в найближчому майбутньому без принципово нових відкриттів говорити про автотрофні технології не доводиться. Гетеротрофне людство повинно вчитися жити в гармонії з біосферою. Ноосфер ний рівень передбачає високий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, високу інтернаціоналізацію виробництва та об’єднання людства. Річ у тім, що в ході роботи біогеохімічних циклів поступово сформувалося депо речовин різного роду, що включені з матеріального кругообігу та несуть значний запас зв’язаної енергії. Людина може сприяти залученню цієї інертної маси в біохімічні цикли. Це справді всепланетарна задача, що може бути вирішена тільки інтегрованим людським суспільством.

11. Класифікація природних ресурсів та загальні проблеми їх раціонального природного використання. Природні ресурси — це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства. Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювані й непоновлювані) і невичерпні та ін. До природних ресурсів входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Основний напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

12. Природні та антропогенні катастрофи та їх наслідки. Землетруси (Карпати, Крим), зсувні процеси (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська обл., Хмельницька обл., Дніпропетровська обл.), просадки (спостерігаються там, де лесові ґрунти перезволожуються, а це відбувається, як правило, при забудові території. У місцевостях, де лесові ґрунти залягають потужним шаром, земна поверхня являє собою чередування пологих безстічних впадин (западини, “блюдця”). Такі просадки лесових ґрунтів виникли природним шляхом внаслідок збільшення вологості ґрунтів.), значні повені і паводки (спостерігаються переважно в Карпатах та на Поліссі. Загроза катастрофічних паводків у Карпатах має природно-антропогенний характер і пов’язана з грубими порушеннями систем ведення лісового і водного господарства, а також внаслідок безсистемної забудови небезпечних місць, непомірного випасу худоби на гірських луках (полонинах)), селі і селеві потоки (спостерігаються в Карпатах – у гірських масивах Горгани, Полонинській, Чорногори. На Закарпатті в лавинонебезпечній зоні розташовано шість населених пунктів), лісові пожежі (У середньому за рік, залежно від кліматичних умов, виникає 3,5 тис. пожеж, які знищують понад 5 тис. га лісу), пожежі на сільськогосподарських угіддях (переважно виникають у пожежонебезпечний сезон – липень-серпень), епідемії та епізоотії (в Україні існують природні осередки небезпечних інфекцій: аскаридоз, лептоспіроз, правець, сибірка, туберкульоз), інфекційні захворювання тварин (на території України найбільш поширені серед великої рогатої худоби. Зокрема вона хворіє на туберкульоз, лейкоз, лептоспіроз, сальмонельоз, сибірку, сказ), посіви зернових культур (в Україні потерпають від епіфітотії борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні відмічався спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці – клопа-черепашки), радіаційна небезпека (аварія на Чорнобильській АЕС), хімічна небезпека (в Україні функціонує близько 2000 хімічно небезпечних об’єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності до 300 тис. т сильнодіючих отруйних речовин, у тому числі майже 10 тис. т хлору та близько 180 тис. т аміаку. В зонах можливого хімічного зараження проживає до 20 млн. чол. (38,5% населення країні)), вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти (на території України існує понад 1200 таких об’єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об’єкти розташовані переважно в центральних, східних і південних областях. Це – хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та інші виробництва, а також мережі нафто-, газо-, аміако- і продуктопроводів. Довжина магістральних газопроводів становить понад 35 тис. км, магістральних нафтопроводів – близько 4 тис. км. До них належить більше 30 компресорних нафтоперекачувальних і 89 газоперекачувальних станцій. Практично вся мережа трубопровідного транспорту вже виробила свій проектний ресурс і ймовірність аварійних ситуацій зростає).

13. Проблеми охорони озонового шару. Вплив космічних, сонячних, ультрафіолетових променів виявляється у всій товщі атмосфери, але найбільше - в озоновому шарі. Озоновий шар - це шар атмосфери (стратосфери), у межах якого концентрація молекул озону (03) удесятеро вища, ніж біля поверхні Землі. Саме озон є причиною блакитного кольору неба. В атмосфері озон утворює озоносферу - найважливішу частину атмосфери, яка впливає на клімат та захищає все живе від ультрафіолетового випромінювання. Максимальна концентрація озону - на висоті 18-5 км. Було висунуто кілька гіпотез щодо пояснення виникнення "озонової дірки" і відправлено декілька експедицій для того, щоб відсіяти неправильні гіпотези. Перша гіпотеза - це атмосферна циркуляція. Друга гіпотеза - хімічні реакції. В одній з перших таких гіпотез йшлося про те, що навколо "озонової дірки " можуть у підвищених концентраціях бути наявні сполуки азоту, що є найважливішими агентами у руйнуванні озону. Отже, "озонова дірка" - це локальне зниження концентрації озону в стратосфері на 10-40 %, пов'язане з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Уперше думка про небезпеку руйнування озонового шару була висловлена ще наприкінці 1960-х років.

Дата добавления: 2015-05-26