Особливості відповідальності держ.службовців

Особи - службовці є кадровим складом (або особовим складом чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управління, через яку реалізується виконавча влада.

З огляду на ці фактори, державні службовці несуть відповідальність за свої дії.

В законі України "Про державну службу" від 16.12.1993 року у ст.14 зазначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державних службовців за невиконання обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його, як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, можуть застосовуватись такі заходи дисциплінарного впливу:- попередження про неповну відповідальність; - затримання до 1-го року у присвоєні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

В ст. 38 "Відповідальність за порушення законодавства про державну службу" зазначено, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством

Законодавство передбачає, коли це необхідно, юридичну відповідальність державних службовців, а саме дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну. Відповідальність проявляється в застосуванні до державних службовців тих чи інших засобів покарання, передбачених законодавством за винне споєння ними правопорушення, тобто за ті проступки та дії, які юридично визнані як протиправні.

Закон України „Про ДС” в ст. 38 передбачає, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством. Тобто робиться загальне посилання до відповідних галузей права, нормами яких мають бути передбачені певні правові наслідки за порушення вимог законодавства про ДС.

Ст. 14 закону „Про ДС” передбачає причини та особливості дисциплінарної відповідальності для державних службовців. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Адміністративна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винуватість є складовими адміністративної відповідальності. Особливість підстав для адміністративної відповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну державним службовцем під час виконання ним службових обов’язків, несе орган влади, в якому він працює. Цей орган може звернутися із зустрічним позовом (регресією) до державного службовця.

Кримінальна відповідальність державних службовців настає за так звані службові злочини: порушення повноважень; перевищення повноважень; вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон. Кримінальна відповідальність державних службовців за вчинення кримінальних злочинів настає в загальному порядку.

17. Державна служба як культурний інститут.

Державна служба являє собою особливий культурний інститут. З цього погляду її слід розглядати у трьох аспектах: соціокультурна діяльність людини, результати цієї діяльності та ступені розвитку особистості.

Соціокультурна діяльність людини включає: економічну, політичну, художню, релігійну, наукову, правову, екологічну сфери тощо. Ці види діяльності державної служби властиві всім країнам. Однак форми і способи соціокультурної діяльності різні.

З погляду культурного інституту державна служба виступає як механізм послідовної розробки, cтворення, закріплення та трансляції духовних цінностей, соціально-культурного обслуговування людей. Він означає сукупність культурних норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, які формуються в процесі організації та розвитку системи державної служби, регулюють діяльність і поведінку людей у сфері праці та охоплюють усі суттєві моменти як регулювання певної сфери, так і впливу цієї сфери на інші. Головна функція цього інституту полягає в забезпеченні цілісного, закінченого регулювання культурних відносин у будь-якій сфері суспільних відносин.

Безумовно, ця проблема має свою специфіку і потребує ви­вчення та концептуально-понятійного визначення. Зокрема, можна сказати, що культурний інститут державної служби акумулює в собі такі складові культури державної служби: правову, інформаційну, управлінську, організаційну, політичну, професійну, етичну, естетичну, педагогічну культуру.

Коли перед державними службовцями ставиться мета свідомо формувати культуру та уп­равляти її розвитком, вони повинні вміти донести її основні принципи до відома тих, на чию діяльність вона впливатиме. Цей процес здійснюється через формальні та неформальні засоби зв’язків з громадськістю. До формальних засобів комунікації належать виступи керівництва перед підлеглими та виклад власних поглядів на майбутнє, визначення ними корпоративної філософії та кодексів поведінки працівників. Але більший вплив на культуру справляють не їхні заяви, а поведінка. До неформальних засобів комунікацій належать, наприклад, публічне визнання заслуг працівників, розповіді ветеранів про історію органу.

Обов’язковим елементом загальної культури державної управ­лінської діяльності є правова культура, оскільки основним джерелом цієї діяльності є право. Її сутність, цілі, механізм здійснення визначаються соціальною природою державного управління як форми реалізації державної влади. А кожна влада вимагає узаконення, встановлення відповідного правопорядку. Насамперед це пов’язується з діяльністю з управління справами суспільства й держави, в якій закладені владні основи. Право виступає тут не тільки джерелом, а й політико-правовою межею свободи вибору управлінських дій, що за своїми формами мають відповідати ціннісним правовим категоріям даного суспільства.

Культура державної служби — це рівень державницького розвитку системи управління, в якому професіоналізм, компетентність, моральні принципи державних службовців мають втілювати цей рівень, створювати умови для найефективнішого її впливу на реальне життя громадян. Для України ця проблема набуває особливого значення, оскільки в країні створюється нова соціальна система, що має забезпечити вихід її народу на загальноцивілізований шлях розвитку.

Дата добавления: 2015-05-26