Житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування 2 страница

Насиченість готелями окремих територій нерівномірна. Найбіль­ша їх кількість зосереджена в південних областях. У Степовому регіоні,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

наприклад, експлуатується 334 готелі, що складає 26,6% загальної кількості в України і 24,4% загальної в Україні одноразової місткості.

Одночасно із скороченням кількості готельних підприємств та їх міс­ткості відбувається підвищення комфортності. Система сертифікації перед­бачає добровільну сертифікацію готельних послуг відповідно до діючих законодавчих та нормативно-правових документів, що сприяє підвищен­ню комфортності проживання та якості обслуговування туристів. Оцінка комфортності та якості обслуговування в готелях України визначена за єв­ропейською системою «зірок» — від 1* до 5*. Основу готельного госпо­дарства країни становлять 2-3- «зіркові» готелі при повільно зростаючій чисельності готелів високого класу — 4-5- «зіркових». Виникають нові типи підприємств (готельно-офісні центри), збільшується чисельність спеціалізованих закладів гостинності (мотелів, кемпінгів та інших).

Для подальшого дослідження забезпеченості окремих територій готельним господарством застосовують коефіцієнт забезпеченості ре­гіону готельними місцями на 10 000 чол. населення та коефіцієнт вико­ристання місткості (табл. 5.17).

Таблиця 5.17

Коефіцієнти забезпеченості регіонів готельними місцями та використання місткості готелів

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Аналіз наведених даних свідчить про наявність нерівномірного забезпечення регіонів готельними місцями в середньому на 10 000 чол. населення. Найбільша насиченість готельними місцями існує у Криму та в м. Києві. Найменша насиченість — в Донбаському регіоні (56,5% загальнодержавної), в Подільському (69%) та Поліському (73,7%) ре­гіонах. Готелі існують, головним чином, у містах — 75-80% загальної кількості та 80-90% — одноразової місткості.

Якість використання підприємств готельного господарства виз­начається сукупністю факторів природничого, організаційного, еко­номічного та соціального змісту. Розглядаючи вплив територіальних відмінностей у розташуванні того чи іншого готельного підприємства, необхідно відмітити, що існує вплив регіонального фактора. Умови ек­сплуатації готельного господарства в Поліському регіоні, наприклад, відрізняються від умов Подільського чи Степового регіонів. На тери­торії Степового регіону більша тривалість теплих днів, що сприяє ін­тенсивному руху населення, розвитку туризму, що в свою чергу потре­бує готельного обслуговування.

За допомогою показника — коефіцієнта використання місткості можна зробити висновок про незадовільне використання підприємств готельного господарства. В середньому по України змінюється в ме­жах 0,26-0,29, на території окремих регіонів за винятком м. Києва ко­ефіцієнт змінюється з 0,15 до 0,32. На території Поліського регіону низький рівень використання готелів спостерігається в Житомирській (0,15), Сумській (0,17) областях; на території Подільського регіо­ну — в Хмельницькій (0,19), Тернопільській (0,20) областях; на тери­торії Степового регіону — в Херсонській (0,15), Миколаївській (0,16) та Дніпропетровській (0,20) областях; на території Карпатського ре­гіону — в Івано-Франківській (0,18), Львівській (0,19), Чернівецькій (0,19) областях; в Харківській області (0,20) Донбаського регіону.

Для оцінки економічності діяльності підприємств готельно­го господарства використовують такі показники: доходи, витрати, прибуток, рентабельність (збитковість). До складу доходів входять доходи, одержані готельними підприємствами від усіх видів пос­луг, що надаються в період експлуатації готелів. До складу витрат

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

по експлуатації готелів входять матеріальні витрати, витрати на за­робітну плату персоналу, відрахування на соціальні заходи, аморти­зація, витрати на ремонт та інші витрати, пов'язані з організацією готельного обслуговування.

У сучасних умовах часто діяльність підприємств готельного господарства є збитковою і потребує серйозної уваги з боку органів місцевого самоврядування. Рівень збитковості по окремим регіонах становить 29 %, що значно перевищує рівень середньої загальної збит­ковості експлуатації готелів в Україні. Найбільш збиткова діяльність готелів відмічена на території Степового регіону, тобто там, де існують сприятливі умови для рентабельної роботи.

У складному фінансовому становищі знаходяться установи го­тельного господарства на території Житомирської області, де спів­відношення отриманих доходів від експлуатації готелів до витрат на їх утримання становить 50-55%, в Хмельницькій області (55-60%). Київській (без м. Києва) (60-65 %), Сумській (65-70%), Миколаївській (65-70%), Херсонській (60%) областях.

Аналіз витрат по експлуатації готельного господарства свідчить, найбільшу питому вагу в загальних витратах займають матеріальні і нематеріальні витрати промислового призначення та витрати на оп­лату праці і відрахування на соціальні заходи. Витрати на матеріаль­ні і нематеріальні витрати в окремих регіонах складають 30-32%. витрати на оплату праці та на здійснення соціальних заходів склада­ють 25-40%.

Покращення діяльності підприємств готельного господарства пов'язано з оновленням їх матеріально-технічної бази. Позитивно вирішуються ці питання в м. Києві, Криму, Одеській, Закарпатській. Львівській областях. Разом з тим існує недостатність фінансування цієї сфери, а пошуки та залучення іноземних інвесторів наражаються на недосконалість діючої законодавчої бази та повільну організаційно-управлінську перебудову діяльності персоналу самого готельного гос­подарства пов'язану з пошуком джерел інвестування.

Ринкові умови виявили недоліки у розвитку матеріально-технічної бази готельних підприємств. У загальному вигляді вона не відповідає

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

рівню потреб населення, відстає в технічному, організаційному та культурному відношеннях. Готелі, що використовуються в сучасних умовах, побудовані в минулі часи, за застарілими проектами, в ті часи, коли готельному господарству не приділялась серйозна увага, а готелі не задовольняли потребам населення. В сучасних умовах готельні бу­динки, споруди, інші будівлі знаходяться в експлуатації без будь-яких значних змін. В готелях відсутні умови для культурного проживання, приміщення для оздоровлення, відпочинку, немає концертних залів, га­ражів тощо. Умови проживання в кімнатах незадовільні, обладнання та меблі застарілі. Недоліком роботи готельного підприємства також є те, що кваліфікація персоналу низька, незадовільна культура та якість обслуговування. В цих умовах залишається високою ціна на готельне обслуговування. Встановлення цін та тарифів в готельному господарс­тві залишається проблемою, яка не вирішується. Відсутня необхідна в ринкових умовах гнучкість у встановленні цін та тарифів в залеж­ності від наявних видів послуг, пори року та інших факторів, що об­межує можливості раціонального використання готелів протягом року. Ціни на проживання в готелях щорічно зростають в умовах, коли за­гальна культура обслуговування не покращується.

Всі ці фактори негативно впливають на ефективність експлуатації готельного господарства.

Готельне господарство знаходиться і розвивається в умовах, де діють закони ринку, які вплинули на структурні зміни, торкнулися всіх сторін функціонування галузі готельного господарства. Процеси при­ватизації в готельному господарстві призвели до докорінної зміни форм власності. Зараз більшість підприємств є колективною (акціонованою) власністю, близько 5 % припадає на приватні готелі, а решта — кому­нальна та державна власність. Разом із зміною форм власності відбу­лась перебудова діяльності, що позначилось скороченням основних виробничих показників.

Ринкові відносини накладають специфічні умови на розвиток го­тельного господарства, надають працівникам готелів право самостій­но вирішувати виробничі та економічні питання стосовно розвитку цього виду підприємництва, покращення послуг, що користуються

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

підвищеним попитом, для прийняття рішень стосовно зміни тарифів на обслуговування в залежності від конкретних умов місцевого харак­теру. Все це визначає рівень прибутковості роботи готелю. Нарешті, ринкові відносини відкривають шляхи до конкуренції у цьому виді діяльності, якої ніколи не було в минулому, ще негативно впливало на наявну кількість готелів на території міст, селищ, на якість обслу­говування. Результати економічної діяльності свідчать, що в готельних підприємствах має бути здійснена серйозна економічна робота.

Для суттєвого покращення економічного стану готельних підпри­ємств необхідно впроваджувати гнучку цінову політику у цій сфері діяльності. Працівники готельних господарств відповідно до умов ринку мають можливість змінювати рівень тарифів в залежності від конкретних умов роботи, в залежності від попиту на готельні послуги, що залежить від географічного розташування готелів, від пори року (зима, весна, літо, осінь), від якості обслуговування тощо. Таким чи­ном, ринкові умови реально визначають, які підприємства працюють ефективно і мають змогу до подальшого розвитку, а які готелі змушені згортати свою діяльність.

Необхідна плідна робота, спрямована на покращення готельного підприємництва. Наявність готелів стимулює рух населення, міжре­гіональні зв'язки, торгівельні та виробничі стосунки, туризм, можли­вості для особистого спілкування людей, що, в свою чергу, сприятиме розвитку економіки краю. Однак умови ринкової економіки не можуть стихійно забезпечити необхідного рівня розвитку без державного впли­ву. Важливу роль в цьому процесі мають відігравати органи держав­ної влади завдяки впровадженню ефективних умов господарювання, застосування у вигляді законів, указів, урядових рішень, економічних методів впливу, які визначають характер відносин працівників цього виду діяльності з органами державної влади, місцевого самоврядуван­ня. Важливу стимулюючу роль мають відігравати органи регіонального управління та місцевого самоврядування, враховуючи, що діяльність готельного господарства є важливим джерелом надходження коштів до місцевого бюджету, розширюються можливості до залучення людей до практичної діяльності, скорочується безробіття.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Житлово-комунальне господарство — галузь соціальної сфери регіональної економіки, яка створює умови щодо діяльності з обслу­говування матеріально-побутових потреб населення за місцем про­живання. До завдань цієї галузі належить забезпечення потреб людей у житлі, воді, теплі, енергоресурсами, організація утилізації відходів життєдіяльності, надання транспортних послуг населенню в межах на­селеного пункту. Рівень розвитку житлово-комунального господарства характеризує якість життя та нормального існування кожної людини.

До складу житлового господарства входить житловий фонд та система обслуговування його використання. Житловий фонд — су­купність житлових приміщень незалежно від форм власності, вклю­чаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, дитячі бу­динки, інтернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Облік житла ведеться за основними формами власності: держав­на, комунальна, колективна та приватна.

Державний житловий фонд — фонд державних установ, підпри­ємств та організацій, що належить їм на праві повного господарського володіння.

Комунальний житловий фонд — фонд, що належить на праві влас­ності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Колективний житловий фонд — фонд колективних та орендних підприємств, господарських товариств (житлово-будівельних та жит­лових кооперативів), об'єднань, недержавних підприємств, релігійних організацій, політичних партій, об'єднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд — житлові будинки, приватизовані квартири, власниками яких є фізичні особи (громадяни).

Для оцінки стану житлового господарства використовують такі по­казники: житловий фонд загальної площі (м²), в тому числі за формами

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

власності; забезпеченість житлом одного жителя (м²); обладнання жит­лового фонду (кількість квартир, які мають лічильники газу, холодної води, гарячої води, тепла), витрати пов'язані з утриманням житлового фонду та джерела їх покриття. Для більш ґрунтовного аналізу залуча­ють дані стосовно приватизації житлової площі тошо.

До складу комунального господарства входять окремі комуналь­ні підприємства. Комунальне підприємство — це підприємство, яке переважно виконує роботи по створенню соціальних зручностей, ви­роблення, ремонту, транспортування, зберігання продукції в інтересах територіальної громади, і перебуває в її власності. Комунальне підпри­ємство має право юридичної особи, діє на принципах госпрозрахунку і за допомогою засобів виробництва, що належать підприємству, вико­нує роботи чи надає послуги, одержує доход (прибуток), досягає пев­них соціальних цілей у межах виділених ресурсів.

До комунальних належать підприємства водо-, газо-, теплопос­тачання, інші господарства, що виробляють продукцію загального ко­ристування. До комунальних також належать підприємства, що нада­ють населенню індивідуальні послуги, постачають йому частину своєї продукції, виконують різні види робіт по задоволенню побутових та комунальних інтересів територіальної громади.

Склад житлово-комунальних послуг і їх розподіл за функціональ­ним призначенням визначений Законом України «Про житлово-кому­нальні послуги» (2004 р.) і поділяються на:

• послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових тери­торій: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та при-будинкової території, санітарно-технічне обслуговування, об­слуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, ви­везення побутових відходів тощо;

• послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд: заміна та підси­лення елементів конструкції та мереж, їх реконструкція тощо;

• комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гаря­чої води, водовідведення, газо-, та електропостачання, централізо­ване опалення, вивезення побутових відходів тощо.

Розділ 5

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Законом визначений порядок надання житлово-комунальних послуг; права та обов'язки споживачів, виконавців, виробників, а також власників майна; порядок укладання договорів у сфері житлово-комунальних послуг; принципи державного регулювання цін і тарифів та порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; повнова­ження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Характеристика стану житлового фонду та його використання

Забезпечення іромадян України житлом, утримання й підвищення рівня благоустрою залишається однією із нагальних соціально-еконо­мічних проблем України. За період реформування відносин власності у житловій сфері змінився склад житлового фонду за формами влас­ності (табл. 5.18).

Таблиця 5.18

Житловий фонд (млн. м² загальної площі)

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

В складі житлового фонду за період з 1990 р. по 2002 р. державний, комунальний та колективний житловий фонд зменшився майже вдвічі і складає 20% загальної площі; в містах також вдвічі зменшилась площа державного, комунального та колективного житлового фонду і складає 29 % загального фонду. За вказаний період площа приватного житлово­го фонду збільшилася на 70% і складає 80% загальної площі житлового фонду; в містах — в 2,6 рази і складає 71 % загального міського житло­вого фонду. Аналогічні процеси відбуваються у сільській місцевості.

Забезпеченість населення житлом на території окремих регіонів суттєво не відрізняється і знаходиться на рівні загальнодержавних по­казників. Дещо краще забезпечені житлом жителі Поліського регіону, особливо Київської та Житомирської областей, та жителі Подільського регіону (Вінницька, Черкаська області). Забезпеченість населення жит­лом на території окремих регіонів наведена в табл. 5.19.

Таблиця 5.19

Забезпеченість населення регіонів житлом

(в середньому на одну особу, м² загальної площі)

Розділ 5

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Загально статистичні показники не розкривають в повній мірі забезпеченість населення житловим фондом. Значна кількість сімей та одиноких громадян перебувають на квартирному обліку в міських поселеннях. Загостреною є житлова проблема у зв'язку з потребою переселення людей із забруднених радіацією територій, збільшенням кількості сімей військових, що звільнилися у запас.

Із-за погіршення загальної економічної ситуації різко зменшились обсяги житлового будівництва. Існуючий порядок будівництва, обслу­говування та ремонту державних будинків у містах, коли практично всі витрати здійснюють за рахунок держави, призвів до споживацького ставлення найманців житла до його отримання і збереження. Значна частина житлового фонду знаходиться в незадовільному технічному стані, потребує, негайного ремонту.

В умовах поступового зменшення ролі держави у фінансуванні житлового будівництва важливе значення має впровадження системи пільг та кредитів, що надаються учасникам будівництва житла, ремон­ту та реконструкції наявного житлового фонду, заохочення фізичних та юридичних осіб в здійсненні будівництва житла.

Заслуговує на увагу узагальнення та поширення позитивного до­свіду будівельної компанії «Київміськбуду», яка починаючи з 1995 р. споруджує житло за кошти населення. Компанією «Київміськбуд» та банком «Аркада» впроваджена схема кредитування, завдяки якій люди можуть отримати кредит терміном до ЗО років для купівлі житла.

Потребує покращення діяльність комунальних підприємств. По­рушуються строки початку і закінчення опалювального сезону, послу­ги з централізованого теплопостачання надаються з відхиленням від нормативних вимог. У ряді міст відсутнє централізоване постачання гарячої води, в окремих регіонах гаряча вода подається лише в зимо­вий період. Більш як половина міст з населенням понад 100 тис. чо­ловік забезпечується питною водою не цілодобово, а за графіком. У де­яких областях зафіксовано випадки невідповідності проб питної води вимогам державного стандарту за хімічними і бактеріологічними по­казниками. Незадовільний технічний стан водопровідних мереж при­зводить до вторинного забруднення питної води і загрози виникнення

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

інфекційних захворювань. Зростають витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і надання житлово-комунальних послуг.

Велике значення для мешканців міста має своєчасна подача в бу­динки води та відведення стоків. При порушенні цього процесу може виникнути техногенна аварія з надзвичайно негативними екологічни­ми наслідками.

На сьогодні в України каналізаційні, водопровідні і теплові систе­ми майже вичерпали свій нормативний ресурс. У деяких містах водо­провідні спорудження працюють уже більш як століття. Вони застаріли і морально, і фізично: у середньому на одному кілометрі каналізації від­бувається дві аварії на рік. Заміна труб відбувається повільно і для від­новлення трубопроводів потрібно багато часу на значних коштів.

В період інтенсивного житлового будівництва широко застосову­вався залізобетон замість натурального каменя і обпаленої глини, які мають значний рівень надійності. Використання в житловому будів­ництві залізобетону в умовах, коли його експлуатація в землі здій­снюється в каналізаційних стоках, приводить до того, що міцні залі­зобетонні труби за лічені десятиліття перетворилися на трухляві вап­няні сполучення. Лише за офіційними даними, в Україні не менш як 30-40% каналізаційних систем перебувають у аварійному стані. Якщо не буде вжито термінових заходів, загрожують нові техногенні аварії. які не менш небезпечні, ніж ядерні. Більшість населених пунктів вза­галі не мають каналізації. У середньому в містах нашої країни за рік трапляється 116 тисяч аварій.

Вченими Харківського державного технічного університету будів­ництва й архітектури розроблена просторова діагностична модель усього каналізаційного господарства країни. Завдяки цій розробці че­рез комп'ютерну базу даних можна в будь-який час одержати інформа­цію, в якому році, наприклад, побудовано колодязі, тунель між ними. з яких матеріалів і яке його зношування. У разі аварії можна буде вірту­ально вийти на потрібну ушкоджену ділянку і визначити, які необхідно машини, механізми, водовідкачувальні установки тощо.

Після введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (1992 р.) квартири отримали нових власників, в той час,

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

коли у спільній власності залишається майно загального користування — неподільне майно або неподільна частина житлового комплексу. До скла­ду цього майна належать допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, кладові, гаражі, технічне обладнання будинку, що забезпечує на­лежне його функціонування, тощо. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку і не підлягає відчуженню.

Таким чином, в багатоквартирному житловому будинку кварти­ра — це частина будинку, власник якої вправі розпоряджатися на свій розсуд, не узгоджуючи свої дії з власниками сусідніх квартир. За її ут­римання він несе відповідальність і витрати, що виникають у процесі утримання квартири. Одночасно, власник окремої квартири не має пра­ва самочинно приймати рішення, які стосуються використання елемен­тів будинку загального користування (несучих стін, перекриття, сходо­вих кліток, тамбурів тощо). Відповідальність за їх збереження повинні спільно нести всі мешканці будинку.

Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирно­го будинку» (2001 р.) визначає умови регулювання відносин об'єднань співвласників: правові та організаційні засади, створення, функціону­вання, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових і не-жиглових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Об'єднання створюється як організація для забезпечення і за­хисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, незалежного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпе­чення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, пере­дбачених законодавством та статутними документами.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми влас­ності з числа тих, хто приватизував або купив квартиру, власників жит­лових та нежитлових приміщень. Для створення об'єднань скликають­ся установчі збори, які приймають рішення про створення, затверджу­ють його статут. Органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія. Вищим органом є загальні збори, які скликаються і проводяться відповідно до статуту. Рішення, прийня­те відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх членів об'єднання.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Членство в об'єднанні є добровільними і набувається одночасно зі створенням об'єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально на основі письмової заяви в будь-який момент його іс­нування. Членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири або приміщення в багатоквартирному бу­динку. Власник — член об'єднання має право брати участь в управ­лінні об'єднанням, обирати і бути обраним до складу статутних ор­ганів, одержувати інформацію про діяльність об'єднання. Власник зобов'язаний виконувати вимоги статуту та рішення статутних органів, забезпечувати дотримання вимог чинного житлового і містобудівного законодавства, зокрема правил утримання будинку і прибудинкової те­риторії, користування будинком, правил пожежної безпеки, санітарних норм, чистоти в місцях загального користування тощо.

Об'єднання має право створювати органи управління та визначи­ти умови їх діяльності:

• визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподіль­ного і загального майна;

• здійснювати господарську діяльність, укладати договори на уп­равління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна;

• встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об'єднання;

• приймати рішення щодо надходження та витрат коштів, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів;

• контролювати своєчасну сплату внесків та платежів;

• захищати права та представляти законні інтереси власників в ор­
ганах державної влади і місцевого самоврядування, на підприємс­
твах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.
Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одер­
жання прибутку для його розподілу між членами об'єднання.

Важливе значення має формування цін і тарифів у житлово-кому­нальній сфері, уникнення порушень прав людини, закріплених Конс­титуцією та законами України. Держава гарантує кожному рівень жит­тя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять витрати на утримання житла. При підрахунку рівня прожиткового мінімуму

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

необхідно враховувати, що рівень витрат на житлово-комунальні пос­луги в структурі прожиткового мінімуму має становити в середньому 12%. Всупереч цієї норми середня сума плати за житлово-комуналь­ні послуги на одну людину в багатьох випадках сягає 40 % заробітної плати. Таким чином, порушується встановлений в державі рівень цін і тарифів у житлово-комунальній сфері, що стало непосильним тя­гарем для населення в цілому, особливо тяжким для пенсіонерів, ін­валідів, багатодітних сімей, матерів-одиначок. Зростання цін і тарифів призвело до збільшення заборгованості населення за житлово-кому­нальні послуги.

Дата добавления: 2015-05-26