Кровопостачання очного яблука

Артеріальний кровообіг. Кров до ока постачає очна артерія. Відгалужуючись від сонної в порожнині черепа, прилягає до нижньої поверхні зорового нерва і разом з ним крізь зоровий отвір потрапляє до орбіти. Там вона проходить під кутом між зоровим нервом і зовнішнім прямим м'язом, повертає досередини, перетинає згори зоровий нерв і на внутрішній стінці орбіти розгалужується на дрібні кінцеві судини: верхньоорбітальна, лобова, слізна, спинки носа, повік, решітчасті артерії. Усі їх можна вважати позаочними, оскільки вони не забезпечують кров'ю очне яблуко. Цю функцію виконують сама очна артерія та її гілки: довгі й короткі війкові артерії, центральна артерія сітківки та м'язові артерії.

Венозний кровообіг здійснюють 2 вени – верхня та нижня. Вони збирають кров від усіх тканин ока та вмісту орбіти, загальним стовбуром виходять через верхню орбітальну щілину і впадають у печеристий синус, розташований з боків турецького сідла.

Верхня орбітальна вена утворюється у верхньовнутрішньому куті орбіти шляхом злиття всіх вен, що супроводжують відповідні артерії – епісклеральні, дві верхні вортикозні й центральну артерію сітківки. За допомогою кутової вени вони анастомозують зі шкірними венами обличчя.

14. Будова орбіти та її вміст.

Орбіта має форму чотиригранної піраміди з заокругленими ребрами. Основа піраміди – її очний край – обернена наперед і назовні, вершина – назад і всередину.

Орбіту утворюють 7 кісток: лобова, основна, решітчаста, піднебінна, слізна, вилична, верхньощелепна.

Верхня стінка утворена спереду орбітальною частиною лобової кістки, ззаду – малим крилом основної кістки.

На відстані третини внутрішньої та середньої стінки є кістковий отвір – місце виходу одноіменних артерії та нерва. Назад від нього, приблизно за 5 мм, розташований кістковий шип-блок, через який перекинутий сухожилок верхнього косого м'яза. У зовнішньому куті верхньої стінки є заглибина для слізної залози.

Нижня стінка утворена орбітальною поверхнею верхньої щелепи, відростками піднебінної та виличної кісток. Кісткові отвори – емісарії сполучають орбіту з верхньощелепною пазухою.

Зовнішня стінка формується виличним відростком фронтальної кістки, великим крилом основної та виличної кісток.

Внутрішня стінка утворена решітчастою кісткою, а спереду – слізною кісткою та лобовим відростком верхньої щелепи біля вершини орбіти. На слізній кістці є заглибина для слізного мішка. Від неї, обмежений слізною кісткою та носовим відростком верхньої щелепи, починається носослізний кістковий канал, що відкривається в нижній слізний прохід.

На межі "паперової" пластинки та лобової кістки, розташовані передні та задні решітчасті отвори.

Краї орбіти щільніші за її кістки і, виступаючи наперед, виконують захисну функцію. Окістя міцно зрощене з кістками тільки по краю та в глибині орбіти. У каналі зорового нерва воно вплітається в тверду мозкову оболонку, що охоплює нерв, а в інших місцях вільно прилягає до стінок орбіти.

Біля вершини орбіти, у малому крилі основної кістки, розташований круглий зоровий отвір діаметром, крізь який до ока йде очна артерія, а до середньої черепної ямки виходить зоровий нерв. Назовні й донизу від зорового отвору, між великим і малим крилами основної кістки, є прикрита сполучною тканиною верхня орбітальна щілина. Крізь щілину проходить судинно-нервовий пучок що містить нерви ока: блоковий, відвідний, окоруховий, а також очну гілку трійчастого нерва, симпатичний корінець війкового ганглію, очну вену.

Між великим крилом основної кістки й тілом верхньої щелепи, є друга щілина – нижня орбітальна, вкрита сполучною тканиною з гладкими м'язовими волокнами, що їх іннервує симпатичний нерв.

В основній кістці, є круглий отвір крізь який проходять верхньощелепний нерв, а йде від нього нижньоорбітальне відгалуження, котре разом із одноіменною артерією потрапляє в орбіту нижньою орбітальною щілиною та виходить на лицевій поверхні верхньої щелепи крізь нижньоорбітальний отвір.

Вміст орбіти. У ній містяться очне яблуко, клітковина, фасції, м'язи, судини, нерви. Клітковина пронизана пластинками сполучної тканини, що виходять з окістя орбіти. Біля заднього полюса ока поверхня жирової клітковини прикрита щільною фіброзною фасцією. Вона починається від склери біля заднього полюса ока, зростається з твердою оболонкою головного мозку, яка вкриває зоровий нерв, та, охоплюючи яблуко, виходить наперед. Піхва очного яблука найщільніша біля екватора ока, де крізь неї проходять сухожилки його м'язів, також укриті фасцією. М'язові відростки піхви зливаються між собою та утворюють кільце, паралельне екватору, зв'язуючись тяжами з окістям стінок і країв орбіти. Між піхвою та склерою розташований епісклеральний простір заповнений епісклеральною тканиною та міжтканинною рідиною.

15. М'язи повік. Їх функція та iнервацiя.

Під шкірою лежить коловий м'яз повіки, у якому розрізняють пальпебральну та орбітальну частини. Перша частина відповідає повікам і починається групою м'язових волокон біля внутрішнього кута від зв'язки повік, переднього слізного гребінця та окістя, двома дугами прикріплюючись до зовнішньої зв'язки. Частина м'яза, що дістала назви війкового м'яза, розташована між цибулинами вій, навколо вивідних проток мейбомієвих залоз хряща. Вона сприяє виділенню секрету і щільному приляганню краю до очного яблука.

Друга частина колового м'яза починається глибокими волокнами за слізним гребінцем біля внутрішнього кута повік, проходить за слізним мішком, охоплює його спереду і вплітається у волокна м'яза, що вкриває поверхню хряща. Волокна оточують слізні канальці й мають велике значення в механізмі сльозовиведення.

Орбітальна частина м'яза розташована відповідно до краю орбіти, починається та закінчується внутрішньою зв'язкою. Скорочуючись, коловий м'яз закриває очну щілину, при цьому пальпебральна частина зумовлює зміну форми щілини, орбітальна – міцне зажмурювання.

Під коловим м'язом розташований хрящ. З орбітальним краєм хрящі з'єднуються зовнішніми та внутрішніми зв'язками повік і тарзоорбітальною фасцією. Усередині хряща є мейбомієві залози.

М'яз підіймач верхньої повіки починається в загальному сухожилковому кільці поблизу зорового отвору, проходить під верхньою стінкою орбіти й закінчується в повіці, утворюючи 3 відгалуження. Переднє окремими пучками пронизує тарзоорбітальну фасцію та передню поверхню хряща і досягає шкіри повік; заднє відгалуження проходить до склепіння кон'юнктиви. Середнє відгалуження, що складається з тонкого шару непосмугованих волокон, вплітається у верхній край хряща. Такий спосіб прикріплення м'яза забезпечує при скороченні одночасне піднімання шкіри, хряща і кон'юнктиви повік.

Рухові нерви повік – лицевий, що іннервує коловий м'яз, симпатичний та окоруховий нерви, котрі іннервують м'яз підіймач верхньої повіки.

16. Будова кон'юнктиви. Клiнiчнi ознаки її нормального стану.

Кон'юнктива – вкриває повіки з внутрішнього боку, поширюється на склеру та рогівку, утворюючи їх поверхневі шари. Розрізняють 3 її частини: 1) кон'юнктива хряща, або повік; 2) кон'юнктива перехідної складки та склепіння; 3) кон'юнктива очного яблука. Коли очі заплющені, уся сполучна оболонка утворює кон'юнктивальний мішок. У внутрішньому куті очної щілини кон'юнктива набуває дублікатури – півмісяцевої складки. Назовні від неї розташоване підняття рожевого кольору – слізне м'ясце.

Кон'юнктива складається з епітелію та сполучної тканини. Епітелій крайової зони кон'юнктиви хряща верхньої повіки багатошаровий плаский нероговіючий. У середній зоні клітини поверхневого шару набувають кубічної та циліндричної форми, а клітини базального – кубічні й пласкі. Епітелій перехідної складки, склепіння кон'юнктиви багатошаровий циліндричний, а слизової склери – багатошаровий плаский.

Під епітелієм розташований тонкий шар ретикулярної тканини, більш виражений в перехідній складці, меншою мірою – у кон'юнктиві хряща; у ньому плазматичні клітини й лейкоцити скупчуються у вигляді вузликів.

Під ретикулярним є більш товстий шар сполучної тканини, що зливається з хрящем на кон'юнктиві повік. Кон'юнктива перехідної складки та очного яблука рихло сполучена із підлеглими тканинами, і це забезпечує вільну рухливість кон'юнктиви й самого ока. Слизова оболонка хряща, жорстка, що зумовлене наявністю в ній сосочків, розташованих також навколо лімба.

Секреторну функцію в кон'юнктиві виконують келихоподібні клітини циліндричного епітелію, заглибини у тарзальній частині кон'юнктиви та складні трубчасті залози, схожі на слізні. Вони розташовані в перехідній складці і на межі тарзальної та орбітальної частин кон'юнктиви. Найбільше їх у зовнішній частині, у ділянці вивідних проток слізної залози.

Неоднакове розташування судин у кон'юнктиві визначає характер їх ін'єкції в умовах запальних процесів, що полегшує діагностику. Розрізняють поверхневу (у випадку запальних захворювань повік і слизової оболонки ока), глибоку (виникає в разі запального процесу в передній частині ока) та змішану (характерна для одночасного ураження слизової оболонки та передньої частини ока) форми ін'єкції кон'юнктивальних судин.

17. Анатомія сльозових органів. Методи дослідження сльозових шляхів.

Слізний апарат складається із сльозоутворюючих органів та слізних шляхів.

Між слізною залозою та слізними шляхами розташований кон'юнктивальний мішок із слізним струмком та слізним озером у внутрішньому куті очної щілини.

Слізна залоза – розташована в заглибині верхньозовнішньої стінки орбіти позаду тарзоорбітальної фасції і складається з трубчастих залозок, зібраних у часточки. Міцна сполучнотканинна пластинка, проходячи від m.levator palpebrale до зовнішнього краю орбіти, поділяє залозу на орбітальну і пальпебральну частини. Орбітальна частина спереду вкрита тарзоорбітальною фасцією, а ззаду до неї безпосередньо прилягає орбітальна клітковина, відмежована тонкою фасцією. Пальпебральна частина нижнім краєм прилягає до склепіння кон'юнктиви. Кілька вивідних проток залози відкриваються у верхньо- зовнішньому склепінні кон'юнктиви.

Слізну залозу підтримують згори сполучнотканинні тяжі, котрі прикріплюються до окістя верхньої стінки орбіти. Знизу із залозою сполучається бічний відросток зв'язки, що утримує в підвішеному стані очне яблуко. Такий зв'язковий апарат унеможливлює опускання залози.

Початком сльозовивідних шляхів вважають слізні крапки розташовані на вершинах слізних сосочків у внутрішньому куті повік по їх задньому ребру. Із цих крапок виходять слізні канальці. Спершу ці канальці розташовуються вертикально, потім проходять у горизонтальній площині, перед впадінням у слізний мішок вони часто зливаються. Стінки канальців складаються з тонкої слизової оболонки, висланої багатошаровим епітелієм, під яким є шар еластичних і м'язових волокон, з яких у вертикальній частині канальців утворюється стискач, а в горизонтальній площині вони розташовуються вздовж канальців.

Слізні канальці відкриваються в слізний мішок, укритий фасціальним футляром. Передню стінку мішка утворює глибокий листок фасції колового м'яза, внутрішню – окістя слізної ямки, задню – тарзоорбітальна фасція. Між нею та слізним мішком є шар м'язових волокон Горнера. Самі стінки мішка складаються із слизової оболонки, вкритої двошаровим циліндричним епітелієм, і підслизової тканини. Передню стінку перетинає внутрішня зв'язка повік, вище за неї розташоване склепіння мішка.

Його верхній кінець закінчується сліпо, міцно сполучаючись із окістям, а нижній переходить у носослізний канал, що відкривається під нижньою носовою раковиною в нижньому носовому ході. Вивідний отвір каналу оточений венозним сплетенням слизової оболонки носа. Стінки каналу побудовані так само, що й стінки мішка, і містять багато венозних судин.

Методи дослідження: функціональні проби на сльозопродукцію (проба Ширмера) та сльозовідведення (канальцева та носова проби), рентгенконтрастне дослідження.

18. Зовнiшнi м'язи ока. Їх iнервацiя та функції.

Орбіта має 8 м'язів, із них 6 – рухові м'язи очного яблука: 4 прямих – верхній, нижній, внутрішній, зовнішній та 2 косих – верхній і нижній, а також м'яз – підіймач верхньої повіки та орбітальний м'яз. Усі вони, окрім орбітального й нижнього косого починаються від сухожилкового кільця біля вершини орбіти, розташованого навколо каналу зорового нерва.

Прямі м'язи проходять клітковиною орбіти наперед розбіжним конусом. На рівні екватора ока вони пронизують тенонову капсулу і прикріплюються до поверхні склери, вплітаючись у її тканину на різній відстані від лімба. Зовнішній прямий м'яз іннервований відвідним нервом, інші – окоруховим.

Верхній косий м'яз проходить уздовж внутрішньої стінки орбіти, біля лобової кістки його круглий сухожилок пронизує сухожилкове та хрящове кільце, повертає назад і назовні, охоплює очне яблуко та прикріплюється до склери позаду екватора. Верхній косий м'яз іннервується блоковим нервом.

Нижній косий м'яз починається від нижнього орбітального краю біля внутрішнього кута орбіти, проходить назад і назовні впоперек та прикріплюється до склери зовнішнього боку ока позаду екватора вище за прямий зовнішній м'яз. М'яз – підіймач верхньої повіки починається у загальному сухожилковому кільці, біля зорового отвору, проходить по верхній стінці орбіти й закінчується в повіці, розгалужуючись на три частини. Передня частина окремими пучками пронизує тарзоорбітальну фасцію, досягає передньої поверхні хряща та шкіри повіки. Задня частина спрямована до склепіння кон'юнктиви, а середня вплітається у верхній край хряща. Вона іннервується симпатичним нервом. Перші дві частини м'яза – іннервує окоруховий нерв.

Зовнішній та внутрішній прямі м'язи в разі скорочення зміщують око відповідно назовні або всередину. Верхній та нижній прямі м'язи не лише повертають око догори або донизу, але також обертають його досередини.

Верхній косий м'яз обертає око донизу і назовні.

Нижній косий м'яз обертає око догори та назовні.

19. Сутінковий зір, його порушення, методи дослідження.

Світловідчуття забезпечують палички сітківки, воно зумовлене функцією зорового пурпуру. Процес адаптації органа зору до різного освітлення регулює центральний апарат, пов'язаний з вегетативною нервовою системою. Орган зору максимально адаптується до темряви протягом 40 хв, за цей час його світлочутливість зростає в тисячі разів.

Дослідження темнової адаптації. Визначають мінімальне світлове подразнення, що сприймається оком під час тривалого перебування в темряві, за допомогою адаптометрів.

Суб'єктивно розлади адаптації проявляються зниженням орієнтації в просторі з наростанням темряви. Такий стан дістав назви "курячої сліпоти", або гемералопії.

Є 3 форми гемералопії – природжена, симптоматична та есенціальна.

Природжена гемералопія. Змін у зоровому нерві і на сітківці офтальмоскопічно не виявляють, це можливе лише в разі застосування електроретинографії.

Симптоматична гемералопія виявляється при захворюваннях сітківки (пігментна дистрофія, відшарування сітківки), атрофіях зорового нерва, глаукомі.

Есенціальна гемералопія розвивається за відсутності або браку в організмі вітаміну А. Для цього стану характерний ксероз. На кон'юнктиві також виявляють характерні зміни – вона легко береться зморшками і на вигляд нагадує цигарковий папір. Ксероз рогівки призводить до кератомаляції. Таку форму гемералопії лікують уведенням вітамінів, котрих бракує, насамперед ретинолу.

20. Дослідження гостроти зору. Формула гостроти зору.

Точно визначити гостроту зору можна за мінімальним його кутом для даного ока, тобто мінімальною відстанню між двома точками, за якої вони сприймаються окремо.

Для визначення гостроти зору на практиці оперують здатністю органа зору розрізняти дрібні деталі предмета. Саме на цих принципах Г.Снеллен розробив і запропонував таблицю для визначення гостроти зору. Усі літери в ній видно на певній відстані під кутом у 5’ а їхні деталі – 1’. Гостроту зору (visus) визначають за формулою:

visus =	d
D

У хворих з катарактою, більмами, крововиливами в склисте тіло гострота зору може бути нижча за 0,02. Тоді в медичних картах таких людей зазначають – 1/∞. Якщо пацієнт чітко визначає напрям до джерела світла, то зазначають l/∞ pr.certa, а якщо ні – 1/∞ рr. incerta. У разі, коли обстежуваний зовсім не відчуває світла, око абсолютно сліпе, то зазначають visus = 0.

На гостроту зору діє якість освітлення: в умовах монохромного світла зір вищий, надто в жовтій частині спектра. Чіткіше сприймання предметів і при бінокулярному зорові, ніж під час розглядання їх кожним оком окремо.

Навіть за однакової гостроти зору обох очей одне з них має перевагу над іншим і є "провідним". Якщо зір неоднаковий, то роль "провідного" бере на себе око з кращим зором.

Дата добавления: 2015-05-26