Клiнiка та наслiдки кератитiв. 2 страница

Внутрішньоутробна форма розвивається внаслідок несприятливої дії як зовнішніх, гак і внутрішніх чинників, із тератогенних найбільшого значення надають інфекційним захворюванням матері під час вагітності, ендокринним порушенням, різним інтоксикаціям, гіпоксії, іонізуючому випромінюванню.

Одна з основних причин природженої глаукоми – блокада трабекулярної зони кута передньої камери ембріональною тканиною, що не розсмоктується. У деяких випадках блокаду фільтраційної зони спричинює переднє прикріплення кореня райдужної оболонки, за якого меридіальні волокна війкового тіла проникають у трабекулу, утруднюючи відплив внутрішньоочної рідини. Захворювання може виникнути також внаслідок природженої патології: недорозвиненості трабекули, інтрамулярних шляхів відпливу, відсутності венозної пазухи склери й вортикозних вен, патологічне вростання волокон війкового м'яза в трабекулу.

Клініка. Початковими проявами глаукоми є набряк рогівки, збільшення її розмірів, незначне розширення війкових судин. У цей період відзначаються фотофобія, блефаросиазм, сльозотеча. У міру прогресування захворювання під дією підвищеного офтальмотонусу рогівка дедалі збільшується. Внаслідок розтягнення рогівки виникають розриви задньої пограничної пластинки і водяниста волога потрапляє в строму рогівки, спричинюючи набряк і помутніння її шарів. Те саме розтягнення та утруднення відпливу водянистої вологи з передньої камери зумовлюють розширення лімба. Розтягується і тоншає склера, з'являються передні інтеркалярні стафіломи. Результатом розтягнення оболонок є збільшення ока цілком.

Атрофічні процеси відзначаються в райдужній, власне судинній оболонках, війковому тілі. Шляхом гоніоскопії в куті передньої камери виявляють мезодермальну тканину, що не розсмоктується і блокує трабекулярну зону. У пізніх стадіях захворювання під час огляду очного дна відзначають глаукоматозну екскавацію диска зорового нерва, котра веде до прогресуючого погіршення зорових функцій аж до сліпоти.

Лікування. У зв'язку з перешкодами на шляху відпливу водянистої вологи з ока лікування природженої глаукоми тільки хірургічне. У ранніх стадіях захворювання проводять операції, спрямовані на відновлення природних шляхів відпливу водянистої вологи або створення додаткових. У розвиненій стадії більш ефективна гоніотомія. Якщо рогівка непрозора, вдаються до трабекулотомії. У пізніх стадіях глаукоми показана грабекулектомія. В абсолютній стадії можна вдатись до хірургічного втручання, спрямованого на зменшення продукції водянистої вологи.

Медикаментозна терапія здебільшого доповнює оперативне лікування. Дітям із природженою глаукомою необхідне загальнозміцнювальне лікування, спрямоване на поліпшення трофіки ока (вітаміни, ангіопрогектори, біостимулятори тощо).

71. Аномалії положення кришталика, діагностика, ускладнення, лікування.

Ознаки підвивиху кришталика: нерівномірність глибини передньої камери, дрижання райдужної оболонки, при широкій зіниці видно край підвивихнутого кришталика у вигляді дугоподібної смуги та грижу склистого тіла, під час офтальмоскопії іноді визначаються два зображення диска зорового нерва. При цьому можуть бути скарги на монокулярну диплопію, погіршення зору внаслідок міопії або астигматизму.

Цілковитий вивих кришталика. Кришталик зміщується до передньої камери або в склисте тіло. В обох випадках це може бути причиною факотопічного іридоцикліту та вторинної глаукоми. Кришталик, що потрапив до передньої камери, має вигляд жирової краплі, яка заповнює всю камеру; він блокує зіницю та кут передньої камери, внаслідок цього різко порушується відплив водянистої вологи, а це призводить до розвитку гострої вторинної глаукоми. Таким хворим показане термінове хірургічне видалення вивихнутого кришталика.

Вивих кришталика в склисте тіло клінічно проходить більш спокійно. Зсунутий кришталик не завжди можна виявити, іноді його видно у прохідному світлі. Якийсь час він легко зміщується і при широкій зіниці може виходити в передню камеру, потім іноді фіксується швартами у склистому тілі, здебільшого в нижній його частині. Протягом тривалого часу око подеколи залишається спокійним, але в склистому тілі відбуваються значні біохімічні та фізичні зміни й завжди є загроза розвитку іридоцикліту, вторинної глаукоми або відшарування сітківки.

72. Природжена катаракта. Клiнiка, діагностика, методи лікування.

Природжена катаракта має різноманітні морфологічні прояви. Гострота зору коливається від світловідчуття до нормального. Найчастіше природжені катаракти не прогресують.

Природжена катаракта як перешкода на шляху світла до сітківки не лише знижує гостроту зору, але й зумовлює функціональну бездіяльність зорового аналізатора, що зрештою спричинює розвиток необоротних форм амбліопії.

Лікування. Велика кількість медикаментозних засобів (краплі Смирнова, тауфон, вітайодуроль, катахром, сенткаталін та ін.) призначають з метою не так просвітлення кришталика, як стримування подальшого розвитку катаракти. Краплі, що містять вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, призначені для корекції обмінних процесів у кришталику.

Хірургічне втручання – поки що єдиний ефективний засіб лікування.

Контактні лінзи мають очевидну перевагу перед окулярами як в оптичному, так і косметичному відношенні, хоча також не позбавлені недоліків: подразнення очей, нестійкий бінокулярний зір.

Оптимальне вирішення проблеми – інтраокулярна корекція. Катаракту усувають або інтракапсулярно, або екстракапсулярно.

Мікрохірургічна техніка екстракції катаракти та імплантації ЮЛ дає змогу оперувати хворих на різних стадіях патологічного процесу. Показаннями до операції слід вважати труднощі у виконанні професійних обов'язків при гостроті зору нижчій за 0,5.

Використання ультразвукової техніки робить можливим емульсифікувати тьмяний кришталик і видалити його крізь невеликий розтин (3 мм) у капсулі ока. Факоемульсифікацію застосовують переважно для видалення незрілих катаракт. Розроблені моделі ЮЛ з гнучних матеріалів, котрі в скрученому вигляді імплантують в око крізь розтин. Сучасна технологія дає змогу досягати швидкої реабілітації хворих на катаракту і проводити операції амбулаторно.

73. Стадії розвитку старечої катаракти. Діагностика та лікування.

Стареча катаракта – помутніння кришталика, що відзначаються в осіб старших за 50 років, зараховують до старечої катаракти.

Початкова катаракта характеризується появою сірих помутнінь, здебільшого у вигляді шпиць. Порушення прозорості може розпочинатися в середній або кірковій зоні. Ступінь зниження зору залежить від локалізації та інтенсивності помутніння. У більшості хворих з початковою катарактою знижується гострота зору вдалеч.

Незріла катаракта має різні клінічні прояви. Активне проникнення рідини крізь капсулу зумовлює її набрякання. Кришталик зтовщується, внаслідок чого передня камера мілішає, а зіниця набуває сірого кольору. За допомогою біомікроскопічного дослідження в передньому кірковому шарі виявляють вакуолі та розшарування кришталикових волокон. Хворий не може читати, кольори сприймає ніби через сіру завісу. Орієнтування в приміщенні зберігається.

Зріла катаракта – помутніння кришталика завершується і зір знижується до світловідчуття з правильною проекцією світла. Зрідка відбувається накопичення великої кількості бурого пігменту і кришталик набуває темного відтінку – "чорна катаракта".

Перезріла катаракта – мутні кортикальні маси зрілої катаракти розріджуються, і щільне ядро вільно плаває в каламутній кришталиковій рідині.

Лікування. Велика кількість медикаментозних засобів (краплі Смирнова, тауфон, вітайодуроль, катахром, сенткаталін та ін.) призначають з метою не так просвітлення кришталика, як стримування подальшого розвитку катаракти. Краплі, що містять вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, призначені для корекції обмінних процесів у кришталику.

Хірургічне втручання – поки що єдиний ефективний засіб лікування.

Контактні лінзи мають очевидну перевагу перед окулярами як в оптичному, так і косметичному відношенні, хоча також не позбавлені недоліків: подразнення очей, нестійкий бінокулярний зір.

Оптимальне вирішення проблеми – інтраокулярна корекція. Катаракту усувають або інтракапсулярно, або екстракапсулярно.

Мікрохірургічна техніка екстракції катаракти та імплантації ЮЛ дає змогу оперувати хворих на різних стадіях патологічного процесу. Показаннями до операції слід вважати труднощі у виконанні професійних обов'язків при гостроті зору нижчій за 0,5.

Використання ультразвукової техніки робить можливим емульсифікувати тьмяний кришталик і видалити його крізь невеликий розтин (3 мм) у капсулі ока. Факоемульсифікацію застосовують переважно для видалення незрілих катаракт. Розроблені моделі ЮЛ з гнучних матеріалів, котрі в скрученому вигляді імплантують в око крізь розтин. Сучасна технологія дає змогу досягати швидкої реабілітації хворих на катаракту і проводити операції амбулаторно.

74. Діагностика та лікування консервативне початкової стадії старечої катаракти.

Стареча катаракта. Помутніння кришталика, що відзначаються в осіб старших за 50 років, зараховують до старечої катаракти.

Початкова катаракта – характеризується появою сірих помутнінь, здебільшого у вигляді шпиць. Порушення прозорості може розпочинатися в середній або кірковій зоні. Ступінь зниження зору залежить від локалізації та інтенсивності помутніння. У більшості хворих з початковою катарактою знижується гострота зору вдалеч.

Лікування. Велика кількість медикаментозних засобів (краплі Смирнова, тауфон, вітайодуроль, катахром, сенткаталін та ін.) призначають з метою не так просвітлення кришталика, як стримування подальшого розвитку катаракти. Краплі, що містять вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, призначені для корекції обмінних процесів у кришталику.

Оптимальне вирішення проблеми – інтраокулярна корекція.

75. Травматична катаракта. Особливості її перебігу, ускладнення, хірургічне лікування.

Травматична катаракта розвивається як при тупих, так і при проникаючих ушкодженнях очного яблука.

Катаракта виникає внаслідок порушення цілості капсули кришталика при проникаючих ушкодженнях ока колючими, ріжучими предметами, осколками. Внутрішньоочна рідина потрапляє всередину кришталика і спричинює помутніння його фібрил. Якщо в перші години після травми невеликий отвір у капсулі блокується райдужною оболонкою або продуктами запалення, то утворюється невелике локальне помутніння. Клітини кришталика, не захищені капсулою, виявляють антигенні властивості й зумовлюють запальну реакцію.

Хірургічне втручання – поки що єдиний ефективний засіб лікування. Екстракція катаракти – найчастіша операція в офтальмологічній практиці. Афакічне око, що має лише заломлюючу силу рогівки, потребує оптичної корекції окулярами, контактними лінзами або штучним кришталиком. Гострота зору без корекції становить 0,02-0,04. Сильні товсті збиральні лінзи в окулярах оптично недосконалі, а при монокулярній афакії не переносяться взагалі

76. Ускладнена катаракта, її причини, клініка, лікування.

Ускладнена катаракта – помутніння кришталика, пов'язане з будь-яким захворюванням ока або організму в цілому. Катаракту викликають такі захворювання очей: увеїт, пігментна дегенерація сітківки, відшарування сітківки, глаукома, короткозорість високого ступеня.

Із загальних захворювань катаракту здебільшого спричиняє цукровий діабет. У зв'язку зі збільшенням кількості хворих на діабет ускладнена катаракта трапляється дедалі частіше.

Розвиток ускладненої катаракти часто розпочинається із заднього відділу кришталика. Мутні шари його формуються у вигляді келиха, "дно" якого відсунуте до заднього полюса кришталика, а "краї" орієнтовані наперед.

Ускладнена катаракта виникає в разі порушення кальцієвого обміну, наприклад при захворюванні щитовидної залози.

Лікування. Усунення етіологічного чинника. Велика кількість медикаментозних засобів (краплі Смирнова, тауфон, вітайодуроль, катахром, сенткаталін та ін.) призначають з метою не так просвітлення кришталика, як стримування подальшого розвитку катаракти. Краплі, що містять вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, призначені для корекції обмінних процесів у кришталику.

Хірургічне втручання – поки що єдиний ефективний засіб лікування.

Контактні лінзи мають очевидну перевагу перед окулярами як в оптичному, так і косметичному відношенні, хоча також не позбавлені недоліків: подразнення очей, нестійкий бінокулярний зір.

Оптимальне вирішення проблеми – інтраокулярна корекція. Катаракту усувають або інтракапсулярно, або екстракапсулярно.

Мікрохірургічна техніка екстракції катаракти та імплантації ЮЛ дає змогу оперувати хворих на різних стадіях патологічного процесу. Показаннями до операції слід вважати труднощі у виконанні професійних обов'язків при гостроті зору нижчій за 0,5.

Використання ультразвукової техніки робить можливим емульсифікувати тьмяний кришталик і видалити його крізь невеликий розтин (3 мм) у капсулі ока. Факоемульсифікацію застосовують переважно для видалення незрілих катаракт. Розроблені моделі ЮЛ з гнучних матеріалів, котрі в скрученому вигляді імплантують в око крізь розтин. Сучасна технологія дає змогу досягати швидкої реабілітації хворих на катаракту і проводити операції амбулаторно.

77. Вторинна катаракта,її клініка, причини виникнення, хірургічне лікування.

Вторинна катаракта - помутніння задньої капсули кришталика.

Через деякі природні і повністю неконтрольовані причини в певної частини пацієнтів після видалення катаракти і імплантації ІОЛ поступово розвивається помутніння задньої капсули кришталика. Помутніння, як правило, буває слабо вираженим і мало позначається на зорі. Коли таке помутніння розвивається, пацієнти починають відчувати симптоми, схожі з такими при розвитку катаракти. Тому цей стан також відомий під назвою вторинна катаракта.

Ознаки: поступове зниження зору при хорошому зорі відразу після операції, засліплення від сонця і штучних джерел світла.

Діагностика: офтальмоскопічна картина помутніння задньої капсули кришталика.

Лікування: проста лазерна операція, видаляє помутнілу задню капсулу з оптичної осі, що відновлює зір.

78. Афакія, її ознаки, корекція.

Око без кришталика називається афакічним. Афакія частіше є наслідком хірургічного видалення непрозорого кришталика – катаракти, але також може бути результатом травматичного вивиху кришталика в склисте тіло, розсмоктування кришталика після проникаючого поранення або наслідком природженої аномалії.

Відсутність кришталика, який має оптичну силу 19 дпт, зумовлює прояв афакічної гіперметропії у 10-12 дпт. Така різниця виникає завдяки тому, що збиральне окулярне скло розміщують не на місце видаленого кришталика, а перед очним яблуком; тому лінз силою 10-12 дпт досить для компенсації втраченого кришталика.

Хоча кришталика немає, проте афакічному оку властива уявна акомодація 1-1,5 дпт за рахунок глибини фокусної зони.

Для афакії не завжди характерна висока гіперметропія. Так, унаслідок видалення кришталика з короткозорого ока може настати гіперметропія 5-6 дпт і менше. Більше того, екстракція кришталика з ока з короткозорістю 18-20 дпт створює еметропічну рефракцію, що свого часу стало основою для хірургічної корекції короткозорості шляхом видалення прозорого кришталика.

79. Головні умови бінокулярного зору. Значення бінокулярного зору у виборі професії.

Поняття "бінокулярний зір" позначає зір обома очима разом.

Зображення, що потрапили на однакові ділянки, не зливаються та сприймаються подвійними. У разі двоїння по горизонталі мову ведуть про поперечну диспарацію; вона відіграє важливу роль у відчутті глибини. Диплопія, за якої зображення від правого ока сприймається ліворуч, тобто з іншого боку, дістала назви перехресної, а якщо воно відзначається з того самого боку, то одноіменної.

Під час зору обома очима участь кожного з них в акті зору може бути неоднаковою – від спільної гармонійної роботи до абсолютного переважання одного ока.

Удосконалюється бінокулярний зір протягом тривалого часу: від здатності фіксувати предмети двома очима і фузії з конвергентними й дивергентними рухами очей до розвитку глибинного зору. Для нормального його формування та функціонування необхідне дотримання багатьох умов. Зорові осі обох очей мають бути спрямовані точно на об'єкт фіксації. Щоб уможливити фузію, зображення на сітківках не мають значно різнитися між собою за величиною, яскравістю, чіткістю за кутом нахилу.

Порушення бінокулярного зору виявляють різними за складністю та інформативністю способами. Найбільш проста проба з двома олівцями. Пацієнт має сумістити кінчик свого олівця з верхівкою олівця в руках лікаря так, щоб утворилась пряма вертикальна лінія. Людина з добрим бінокулярним зором легко виконує завдання при двох відкритих очах та промахується, коли одне заплющене. Пацієнт з вадами зору робить помилки в обох випадках. Тест має орієнтовне значення.

Читання з олівцем – ще одна нескладна проба, під час якої за 5-6 см над сторінкою тексту перпендикулярно до рядків тримають олівець або вузьку смугу картону, прикриваючи частину тексту. При читанні вголос голову слід тримати непорушною. Вільне читання можливе лише за умови бінокулярного зору, у разі його порушення пацієнт зупинятиметься там, де літери закриті перешкодою.

Бінокулярний зір забезпечує відчуття простору, тому для людей з вадами бінокулярного зору не бажано працювати на підприємствах де відчуття простору вкрай необхідне.

80. Спiвдружня косоокість, діагностика, види.

Співдружна косоокість. Основною ознакою співдружної косоокості вважають однаковість кута косоокості при фіксації будь-яким оком і у різних напрямках зору.

Косоокість вважають природженою, якщо вона проявилась у перші 6 міс житія дитини, а набутою – якщо ознаки її виявились пізніше. Відхилення ока до носа має назву збіжної косоокості, до скроні – розбіжної, а відхилення зорової лінії по вертикалі – суправергуїчої косоокості та інфравергуючої. Можливе одночасне відхилення ока по вертикалі та горизонталі.

У разі косоокості важливо знати не лише, в який бік відхилена зорова лінія, але й наскільки. Величину відхилення, або кут косоокості, виражають у градусах і призмових діоптріях.

Величину кута косоокості визначають способом Гіршберга: промінь світла спрямовують в очі обстежуваного і порівнюють розташування світлових рефлексів на рогівках. В оці, що фіксує, рефлекс спостерігається поблизу центру зіниці або співпадає з ним, а в оці, що косить, його визначають у місці, відповідному до відхилення зорової лінії. Один міліметр зміщення її на рогівці відповідає кугу косоокості в 7°. Широка зіниця ускладнює точне визначення відстані між світловим рефлексом і центром рогівки, а одночасне відхилення ока по горизонталі та вертикалі – застосування способу Гіршберга. За умови значного кута у кут косоокості обчислюють з необхідною поправкою.

Більш точно кут косоокості вимірюють за допомогою тесту з прикриванням призмами, на периметрі та синоптофорі за спеціальними методиками.

У випадку відхилення ока до носа кут косоокості вважають позитивним і позначають знаком "+", а кут розбіжної косоокості – негативним. При одночасному відхиленні у вертикальній площині величину і напрям девіації зазначають після величини кута косоокості по горизонталі.

Види співдружньої косоокості:

• Дисбінокулярна амбліопія
• Акомодаційна збіжна співдружна косоокість
• Неакомодаційна збіжна співдружна косоокість
• Частково акомодаційна збіжна співдружна косоокість
• Розбіжна співдружна косоокість

81. Прихована косоокість, клініка, діагностика.

Гетерофорія – це відхилення ока в умовах, що виключають злиття зображень від обох сітківок. Якщо людина замислилась, не фіксує погляд на якомусь предметі, то в разі гетерофорії одне око мимоволі повертається під дією більш сильних окорухових м'язів.

Діагностика. Під час погляду на предмет фіксації одне око обстежуваного затуляють непрозорою заслінкою на 10-15 с, потім прибирають її та спостерігають за рухом ока. При ортофорії око залишається непорушним. Якщо ж око, зробивши так званий встановлювальний рух, повертається у вихідне положення, це свідчить про приховану косоокість. Залежно від того, в який бік відводиться око під заслінкою, визначають вид гетерофорії: відхилення досередини має назву езофорії, назовні – екзофорії, догори або донизу – відповідно гіпер- і гіпофорії.

Гетерофорія спостерігається значно частіше, ніж ортофорія. Якщо ступінь гетерофорії невисокий, зорові функції не порушуються. За несприятливих умов гетерофорія ускладнює бінокулярний зір і спричинює швидку втомлюваність під час читання, двоїння в очах, головний біль.

82. Уявна косоокість, клініка, діагностика.

У більшості людей оптична та анатомічна осі, що проходять центром рогівки, майже співпадають із зоровою лінією. Невеликий кут між зоровою лінією та оптичною віссю дістав назву кута γ, величина його звичайно не перевищує 3-4°. Така відстань між зоровою лінією та центром рогівки майже не помітна, положення очей розцінюють як правильне. Із збільшенням кута γ до 7-10° збільшується і зазначена відстань, що й призводить до появи уявної косоокості. Величина її звичайно симетрична на обох очах. Якщо зорова лінія розміщується на внутрішній половині рогівки, складається враження, наче обидва ока косять до скронь (уявна розбіжна косоокість). У випадку розташування зорових ліній назовні від центрів рогівок здається, що очі косять до носа (уявна збіжна косоокість).

За умови малої відстані між зіницями, глибоких орбіт, широкої зовнішньої частини очної щілини теж складається враження збіжної косоокості. У разі широкого епікантусу, коли внутрішні частини очної щілини затуляються складкою шкіри, особливо при невеликому повороті очей, здається, наче одне око косить до носа, оскільки край лише однієї рогівки досягає кута очної щілини. І навпаки, косоокість здається розбіжною, якщо відстань між очима велика, орбіти мілкі, очна щілина мигдалеподібної форми.

Уявна косоокість не порушує функції очей та не потребує лікування. Можна рекомендувати косметичну корекцію.

83. Принципи лікування спiвдружньоi косоокості.

Використовують комплексну методику лікування косоокості, котра включає оптичну корекцію порушень рефракції, заходи по боротьбі з амбліопією, операції на окорухових м'язах, перед- і післяопераційне апаратне лікування, а на заключному етапі – відновлення бінокулярного зору в природних умовах і навчання глибинному зору. Терапія косоокості триває 3-5 і більше років і вимагає терпіння та витримки дитини, її батьків.

Постійне використання окулярів не лише усуває аметропію, але й дає змогу істотно зменшити кут косоокості. Дітям із збіжною косоокістю і далекозорістю призначають плюсові лінзи, на 0,5-1,0 дпт слабші за величину далекозорості, визначену шляхом циклоплегії. В умовах далекозорого астигматизму сферичний компонент призначають за таким самим критерієм, а силу циліндра добирають на 0,5 дпт слабшу за виявлений астигматизм. Натомість дітям з розбіжною косоокістю та короткозорістю призначають корекцію мінусовими лінзами, що забезпечують гостроту зору кожного ока до 0,8-0,9. У рідких випадках, коли поєднуються збіжна косоокість і короткозорість, також рекомендовані окуляри, а в разі розбіжної косоокості й далекозорості окуляри, які виправляють аметропію, призначають тільки за істотного зниження гостроти зору без окулярів.

Корекція окулярами дає змогу усунути відхилення в умовах акомодаційної косоокості. Пацієнти з неакомодаційною косоокістю також потребують такої корекції. Окуляри підвищують гостроту зору при аметропіях і перешкоджають збільшенню кута за рахунок нашарування акомодаційних впливів.

У разі потреби дітям призначають окуляри з 8-10-місячного віку. У подальшому силу лінз змінюють відповідно до зміни рефракції, величину котрої уточнюють 1 раз на 1-2 роки. Після відновлення бінокулярного зору в окулярах силу їх скелець поступово зменшують аж до відміни окулярів.

84. Паралітична косоокість, її ознаки, диференціальна діагностика, методи лікування.

Паралітична косоокість виникає, якщо порушене проходження нервових імпульсів до окорухових м'язів унаслідок руйнування або стиснення окорухових нервів або їхніх ядер.

Клініка. Паралітична косоокість проявляється раптово і за кілька годин або днів стає постійною. Відзначаються запаморочення, двоїння під час зору обома очима, яке посилюється, якщо око повертати в бік дії ураженого м'яза; при парезі м'язів вертикальної дії спостерігається підняття або опускання ока. Розглядаючи предмети хворим оком, людина не в змозі визначити їх положення в просторі. За невеликого парезу клінічні ознаки розмиті, хворі скаржаться тільки на двоїння.

Відзначається відхилення ока в бік, протилежний дії паралізованого м'яза. Так, у разі паралічу зовнішнього прямого м'яза, що відводить око назовні, з'являється збіжна косоокість. Кут косоокості збільшується при погляді в бік дії ураженого м'яза, причому рух ока в цей бік обмежений або зовсім неможливий. У разі фіксації предмета хворим оком відбувається відхилення здорового. У м'язи-синергісти обох очей надходять однакові за силою нервові імпульси, і той, що дає змогу паретичному м'язу привести око в нормальне середнє положення, виявляється надмірним для відповідного м'яза здорового ока. Це призводить до більш значного відхилення здорового ока при фіксації хворим.

Якщо захворювання виникає в перші місяці життя, клінічна картина паралітичної косоокості згодом все більше нагадує співдружну, оскільки рано розвивається скотома пригнічування; двоїння в умовах природженої косоокості немає.

Лікування. Передусім необхідно усунути причину окорухового розладу. Терапію проводять спільно з невропатологом, нейрохірургом після ретельного неврологічного обстеження.

85. Ознаки проникаючих поранень очного яблука. Невідкладна допомога при них.

Проникаючим називають таке поранення, за котрого предмет, яким зроблено поранення, розтинає всю товщу зовнішніх оболонок ока. Це небезпечне ушкодження, оскільки воно призводить до зниження зорових функцій, а іноді є причиною загибелі другого, неушкодженого ока.

Основні симптоми: наскрізна рана рогівки або склери, випадіння внутрішніх оболонок у рану, наявність стороннього тіла в оці; передня камера глибока або мілка, гіпотонія ока.

Перша допомога: закапують дезінфікуючі краплі, накладають стерильну пов'язку, транспортують хворого санітарним транспортом до травматологічного центру.

Невідкладна офтальмологічна допомога: уводять протиправцеву сироватку за Безредком, антибіотики внутрішньом'язово і парабульбарно, сульфаніламідні препарати всередину. Здійснюють оглядову рентгенографію орбіти, за показаннями. Проводять хірургічну обробку проникаючого поранення. Накладають шви на рогівку або склеру, а в разі необхідності – також на райдужку. При ушкодженні кришталика вдаються до його екстракції з імплантацією інтраокулярної лінзи, відновлюють передню камеру.

Магнітне стороннє тіло видаляють з ока ургентно, амагнітне – у плановому порядку. На операційному столі під кон'юнктиву вводять розчини антибіотиків і кортикостероїдних препаратів.

86. Проникаючі поранення очей, ускладнені наявністю стороннього тіла. Методи локалізації стороннього тіла в оці.

Проникаючим називають таке поранення, за котрого предмет, яким зроблено поранення, розтинає всю товщу зовнішніх оболонок ока. Це небезпечне ушкодження, оскільки воно призводить до зниження зорових функцій, а іноді є причиною загибелі другого, неушкодженого ока.

Майже в 30% випадків у разі проникаючого поранення в оці залишається стороннє тіло. Можливе відразу кілька ускладнень ранового процесу.

Діагностика проникаючих поранень ока потребує ретельного збирання анамнезу та обстеження хворого. Огляд осіб з підозрою на проникаюче поранення слід проводити обережно, у разі необхідності – після попередньої епібульбарної анестезії 0,25% розчином дикаїну, з використанням повікопідіймачів. Разом з оглядом ока при боковому освітленні обов'язкова біомікроскопія, офтальмоскопія.

Усім хворим з підозрою на проникаюче поранення ока обов'язково ургентно здійснюють оглядову рентгенографію орбіти. У разі виявлення тіні стороннього тіла треба уточнити його розташування за допомогою методу рентгенолокалізації за Комбергом-Балтіним. Для цього використовують алюмінієвий протез-індикатор у вигляді кільця, із радіусом кривини, що відповідає кривині склери, та отвором у центрі. На відстані 0,5 мм від краю отвору в кільце впресовані 4 свинцеві позначки, розташовані на взаємно перпендикулярних меридіанах. Після епібульбарної анестезії протез-індикатор надягають на око так, щоб позначки відповідали лімбу на 12, 3, 6 і 9 год. Рентгенівські знімки роблять у прямій та боковій проекціях. На першому знімку визначають меридіан, за яким розташоване стороннє тіло, а також відстань від нього до анатомічної осі ока. За допомогою другого з'ясовують відстань від стороннього тіла до лімба. За спеціальними схемами-вимірювачами та спеціальною таблицею обчислюють точну локалізацію стороннього тіла.

З метою діагностики дрібних сторонніх тіл у передньому відділі ока, у тому числі неметалевих, застосовують безскелетову рентгенографію за Фоггом.

87. Принципи видалення внутрішньоочних сторонніх тіл при проникаючих пораненнях очей.

Усі сторонні тіла необхідно видаляти, оскільки тривале перебування їх в оці, особливо на рогівці, може призвести до таких ускладнень, як травматичний кератит або гнійна виразка рогівки. Поверхневі тіла видаляють амбулаторно. Нерідко їх можна зняти вологим ватним тампоном після закапування в око 0,25% розчину дикаїну. Проте, як правило, тіла, що потрапили в поверхневі та середні шари рогівки, вилучають спеціальним списом, жолобкуватим долотком або кінцем ін'єкційної голки. При більш глибокому їх розташуванні, у зв'язку з небезпекою розтину передньої камери, стороннє тіло бажано видаляти хірургічним шляхом, під операційним мікроскопом. Металеве тіло можна вилучити з рогівки за допомогою магніту, у разі необхідності над ним попередньо розрізають поверхневі її шари. Після вилучення стороннього тіла призначають дезінфікуючі краплі, мазі з антибіотиками або сульфаніламідними препаратами, метиленовий синій з хініном, асептичну пов'язку на 1 добу.

Дата добавления: 2015-05-26