Загальне поняття про темперамент

Уява.

Теорія загасання

Згідно теорії загасання - інформація, яка тривалий час не була затребувана, поступово зникає. Можливо, що це пов'язано з віковими змінами людини. Але з цією теорією я не можу повністю погодитися.

Наведу свій приклад: у мого двоюрідного діда в дитинстві була няня килимчики, вона з ним говорила по-калмицьких, і він легко спілкувався з нею в дитинстві її рідною мовою. За після довгих років, він зовсім забув цю мову, що, здавалося б, підтверджує теорію загасання.

Але, у глибокій старості, на подив своїх близьких, він раптом заговорив на нікому невідомій мові. Всі подумали, що це просто лепет божевільного, і, зовсім випадково, один з лікарів, якого запрошували до нього, виявився трохи знайомий з цією мовою, тому що його бабуся була килимчики. Як же зрадів дідусь, почувши знайомі йому слова! Але так до кінця життя він вже не говорив російською мовою і сердився, що його не розуміють.

Швидше за все, мовна інформація зберігається в різних "сховищах пам'яті" в закодованому вигляді, у мого дідуся, спочатку був втрачений код сховища з калмицьким мовою, а потім незрозуміло як знайдено, але при цьому загубився код сховища російської мови.

Уява-процесс створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, за допомогою якої він здійсню випереджувальне відображення дійсності, розширює виднокруг свого життя.

Уява- це психічно- пізнавальний процес створення новіх уявлень на основі того, що є опіта, тобто процес перетворюючого віддзеркалення дійсності.

Уява виникає на грунті потреби в передбаченні результатів дії: первісна людина не могла б виконувати дію, не усвідомлюючи її мети. Можливості задоволення такої потреби приховані, очевидно, в пам`яті.Саме уявлення пам`яті, які в образній формі закріплюють досвід взаємин людини з природою, створюють підстави для відображеня очікуваного. Вже вони несуть у собі значення, користуючись якими людина будує образ світу, спочатку мимовільно,а потім і довільно оперуючи наочними образами реальності.

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною.

Пасивна уява- мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновідіння – певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну –стану, протилежного неспанню, ознакою якого є віключеність організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновідіння, при цьому більшість запам`ятовує їх зміст.

Фантазування – довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу. на шляху реального задоволення якої є перешкоди.

Активна уява – процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.

Відтворювальна уява обслуговую сприймання та відтворення об`єктів, які потребують представлення у формі наочних образів.

Творча уява – це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.Зразком творчої уяви є мрія-внутрішня діяльність, що полягає у створення образу бажаного майбутнього.

Уява є зміною і перетворенням людиною своїх уявлень на основі:

1) зміни величини об'єктів у бік перебільшення (гіпербола) або зменшення в порівнянні з дійсними і створення таким шляхом всіляких фантастичних образів.

2) з'єднання в своїй уяві вичленних з різних об'єктів частин або елементів і створення таким шляхом уявного образу нового, не існуючого раніше в природі предмету.

3) уявного посилення якої-небудь властивості або якості, додання цій властивості невідповідний більшого або особливішого значення в характеристиці об'єкту.

4) створення нового образу в результаті узагальнення рис, що спостерігалися у ряду схожих об'єктів.

5) уявного услабленія якої-небудь властивості або якості предмету, в своєму сильному ступені контрастного образу, що приводить до побудови, наділеного властивостями, прямо

протилежними початковому.

Фізіологічну основу уяви складають залишкові (сліди) процеси збудження і гальмування, позитивних і негативних індукції, аналізу і синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті сетой складної нервової діяльності і виникають нові, такі, що не мали місця в реальному процесі воспріятнія поєднання тимчасових зв'язків, що утворилися в минулому досвіді, складові постійну «базу» уяви.

-------------------//------------------------//----------------------------//---------------------

1.Поняття про емоції та почуття. Їх функції та фізіологічні основи. Людина не лише якимось чином сприймає оточуючий світ та його явища, не лише впливає на нього або перетврює, а завжди якось відноситься до нього,при чомуце відношення як своєрідне переживання.Одна й та сама подія в когось викличесмуток, а в когось радість.Кожна людина щось любить, а до чогось байдужа,щось викликає в неї бурхливі відчуття, а щось лише огиду. Ми можемо назватибагато різноманітних форм переживання людиною свого відношення до явищ тапредметів оточуючого світу- це радість, задоволення, огида, страх, гнів,відчай тощо.Ці переживання називаються почуттями або емоціями. ПОЧУТТЯ АБО ЕМОЦІЇ- це переживання людиною свого ставлення до того, що її оточує, що вона робить, до інших людей та самої себе.Тут поняття почуття та емоції використовуються як тотожні, але за змістовнимнавантаженням воно відрізняються одне від одного.Спочатку дамо визначенняемоціям. ЕМОЦІЇ- безпосередні, ситуативні переживання якогось більш- менш постійногопочуття.Так, емоція- це не любов, наприклад, до живопису, а той стан захвату,який виникає в людини, коли вона дивиться на витвори цього мистецтва.Також слід відмітити, що примітивні форми емоцій (страх, гнів, радість тощо)притаманні і вищим тваринам. Але почуття властиві лише людині.Давайте тепер узагальнемо все вище сказане.Ітак, емоціями ми називаємореакції на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у видізадоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо. Емоції виникаютьпоруч майже з будь- якою життєдіяльністю та відображають у формібезпосередніх переживань суть та значення подій та явищ. Емоції є одними зголовних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки,спрямованих на задоволення певних потреб. Виникнення емоцій причиннообумовлене.Причини виникнення емоцій полягають в оточуючому середовищі тазнаходяться у відповідності з потребами людини.Зрозуміло, що все, що якимосьчином пов”язане із задоволенням потреб людини, викликає різніемоції.Позитивні емоції виникають тоді, коли потреби задовольняються.А якщощось перешкоджає задоволенню потреб, то виникають негативні емоції.Звернемося до почуттів.У порівнянні з емоціями почутя є більш стійкимипсихічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер.Почуттязавжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цьоголюдини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду.З”являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховнихвпливів більше ніж емоції.Тепер же вони, а не безпосередньо події. щовідбуваються, надають певного емоційного забарвлення переживанням людини.Наприклад, почуття відповідальності виховательки дитячого садка за дорученихїй дітей забарвлює всі її емоційні переживання, пов”язані з ними: радість задосягнення малюків, тривога за їх здоров”я, тощо. Як ми бачимо, емоцїї та почуття тісно пов”язані один з одним.Для своговиникнення і прояву почуття потребують емоцій, тобто емоція – це фазавиникнення і протікання почуттів. А почуття виступають фазою розкриття,виявлення і прояву емоцій. На емоціях, як на безпосередніх переживаннях,формується ставлення.А почуття і є саме ставленням.Звернемося тепер до функцій які виконують емоції:1. функція відображення суб”єктивного відношення людини до оточуючогосвіту і до самої себе.Емоції завжди суб”єктивні. Таке відображеннявідбувається у формі безпосередніх переживань, які інформують людину про те, що відбувається, наскільки це корисне для неї, наскільки ефективновідбувається процес задоволення потреб, які існують перешкоди на цьомушляху, тощо.Таким чином ми можемо назвати функцію відображення сигнальною функцією емоцій.2. Функція оцінки. Завдяки емоціям відбувається оцінювання поступаючої умозок інформації. Людина виділяє важливе та корисне у предметах таоточуючому середовищі, при чому це виділення відбувається відносно йогосуб”єктивної цінності.Наприклад, якщо людині подобається дивитися футбольніматчі, то з безлічі телевізійних програм вона обере саме футбольну гру і цевикличе в неї певні емоції.2. Функція мотивації. Емоції часто виступають додатковиммотивуючим фактором. Так учень може не прийти на урок через те, щонезадовільна оцінка на невиконане домашнє завдання приносить йому негативніемоції. А похід у кіно замість школи, призводить до виникнення позитивнихпереживань в цього учня.3. Мобілізуюча функція. Емоції виконують мобілізуючу функціютуму, що слідом за сильною емоційною реакцією відбувається активація всіх силорганізму. Крім психологічного компоненту емоції включають в себе ще йбіологічний компонент який сприяє своєчасній та повноцінній мобілізацііорганізму в екстримальних умовах.4. Діагностична функція. Не всі мотиви та спонукання до поведінкилюдина усвідомлює.Іноді має місце недостатня або неадекватна усвідомленістьмотивів та спонукань. Наявність певних емоцій може слугувати засобом їхідентифікації та виявлення зв”язку з потребами. Важливу роль грають емоції у міжособистісній взаємодії.Емоцої особливим чиномзабарвлюють спілкування, оскільки несуть додаткову інформацію до того, щовілбувається.І,що є самим цікавим, емоції дозволяють познайомитися звнутрішнім світом людини, зазирнути в нього. Сукупність перелічених функцій обумовлює РЕГУЛЯТИВНУ РОЛЬ емоцій упсихічному житті людини.Емоції є одним з головних механізмів регуляціїпсихічної діяльності та поведінки людини, які спрямовані на задоволення певнихпотреб. Зробимо висновок з усього вище сказаного. Ітак, емоції сигналізують пророзвиток подій (сприятливий або ні), про ступінь визначеності положеннясуб”єкта у системі його предметних та міжособистісних відносин.Тобто емоціїзабезпечують регулювання поведінки в умовах спілкування та діяльності.Після того як ми з”ясували те,чим є емоції, які вони виконують функції,виникає цілком слушне питання про фізіологічні основи емоцій.Всім відомо, щосильні емоції пов”язані з цілою низкою фізіологічних змін в організмі людини-змінюється робота слюнних залоз (пересихання в роті), змінюється ритмдихання, діяльність серцево-судинної системи, спостерігається потовиділення. Присприйманні людиною якогось явища чи предмету у корі великих півкульголовного мозку виникає процес збудження, який за певних умоврозповсюджується і на підкірку. У підкірці знаходяться центри, що управляютьдіяльністю внутрішніх органів, а це й обумовлює відповідні зміни в організмі.Позитивний емоційний стан підвищує працездатність, знижує втому людини.

-------------------//------------------------//----------------------------//---------------------

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначаютьдинаміку протікання його психічних процесів і поведінки. Під динамікоюрозуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічнихпроцесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішніособливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість абосповільненість реакцій і т.д. Темперамент характеризує динамічністьособистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, неє показником цінності або малоцінності особистості, не визначає їїможливості (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостямихарактеру або здібностями). Можна виділити наступні основні компоненти,визначають темперамент.

1.Загальна активність психічної діяльності і поведінки людинивиражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати іперетворювати навколишню дійсність, проявляти себе в різноманітнійдіяльності. Вираження загальної активності у різних людей різна.

Можна відзначити дві крайнощі: з одного боку, млявість, інертність,пасивність, а з іншого - велика енергія, активність, пристрасність істрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами розташовуютьсяпредставники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність показує станактивності рухового і речедвігательного апарату. Виражається вшвидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мови людини,його зовнішньої рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (абомовчазності).

3. Емоційна активність виражається в емоційнійвразливості (сприйнятливість і чуйність до емоційних впливів
), Імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційнихстанів, початку і припинення їх). Темперамент виявляється вдіяльності, поведінці та вчинках людини і має зовнішнє вираження. Зазовнішнім стійким ознаками можна до певної міри судити про деяківластивості темпераменту.

Давньогрецький лікар Гіппократ, що жив в 5 столітті до н.е., описавчотири темпераменти, які отримали такі назви: сангвінічнийтемперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент,меланхолійний темперамент. Відсутність необхідних знань не дозволялодати в той час справді наукову основу вченню про темпераменти, і тількидослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені
І. П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераментує поєднання основних властивостей нервових процесів.

Фізіологічна основа темпераменту

Згідно з ученням І. П. Павлова, індивідуальні особливості поведінки,динаміка протікання психічної діяльності залежать від індивідуальнихвідмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностейв нервової діяльності є прояв і співвідношення властивостей двохосновних нервових процесів - збудження і гальмування

Були встановлені три властивості процесів збудження і гальмування:

1) сила процесів збудження і гальмування,

2) врівноваженість процесів збудження і гальмування,

3) рухливість (змінюваність) процесів збудження і гальмування.

Сила нервових процесів проявляється у здатності нервових клітинпереносити тривале або короткочасне, але дуже концентрованезбудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість)нервової клітини.

Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервовихклітин витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування.
При дії дуже сильних подразників нервові клітини швидко переходять устан охоронного гальмування. Таким чином, в слабкою нервовоюсистемі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їх енергіяшвидко виснажується. Але зате слабка нервова система має великучутливістю: навіть на слабкі подразники вона дає відповіднуреакцію.

Важливою властивістю вищої нервової діяльності єврівноваженість нервових процесів, тобто пропорційне співвідношеннязбудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємноврівноважуються, а в інших цього рівноваги не спостерігається: переважаєабо процес гальмування або збудження.

Одне з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливістьнервових процесів. Рухливість нервової системи характеризується швидкістюзмінюваності процесів збудження і гальмування, швидкістю виникнення іприпинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкістю рухунервових процесів (іррадіації і концентрації), швидкістю появи нервовогопроцесу у відповідь на подразнення, швидкістю утворення нових умовнихзв'язків, вироблення і зміни динамічного стереотипу.

Комбінації зазначених властивостей нервових процесів збудження ігальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервовоїдіяльності. У залежності від сполучення сили, рухливості іврівноваженості процесів збудження і гальмування розрізняють чотириосновні типи вищої нервової діяльності.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи не можутьвитримувати сильні, тривалі і концентровані подразники. Слабкимиє процеси гальмування і збудження. При дії сильнихподразників затримується вироблення умовних рефлексів. Поряд з цимспостерігається висока чутливість (тобто низький поріг) на діїподразників.

Сильний урівноважений тип. Відрізняючись сильною нервовою системою, вінхарактеризується неврівноваженістю основних нервових процесів --переважанням процесів збудження над процесами гальмування.

Сильний урівноважений рухливий тип. Процеси гальмування ізбудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидказмінюваність нервових процесів ведуть до відносної нестійкості нервовихзв'язків.

Сильний урівноважений інертний тип. Сильні і врівноважені нервовіпроцеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовнізавжди спокійно, рівно, важко збудливі.

Психологічна характеристика темпераментів

На думку І.П. Павлова, темпераменти є "основними рисами"індивідуальних особливостей людини. Їх прийнято розрізняти в такийчином: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолійний.

Встановлено залежність між типом вищої нервової діяльності татемпераментом.

Типи вищої нервової діяльності та їх співвідношення з темпераментом

| Сила нервових | Врівноваженість | Рухливість | Темперамент |
| процесів | нервових процесів | нервових | |
| | | Процесів | |
| Сильний | Урівноважений | Рухомий | Сангвінік |
| Сильний | | Інертний | Флегматик |
| Сильний | Неврівноважений | | Холерик |
| Слабкий | | | Меланхолік |

Сангвінічний темперамент.

-------------------//------------------------//----------------------------//---------------------

Дата добавления: 2015-05-26