Розкрийте моральну і соціальну проблематику, специфіку зображення характерів у романі Ч. Діккенса «Олівер Твіст»

Розкрийте особливості взаємодії романтизму й реалізму в І пол. ХІХ ст. визначте художню структуру задуму «Людської комедії» О. де Бальзака. Проаналізуйте повість Бальзака «Гобсек», акцентуючи увагу на композиції твору та образі головного героя.

Французьким письменник-реаліст Оноре де Бальзак (1799-1850) у грандіозній епопеї "Людська комедія" створив цілісний художній світ, в якому втілились у певні образи найгостріші проблеми, моральні і філософські протиріччя. Повість "Гобсек" відноситься до циклу творів "Сцени приватного життя". Свій остаточний вигляд і назву повість отримала у1835 році, органічно увійшла в "людську комедію" і стала в ній одним з ключових творів. Образ Гобсека набув майже символічного і філософського звучання. "Гобсек" в перекладі з французької означає "живоглот". У розумінні Бальзака, Гобсек уособлює владу золота, грошей, що правлять світом, від яких залежить щастя і нещастя людей.

Свою філософію про владу золота Гобсек сам не придумав, він вивів її з життя. Гобсек зневірився у моральних цінностях, тому що бачив, як купують людину, кохання, дружину, як гроші впливають на дружбу. Золото дає все, а найголовніше - таємну владу над людьми. Горді красуні з вишуканого товариства, аристократи і політики - всі готові стати на коліна, коли їм потрібні гроші. Історія графині де Ресто є підтвердженням тому. Захоплена пристрастю до молодого красеня Максима де Гирай, графиня розорила свого чоловіка і своїх дітей. Свого коханця вона могла утримати тільки зо допомогою грошей. Дійсність руйнує ілюзії графині де Ресто щодо кохання з боку Максима де Гирая до неї. Влада золота має руйнівну силу. Яскравий приклад дії цієї руйнівної сили - сам Гобсек, що зневажав інші людські цінності; зруйноване сімейне щастя графині де Ресто та її чоловіка. Питання моральності турбують не тільки графа де Ресто, а й графиню де Гран льє, Дервіля, Фанні Мальво. Вони уособлюють такі риси, як порядність, чесність, здоровий глузд. Історія графині де Ресто примушує читачів замислитись над законами життя й моралі. О. Де Бальзак був не просто секретарем французького суспільства, як він себе схарактеризував у "Передмові", а й суворим критиком і моралістом, який закликав людство зупинитися в безглузді гонитви за насолодою й обмежити свій егоїзм.

Проблема "вічних життєвих цінностей" та людських пристрастей яскраво розкривається не тільки в образах, створених О. де Бальзаком у повісті "Гобсек".

О. Де Бальзак створив сотні, тисячі не схожих один на одного персонажів, захоплених пристрастями, егоїстичними інтересами. Обрав у "Людський комедії" предметом зображення суспільство, щоб "прийти до синтезу шляхом аналізу", а втор поставив за мету: визначити важливі проблеми та накреслити шляхи їхнього вирішення, зображуючи характерних представників цього суспільства.

31. Проаналізуйте роман Г.Флобера «Пані Боварі». Розкрийте суперечливий характер головної героїні твору та проблему авторського ставлення до зображуваних подій.

«Пані Боварі» — роман Гюстава Флобера про життя жінки лікаря, Емми Боварі, у якої був позашлюбний зв'язок, і яка намагалсь жити поза межами свого статку аби уникнути заяложенності та нікчемності життя в провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, проте справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях. Флобер був відомий як славнозвісний перфекціоніст щодо свого письма, та завжди стверджував, що його мета — це знайти le mot juste, або відповідне чи слушне слово.

Велика за розміром реалістична розповідь базується на реальній події. Історія розпочинається з розповіді про юність Шарля Боварі, його вступу до коледжу та одруженні з заможною вдовою.

Потім розповідь зосереджується на Еммі. Спочатку вона виховувалась в Конвенті, потім жила на фермі у свого батька. Там вона зваблена юним лікарем Черльзом Боварі, романтичними книжками, які вона читає. Вона мріє про нове життя зі своїм чоловіком. Його попередня дружина на той час вже померла. Насправді її життя в Йонвіллі стає дуже нудотним. Емма вдається до нових дій після балу у одного віконта в Вобіссарі, де Емма вперше побачила, що таке життя багатіїв. Той вечір на все життя заполонив мрії та думки Емми. Після марних любовних стосунків з багатим землевласником Родольфом Буланже та помічником нотаріуса Леоном Дюпюї Емма, перебуваючи під тиском боргів та невдоволненням своїм життям, вдається до суіциду, випивши миш'яку.

Єдине дитя, яка народилося в шлюбі, Берта, після смерті обох батьків була відправлена до своєї бабусі по батькові. Коли та ж померла, вона пішла жити до своєї тітки, яка змусила Берту працювати на бавовняній фабриці аби заробити на життя.

Емма Боварі

Емма — основна діюча особа роману та джерело його назви, хоча матір Чальза та його попередню дружину теж звали Мадам Боварі. У неї дуже романтичний погляд на життя і вона прагне до краси, багатства, любовних почуттів та верхів суспільства. Основною рухомою силою твору є розбіжність між романтичими ідеалами Емми та реаліями її життя в провінції. Це приводить Емму до позашлюбного зв'язку з двома чоловіками, а також примушує її вдаватись до величезних боргів, через неспроможність сплати яких вона зрештою приходить до самогубства.

Емма досить освічена, але вона ніколи не прагнула розвивати себе. Напевно, це була ознака її перебування в конвенті, що вважалося в ті часи найбільш підхожим для молодиць. Навчання в конвенті не давало змоги дівчині розвивати свої здібности мислити розважливо та критично. Вона дуже багато уваги приділяє тому, як люди одягнені, але ніколи не дивиться на те, що знаходиться під зовнішністю. Як результат, вона легко захоплюється людьми, які вдають с себе більше, ніж вони є насправді. Емма не тільки полюбляє нещирих притвор, але і ненавидить тих, хто видає себе таким, яким є (мати Шарля, мадам Оме, пан Біне).

Через те, що Емма живе в своєму світі фантазій, для неї не мають ніякої ваги погляди інших людей, за винятком коли вони можуть їй послужити. На балу вона переконана в тому, що її прийнято до верхніх прошарків суспільства, і тепер вона одна із них. Вона вважає, що буде запрошена на бал і наступного року. Насправді, запрошення на бал було вдячностю господарів за допомогу в обрізанні вишень, і господарі не передбачали повторення цього.

Емма прагне крайностей в житті. Чим більше вона випробує, тим менше вона задоволена. Її апетит зростає до таких розмірів, що вона перестає цінити маленькі радощі життя, бо вони маленькі. Розглянемо її літературні пристрасті. Вона розпочинає з романів та часописів для жінок буржуа, які були націлені на її соціальний та економічний стан. Потім вона переходить до жіночих часописів високої моди, які змушують Емму вдаватись до великих витрат. Наступний крок — романтична поезія, потім трагедії, і все закінчується порнографічніми книжками, якими вона захоплююється між зустрічами з Леоном.

Після перегляду опери «Лучія ді Ламермур», яка можливо є одной з найменш вірогідних та найбільш перебільшених історій кохання, Емма приймає за взірець вигаданий образ Лючії та переконується в тому, что найправильнішим в випадку неспрятливих життєвих обставин є самогубство, до якого вона і вдається.

Кожне окреме рішення Емми виглядає пристойним та розумним, якщо взяте окремо, проте всі її дії та рішення у цілому приводять до того, что Емма стає дійовою особою роману, яка мало кому приємна.

"Пригоди Олівера Твіста" Ч. Діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. Герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті.

Зображення робітного будинку, де народився Олівер, було дуже злободенною темою в літературі Англії 30—40-х років XIX ст. За законодавством 1834 року в робітних будинках Англії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. Не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко віддаючи перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку.

Із перших сторінок роману Діккенс підкреслює, що в долі Олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "Стара історія!" — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері Олівера, на її руку, на якій не було обручки.

Письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ Олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті.

Новонароджений Олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. Діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві.

Будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. Так, "непокірного" Олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, піддають окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків.

У другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до Лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. І скупник краденого Фей-гін, і жорстокий грабіжник Сайкс, і зловісний "джентльмен" Монкс (особиста зацікавленість якого в долі Олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. Олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. Щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги Браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у Рози Мейлі. Нарешті, він знов потрапляє до містера Браунлоу, який стає його названим батьком.

Добрий містер Браунлоу виявляється першим, хто пожалів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. І таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, Діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей.

Діккенс трохи ідеалізує свого героя. Олівер Твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. Як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти Оліверу в чистоті душу.

Зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя Олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, Діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. Але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості.

Соціальний роман Ч. Діккенса "Пригоди Олівера Твіста" дістав високу оцінку В. Г. Бєлінського, який писав на початку 40-х років XIX століття, що це "один із кращих творів" видатного англійського романіста.

Дата добавления: 2015-05-26