Визначте особливості жанру та художньої структури поеми Дж. Байрона «Чайльд-Гарольд»

Дайте загальну характеристику основних художніх напрямів Просвітництва: просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм, стиль рококо. Визначте естетичні погляди Ф. Шиллера, просвітницьку проблематику його драм («Розбійники» та ін..).

XVIII століття — поворотний етап у духовному роз­витку людства.

У XVIII ст. людину оцінюють не за становим поход­женням, а за розумом, внутрішніми якостями. Учених, письменників, філософів, які були переконані в необхід­ності просвітити людей, назвали просвітниками, а саму добу —Просвітництвом. XVIII століття ще називають Віком Розуму.

Зародившись в Англії (кінець XVII — початок XVIII ст.), Просвітництво потім набуло поширення у Франції. У другій половині XVIII ст. просвітницький рух активізується в Німеч­чині.

Рококо — стиль мистецтва, який виник у Франції у першій половині XVIII століття (під час регентства Філіппа Орлеанського) як розвиток стилю бароко.

Літературні твори цього періоду відрізнялися витонченою добірністю, позбавленою будь-яких громадянсько-патріотичних мотивів; їм властиві фривольність, грайливість і безтурботність. Актуальність набувають ідеї гедонізму, які стають свого роду основою творчості багатьох поетів і письменників. Література рококо — це малі форми: витончені пасторалі, комедії масок, еротичні поеми, грайливі вірші та новели. Найбільш поширеними для стилю формами були застільні пісні, грайливі послання, мадригали, сонети і епіграми

Класицизм (фр.classicisme, від латів.classicus — зразковий) — художній стильна засадах якого розвивається естетичне направлення у європейському мистецтві кінця XVII — на початку ХІХ ст.

У основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, що йдуть з філософії Декарта. Художнє твір, з погляду класицизму, має будуватися виходячи з суворих канонів, цим, виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Відповідно до естетиці класицизму художнє твір сприймається як плід розуму й логіки, тріумфуючим над хаосом почуттєво сприймають життя. Герої класицизму мають стійкістю проти мінливостей долі, підпорядковують свою пристрасть боргу, розуму, вищим інтересам суспільства, законам суспільства. Інтерес для класицизму представляє лише вічне, незмінне — у кожному явище він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки.

У класицизмі для трагедій і комедій відродилося знамените правило античного театру про триєдність часу, місця дії. З яскравих представників класицизму у літературі можна назвати Корнеля («Сід», «Горацій»), Расіна, Мольєра («Тартюф», «Міщани-шляхтич», «Дон-Жуан»),

Саме класицизму пішла всі ці нормативність і жорстка регламентація художніх правил, сувора ієрархія жанрів, набули тепер чіткі змістовні межі і повний набір формальних ознак.. Класицизм втілив основні ідеї «просвітництва»: вимога «природності», розумності та моралі.

Сентименталізм – направлення у європейської літературі й мистецтві другої половини XVIII в., сформоване у межах пізнього Просвітництва і відбило зростання демократичних настроїв суспільства. Зародився в ліриці і романі; пізніше, проникаючи в театральне мистецтво, дав поштовх виникненню жанрів «слізної комедії» і міщанської драми.

«Природна» людина став головним героєм сентименталізму. Письменники-сентименталісти виходили з того, що людина, будучи витвором природи, від народження має задатками «природною чесноти» і «чутливості»; ступінь чутливості визначає гідність людини й значимість усіх її дій. Досягнення щастя як головної мети існування можливо за двох умов: розвиток природних почав людини («виховання почуттів») перебування у природному середовищі (природі); зливаючись із нею, в неї з'являються внутрішню гармонію. Цивілізація (місто), навпаки, є ворожої йому середовищем: вона спотворює його єство. Чим більше людина соціальна, тим менше спустошена і самотня. Звідси характерний сентименталізму культ приватного життя, сільського існування й навіть первісності і дикунства. Сентименталісти не приймали ідею прогресу, фундаментальну для енциклопедистів, з песимізмом споглядаючи перспективи у суспільному розвиткові. Поняття «історія», «держава», «суспільство», «освіту» мали їм негативного значення.

Сучасник і однодумець Гете, Шиллер увійшов в історію світової літератури як один з найяскравіших представників німецького просвітницького руху.

Ще навчаючись в академії, Шиллер захоплювався драматургією Шекспіра і під його впливом, потайки, ночами, створив свою першу драму «Розбійники». Хоча драма була надрукована анонімно, ім'я автора відразу стало всім відоме.

Шиллер прославився не лише як письменник, але і як автор численних теоретико-літературних праць. Найвідоміша з них — «Листи про естетичне виховання людини».

Творчість Шиллера, подібно до творчості Гете, ділиться на два періоди — штюрмерський (1776—1786) та веймарський (1787—1805).

На відміну від Гете, який у своїй штюрмерській програмі дотримувався доволі поміркованих поглядів, штюрмерство Шиллера мало яскраво виражений соціально-бунтарський характер. Але поступово, як і Гете, Шиллер розчарувався в революційній програмі просвітницького оновлення європейської цивілізації, особливо після того, як дізнався про жахливі наслідки Французької революції 1789—1794 pp., яка затопила власну країну ріками крові невинних жертв.

У веймарський період творчості Шиллер і Гете висувають програму «естетичного виховання» людства. Відроджуючи у своїх творах красу та гармонію мистецтва античності, її політичні ідеали та моральні прагнення, Шиллер протиставляв їх недосконалому, позбавленому краси та духовності світові німецької сучасності. Естетична краса, як вважали Шиллер і Гете, — це надійна запорука духовного відродження людини, пробудження в ній прагнення до справжнього, — вільного і справедливого життя.

Драми Шиллера, написані в штюрмерський період творчості, — «Розбійники» (1781), «Змова Фієско в Генуї» (1783), «Підступність і кохання» (1784), «Дон Карлос» (1785) — стали своєрідним підведенням підсумків розвитку німецької драматургії другої половини XVIII ст. Провідні мотиви цих творів: неприйняття цивілізації, сумнів у доцільності прогресу, критика офіційної церкви, дидактична форма висловлення основної художньої ідеї, симпатії до третього соціального стану.

У веймарський період Шиллер виступив як засновник жанру історичної драми: «Табір Валленштейна» (1798), «Пікколоміні» (1799), «Смерть Валленштейна» (1799), «Марія Стюарт» (1800), «Орлеанська діва» (1801), «Мессінська наречена» (1803), «Вільгельм Телль» (1804). З одинадцяти його драм вісім написані саме на історичну тематику. Головними персонажами своїх історичних драм Шиллер робив визначних історичних діячів — королів, полководців, народних вождів. Наслідуючи Шекспіра, Шиллер зображує своїх головних героїв переважно у сфері їх особистого життя, але в той період, коли його суперечності тісно пов'язуються із загальнодержавними проблемами та політичними конфліктами.

18. Визначте основні риси романтизму в європейській літературі. Розкрийте філософський та сатирично-метафоричний зміст казки Е.Т.А. Гофмана «Малюк Цахес».

Романтизм – 1) тим творчості, світосприйняття; 2) літературно-мистецький напрям, якому притаманні інтуїтивна увага до внутрішнього світу людини, неприйнятність буденності, звеличення духу, захоплення несвідомим фантастичним ірраціональним, звернення до фольклору і національної міфології.

Виник в європейських літературах наприкінці XVIII ст., пізніше в американській (20-ті рр. ХІХ ст. – до 60-х рр. ХІХ ст.).

Основне – прийом психологізму.

Чинники, які впливали на розвиток романтизму:

1) Естетичні (романтики не визнають ніякої нормативності; свобода творчості, свобода митця);

2) Суспільно-політичні (французька революція: лозунги рівності, братерстві, свободи, декларація прав незалежності; розчарування в усьому: пошук ідеалу).

Основні риси романтизму:

ü «двосвіт», «двосвіття», «двоєсвіття»;

ü поділ світуна реальний і нереальний;

ü прийом контрасту;

ü прийом романтичної іронії.

Р. притаманна власна система принципів відбору та оцінки зображуваного (те, що важко пояснити розумом: ірреальне, світ почуттів, ірраціонального).

v Ідеал прекрасного, довершеного і водночас таємничого

v Тема самотності

v Зміна типу героя: герой-бунтар, герой-утікач, герой-художник

v Символіка: море, небо, очі, душа

Філософська основа Р. – ідеалістична філософія (філософія Канта, Фіхте, Шлегелів)

v Емоційність

v Жанри: елегія, пісня, дружнє послання, романтична поема

v Протистояння митця натовпу

v Змалювання пристрасті, почуття

v Поява історичного роману

Течії Р.:

Ø народно-фольклорна (видання казок)

Ø байронічна (культ страждання, мотиви розчарування, туги)

Ø гротескно-романтична (інтерес до соціологічно-філософських проблем, використання іронії, алегорії)

Ø історична / вальтерскотівська (історія – ключ до пізнання сучасності)

Характерні риси романтичного світу Гофмана:

o Двосвіття (реальне / ірреальне)

o Тема мистецтва: образ митця, образи музикантів

o Романтична іронія

o Гротеск

o Символіка

«Малюк Цахес» (1819) – філософський твір

Ідея: привласнення результатів чужої праці

Гофман розкриває механізм влади

Жанр – повість з елементами казки, основу якої складає казкова фантастика

В гротескно-сатиричному стилі змальовує німецьке суспільство поч. ХІХ ст. Використовує фантастичну форму, показує особливості механізму соціального відчуження або присвоєння чужої праці

Розкриваються:

ü моральні проблеми добра і зла

ü краса || потворність

ü духовне || матеріальне

Будова: принцип двосвіття – світ ірреальний, світ мрії, духовності, фантастичного і світ реальний, буденний, матеріальний – двопланова будова казки.

Світ «музикантів» || Світ філістерів

Причина людської сліпоти – преклоніння перед владою і багатством

Жанр подорожі.

Поема спенсоровою строфою – строфа з 9 рядків, написаних 5-стопним ямбом, 9-й – 6-стопним, з римуванням ab ab bc bcc

Автобіографічна основа твору: Байрон побував у Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини => враження Б. – в основі «Ч.-Д.»

Герой має деякі риси, властиві автору, але їх ототожнювати не можна.

Автор в перших двох піснях характеризує героя, в третій – інколи, в останній – навіть не згадує.

Дата добавления: 2015-05-26