Регіон як об'єкт дослідження

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ

НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Передувати визначенню змісту і характеру соціально-економіч­них відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптималь­них напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об'єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загаль­ні характеристики.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об'єктом науки «регіональ­на економіка» є регіон як частина території країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Ха­рактерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісної державної території, поєднання централізації і децентралізації

Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічно­го розвитку окремих територій з врахуванням їх історичних та культур­них традицій, демографічних та екологічних особливостей.

Відповідно Конституції України []) адміністративно-територіаль­ний устрій України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Він­ницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, За­карпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чер­каська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визна­чається законами України.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних про­цесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробниц­тва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:

• мікрорегіони;

• мезорегіони;

• макрорегіони.

Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою су­купність певної кількості адміністративних районів.

До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно з якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону.

Макрорегіони — значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна; правобережна Україна.

Для визначення загально-географічного розташування регіону ко­ристуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км²), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він ме­жує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість лю­дей на 1 км²), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського гос­подарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

Враховуючи використання тої чи іншої сукупності показників, що являють собою провідну основу для районування, існують різні підхо­ди до відокремлення певної території у вигляді умовно окресленого ре­гіону. Це природно-економічний (або природничий) підхід, економіко-географічний, історико-етнографічний, соціально-економічний тощо. У всіх випадках формування регіонального поділу необхідно здійсню­вати за такими основними принципами: наукової об'єктивності, акту­альності (практичної дійсності), врахування досвіду історичного роз­витку території тощо.

Усі пропозиції щодо регіонального поділу території України по­будовані на використанні принципу, згідно з яким до складу регіону включають певну кількість споріднених областей, які характеризують­ся приблизно однаковим рівнем природно-географічних, кліматичних умов та певним рівнем показників, що відображають стан економічно­го, соціального розвитку, рівнем зайнятості та життя людей.

Використання виключно природничого підходу дає можливість виділити найбільш характерні регіони країни з врахуванням природни­чих та кліматичних показників. Такий підхід не відображає стан еконо­мічного потенціалу регіонів.

Економіко-географічне районування — науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які формуються в умовах конк­ретного природного середовища в процесі розвитку продуктивних сил на основі раціонального використання природних ресурсів з врахуван­ням суспільного розподілу праці. Економіко-географічний підхід дає можливість більш грунтовно оцінити окремі територіальні угрупуван-ня, всебічно висвітлити особливості соціально-економічного стану ок­ремих регіонів, оцінити стан та розвиток продуктивних сил, від яких залежать умови життя людей, які визначають місце та роль окремих регіонів в загальному розвитку економіки країни.

Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Економіко-географічне районування пов'язане із загальним ста­ном окремих галузей народного господарства країни, з наявністю та використанням природного та ресурсного потенціалу. При економі-ко-географічному районуванні використовують об'єктивні показники соціального та економічного змісту за тривалий період часу, що дає змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окремої території в певний регіон.

Проблеми районування території України висвітлювались в пра­цях таких вчених, як А. М. Ващенко, К. Г. Воблий, І. А. Горленко, О. Т. Дібров, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, Л. М. Карецький, С. С. Мох-ночук, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, В. А. Поповкін, О. О. Шаблий. Використовуючи різні підходи авторами були висловлені особисті про­позиції стосовно районування території України. Ці пропозиції відріз­няються характерними відмінностями, що пояснюються індивідуаль­ною оцінкою факторів, які прийняті за основу при виділенні певної території в регіон.

За пропозицією М. М. Паламарчука, наприклад, територія України поділяється на три економіко-географічні райони: Донецько-ГГридніп-ровський (включає 8 областей), Південно-Західний (13 областей), Пів­денний (3 області й Автономна Республіка Крим).

М. Д. Пісгуном враховані такі фактори, що впливають на адміністративно-територіальний поділ території України: рівень соціально-економічного розвитку території, просторова диференціа­ція природи, національно-історичні та культурно-етнографічні особ­ливості, політичні фактори. Відповідно до такого підходу виділено 9 економіко-географічних регіонів України: Столичний або Київсь­кий, Центральний, Придністровський, Донецький, Подільський, Північно-Східний, Карпатський, Північно-Західний (Волинський), Причорноморський.

В. А. Поповкін на території України виділяє 9 природно-економіч­них районів, які в майбутньому могли б стати основою для утворення нових значно більших за площею адміністративних областей: Карпат­ський, Поліський, Київський, Подільський, Північний, Харківський, Придніпровський, Південний, Донецький.

Дата добавления: 2015-05-26