Картина нормального очного дна

Нормальна сітківка при офтальмоскопії має червоний колір, але між хоріокапіллярним шаром і сітківкою розташовується пігментний епітелій. Залежно від щільності пігментного епітелію колір сітківки може варіювати від темно-червоного у брюнетів, світлішого у блондинів до коричневого в осіб монголоїдної раси та темно-коричневого в осіб негроїдної раси.

При зменшенні кількості пігменту в пігментному епітелії може бути видний малюнок судинної оболонки у вигляді відносно широких смуг – проекція судин хоріоїдєї, між ними можуть бути темні ділянки.

При офтальмоскопії диск зорового нерва виглядає рожевою плямою майже круглої форми на червоному фоні очного дна. Його скронева половина в нормі завжди блідіше носової. Колір диска обумовлений кількістю капілярів, що живлять його. Інтенсивніший колір диска зорового нерва спостерігається у дітей і молодих людей, з віком він бліднішає.

Основні гілки центральної артерії і вени проходять від диска зорового нерва до периферії поверхнево, на рівні шару нервових волокон. Тут судини сітківки дихотомічно діляться аж до прекапілярів, утворюючи артеріоли.

З нижніх і верхніх темпоральних судинних аркад тонкі судинні гілочки проходять до макулярної області, де закінчуються в капілярному сплетенні. Це капілярне сплетення утворює довкола фовеоли аркади. Видна аваскулярна фовеольна область діаметром близько 0,3-0,4 мм, що забезпечується кров'ю з хоріокапілярного шару.

Найбільш важливою зоною сітківки є макулярна область, або жовта пляма, центральна частина якої називається фовеа. В центрі фовеа розташовується невелике темнувате поглиблення - фовеола. Макула і фовеола оточені в нормі світловими рефлексами, які більш виражені у дітей і людей молодого віку.

102. Клiнiка невриту зорового нерву. Причини, диференціальна діагностика з застійним диском зорового нерву.

Запалення зорового нерва дістало назву "неврит", а внутрішньоочної частини його – "папіліт". Запалення в інших ділянках зорового нерва мають назву "ретробульбарний неврит". Деякі автори розрізняють у ретробульбарному відділі зорового нерва запалення орбітальної, інтраканікулярної та інтракраніальної частин.

Папіліт. Причинами паніліту стають запалення очного яблука, епісклерального простору, часом він виникає внаслідок поширення запального процесу із суміжних з очним яблуком анатомічних утворень.

Клініка. Захворювання, як правило, виникає гостро. Різко знижується гострота зору, у полі зору з'являються периферичні й центральні скотоми, порушується кольоровідчуття, спостерігається інфільтрація та набряк тканини диска.

Ретробульбарний неврит. Спричинюють захворювання загальні інфекції, а також локальні запальні захворювання мигдаликів, орбіти, зубів, вух, придаткових пазух носа тощо, але найчастіше – розсіяний склероз.

Клініка. Відзначається біль за очним яблуком при його рухах або натискуванні на око. Інколи можливі екзофтальм і головний біль. Гострота зору знижується в багатьох випадках до світловідчуття. У полі зору з'являються скотоми різних розмірів, локалізації та вираженості.

Запалення зорового перехрестя і зорових шляхів. Спричинюють захворювання інфекції, що активізуються на тлі черепно-мозкових травм.

Клініка. Оптико-хіазмальний арахноїдит частіше проходить у хронічній формі, розвивається повільно. Гострий перебіг трапляється рідше, захворювання в такому разі починається високою температурою, слабуванням, блюванням, головним болем, менінгеальними явищами. Зір звичайно слабшає на обох очах. Спершу спостерігається незначне зниження гостроти зору з невеликими центральними скотомами в полі зору. Зрідка водночас помітні скотоми в скроневих ділянках обох очей. Згодом патологія поля зору швидко прогресує. За одночасного ураження бічних неперехрещених частин хіазми виникає біназальна геміанопсія. Якщо запалення охоплює ділянку середньої частини зорового перехрестя, у полі зору відзначається бітемпоральна геміанопсія.

Ураження зорового канатика. Визначають одноіменну геміанопсію. Геміанопсії можуть бути цілковитими або частковими.

Застійний диск зорового нерва. Внутрішньочерепна гіпертензія змінює умови кровообігу і відповідно трофіку нервових волокон – відзначаються набряк їх і застій.

В умовах застійного диска протягом тривалого часу зберігаються зорові функції. За винятком скороминучих затуманювань, гострота зору не порушується, і лише в гліозно-атрофічній стадії вона істотно знижується. Поле зору більш відповідає фазам патологічної еволюції застійного диска. У І стадії збільшується сліпа пляма, у II можлива депресія периферичних відділів сітківки, у III та IV стадіях з'являються грубі зміни в полі зору.

103. Офтальмоскопічна картина застійного диску зорового нерву. Значення його у дiагностицi пухлин мозку.

I стадія – змінюється забарвлення диска внаслідок розширення капілярів. Відзначаються також початкова проміненція, розмитість меж і зміна рівня диска, нерівномірне збільшення калібру вен.

II стадія – характеризується збільшенням об'єму диска, обов'язковим посиленням його гіперемії та збільшенням площі. Набряк охоплює сітківку, венозні стовбури розширюються і закручуються, артеріальні судини звужуються, часом з'являються крововиливи та ексудати.

III стадія – зменшується кровонаповнення судин диска, внаслідок цього спадає набряклість, істотно звужуються капіляри, відзначається їх спазм, що зумовлює ішемію та збліднення диска.

IV стадія – характеризується появою відповідних ознак дистрофії нервових волокон і проліферації гліозної тканини.

Після нормалізації внутрішньочерепного тиску офтальмоскопічний вигляд зорового диска відновлюється. Із настанням гліозно-атрофічної стадії після регресії набряку в диску відзначаються виражені залишкові явища, і навіть нерідко після усунення причини виникнення патології атрофія зорового нерва невпинно прогресує.

104. Зміни очного дна при гiпертонiчнiй хворобі

Розрізняють такі види змін очного дна при гіпертонічній хворобі:

Гіпертензивна ангіопатія проявляється розширенням і покрученістю вен, звуженням артерій, вени жовтої плями штопороподібно закручені, що є показником застою в капілярно-венозному відрізку судинної мережі сітківки. Можливе конічне звуження вени по обидва боки від артерій у місці їх перехрещування.

Гіпертензивний ангіосклероз сітківки проявляється нерівномірністю калібру артерій, ущільненням судинної стінки, а внаслідок цього артерія набуває вигляду сріблясто-білого тяжу. У разі плазматичного просякнення з окремими ліпоїдними відкладеннями на артерії з'являється золотиста рефлекторна смуга. У місці артеріовенозного перехрестя вена дугоподібно вигинається та відсувається в глибину сітківки.

Гіпертензивна ретинопатія відзначається помутнінням сітківки, набряком її переважно в ділянках диска зорового нерва, периваскулярній та в ділянці жовтої плями, а також крововиливами та окремими білими вогнищами, що здебільшого локалізуються вздовж судин. Під час офтальмоскопії набряклі ділянки сітківки відбивають світло, з'являються яскраві відблиски. Іноді помутніння в ділянці жовтої плями обрамлені крововиливами. Після зникнення набряків і розсмоктування крововиливів на цьому місці залишається крапчастість.

Гіпертензивна нейроретинопатія. Офтальмоскопічно порушення характеризується набряком диска зорового нерва, розмитістю його меж, набряком сітківки в ділянці диска, появою геморагій та білих вогнищ, крапкових крововиливів, котрі виникають унаслідок діапедезу. Окрім того, відзначаються смугасті крововиливи поблизу диска зорового нерва і масивні крововиливи вздовж великих судин у внутрішніх шарах сітківки.

105. Зміни очного дна та цукровому дiабетi.

Виділяють діабетичну ангіопатію, просту та проліферуючу діабетичну ретинопатію.

Ангіопатія відзначається нерівномірністю калібру судин, утворенням мікроаневризм. Проста діабетична ретинопатія розвивається на тлі вираженого порушення ліпідного обміну, у період її розвитку відбуваються власне судинні зміни: склерозування артеріолярної судинної сітки ока з подальшим спорожненням капілярів і дистрофічними змінами в сітківці.

Проліферуюча діабетична ретинопатія. У період розвитку проліферуючої діабетичної ретинопатії на перший план виступають внутрішньосудинні тромбоемболітичні зміни, котрі поширюються на артеріоли, капіляри й венули, призводять до вираженої анемізації ока, порушення цілості судинних стінок із подальшою неоваскуляризацією. На очному дні визначаються судинні аневризми, крововиливи та вогнища помутніння сітківки, тромбоз судин, ексудат у ділянці жовтої плями, проліферація сполучної тканини та нових судин, відшарування сітківки; часто розвивається гемофтальм.

106. Зміни очного дна при захворюваннях крові.

Лейкози. Відзначається загальне збліднення і жовтавий відтінок очного дна, покрученість і розширення судин, поява білих ватоподібних вогнищ і крововиливів, білих оболонок уздовж судин.

При ураженні кісток очної ямки, а також появі лейкемічної інфільтрації в порожнині черепа і ретробульбарному просторі з'являються застійний диск зорового нерва та екзофтальм. Можливий розвиток диплопії, обмеження рухливості очей.

Анемія. Забарвлення очного дна бліде, різних відтінків – від жовтавого до ціанотичного. Можлива поява венозного пульсу. Найбільш часто визначається набряк сітківки навколо диска зорового нерва. У важких випадках з'являються плазморагії, пре-, субретинальні та ретинальні крововиливи, котрі звичайно локалізуються вздовж великих судин і не поширюються на ділянку жовтої плями.

107. Зміни очного дна при СНІД.

Першим очним симптомом, маркером захворювання, вважають ватоподібні вогнища, як правило, численні, розмірами здебільшого до 1/4 діаметра диска зорового нерва, кольору від блідо-сірого або кремового до слонової кістки. Розташовуються вони перипапілярно в шарі нервових волокон, не далі як за 6 діаметрів від диска зорового нерва. Через 1-3 міс відбувається їх зворотний розвиток із перерозподілом пігменту.

Ізольовані геморагії в сітківці також вважають симптомом неінфекційної ретинопатії в умовах СНІДу.

Окрім звичайних крововиливів, можливі геморагії, що мають білявий центр з ободком крововиливу – плями Рота. Локалізуються вони здебільшого на задньому полюсі ока.

До неінфекційної ретинопатії зараховують також мікроаневризми й телеангіектазії сітківки.

У розпалі захворювання у хворих зі СНІДом спостерігаються очні прояви опортуністичних інфекцій. Найчастіше розвивається цитомегаловірусний ретиніт.

Ретиніт звичайно уражує обидва ока, при цьому перебіг його асиметричний. Клінічно він характеризується появою ретинальних вогнищ некрозу, ексудату і геморагій, запальних муфт уздовж судин сітківки та неухильним прогресуванням аж до деструкції сітківки.

108. Відшарування сітківки, етіологія, клініка, лікування.

Відшарування сітківки. Гостре первинне відшарування сітківки може статися внаслідок травми в осіб з високою короткозорістю, після захворювань склистого тіла. Звичайно воно супроводжується розривом сітківки.

Основні симптоми: поява "запони" в полі зору, "спалахів і блискавок" при рухові очей, викривлення контурів предметів при їх розгляданні, зниження гостроти зору. Під час офтальмоскопії зона відшарування сіруватого кольору, має складки; судини сітківки темні, із перегином по краю відшарування. Може бути добре помітний розрив по краю сітківки.

Невідкладна допомога: іммобілізація ока (бінокулярна пов'язка), госпіталізація хворого в очне відділення; після локалізації розриву – оперативне лікування.

109. Гострi порушення кровообігу сітківки. Причини, клініка, лікування.

Гостра непрохідність центральної артерії сітківки. Порушення виникає внаслідок спазму, тромбозу та емболії.

Основні симптоми: різке зниження гостроти зору до світловідчуття або нуля. На очному дні в ділянці заднього полюса сітківка молочно-білого кольору, центральна ямка жовтої плями червона. Артерії звужені, диск зорового нерва блідий, межі його у зв'язку з набряком сітківки нечіткі.

Невідкладна допомога: показані судинорозширювальні препарати: нітрогліцерин (0,0005 г) під язик, інгаляції карбогену (суміш 5% оксиду вуглецю з киснем), вдихання амілнітриту (2-3 краплі на ватці). Внутрішньовенно застосовують 10 мл 2,4% розчину еуфіліну з 20 мл 20% розчину глюкози, ретробульбарно – 0,5 мл 0,1% розчину атропіну сульфату. Внутрішньом'язово вводять 1% розчин нікотинової кислоти за схемою (від 1 до 5 мл), 1 мл 1% розчину дибазолу з 2 мл 2% розчину папаверину. Під кон'юнктиву доцільне застосування 0,3 мл 10% розчину кофеїну, усередину – 0,04 г но-шпи, 0,3 г комнламіну, 0,1 г галідору, папаверин з дибазолом. Проводять антикоагулянтну терапію: внутрішньовенно вводять 20000 ОД фібринолізину з 10000 ОД гепарину в 300 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

Гостра непрохідність центральної вени сітківки. Порушення розвивається в осіб, старших за 50 років, на тлі гіпертонічної хвороби та атеросклерозу.

Основні симптоми: різке й швидке зниження гостроти зору звичайно до сотих часток. На очному дні диск зорового нерва збільшений, із нечіткими межами, темно-червоного кольору. Вени різко розширені й покручені, вздовж судин відзначаються численні крововиливи, можлива поява плазморагій.

Невідкладна допомога: лікування проводять під контролем протромбінового індексу та інших показників коагулограми. Застосовують антикоагулянти, протизапальні та розсмоктувальні засоби. Внутрішньовенно вводять 10 мл 2,4% розчину еуфіліну в 20 мл 20% розчину глюкози, внутрішньом'язово – 10 мл 25% розчину магнію сульфату, ретробульбарно – 500 ОД гепарину з 1000 ОД фібринолізину позмінно з уведенням 0,5 мл 0,4% розчину дексаметазону з 500 ОД гепарину (8-10 ін'єкцій). Внутрішньовенно крапельно застосовують 30000 ОД фібринолізину та 10000 ОД гепарину в 300 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Для підтримання гіпокоагуляційного ефекту показані повторні внутрішньом'язові ін'єкції 5000-10000 ОД гепарину через кожні 4 год під контролем часу згортання крові. Із 2-3-го дня додають антикоагулянти непрямої дії (неодикумарин, фенілін). Усередину дають но-шпу по 0,04 г 3 рази на день.

Дата добавления: 2015-05-26