Самостійна робота. Соціальна політика держави

Соціальна політика держави. Формування системи державного регулювання економіки України.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у всіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття і соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної діяльності. Політика такого типу має створити необхідний економічний механізм для розв’язання суперечностей як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру в економіці.

Суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідомої коаліції людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави. Ця політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим проголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньою відповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожного громадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути дані рівні стартові можливості – зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови дл соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Метою соціальної політики держави є забезпечення збалансованого функціонування суспільства, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є надання кожному членові суспільства можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є:

- досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей;

- забезпечення повної зайнятості населення, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, житло;

- переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї;

- забезпечення соціальної підтримки найвразливіших верств населення;

- вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуванності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;

- значне поліпшення соціальної інфраструктури.

Основні напрями соціальної політики як на держаному так і регіональному рівнях є складовою частиною ідеології державного будівництва, що націлена на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів. Основні принципи соціальної політики:

1) Держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства.

2) Держава і суспільство допомагають хворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам та досягненням країни.

3) Провідним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування.

4) Державні структури мають спрямовувати свої зусилля на пододання безробіття.

5) Держава повинна створювати можливості для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокрема, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо.

Отже, під соціальною політикою слід розуміти сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямованих на формування та реалізацію соціальних потреб, що відображають життєво необхідні інтереси людини і суспільства для їхнього нормального матеріального та соціального становища. Виходячи з цього, можна виділити основні напрями соціальної політики в України:

- піднесення добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності;

- надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, забезпечення фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу;

- проведення глибокої пенсійної реформи, що забезчуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

- створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;

- сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

- запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;

- широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;

- проведення активної екологічної політики.

Система державного регулювання економіки в Україні перебуває в процесі реформування. Сучасна система державного регулювання економіки України формується в таких умовах:

- залишки адміністративно-командної системи управління;

- незбалансованість народного господарства;

- зовнішній та внутрішній борг;

- відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці;

- велика питома вага державного сектору;

- нераціональна організаційна структура управління;

- традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Для формування системи державного регулювання економіки України необхідно виконати такі завдання:

- стабілізувати економіку і стимулювати економічне зростання;

- провести інституціональні перетворення;

- здійснити структурну перебудову економіки;

- створити конкурентне середовище;

- впровадити стабільне ринкове законодавство;

- сформувати ефективну систему соціального захисту населення;

- забезпечити раціональне входження в світову економіку.

Завдання

1. Опрацювати питання, рекомендовані для самостійного вивчення.

2. Дати письмову відповідь на запитання:

- В чому суть регулюючої діяльності держави в соціальній сфері?

- Чи має втручання держави в соціальну сферу негативні наслідки?

- В яких умовах формується сучасна система державного регулювання економіки України?

Тема 12. Суспільний продукт і його форми.

Національний дохід

Методична мета: студенти повинні знати суть суспільного продукту, його форми; суть національного доходу, особливості його використання; суть відтворення та його види; вміти пояснювати моделі реалізації суспільного продукту Ф.Кене, К.Маркса.

План

1. Суспільний продукт як результат виробництва, його структура.

2. Натурально-речові та вартісні форми суспільного продукту.

3. Національний дохід, структура використання національного доходу.

Література:

1. Башнянин Г.І. Політична економія. – К.: Ніка – Центр, 2000.

2. Економічна теорія / За ред. Базилевича В.Д. – К.: Вища школа, 2001.

3. Економічна теорія / За ред. Воробйова Є.М. – Харьків – Київ, 2001.

4. Основи економічної теорії: Підручник / За ред.Чухна А.А. - К.: Вища школа, 2001.

Сукупний суспільний продукт розглядається в політекономії з різних позицій, в зв’язку з чим виділяються різні категорії – сукупний суспільний продукт, валовий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт. ССП – це маса матеріальних благ, вироблених в країні за рік.Сукупний продукт складається з продуктів, отриманих на різних підприємствах. За своєю натурально– речовою формою сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва і предмети виробництва. В вартісному вираженні ССП – це валовий суспільний продукт. Але ця категорія не характеризує кінцевий результат виробництва, тому що включає повторний рахунок, тобто проміжний продукт. Проміжний продукт – це товари і послуги, які піддаються подальшій обробці або перепродуються кілька разів. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою додаткової вартості – ринкова ціна товарів за оцінкою вартості спожитих предметів праці.

Якщо враховувати роль окремих складових сукупного суспільного продукту, то в ньому розрізняють:

1. Фонд заміщення – частина сукупного продукту, яка використовується на оновлення зношених засобів виробництва;

2. Фонд споживання – частина сукупного продукту, яка використовується на придбання товарів і послуг;

3. Фонд нагромадження – частина сукупного продукту, яка використовується на збільшення речових факторів виробництва.

ccn = c+v+m

Якщо із сукупного суспільного продукту виключити повторний рахунок, отримаємо категорію кінцевого продукту.

В системі національних рахунків кінцевий продукт виступає в формі ВНП, ВВП, НД. ВНП – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом року на основі використання національного капіталу. ВВП – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, виробленних протягом року з ресурсів даної країни. При вимірюванні цих показників враховується тільки кінцевий продукт. Кінцевий продукт – це товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання.

До кінцевого продукту не включається вартість продуктів, які виробляються на присадибних ділянках, всередині домашніх господарств для власного споживання, вартість продукції, що вироблена в тіньовій економіці. При вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи контролюються вони іноземним капіталом. ВНП створюється тільки за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам даної країни. Фізична особа чи організація вважаються резидентом тієї економіки, з якою вони пов’язані тісніше, ніж з будь–якою іншою економікою. До резидентів не належать: іноземні туристи, сезонні робітники, іноземні дипломати, іноземці, що прибули у відрядження, іноземні філіали підприємств. Щоб отримати ВНП, треба до ВВП + надходження на фактори виробництва з–за кордону і відняти платежі на фактори виробництва, зароблені іноземцями в даній країні. Якщо платежі, отримані з-за кордону, будуть перевищувати платежі за кордон, то ВНП більше ніж ВВП і, навпаки, якщо перевищують платежі за кордон, то ВВП більше, ніж ВНП. Якщо ці платежі однакові, то ВВП = ВНП. ВВП обчислюється трьома методами:

1) як суму видатків: при цьому підсумовуються всі видатки на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки підприємств, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

2) як суму грошових доходів: при цьому підсумовуються всі доходи – заробітна плата найманих працівників, рента, тобто доходи від нерухомого майна, процент – виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу, прибуток. Не є доходами, але включаються в ВВП як доходи непрямі податки та амортизаційні відрахування.

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг. Усі методи дають однаковий результат, бо те що витрачено на купівлю продукту, є доходом для тих, хто вклав ресурси у виробництво цього продукту.

Підсумкова оцінка результатів економічного розвитку у вартісній формі породжує певні проблеми. Їх можна розділити на дві групи:

1) прямі проблеми:

- частина кінцевих товарів і послуг не приймає товарної форми, тобто не обмінюється на гроші;

- частина грошових виплат, які зовні можуть бути прийняті за отримані прибутки, по суті ними не являються;

- перепродаж багатьох товарів;

2) непрямі проблеми:

- у величині ВВП не відображається характер його розподілу у суспільстві;

- у величині ВВП не відбиваються вигоди, які суспільство отримує від збільшення вільного часу;

- у величині ВВП не отримує належного відображення поліпшення якості продукції, що виробляється;

- при вартісній оцінці немає можливості порівнювати користь одного товару з іншим;

- у ВВП не відбиваються витрати; які потерпає навколишнє середовище від виробничої діяльності людей та їхньої споживчої поведінки;

- у ВВП не враховуються результати функціонування тіньової економіки. До тіньової економіки належать злочинні види бізнесу. Мотивом виходу підприємництва в тінь є прагнення уникнути оподаткування або побоювання витратити деякі види виплат, що отримуються від держави. Тіньова економіка диктує владі, в якому напрямку рухатися, виходячи з потреб самої тіні, а не з інтересів суспільства.

ВВП залежить не тільки від динаміки обсягу виробництва, а й від динаміки цін. ВВП у поточних ринкових цінах називається номінальним. ВВП у постійних цінах називається реальним. Відношення номінального ВВП до реального називається дефлятором ВВП(індекс цін). Дефлятор відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги.

Якщо від ВНП відняти амортизацію, тобто вартість витраченого основного капіталу, то отримаємо національний дохід. Національний дохід – це чистий продукт, тобто весь дохід, зароблений власниками ресурсів, що є резидентами даної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються. НД – реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання і розширенного відтворення виробництва. Національний дохід складається з двох частин:

1) необхідний продукт – це частина національного доходу, що поступає працівникам матеріальної сфери в формі оплати по праці. Необхідний продукт створює фонд споживання: фонд оплати праці працівникам матеріальної сфери, фонд соціального забезпечення, фонд матеріального стимулювання, фонд державного управління, фонд оборони країни, фонд науки, освіти, культури;

2) додатковий продукт – це частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, функціонування невиробничої сфери. Додатковий продукт створює фонд нагромадження: фонд розширеного відтворення виробництва, фонд капітального будівництва, фонд суспільних резервів, страховий фонд.

Національний дохід як економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну необхідного додаткового продукту.

Національне багатство – це сукупність створених і нагромаджених в країні матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, що використовується для розширеного відтворення.

Складовою національного багатства є:

- виробничі фонди (основні і оборотні);

- невиробничі фонди (школи, лікарні, житлові будинки);

- домашнє майно населення;

- товарні запаси.

Самостійна робота

Відтворення суспільного продукту. Види відтворення. Моделі реалізації суспільного продукту Ф.Кене, К Маркса. Міжгалузевий баланс Леонтьєва.

На всіх етапах економічного розвитку необхідність відтворення зумовлюється процесом виробництва матеріальних благ – економічної основи життя суспільства. Для того, щоб жити, треба споживати матеріальні блага,а щоб їх споживати, треба виробляти суспільний продукт. Отже, якщо споживання є безперервним, то і виробництво повинно бути безперервним. Безперервність, повторюваність виробництва називається відтворенням.

Процес відтворення передбачає:

· відтворення сукупного суспільного продукту;

· відтворення робочої сили;

· відтворення виробничих відносин;

· відтворення народонаселення;

· відтворення природних умов.

Відтворення можливе при таких умовах:

1) Наявність у відповідних кількісних співвідношеннях засобів виробництва і робочої сили;

2) Наявність в економіці двох підрозділів–1 підрозділ (виробництво засобів виробництва - ”товари групи А”), 11 підрозділ – виробництво предметів споживання (“товари групи Б”).

В ринкових умовах відтворення характеризується такими ознаками:

· засноване на різних формах власності;

· визначається дією економічних законів, в тому числі законів ринкової

економіки;

· підпорядковане економічним інтересам товаровиробників;

· діє на основі поєднання ринкових відносин і планомірного розвитку господарства.

Відтворення завжди має суспільний характер.

Види відтворення:

Просте відтворення – це відтворення, при якому масштаби виробництва не змінюються. Це означає, що 1підрозділ забезпечує засобами виробництва себе і 11 підрозділ в незмінному масштабі. Засобів виробництва створюється стільки, скільки використано. 11 підрозділ забезпечує себе і 1 підрозділ предметами споживання в тому ж самому розмірі, який використано. Об’єми виробництва залишаються незмінними. Додаткова вартість використовується на особисте споживання.

Розширене відтворення – це таке відтворення, при якому масштаби виробництва зростають. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства.

Існує два типи розширеного відтворення:

1.Екстенсивне – це відтворення, яке передбачає зростання за рахунок залучення у виробництво додаткових ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Це зростання веде до швидкого освоєння природних ресурсів, створює передумови для високої зайнятості. Воно має такі недоліки:

· технічний застій, залежність економіки від витрат;

· кількісні значення економічних показників залишаються незмінними;

· перспектива деградації, що виникає по мірі вичерпності природних ресурсів. Сьогодні екстенсивний шлях розвитку вичерпав себе.

2. Інтенсивне – це відтворення, яке передбачає зростання виробництва за рахунок підвищення його ефективності. Це означає поліпшення якості виробництва продукції та послуг, тобто збільшення економічних результатів на кожну одиницю витрат. Інтенсифікація виробництва передбачає використання прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів.

Є такі види інтенсифікації:

1. Працезберігаюча – має місце тоді, коли нова техніка витісняє з виробництва робочу силу і весь приріст випуску продукції досягається шляхом підвищення продуктивності праці.

2. Капіталозберігаюча – має місце тоді, коли завдяки використанню більш ефективних машин і обладнання, сировини і матеріалів досягається економне використання засобів виробництва.

3. Всестороння – такий вид економічного росту, в умовах якого в повному об’ємі забезпечуються всі форми ресурсозбереження.

Матеріальною основою розвитку виробництва є відтворення валового національного продукту. Відтворення сукупного суспільного продукту означає його зростання за обсягом, поліпшення структури та якості. Суть відтворення ССП полягає в заміщенні всіх його частин за вартістю і за натуральною формою. При використанні сукупного продукту ринок регулює пропорції його складових частин, забезпечує оптимальне поєднання нагромадження і споживання.

Для відтворення ССП його необхідно реалізувати. Є такі моделі реалізації ССП:

1. Модель Ф.Кене. Кене (1694 – 1774) вперше в “Економічній таблиці” зробив спробу проаналізувати процес відтворення суспільного капіталу, доказав про необхідність дотримання та прогнозування певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки. Ним виявлений взаємозв’язок: “Відтворення постійно відновлює витрати, а витрати відновлюються відтворенням”. Розглядаючи процес відтворення, Кене аналізував походження доходів, обмін між капіталом і доходом, відношення між виробничим і кінцевим споживанням, намагався показати обіг між 2 великими підрозділами виробництва – між виробництвом сировини і промисловістю. В “Економічній таблиці” показано, як річний суспільний продукт в процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. За вихідний момент відтворення Кене бере кінець сільськогосподарського року і виходить з того, що землею володіють власники, які отримують ренту, а господарство ведуть фермери, які орендують землю і володіють капіталом. Капітал фермерів складається з 2-х частин:

1) первісні аванси (основний капітал) в сумі 10 млрд. ліврів, які служать протягом 10 років, щорічно 1/10 входить до вартості річного продукту.

2) Щорічні аванси (оборотний капітал) – 2 млрд. ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, зарплату сільськогосподарських працівників. Ця частина капіталу служить протягом року, вона повністю підлягає відшкодуванню. Вартість річного продукту фермерів, крім перенесеної капітальної вартості (3 млрд.) включає вартість чистого продукту в сумі 2 млрд.

За натуральною формою сільськогосподарський продукт включає:

· насіння і продовольство, необхідні для відшкодування оборотного капіталу;

· продовольство для обміну;

· сировина для промисловості.

До вартості сукупного суспільного продукту входить вартість промислових виробів (2 млрд. ліврів).

Весь річний обіг сукупного продукту складається з 5 актів:

1 акт – одержавши ренту в сумі 2 млрд. ліврів, земельні власники купують на 1 млрд. сільськогосподарських продуктів для харчування; (1/5 сільськогосподарського продукту вибуває з обігу);

2 акт – 1 млрд. ліврів земельні власники витрачають на промислові товари (½ промислового продукту вибуває з обігу);

3 акт – на 1 млрд. ліврів промисловці купують у фермерів продукти харчування, внаслідок чого до фермерів повертається другий млрд. ліврів та вибуває з обігу 2/5 сільськогосподарського продукту;

4 акт – фермери купують у промисловців на 1 млрд. ліврів промислові товари на відновлення сільськогосподарського реманенту;

5 акт – одержаний млрд. ліврів від продажу фермерам сільськогос-подарського реманенту промисловці витрачають на придбання сировини у фермерів. Вибуває 3/5 сільськогосподарського продукту.

Внаслідок процесу реалізації суспільного продукту було реалізовано с/г продукції на 3 млрд. (витрати при обробітку землі). В фермерів лишився продукт вартістю в 2 млрд. для відтворення “щорічних авансів”, крім того, в них залишилось 2 млрд. готівкою, які вони виплатять землевласникам як орендну плату. Непродуктивний клас продав свою продукцію на 2 млрд. і придбав засоби існування і сировину. Суспільний продукт реалізовано повністю, може розпочинатись нове виробництво. Головна заслуга Кене в тому, що він започаткував науковий метод суспільного відтворення. Недоліком є те, що Кене розглядав лише просте відтворення, відкидав проблему нагромадження. Помилковим є поділ суспільства на класи. У Кене промисловці позбавлені засобів виробництва, вони повністю продають свою продукцію. Але, не дивлячись на недоліки – це перший досвід макроекономічного аналізу, в якому центральне місце займає ССП (сукупний суспільний продукт).

2. Модель К. Маркса. Маркс створив теорію реалізації ССП. Реалізація – це головна умова відтворення. Для забезпечення цієї умови необхідно, щоб ринок пропозиції точно відповідав ринкові попиту та щоб було витримано необхідні пропорції в суспільному виробництві. Маркс створив основоположну схему, що показує взаємозв’язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання і проаналізував умови реалізації ССП за простого, а потім за розширеного відтворення.

На схемі простого і розширеного відтворення по горизонталі наведена пропозиція засобів виробництва (I підрозділ = 6000) і предметів споживання (II підрозділ = 3000). Вертикальні колонки відбивають попит на засоби виробництва і предмети споживання.

ПРОСТЕ ВІДТВОРЕННЯ

I	4000c	+	1000v+1000m	=	6000
II	2000c	+	500v+500m	=

Дата добавления: 2015-05-26