Конфлікт інтересів у фаховій практиці журналіста іПРфахівця. 2 страница

У тоталітарному суспільстві медицина стає частиною репресивної машини, коли можливі варварські експерименти на людях (нелюд доктор Менгеле в нацистській Німеччині, епідеміологічний загін генерала Ісії в Японії, котрі зажили горезвісної відомості своєю наругою над людьми, яких розглядали виключно як експериментальний матеріал), масове знищення хворих і безпомічних, калік і стариків, як це мало місце у «третьому рейху». В такому суспільстві медицина підпорядковується, як і вся решта інститутів, тільки політичній доцільності, яка, в свою чергу, визначається владарюючою верхівкою. Внаслідок тоталітарного домінування політики медицина підкоряється зовнішнім і часто чужим для неї системам регулювання, котрі призводять до фактичної ліквідації таких понять, як «лікарська таємниця», «клятва Гіпократа», «лікарський обов'язок». Етичні норми підмінюються політичними інтересами.

Медична етика вимагає від лікаря постійної роботи над собою не тільки в суто професійному, а й у моральному плані. Лікар мусить уміти володіти собою, стримувати негативні емоції. Слово лікаря зцілює не меншою мірою, ніж його скальпель. Великий медик В. М. Бехтерев стверджував: якщо хворому після розмови з лікарем не стає легше, то це не лікар. Тому в загальній системі медичної освіти особливо багато важить етична, моральна підготовка та виховання майбутніх медиків на принципах професійної честі, гуманізму, людської порядності, відповідальності.

З огляду на специфіку самої професії медика медична етика є необхідною й невід'ємною стороною професійної спроможності. Відсутність тих якостей, котрих вимагає від лікаря медична етика, є свідченням його професійної непридатності. Аморальним, порочним людям має бути закритий доступ до цієї зовсім особливої сфери людського буття, якій потрібні люди чесні, мудрі, самовіддані, здатні на великі подвиги самопожертви та милосердя. Збереження благородних етичних традицій медицини має стати одним із головних завдань медичної деонтології.

Не менш гостро постають моральні проблеми й у сфері судової діяльності, де надзвичайної ваги набуває суворе дотримання й правильне застосування норм моральності у відправленні правосуддя, судочинства, роботі судових, прокурорських та слідчих органів.

Судова діяльність зачіпає життєві інтереси суспільства та індивіда, від неї залежать добре ім'я, честь і гідність громадянина, його свободи, благополуччя сім'ї. Тим-то ця особлива сфера діяльності потребує й особливого морального регулятора — судової етики. її розглядають у двох смислах: як науку і як систему норм, котрих належить дотримувати. Судова етика—це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про здійснення моральних принципів у розслідуванні та розв'язанні різних судових справ.

Між етикою й правом існують дуже своєрідні відносини. Норми етики часто виступають водночас і нормами права. Правові заборони виявляються заразом і моральними заборонами. Такі, наприклад, вимоги моралі, як «не вбий», «не вкрадь», є також і вимогами закону. Тому здійснення правосуддя нерозривно пов'язане з морально-етичною проблематикою. Будь-яке судове рішення, діючи на суспільну свідомість, виконує в той же час і певну виховну функцію з позитивним чи негативним знаком.

Моральне начало в судовій діяльності необхідне для виключення при дотриманні посадових інструкцій формально-бюрократичної реалізації закону, для гармонійного поєднання його букви й духу. Річ у тому, що жоден закон не може бути таким довершеним, щоб він ніколи не г^гі-требував тлумачення в разі конкретного застосування. В цьому ж аспекті дуже багато що залежить від конкретного виконавця, його особистісних, насамперед моральних якостей. Порядністю, вихованістю, чесністю людини, котра стоїть на сторожі закону, нерідко визначається обличчя самого закону.

Судова етика не допускає обману, провокацій, прагнення досягти потрібного при розгляді результату будь-якою ціною. Так само недопустимі в моральному відношенні прийоми допиту, побудовані на упередженому ставленні до допитуваного, некоректність до людини, винуватість якої ще проблематична. В основі судового процесу мають бути поняття справедливості, гуманізму та добросовісності.

Під справедливістю слід передусім розуміти відповідність міри відплати мірі злочину. Справедливість пов'язує дві форми суспільної свідомості: право й мораль. Усякий присуд оцінюється суспільством не тільки з правових, а й із морально-етичних позицій, і тому бажано, щоб, спираючись виключно на закон, присуд ураховував моральне почуття суспільства, уникав суперечності між правом і мораллю, законністю й справедливістю. Та оскільки моральне почуття може видозмінюватися під дією тимчасових і випадкових обставин, присуд має відповідати вимогам закону навіть якщо в даний момент суспільство настроєне інакше. Як правило, законний за своєю суттю присуд збігається з моральним почуттям суспільства.

Особливо аморальним у цьому розумінні є будь-який тиск на суд, хай навіть з найкращими намірами. Суд, що став заручником натовпу чи високопоставлених осіб, перестає бути органом правосуддя й перетворюється на орган судової розправи. Подібне втручання позбавляє суд головного: безпристрасності, неупередженості, об'єктивності і, як наслідок першого, справедливості. Аморально, а сьогодні вже й злочинно, чинити тиск на слідчого, прокурора, суддю, спонукаючи їх обминути закон і всупереч своїй совісті прийняти вигідне якійсь із сторін рішення.

Суддя, якщо він етична особистість, зобов'язаний підкорятися виключно вимогам закону, незважаючи ні на які обставини, що стосуються особисто його, діяти за давньоримським принципом: «Хай звершиться правосуддя, хоч би й загинув світ». Ця моральна максима має стати особистим переконанням судді, якщо він хоче бути чесним слугою закону. Звісно, йдеться тут не про загибель світу, а про готовність слуги закону знести будь-які тяготи й біди в ім'я торжества правосуддя.

В судовому процесі має зберігатися об'єктивність, і його учасники (суддя, звинувач і т. д.) не мають права у ставленні до позивача та відповідача, звинувачуваного й жертви піддаватися особистим симпатіям. У цій ситуації необхідна своєрідна аскеза людини, здатної справити істотний вплив на хід і результат процесу. Аскеза в даному випадку — це усвідомлене, добровільне приборкання власних пристрастей, прихильностей, переживань в ім'я ідеалу об'єктивності та справедливості. В ім'я цього ж ідеалу в демократичному суспільстві суддя, прокурор і т. д. при розгляді конкретної справи не повинні допустити, щоб у їхні висновки проникали їхні власні ідейні й політичні переконання, партійні та групові настрої, все те, що може викривити закон, який є втіленою об'єктивністю.

Учасники процесу, й насамперед суддя, зобов'язані приймати рішення, оперті на закон і відповідні їхньому внутрішньому переконанню. Внутрішнє переконання являє собою певний інтелектуально-моральний стан, що дає почуття впевненості в правильності й справедливості прийнятого рішення. Внутрішнє переконання безпосередньо пов'язане з моральним світом людини, на яку покладено суспільством важкий тягар карати й милувати, брати на себе відповідальність за можливу помилку, ціна якої — життя, свобода й гідність іншої людини.

Таким чином, моральна неспроможність юриста істотно детермінує і його професійний рівень і навіть просто професійну придатність, бо не існує законів і систем, котрі могли б сповна убезпечити суспільство від наслідків елементарної людської аморальності. Всяка аморальність заслуговує осуду, у сфері ж юстиції (що означає в перекладі з латини — справедливість) аморальність абсолютно недопустима й соціально небезпечна. В суспільстві, що прагне бути демократичним, неприйнятна участь органів правосуддя в якій би то не було політичній боротьбі. Правосуддя зобов'язане бути політично нейтральним і орієнтуватися виключно на Конституцію та інші законодавчі акти. Виходячи із сказаного, робимо висновок, що поділ властей (законодавчої, виконавчої, судової) є вимога не тільки політична, а й моральна.

Суддя, прокурор, слідчий, котрі підкоряються не законові, а тиску, вимогам якихось політичних сил — запевно аморальні й роблять таким де-факто всякий закон, якого вони торкаються, бо їхні дії та міркування продиктовані/не внутрішніми переконаннями, не результатом моральних шукань і болісних роздумів, а зовнішнім тиском з боку політичних догм і вузькопартійних прихильностей. Тому незалежність правосуддя, що забезпечує незалежність дій і рішень слуги закону від будь-яких позаправових чинників — є не тільки державний, правовий, а й моральний ідеал демократичного суспільства.

В умовах торжества правосуддя в судовому процесі з будь-якої справи не повинно бути місця настроям помсти, зведенню політичних чи особистих рахунків, бо використання судової влади з подібними цілями не тільки глибоко аморальне, а й злочинне. В ході судового процесу всі його учасники зобов'язані додержувати таких простих норм моральності, як тактовність, витриманість, ввічливість. Грубість, знервованість, погрози, хамство не тільки принижують особистий авторитет судді, прокурора, адвоката, а й викликають неповагу до цих людей, суду, самої ідеї правосуддя. Крім рішення з конкретної справи, всякий судовий процес реалізує також великі виховні завдання, формує у громадян те ставлення до судової влади, ту віру в неї, котра виражена в давньоримській формулі: «Закон суворий, але це — закон!» Без поваги до закону, без моральної порядності його слуг не може бути й послідовного, добровільного додержання закону.

Важливу роль у забезпеченні такої соціально значущої діяльності, як діяльність учителя, вихователя відіграє педагогічна етика, що розглядає моральні проблеми виховання та освіти, спілкування вихователя з вихованцем, визначає моральні цілі виховання, а також моральну допустимість тих чи інших шляхів досягнення педагогічної мети. Професія педагога, як і професія лікаря, вирізняється найвищим рівнем єдності професійного та морального начал.

Відношення «вчитель — учень», «вихователь — вихованець» будується на ставленні першого до другого як до унікальної людської особистості з її неповторними якостями, здібностями, специфікою.

Специфіка педагогічної діяльності висуває підвищені моральні вимоги до педагога. Вимоги ці, звичайно, виступають як ідеал, досягнення якого слід прагнути. Ідеал педагога: мудра, добра, тактовна, вимоглива, освічена людина, непересічна особистість, істинний громадянин Вітчизни, котрий має власні тверді переконання та міцні моральні устої, здатний мужньо їх відстоювати, талановитий вихователь, прекрасний фахівець, вільна й незалежна натура, котра викликає повагу й симпатію учнів і співгромадян.

Вихователь сам повинен бути взірцем вихованості, бо головним засобом виховання виступає особистість педагога, яку не можуть замінити найновітніші технічні засоби навчального процесу. Повагу до вчителя створює найдорожчий його моральний і професійний капітал — авторитет, котрий необхідно всіма можливими способами оберігати й самому вчителеві, й суспільству, й системі народної освіти.

41. Спілкування в професійній сфері, його функції та цілі.

"Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань"², тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність³.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи

вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це "система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування"⁴, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.

Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

42. Що таке прикладна етика?

П Прикладная этика — направление профессиональной этики, изучающее практические моральные проблемы (например: аборт, эвтаназия, смертная казнь, искусственное оплодотворение, использование атомной энергии).

Как правило, проблемы, изучаемые прикладной этикой, имеют вид моральной дилеммы с двумя более или менее равнозначными и обоснованными решениями.

рикладна етика свідчить про нову стадію розвитку етики і моралі, на якій здійснюється їх органічний синтез і внаслідок цього етика всю систему свого обґрунтування пов'язує з граничними можливостями людського життя, не виходячи за його межі. До того ж багато вимірів моральної практики не можуть обійтись без теоретичного осмислення, обґрунтування, моделювання та прогнозування. Ця тенденція є активно обговорюваною протягом останнього десятиріччя XX ст. Нерозривність обґрунтування морального вибору і прийняття політичних рішень продемонстрували трагічні події в Сполучених Штатах Америки 11 вересня 2001 р. і всі ті дискусії, які розгорнулись навколо них в світі. Тематичне поле дослідження прикладної етики пов'язано з її функціонуванням в конкретних формах людського буття - політиці, економіці, техніці, екології, вихованні, комунікації та ін.

Етика сучасного суспільства втрачає надмірну утаємниченість своїх принципів і не дотримується ілюзії завершеного духовного продукту. Саме такий новий аспект прикладної етики, який значною мірою пов'язаний з системною диференціацією суспільства і орієнтацією кожної системи на власні особливі нормативи, активізує розробку різних етик. Останні виконують функцію легітимації конкретних виявів людського буття.

При цьому формування, на перший погляд, начебто вузько спеціалізованої етики, призводить до значного синергетичного ефекту, до віддзеркалення у всьому соціальному просторі її моральної енергії, що є проявом природи моральності з її внутрішньою всезагальністю, органічно властивим їй універсалізмом.

Формування глобального світу виключає попередню культурну модель - зосередження духовно-етичної культури у вузьких елітарних колах і побуджує до свідомих процесів інституалізації етичних чинників життя. Цей шлях не може бути простим, але перспектива розширення впливу високої духовної культури, яка стає необхідною для життєво важливих сфер суспільного життя (політика, економіка), не може не викликати оптимізму.

У межах проекту Модерну завжди відводилось важливе місце базовим цивілізаційним принципам. У сучасному суспільстві всезагальні етичні принципи почали виконувати більш дієву практично-регулятивну функцію завдяки все більшому включенню в цей процес соціальних інститутів. Загальною стала думка, що в інформаційному суспільстві зростає роль етичної регуляції поведінки. В наш час на етичних принципах ґрунтуються конституції демократичних країн, вони є засадничою основою діяльності міжнародних організацій, створення документів, які покладаються в основу міжнародного співробітництва. До їх розробки долучається широке коло представників гуманітарних наук і практиків у сфері політики, бізнесу, духовної культури, громадських організацій і рухів.

Така найновітніша тенденція дозволяє суттєво модернізувати традиційну етичну проблематику в царині виховання в цілому і цілеспрямованій педагогічній діяльності зокрема.

Ідеали, цінності і норми виховної діяльності та їх реально працюючий в суспільстві зміст через призму сучасної духовної ситуації в країні, регіоні, університеті, школі дозволить створити ефективні навчальні програми у вигляді великої кількості завдань, проблем, дилем, з якими стикаються педагоги в професійній діяльності. Плідна спадкоємність ґрунтується на розумінні важливості збереження традиційних підходів, завдяки бережливому ставленню до традиції створюються перешкоди псевдо-новаціям.

Нормативна етика педагога була і залишиться важливою складовою широкого кола професійних етик. Водночас принципово новою може бути прикладна педагогічна етика, методологічною основою якої повинен стати синтез культурології, теоретичної етики, психології, соціальної психології та інших наук.

Предметним полем прикладної етики є якісно нове наукове завдання - інтелектуально осмислити соціальну реальність, в якій перестали домінувати традиційні механізми трансляції моральнісної культури. Це стосується навіть "природної моральності", яка завжди зберігалась на міцному фундаменті співробітництва і доводилась до звички, автоматичної дії, навички. В сучасному суспільстві існують властиві саме йому перешкоди і протиріччя в досягненні злагоди між людьми (як основні, базові, для даного суспільства, так і вторинні). Це стає джерелом постійних конфліктів. Особливо не плідною є та їх частина, що обумовлена віджитими, архаїчними забобонами та історичними хибами минулих часів.

Саме протидія застарілим оцінкам і відповідній поведінці, які породжують відсутність порозуміння і ворожість, викликала до життя потребу в прикладній етиці. Йдеться про нейтралізацію тих настанов, які мають об'єктивну тенденцію до зменшення. Проте повільні темпи їх зникнення вступають у суперечність з об'єднанням людства навколо процесу вільного продуктивного виробництва та надзвичайного соціокультурного динамізму, що пов'язані з творчою енергією людей.

Таке завдання породжує необхідність етичної експертизи великих соціальних проектів і моделювання можливих деструктивних загроз для моральнісного клімату у разі їх реалізації. Також є важливим прогностичне передбачення найбільш необхідних для певних соціальних груп ціннісних орієнтацій, що можуть органічно сприяти вирішенню завдань, які стоять перед ними. Такі організаційні зусилля додають ефективності вирішенню прагматичних цілей у просторі спільних справ, що сприяють руху до об'єднаного людства як єдиного цілого, підсилюють віру в людину, в найкраще в ній.

Процедури запровадження прикладної етики не передбачають простого вивчення абстрактного змісту базових принципів і категорій моралі. Вона пропонує через спільне (робота в групах, підрозділах, організаціях) осмислення конкретних складних типових ситуацій підвищувати розуміння наявності морально-етичного виміру в них та уміння давати більш правильні оцінки і відповідно діяти. Йдеться насамперед про прискорену нейтралізацію тих оціночних стереотипів і поведі-нкових стандартів, які з часом будуть все менш впливовими і широко представленими (наприклад, патерналізм, партикуляризм, дискримінація, нерівність). Прикладна етика може прискорити подолання, знецінення таких проявів, як помста, кругова порука, різновиди групового егоїзму.

У розвинених країнах основна стратегія економічного зростання пов'язана з підвищенням ролі розумової праці. Сьогодні такі робітники становлять близько двох п'ятих всієї робочої сили СІЛА і частка їх постійно збільшується. Працівники розумової праці повинні самостійно управляти собою, їм необхідна незалежність. Безперервна інноваційна діяльність стає невід'ємною частиною розумової праці. Вони повинні відповідати за запровадження нововведень, з одного боку, постійно мають вчитися, а з другого - учить інших.

Працівники розумової праці як основний капітал виробництва сам по собі є значною цінністю й усвідомлює це, а поширюючи таке ставлення на інших, стають більш сприйнятливими до визнання самоцінності кожної людини. Тим самим можна передбачати можливість кардинальних змін у сфері моральних цінностей.

Ідеальні моральні ідеали втрачають дієвість у разі відриву від інструментальних цілей. Прикладна етика може сприяти тому, щоб рішуче відбувався поворот у моральнісному житті до гнучких форм розвитку всього нового й обмеження особливо злоякісних форм роз'єднання людей.

Здобуття навичок, оволодіння знаннями, культурою - це свідчення моральнісного зростання. Етична складова стає органічною для сучасного науково обґрунтованого менеджменту на відміну від класичного ієрархічного менеджменту, орієнтованого на примус до праці і жорсткий зовнішній контроль.

На соціально-груповому рівні моральнісна культура є обов'язковою в організації командної роботи, у діяльності професійних груп, які ініціюють інституційну підтримку відкритим етичним кодексам і деклараціям, але основним надзавданням етичних тренінгів, етичного навчання, етичних вправ є вироблення навичок до моральнісної поведінки.

43. Управлінська етика у зв'язках з громадськістю

Актуальність теми дослідження. Українське суспільство, яке нещодавно стало на шлях демократичного розвитку, відчуває нагальну потребу в ствердженні демократичних принципів роботи засобів масової інформації. Ця потреба продиктована новою специфікою політичних процесів в Україні – виборністю законодавчої влади, багатопартійністю, відкритістю урядових структур до діалогу з громадянами тощо. Принципи демократичного устрою, що вже отримали загальне визнання, потенційно здатні реалізуватися в роботі усіх структур громадянського суспільства. Насамперед, їх втілення має значення для роботи засобів масової інформації, які покликані слугувати головною комунікативною ланкою між громадянами та урядовими структурами.

Проблема професійної етики PRна сучасному етапі демократичного розвитку України проявляється вочевидь при становленні нової, демократичної преси, що працюватиме як інформатор громадськості на принципових засадах демократії.

У роботах Д. Марконі, Е. Райса та Л. Райс, Д.Е. Шульца, С.І. Таненбаума, Р.Ф. Лаутерборна, С.М. Катлипа, А.Х. Сентера, Г.М. Брума стверджується, що програми традиційних комунікацій більше не відповідають потребам сучасного бізнесу. Це зумовило становлення нової концепції комунікацій, фактично спроможних адаптуватися до сучасних вимог ринку.

Паблік рилейшнз (PR) як один з основних елементів інтегрованих маркетингових комунікацій багато в чому обумовлює конкурентоспроможність підприємств, відіграючи помітну роль у формуванні маркетингової стратегії, комунікативної політики. Формування репутації підприємства, іміджу його товару, розвиток бренду залежать від паблік рилейшнз, що впливає на рівень та якість позиціювання підприємства на ринку.

Однак комплексна структура інтегрованих маркетингових комунікацій призводить до різного сприймання завдань та способів такого виду комунікацій, як паблік рилейшнз. Нещодавня поява PR у маркетинговому арсеналі українських підприємств пояснює пов’язані з ним багаточисленні помилкові погляди і стереотипність підходів до сутності, функцій та інструментарію. Проблема певною мірою зумовлена великою кількістю сфер використання паблік рилейшнз: внутрішнє і зовнішнє середовище, конфліктно-кризові ситуації, організація брендингу та іміджмейкингу, соціальна відповідальність, менеджмент відносин з клієнтами і зв’язки з громадськістю, політика, шоу-бізнес, Інтернет.

Оскільки на даному етапі розвитку цивілізації інформація є найважливішою складовою бізнесу і управляє різними процесами в усіх сферах життя, а процес PR у першу чергу ґрунтується саме на інформації, він посідає значне місце у формуванні «інформаційного суспільства». Поступова зміна поглядів на паблік рилейшнз у сучасній науці відображає розвиток і становлення цього явища як у суспільстві в цілому, так і на окремих підприємствах.

Також тема набуває актуальності завдяки появі значного інтересу до загальних проблем етики спеціалістів різних гуманітарних галузей, у тому числі й реклами. Такий інтерес має місце тому, що у сучасному світі надзвичайного значення набула професійна комунікація; інформаційний обмін перетворився на нову продуктивну силу. Комунікація як взаємодія свідомих та вільних індивідів, ґрунтується на засадах демократії й потребує нормативності, вивести принципи якої допоможе дослідження засобів масової інформації, зокрема преси, у аспекті етики.

Рівень наукового опрацювання проблеми є недостатньо високим. Окремі аспекти виявлених проблем досліджували такі фахівці, як Д. Доті, Д. Ньюсом, Б. Борисов, В. Зотов, Ф. Шарков, Є. Пашенцев, А. Чумиков, В. Королько, Г. Тульчинський, Т. Примак, О. Дерев’янко, І. Яковлєв, М. Горкина, М. Гундарин, В. Водолазький, Н. Деменцова, О. Пріпутніков, М. Кузьменкова, С. Бікбаєва, Л. Радкевич, К. Савельєва.

Головна мета роботи – узагальнити досвід становлення етики реклами у демократичних державах, що знаходяться на різних ступенях розвитку демократії, зокрема в Україні. За мету також ставиться потреба дослідити етичні принципи реклами в Україні.

Об'єктданої наукової роботи – професійна етика в рекламі. Під цим поняттям розуміється теорія моральних стосунків, заснована на принципах, нормах та ідеалах діяльності PR-працівника.

Предметданого дослідження – етичні принципи в рекламі, що знаходиться на етапі розвитку. В межах предмета дослідження основну увагу звернено на кодекси й принципи етики PR, а також проблеми етики реклами у нашій державі, яка перебуває на перехідному етапі розвитку демократії.

Основними завданнями щодо основної мети дослідження є:

· розгляд понять етики і моралі;

· виявлення особливостей професійної етики, зокрема, етики PR;

· аналіз демократичних принципів та цінностей, які впливають на формування та легітимацію етичних принципів PR;

· проаналізувати етичні принципи рекламної і PR-діяльності в інформаційному суспільстві;

· дослідити проблемні питання етичності реклами в умовах суспільно-політичного життя в Україні;

· охарактеризувати критерії етичності реклами, розглянути поняття неетична, недостовірна, недобросовісна реклама та «різнобарвний» PR та їх суть, принципи, шляхи убезпечення;

· розгляд етики преси країн з розвинутою демократією та країн, які знаходяться на перехідному етапі демократичного розвитку, передусім – України;

· виявлення етико-психологічних стандартів, нормативних принципів професійної поведінки в сфері реклами і PR.

У роботі використано наступні методи та прийоми дослідження:

прийоми відбору інформації, які дозволяють виокремити сукупність фактів, що стосуються проблем етики демократичної преси; порівняльно-описовий метод, який дозволяє всебічно охарактеризувати та порівняти наявну фактичну інформацію про етику преси в демократичних країнах;

вивчення документів, у яких закріплено принципи професійної етики журналістів;

прогностичні методи, які дозволяють зробити висновки щодо майбутнього розвитку етичних принципів преси в Україні, спираючись на досвід інших демократичних держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягаєувирішенні важливої наукової задачі розробки теоретико-методичних основ оцінки етичних принципів PR та формування організаційно-економічної системи управління паблік рилейшнз.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що основні положення, викладені в роботі, доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій.

Дата добавления: 2015-05-26