З’ясуйте особливості зображення людини і світу у творах ДуФу, особливості поетики його лірики

ДуФу (712 - 770) — китайський поет епохи Тан. Його творчість нараховує більше 1400 віршів, у яких відображені настрій протистояння танським вельможам і історична панорама правління династії Тан: процвітання, занепад. Серед віршів ДуФу офіційна китайська критика виділяла твори написані на політичні теми (оспівування імператора) і на теми тлінності існування, людську нікчемність. Серед віршів ДуФу виділяються чотиривірші, які дуже навантажені історичними і міфологічними алегоріями, і їх важко зрозуміти без коментарів. Твори ДуФу не лише мають широкий зміст, але й носять глибоке філософське значення. Одночасно з цим, поет приділяв велику увагу розвитку творчості в поезії. Про це свідчить його прізвисько «священномудрий».

ДуФу прагнув відтворити внутрішній світ людини, передати найтонші порухи її душі. Вірш «При місяці згадую брата» написаний під час перебування в Циньчжоу, де спалахнуло чергове жорстоке повстання і запалала війна.

Твір пройнятий почуттям безмежної самотності ліричного героя. Картина, яку змальовує поет у першій строфі вірша, цілком реалістична: пізній осінній вечір, ударами в барабан міська сторожа сповіщає, що ворота міста зачиняються й усі мешканці повинні розійтися по домівках; усе затихає і чути тільки, як, пролітаючи над містом, кричать дикі гуси; усе навкруги вкривається інеєм, і місяць тьмяно світить із гори. Саме такі реалії дійсності відтворює поет. Але у читача складається враження, ніби ліричний герой опиняється в якомусь дивному світі: тут «люди не ходять», «тривожно гримлять барабани», кричать стомлені птахи, тут панує холод, навіть місяць і той світить інакше. Читач відчуває, що світ цей — чужий для ліричного героя, і він почувається, наче остання людина у цьому світі. Це враження посилюється у другій строфі вірша. Ліричний герой відчуває, що йому судилося «на віки» бути самотнім, він не має жодної звістки від близьких йому людей, можливо, немає й кому поцікавитися, чи він ще живий. В останньому рядку другої строфи настає розв’язка: читачеві стає зрозуміло, що саме так безжалісно спотворило світ, що нищить людей, калічить їхні долі. Ця страшна руйнівна сила — війна. Від її жахливого полум’я ніхто не може заховатися, і доки вона палає, людині немає спокою ні наяву, ні уві сні.

Почуттям любові до батьківщини, тугою за рідним краєм пройнятий і вірш «Дикі гуси повертаються на північ».

Образ диких гусей часто використовується і в народній поезії, і у творчості китайських поетів. Самотній гусак є символом людини, відірваної від своєї родини, близьких, рідного краю.

У народній творчості поширеним є прийом паралелізму, коли через явище природи розкриваються істотні риси світу людей. Цим прийомом майстерно володіє і ДуФу. Поет наче порівнює два світи — природний і людський, і підсумки цього порівняння не на користь людей. За законом природи дикі гуси неодмінно повинні повернутися в рідний край, ніхто і ніщо не може їм цього заборонити.

Невимовна туга поета і розчарування у можливості досягти гармонії життя відчуваються у фіналі вірша.

«Пісня про хліб і шовк» — один з останніх творів поета. Незважаючи на складні обставини життя, хворобу, старість, поет думав не про власне благополуччя, а про щастя кожної людини, добробут країни. Створюючи цей вірш, поет звернувся до форми народної пісні, голос якої — принаймні так стверджували легенди — могли почути правителі.

ПІСНЯ ПРО ХЛІБ І ШОВК

Напевно, міст у Піднебесній

Не менше тисяч десяти.

Але нема такого міста,

Де б воїнів у латах не знайти.

Якби ж ми переплавити могли

Ті лати на орала для землі.

Щоб кожну латочку бездоглядних ланів

Переорати за погожих днів.

Щоб селянин і сіяв, і збирав,

І шовкопряди листям годував.

Щоб той, хто любить рідну землю,

Не лив за нею сліз даремно.

Чоловіки б у полі працювали,

І шовк, співаючи, жінки звивали.

Переклад Т. Некура

Дата добавления: 2015-05-26