Предмет і завдання сучасної психології

Білет № 16.

Білет № 15.

Білет № 14.

Преобразования типов

Когда Visual Basic преобразует значения числовых типов данных в Boolean, 0 становится False, а все остальные значения — True. Когда Visual Basic преобразует значения Boolean в числовые типы, False становится 0, а True становится -1.

За замочуванням для атрибуту Boolean використистовується значення False.

В следующем примере, runningVB является переменной Boolean, в которой хранятся простые параметры "Да/Нет".

Dim runningVB As Boolean ' Check to see if program is running on Visual Basic engine. If scriptEngine = "VB" Then runningVB = True End If

Будь-яка конкретна наука відрізняється від інших наук особливостями свого предмета. А предметом кожної науки має бути якась сутність її об'єкта. Що ж можна визначити як сутність психічного? На це запитання є дуже багато відповідей.

Потрібно зазначити, що сучасна українська психологія в основному спирається на теоретико-методологічні засади марксистсько-ленінської філософії, яка утвердилася в радянський період. При цьому психіку розглядають як системну властивість високоорганізованої матерії (мозку), що полягає в активному відображенні суб'єктом об'єктивного світу, у побудові суб'єктом невід'ємної від нього картини цього світу і саморегуляції на цій основі своєї поведінки й діяльності.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки предмет психології визначають по-різному. Розглянемо деякі сучасні погляди на його розуміння.

По-перше, предмет психологи визначають як індивідуальний світ "Я" людини, оскільки "світ" - це вже не проста сукупність психічних явищ, а щось цілісне, що постає як самостійне утворення. Власне в цьому визначенні підкреслено єдність усіх психічних явищ, об'єднаних у єдність "Я" людини.

По-друге, вважають, що предметом психології є людина як суб'єкт психіки. У цьому визначенні поняття суб'єкта означає визначальну роль активності людини в самостворенні, самовизначенні в психічному розвиткові. Тут біологічне та соціальне є не причинами, які формують людину, а тільки умовами її самостворення.

По-третє, часто предметом психології вважають психічну реальність як таку. Що це таке? Психолог Г.І. Челпанов відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних вбачав у тому, що:*

психічні явища не можна сприйняти через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можна безпосередньо пізнавати тільки шляхом внутрішнього досвіду;*

психічні явища може безпосередньо споглядати тільки та особа, яка їх переживає, а фізичні явища може сприймати чимало споглядачів;*

психічним явищам не можна надати просторову протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних). Але, згідно з сучасними поглядами, просторовість психічним явищам надати (але не протяжність у "фізичному" просторі, яку слушно заперечував Г.І. Челпанов).

Однак на користь існування психічної реальності висувають такі аргументи:*

психофізичний - психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об'єкта, який у ньому відображений, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);*

психохімічний - вплив на психіку фармакологічних речовин зумовлює такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити на основі формули речовини;*

психофізіологічний - психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм - нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;*

психосоматичний - психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла (консгатуціональні типології характеру Кречмера й Шелдона, френологія Галля), але не визначаються нею остаточно - так збільшений обсяг мозку зовсім не засвідчує вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їхню відсутність;*

психосоціальний - психіка людини не є повністю залежною від навколишнього суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною.

По-четверте, предметом психології вважають конкретні факти психічного життя, які характеризують якісно і кількісно. Досліджуючи процес сприйняття людиною предметів, що її оточують, психологія встановила важливий факт: образ предмета зберігає відносну постійність і за умов сприйняття, що постійно змінюється. Наприклад, сторінку, на якій надруковано ці рядки, сприйматимуть як білу і за яскравого сонячного світла, і в напівтемряві, і в разі електричного освітлення, хоча фізична характеристика проміння, яке відображає папір за такої різної освітленості, буде вельми різною. У цьому разі перед нами якісна характеристика психологічного факту.

По-п'яте, предметом психології разом з психологічними фактами стають психологічні закони. Наукова психологія не може обмежитися тільки описом психічних фактів, оскільки має не описувати, а пояснювати їх. Останнє припускає розкриття законів, яким підпорядковані ці явища.

По-шосте, предметом психології е закономірні зв'язки людини з природним та соціокультурним світом, які відображені в системі чуттєвих і розумових образів цього світу, мотивах, які спонукають діяти, а також у самих діях, переживаннях свого ставлення до інших людей і до самого себе, у властивостях особистості як ядра цієї системи. Психічна організація людини якісно відрізняється від біологічних форм, лише соціокультурний спосіб життя породжує в людини свідомість.

У міжособистісних контактах, опосередкованих мовою і спільною діяльністю, індивід, "вдивляючись" в інших людей, набуває здатності пізнавати самого себе як суб'єкта психічного життя, ставить цілі, які передують його вчинкам, розробляв план своєї поведінки. Не всі компоненти цього плану можна перекласти мовою свідомості. Але і вони, утворюючи сферу несвідомого, є предметом психології, яка виявляє характер відповідності дійсних мотивів, потягів, орієнтації особистості з уявленням про них, які в неї склалися. І усвідомлені, і неусвідомлені психічні акти реалізуються за допомогою нейрогуморальних механізмів, але відбуваються не за фізіологічними, а за власне психологічними законами.

Нова ситуація в психологічній науці вимагає уточнення предмета психології, з'ясування того, як співвідносяться теоретико-методологічний і прикладні аспекти. її предметом насамперед є психіка людини, особистість, психологічні основи розвитку соціальних, морально-психологічних, професійних і ділових властивостей під впливом суспільної дійсності як зовнішнього психічного.

-------------------//------------------------//---------------------------//---------------------

Поняття діяльності в психології

Руху, дії, діяльність. Людина за своєю природою активний. Він є творцем і творцем незалежно від того, яким видом праці займається. Без активності, що виражається в діяльності, неможливе розкриття багатство духовного життя людини: глибини розуму і почуттів, сили уяви і волі, здібностей і рис характеру.

Діяльність -- категорія соціальна. Тваринам доступна лише життєдіяльність, що виявляється як біологічне пристосування організму до вимог навколишнього середовища. Для людини характерне свідоме виділення себе з природи, пізнання її закономірностей і усвідомлене вплив на неї. Людина як особистість ставить перед собою цілі, усвідомлює мотиви, які спонукають його до активності.

Принцип єдності свідомості і діяльності, сформульований радянськими психологами, узагальнює ряд теоретичних положень. Змістом свідомості стають перш за все ті об'єкти або сторони пізнаваною діяльності, які включені в діяльність. Таким чином, зміст і структура свідомості виявляються пов'язаними з діяльністю. Активність, як найважливіша характеристика психічного відображення особистості, закладається і реалізується в предметній діяльності і потім стає психічним якістю людини. Формуючись в діяльності, свідомість в ній і виявляється. За відповіді і виконання завдання вчитель судить про рівні знань школяра. Аналізуючи навчальну діяльність школяра, вчитель робить висновок про його здібності, про особливості мислення і пам'яті. Управління у справах преси та вчинків визначають характер відносини, почуття, вольові та інші якості особистості. Предметом психологічного вивчення є особистість у діяльності.

Будь-який вид діяльності пов'язаний з рухами, незалежно від того, чи буде це м'язової-м'язову рух руки при письмі, при виконанні трудової операції верстатником або рух мовного апарату при вимові слів. Рух є фізіологічна функція живого організму. Рухова, або моторна, функція у людини з'являється дуже рано. Перші рухи спостерігаються у внутрішньоутробний період розвитку, у зародка. Новорожденний.крічіт і робить руками і ногами хаотичні руху, у нього виявляються і уроджені комплекси складних рухів; наприклад, смоктальний, хапальний рефлекси.

Вроджені руху немовля предметно не спрямовані і стереотипно. Як показують дослідження з психології дитинства, випадковий контакт подразника з поверхнею долоні новонародженого викликає стереотипне хапальної рух. Це вихідна безумовно рефлекторний зв'язок між відчуттям і рухом без відображення специфіки впливає предмета. Значні зміни в характері хапального рефлексу відбуваються у віці від 2,5 до 4 місяців. Вони викликані розвитком органів чуття, перш за все зору і дотику, а також удосконаленням моторики і рухових відчуттів. Тривалий контакт з предметом, який здійснюється в хапальної рефлекс, відбувається під контролем зору. Завдяки цьому формується система зорово-моторних зв'язків на основі тактильного підкріплення. Хапальний рефлекс розпадається, поступаючись місцем умовно-рефлекторну рухам, що відповідає особливостям предмету.

За фізіологічної основі всі рухи людини можуть бути розділені на дві групи: природжені (безумовно-рефлекторні) і придбані (умовно-рефлекторні). Переважна кількість рухів, включаючи навіть такий елементарний, спільний з тваринами акт, як пересування в просторі, людина набуває в життєвому досвіді, т, тобто більшість його рухів є умовно-рефлекторними. Лише дуже незначна кількість рухів (крик, моргання) є вродженими. Рухове розвиток дитини пов'язане з перетворенням безумовно рефлекторної регуляції рухів в систему умовно-рефлекторних зв'язків.

Величезні прижиттєві можливості розвитку рухів людини. Вони включені в різні види праці обслуговують міжособистісні відносини. Усталилися системи рухів починають виражати деякі індивідуальні особливості особистості. Рухи ходьби утворюють ходу, яка відрізняє однієї людини від іншої. На зміна ходи, швидкості руху впливають переживання. Величезна число рухів (міміка, жести) передають почуття, думки, відносини. Жести і міміка виконують роль мови знаків. Звуки мови, що створюються рухом гортані, напругою голосових зв'язок, порожниною рота, також відносяться до рухів, забезпечує через звук мови інформацію про психічні стани людини.

Рухові здібності у людей різні. Вони тісно пов'язані з руховими задатками. У балерин, спортсменів, співаків, акторів рухові здібності доводяться до такого ступеня досконалості, що вони стають об'єктом естетичного сприйняття.

Система рухів, спрямованих на предмет з метою його привласнення або зміни, називається дією. На відміну від рухів, які пов'язані з моторної функцією організму, дії споконвічно носять соціальний характер: вони залежать від предметів, створених попередніми поколіннями, з якими стикається чоловік.

Самими простими діями є предметні. Дитина вчиться їсти ложкою, мити руки милом, витирати їх рушником. У самих предметах, створених руками людини, закладений спосіб дії з ними.

Дитина поступово опановує предметним світом, і відповідно з цим відбувається розвиток його дій. З випадкових дотиків предметами поступово розвиваються цілеспрямовані дії. Поява дій пов'язане з виділенням предметів з навколишнього середовища та їх використанням відповідно до потребами дитини. На першому році життя виділення предметів та операції з ними грунтуються тільки в чуттєвому образі. З розвитком мови слово починає спрямовувати та регулювати дію, хоча образ і залишається як і раніше найважливішим його компонентом.

Дії можуть бути спрямовані не тільки на предмет, але і на навколишніх людей. Тоді вони стають актом поведінки: вчинком, якщо вони відповідають усталеним в суспільстві нормам поведінки, або провиною, якщо суперечать їм. Класові норми моралі визначають подвійна оцінку вчинку представниками різних суспільних класів. Тільки в умовах соціалістичного суспільства складаються єдині вимоги та оцінка поведінки всіх членів суспільства.

У психології розрізняють фізичні (зовнішні, моторні) дії з предметами і розумові (внутрішні, психічні) дії з психічними реальності. Дослідження радянських психологів Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва,/7. Я. Гальперіна, Н. Ф. Тализіна показали, що розумові дії формуються спочатку як зовнішні, предметні і поступово переносяться у внутрішній 'план. Переклад зовнішнього дії у внутрішній план називається інтеріоризації. Розглянемо це на прикладі.

Дитина навчається рахувати. Спочатку він вважає палички, прикладаючи їх один до одного. Потім настає час, коли палички стають непотрібними, так як рахунок перетворюється в розумову дію, абстрактне від самих предметів і зовнішньої дії з ними. Об'єктом оперування стають символи: слова й числа. Формування різноманітних розумових дій забезпечує розумову діяльність на досягнутому людиною рівень досвіду.

Оволодіння розумовою діяльністю призводить до того, що, перш ніж приступити до зовнішньої діяльності, направленной.на досягнення бажаної мети, людина планує дію в умі, оперуючи образами та мовними символами. Зовнішня діяльність спрямовується і контролюється розумовою діяльністю. Реалізація розумового дії зовні, у вигляді дій з предметами називається екстеріорізаціей.

Зовнішня діяльність контролюється внутрішнім планом дії. Людина порівнює вироблене дію з запланованим, що існують у вигляді образів і думок. Розумовий план реальної дії і регулювання на його основі рухів і дій названі акцептором дії. Даний механізм дозволяє порівнювати реальний результат з бажаним і вносити корективи, спрямовані на досягнення остаточної мети. П. К. Анохін, який розробив поняття акцептора дії, визначає його як апарат контролю результатів дії і звірення їх з поставленою метою.

За ступенем усвідомленості цілей ("навіщо я це роблю") та наслідків ("до чого це може привести ") дії діляться на імпульсивні і вольові. Імпульсивні дії характеризуються малим ступенем усвідомленості цілей і можливих наслідків. Що виник у свідомості образ або слово, команда відразу) ж викликає дію. Імпульсивні дії часто зустрічаються у молодших школярів та підлітків - це звичайні випадки не злісного, випадкового порушення дисципліни.

Вольові дії припускають продуманість цілей та можливих наслідків.

Сукупність дій, об'єднаних спільною метою і виконують певну громадську функцію, складає діяльність.

-------------------//------------------------//----------------------------//---------------------

Дата добавления: 2015-05-26