Семінарське заняття. Фінансові форми і методи регулювання

Фінансові форми і методи регулювання. Бюджетно-податкове і грошово-кредитне регулювання. Економічні важелі структурного регулювання.

Важливу роль у державному регулюванні економіки відіграють фінансові методи. Фінанси відтворюють економічні відносини щодо створення, розподілу та використання фондів грошових коштів в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу. За допомогою фінансів здійснюється контроль за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм. Основу фінансового механізму складає фінансова система, яка включає в себе:

1. Державні фінанси - це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій.

2. Фінанси областей та органів місцевого самоврядування – це кошти місцевих бюджетів.

3. Фінанси суб’єктів господарювання – це система відносин, що виникають в процесі господарської діяльності в зв’язку з формуванням і використанням грошових фондів, що забезпечують процес виробництва в межах підприємства.

4. Фінанси населення - це грошові фонди, які формуються в жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

5. Позабюджетні фонди (пенсійний фонд, фонд соціального страхування та ін.) - це фонди, які створюються за рахунок закріплених джерел і спрямовуються на державне соціальне страхування, на державні програми розвитку відповідних галузей економіки.

Основою фінансової системи є державний бюджет. Державний бюджет – це головний фінансовий план держави, найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває в розпорядженні держави. Державний бюджет виконує такі функції:

- фіскальну: ця функція полягає у вилученні за допомогою податків частини доходів, які забезпечують ті види діяльності, що не мають власних джерел доходів, або мають недостатні для забезпечення належного рівня розвитку джерела фінансування;

- розподільчу: ця функція полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

- стимулюючу: ця функція проявляється в тому, що змінюючи ставки оподаткування, використовуючи тарифи, пільги, уряд впливає на циклічні коливання економіки;

- контрольну: ця функція полягає в тому, що бюджет в грошовому вираженні виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Бюджет складається з доходів та витрат.

Доходи бюджету - це виражені в грошовій формі відносини власності між державою, підприємствами і громадянами в процесі вилучення (присвоєння) державою частини продукту. Необхідність доходів зумовлена самим існуванням держави, функціями, які вона виконує, нездатністю недержавних організацій забезпечити стабільний розвиток суспільства.

Державні доходи поділяються на:

внутрішні - це доходи, які держава отримує всередині країни.

зовнішні – це доходи, які держава отримує за кордоном.

Основним джерелом внутрішніх доходів є податки. Податки- це встановлені вищим органом законодавчої влади обов’язкові платежі, що сплачуються фізичними та юридичними особами в розмірах і термінах, передбачених законом.

Податки виконують такі функції:

- фіскальну – за допомогою податків формуються фінансові ресурси країни, фінансуються державні витрати;

- регулюючу – за допомогою податків здійснюється регулювання грошових доходів, процесу нагромадження;

- соціальну – за допомогою податків підтримується соціальна рівновага між доходами різних соціальних груп;

- стимулюючу – податки стимулюють інвестиційний рух, прискорюють темпи економічного росту.

Основним и елементами податку є:

- суб’єкт – це платник податку;

- об’єкт – предмет, що оподатковується (дохід, майно);

- джерело - це дохід суб’єкта, з якого сплачується податок;

- податкова ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування;

- податкова квота- сума податку з одного об’єкту;

- податкові пільги – це повне або часткове звільнення від податку у відповідності з законодавством.

Класифікація податків:

І. За економічним змістом об’єкта оподаткування:

- податки на доходи;

- податки на майно;

- податки на споживання.

ІІ. За формою оподаткування:

- прямі- податки, які встановлюється безпосередньо щодо платників і визначаються масштабами об’єкта;

- непрямі – податки, які встановлюються в цінах товарів і послуг і не залежать від доходів платника;

ІІІ. Залежно від органу, яким стягуються податки:

- загальнодержавні - податки, які встановлюються Верховною Радою України.До них належить:

· податок на додану вартість;

· акцизний збір;

· податок на прибуток підприємств;

· прибутковий податок з громадян;

· мито;

· державне мито;

· податок на нерухомість;

· рентні платежі;

· плата (податок) на землю;

· податок з власників транспортних засобів та інших самохідних механізмів;

· податок на промисел;

· збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

· збір за спеціальне використання природних ресурсів;

· збір на обов’язкове соціальне страхування;

· збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

місцеві – це податки, які стягуються місцевими органами. До них належать:

· податок з реклами;

· комунальний податок;

· готельний збір;

· збір за паркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· збір за видачу ордера на квартиру;

· курортний збір;

· збір за участь у бігах на іподромі;

· збір за виграш у бігах на іподромі;

· збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

· збір за право використання місцевої символіки;

· збір за право проведення кіно- і телезйомок;

· збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу;

· збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

· збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

· збір з власників собак.

Податки впливають на економіку через використовуваний дохід економічних агентів та зміну відносних цін. Тому рівень оподаткування (податковий тягар) повинен бути оптимальним. Від ставки податку залежать податкові надходження до бюджету. Вперше цю залежність встановив Лафер і проілюстрував її кривою Лафера. Суть кривої полягає в тому, що в міру підвищення ставки податку податкові надходження збільшуються до деякого максимального рівня, а після цього знижуються до нуля. Зниження податків стимулює зростання сукупних витрат, забезпечує зростання інвестицій, збільшує доходи бюджету. Зростання податків, навпаки, призводить до скорочення витрат. Крива Лафера має такий вигляд:

Мобілізуючи кошти в казну держави через податки, уряд здійснює видатки. Державні видатки - це відносини власності (присвоєння) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу. Їх виникнення зумовлене появою держави і виконанням властивих їй функцій. Основними напрямками державних видатків є:

- видатки на соціальні потреби (освіта, охорона здоров’я, культура, соціальний захист);

- видатки на економічні цілі: житлове будівництво, розробка природних ресурсів, сільське господарство, транспорт, зв’язок, прогнозування економіки, охорона навколишнього середовища, утримання апарату управління;

- видатки на погашення зовнішнього боргу;

- внески у міжнародні організації.

Якщо витрати перевищують доходи, виникає дефіцит бюджету. Виникнення дефіциту зумовлене економічною кризою, мілітаризацією економіки, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним збільшенням витрат бюджету, зростанням масштабів тіньової економіки, низькою фінансовою дисципліною. Для подолання дефіциту бюджету держава вживає такі заходи:

- виплата боргів за рахунок золотовалютних резервів;

- конверсія;

- викуп короткотермінових зобов’язань шляхом випуску нових займів під більш високий відсоток;

- зменшення масштабів тіньової економіки;

- покращення фінансової дисципліни;

- податкова реформа;

- грошова емісія.

Дефіцит бюджету породжує державний борг. Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади;

- скорочення податків без відповідного зменшення державних витрат.

Для подолання бюджетного дефіциту і державного боргу держава проводить фіксальну політику, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період економічного спаду. Ця політика називається стимулювальною бюджетно-податковою політикою.

Політика, яка передбачає скорочення державних видатків та збільшення податків, називається обмежувальною фіскальною політикою. Фіскальна політика є дискреційною та недискреційною. Дискреційна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду держава цілеспрямовано створює дефіцит бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. При недискреційній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають внаслідок дії автоматичних стабілізаторів. Автоматичний стабілізатор -– це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Ці заходи дають позитивні результати.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється державою за допомогою грошово-кредитної політики. Це сукупність заходів держави, які направлені на регулювання пропозиції грошей, грошового обігу з метою встановлення рівноваги на грошовому ринку. Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є грошовий попит, грошова пропозиція та ціна грошей. Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу. Він включає:

1) попит на гроші для угод (операційний попит) – це попит, який залежить від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для угод;

2) попит на гроші як активи (номінальний попит) – це попит, який випливає з функції грошей як засобу заощадження. Чим більше грошей бажають заощаджувати економічні суб’єкти, тим більший номінальний попит. Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші.

Пропозиція грошей – це сума готівки та обов’язкових резервів. Вона залежить від грошової бази (пряма залежність), від норми резервування (обернена залежність). Якщо попит і пропозиція співпадають, встановлюється рівновага. Точці рівноваги відповідає рівноважна процентна ставка. Щоб досягти рівноваги на грошовому ринку, держава використовує такі варіанти грошово-кредитної політики:

- гнучка – це політика, при якій проміжною ціллю є фіксація процентної ставки на певному рівні. Пропозиція грошей регулюється так, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні;

- жорстка – це політика, спрямована на фіксацію стабільного обсягу грошової маси;

- проміжна – це політика, при якій при зміні попиту на гроші пропозиція змінюється в обсязі, недостатньому для підтримки процентної ставки на фіксованому рівні;

- стримувальна (політика дорогих грошей) – це політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат;

- стимулювальна (політика дешевих грошей) – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

Інструменти грошово-кредитної політики є прямого і непрямого впливу. Інструментами прямого впливу є регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг кредитів. Вони ефективні тільки в короткостроковому періоді, як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Інструментами непрямого впливу є:

- операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком (НБУ) державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, підприємствам, населенню. Операції на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової пропозиції: купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків, а продаж - навпаки;

- облікова ставка – це ставка, під яку НБУ кредитиє комерційні банки. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати кошти, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал. Підвищення облікової ставки скорочує пропозицію грошей;

- резервні вимоги. Зменшення резервних вимог переводить обов’язкові резерви у надлишкові і збільшує пропозицію грошей. Збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок скорочення надлишкових резервів. Ці заходи дають позитивні результати.

Структурне регулювання – це формування оптимальної структури економіки, адекватної ринковим механізмам регулювання і стратегічним національним інтересам країни. Ефективне здійснення структурної перебудови економіки є головною умовою незворотності процесу формування ринкової економіки. Основним об’єктом структурної перебудови є реальний сектор економіки, пропорції якого визначають ринкову спрямованість та конкурентноспроможність економіки на всіх її рівнях. Основною метою структурної перебудови економіки на макрорівні є приведення галузевої структури народного господарства у відповідність до вимог ринкової економіки. Особливості реструктуризації економіки України зумовлені високим рівнем її монополізації та мілітаризації, технологічною відсталістю. Тому основними шляхами структурної перебудови є:

- соціальна переорієнтація економіки;

- пріоритетний розвиток наукомістких та екологічно безпечних виробництв;

- створення умов для ефективної інвестиційної та інноваційної політики.

Здійснення структурних зрушень гальмується такими факторами:

- недостатньо розвинутими ринковим середовищем та конкуренцією;

- недосконалістю законодавства та нестабільністю правового поля;

- обмеженістю джерел фінансування;

- психологічною неготовністю менеджерів до проведення реструктуризації.

Необхідною умовою структурної перебудови є визначення стратегічних напрямів реструктуризації, які б врахували наявний ресурсний потенціал і реальні інвестиційні можливості, майбутню кон’юнктуру і тенденціїї розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків. Основним оціночним критерієм структурного регулювання є забезпечення конкурентної спроможності господарських систем у ринковому середовищі. Економічними важелями структурного регулювання є:

- випереджаючий розвиток енергетики;

- технологічне оновлення виробництва;

- агропромисловий комплекс.

Вибір цих пріоритетів забезпечить мультиплікативний ефект структурних змін в економіці України.

Дата добавления: 2015-05-26