Визначте сутність поетичної форми Гійома Аполлінера («Лорелея», «»Міст Мірабо», «Пісня нелюбого», «Зарізана голубка й водограй»). Гійом Аполлінер і Україна

Дайте визначення поняття «потік свідомості». Розкрийте своєрідність джойсівської концепції людини і світу в психологічному есе «Джакомо Джойс» Дж. Джойса. Проаналізуйте стиль твору.

Покажіть еволюцію М. Метерлінка від «театру смерті» до «театру надії». Розкрийте філософський характер і символіку драми-казки «Синій птах». Дослідіть вплив символістської драматургії М. Метерлінка на українську літературу.

Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому сприяла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий «містичний» погляд на життя.

Символізм — мистецтво, що натякає на ірраціональну сутність буття. Метерлінк створив цикл символістських п’єс, що одержали узагальнену назву «театр смерті». Для цих п’єс є характерною присутність Невідомого — воно й є «головним героєм» «театру смерті». Невідомий керує всім, його наміри таємничі — це фатумна сила, котра владарює над людиною. Метерлінк досягає вражаючого ефекту присутності Невідомого на сцені свого театру. Дія в його п’єсах майже завжди відбувається в умовному місці — це може бути ліс або кімната старого замку. Людина в «театрі смерті» лишається сам на сам із Невідомим, вона відчуває жах перед ним.
У символістському циклі творів Метерлінка, до якого належать п’єси «Принцеса Мален», «Непрошена», «Сліпі», саме образ Невідомого є наскрізним.
У своїх пізніх драмах Метерлінк пішов далі: символізм тут переплітається з романтизмом, як у п’єсі «Синій птах» (1905). Тут персонажі і місце дії теж умовні, але основа п’єси — романтичний сюжет про пошуки Синього птаха. Метерлінк уводить у свій твір навіть соціальні ноти: діти селян-дроворубів напередодні Різдва дивляться на свято у багатому будинку навпроти, вони не можуть собі дозволити таких веселощів. У ході розвитку сценічної дії з’являється дуже важливий мотив «подолання сліпоти»: необхідно просто подивитися на все іншими очима — і жалюгідна хатка дроворуба видається прекрасним палацом. Тому що справжнє свято — це не вбрання, не іграшки, не дорогі подарунки, справжнє свято — це здатність відчувати свято всередині себе. Важливим персонажем п’єси є казкова Фея — саме вона повинна «зняти» пелену невідання з очей головних героїв, Тільтіля і Мітіля, вона ж відправляє їх на пошуки чарівного Синього птаха. Пошуки ці важливі самі по собі, незалежно від їх результату. Шлях, який проходять діти, змінює їх. Шлях цей лежить через символічні місця: «Країну спогадів», де герої зустрічають своїх померлих родичів; «Палац ночі», де вони зустрічаються з повелителькою тьми; «Ліс», де діти спілкуються з різними духами дерев. Кінцевим пунктом їхньої мандрівки є та сама хижка дроворуба, яка, щоправда, дуже змінилася — усе навколо стало новим, радісним, веселим. Це перетворення пов’язане передусім із внутрішніми змінами самих героїв, які сталися завдяки мандрівці. Символічним синім птахом стає тепер проста горлиця Тільтіля, котра жила у клітці у хижі дроворуба. Тільтіль дарує її хворій дівчинці, яка тепер не внучка казкової Феї, а внучка звичайної сусідки. В останній момент птах відлітає, і п’єса закінчується обіцянкою Тільтіля знайти його. Отже, пошуки Синього птаха будуть продовжені, бо стан пошуку — це нормальний стан душі людини.
Таким чином, тема пошуку і пов’язана з нею тема мандрівки — основні у п’єсі М. Метерлінка «Синій птах». У результаті пошуку душа людини змінюється, пошук є головною метою мандрівки. Внутрішнє очищення — найбільша нагорода за цей пошук.

П'єса "Синій птах" написана у період, коли М. Метерлінк від символістського "театру смерті" прийшов до іншого бачення світу - романтичного. І увесь сенс п'єси в тому, аби показати людству філософський смисл буття, красу самого життя і його велич.

Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду". І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина. їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього. Діти дізнаються, що за померлих слід молитися, бо "молитися - значить згадувати". Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння - добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження - принести щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім Птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти.

Значить головне - це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття - зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що життя - вічне.

Синій птах — символ щастя — завжди поруч (багатозначний образ, водночас філософський і буденний; не треба ходити далеко, треба вміти бачити щастя поруч, вміти дарувати добро людям; Синім птахом може бути і горличка, подарована Тільтілем хворій дівчинці-сусідці; після цього Тільтіль став сприймати світ інакше, — більш значимим і красивішим). III. Життєстверджуюча ідея п'єси (життя само по собі е щастям; сонце і життя сильніше за смерть; щасливим стає той, хто дарує щастя іншим).

Есе "Джакомо Джойс" у літературному обігу з’явилося лише 1968 року. У цьому невеличкому творі, ніби в зародку, є все те, що згодом виявило Джойса як видатного письменника-модерніста. “Джакомо Джойс ” є чи не єдиним твором Джойса, в якому всі ознаки його стилю вкладені в таку малу форму. Це проба й кристалізація авторського стилю, що вповні розвинеться в "Уліссі", це “новий стиль” Джойса

Це поняття запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін - із книги вченого Вільяма Джемса "Наукові основи психології", де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку. Думка змінює думку, вони переплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо.

У Джойса "потік свідомості" стає літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології - його творчим кредо.

Есе має фрагментарну композицію, воно побудовано як “потік свідомості” головного героя. Час дії умовний, як і ситуації розвитку історії кохання. Увага письменника зосереджується на внутрішньому житті особистості, її думках і порухах серця. Він сам є і героєм, і творцем твору: в тексті наводяться факти біографії Джойса (перебування в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про Шекспіра, написання "Улісса", одруження з Норою Барнакль, захоплення Амалією Поппер). Однак автобіографічне настільки переосмислюється, узагальнюється ним, що есе набуває широкого філософського звучання. Власна біографія - лише привід для роздумів про життя людини, її поривання та падіння, надії й розчарування, про мистецтво, пошуки себе у світі й усвідомлення сенсу свого існування.

Привертає увагу незвичайна форма тексту. У кожній його фразі пульсує життя духовно обдарованої людини, а особлива ритміка розірваних рядків відтворює биття людського серця й пульсацію думки, що ніколи не зупиняться у своїх пошуках.

“Джакомо...” має сюжетом кохання молодого вчителя англійської мови Джакомо Джойса до своєї учениці (очевидно, саме в цьому криється причина того, що твір не друкувався за життя автора), зраду ним власної дружини, муки прощання та, зрештою, ще одну, випадкову, зустріч коханців у Парижі. Прямо про всі ці епізоди не сказано -існують лише натяки - з них читач реконструює загальне тло подій. Але головнішим є сюжет іншого типу -асоціативний - розлоге поле паралелей, через які свідомість персонажа “перецитовує”, відновлює з підсвідомості колись уже засвоєне величезні пласти світової культури.

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром - психологічне есе. Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі. Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого митця: «Тіло її не пахне: квітка без запаху»; Потік свідомості у психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони примушують нас мріяти, співчувати та замислюватися над проблемами людських стосунків.

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.

Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану "візуальну лірику".

Дата добавления: 2015-05-26