Тема 1.5. Италия 2 страница

Післявоєнний розвиток Західної Німеччини. Поразка Німеччини у Другій світовій війні призвела до ліквідації фашистського режиму. На Потсдамській конференції чотирьох держав (СРСР, Англії, Франції, США) були прийняті угоди про післявоєнний розвиток Німеччини. Відповідно до них, тут був запроваджений тимчасовий окупаційний режим на чотиристоронній основі. Верховну владу на всій території Німеччини здійснювала Союзна контрольна рада, куди увійшли командуючі збройними силами чотирьох названих держав. Рішення Ради вимагали згоди всіх її учасників.

Подальша доля Німеччини стала "каменем спотикання" між СРСР та Західними державами. Протистояння між ними призвело до того, що протягом 1946-1948 рр. на основі англо-американських окупаційних зон була створена Бізонія. Ландтаги об'єднаних земель утворили спільний парламент у складі Економічної ради (була наділена правом приймати закони) і Ради земель (мала право законодавчої ініціативи та право вето щодо рішень верхньої палати). Функції уряду виконувала Адміністративна рада, котра обиралася Економічною радою і затверджувалася Радою земель. Був створений Верховний суд, члени якого призначалися військовими губернаторами двох зон.

У 1948 р. до Бізони приєдналася французька окупаційна зона. В середині цього самого року у всіх західних зонах була проведена грошова реформа. А у травні 1949 р. із представників земель була сформована Парламентська рада, яка ініціювала підготовку проекту конституції і після її обговорення схвалила його. Після цього проект основного закону був затверджений трьома воєнними губернаторами окупаційних зон. Цього самого року Конституція ФРН (так звана Боннська конституція) отримала схвалення ландтагів земель і набрала чинності.

Одночасно з Конституцією у квітні 1949 р. був розроблений і прийнятий Окупаційний статут. Він закріплював верховну владу в ФРН трьох держав і режим воєнної окупації, наділяв окупаційні держави правом контролю за дотриманням Конституції і надавав їм право скасовувати закони і розпорядження західнонімецьких державних органів, якщо вони суперечили Конституції чи Окупаційному статутові.

У 1951 р. Окупаційний статут був переглянутий у боці деякого розширення повноважень ФРН, а в 1955 р. - скасований у зв'язку з прийняттям ФРН до НАТО і Західноєвропейського союзу.

За Конституцією ФРН Німеччина проголошувалася демократичною правовою і соціальною державою. Основний закон держави базувався на двох основних принципах: розподілу влади і федералізму земель. Характерною особливістю Конституції ФРН є закріплення в ній спеціального механізму, призначеного гарантувати її охорону. Іншими словами, в ній передбачені норми, котрі здатні позбавляти окремих осіб конституційних прав, забороняти політичні партії, а також норми, які не допускали зміни деяких її положень. Цим самим автори Конституції намагалися максимально врахувати "уроки Веймару" - використання націонал-соціалістами конституційних форм для узурпації влади в державі і насадження власного режиму.

Найвищим органом влади був двопалатний парламент. Нижня палата - бундестаг - був загальнодержавним органом народного представництва. Обирався на чотири роки населенням загальним, прямим і таємним голосуванням за змішаною виборчою системою (мажоритарною і одномандатною). Конституція наділяла його законодавчими повноваженнями, правом ратифікації міжнародних договорів, участі у виборах федерального президента, формуванні уряду. Прийняті ним законопроекти направлялися до бундесрату.

Верхня палата парламенту - бундесрат - формувався урядами земель і не мав статусу представницького органу. Його згода була необхідна для прийняття законів щодо зміни Конституції, кордонів, структури органів у землях. Висловлював свою думку щодо законопроектів, переданих йому бундестагом.

Главою держави був федеральний президент, якого Конституція наділяла невеликими повноваженнями: представляти державу, укладати міжнародні договори, призначати і звільняти федеральних суддів та чиновників, правом помилування. Президент рекомендує на посаду федерального канцлера. Обирається на 5-річний термін федеральними зборами, які для цього спеціально скликаються і формуються з депутатів бундестагу і представників земель.

Центральне місце в системі найвищих органів федерації посідає федеральний уряд, який очолює канцлер, котрий обирається за пропозицією президента парламентом. Канцлер формує весь склад уряду, який потім затверджується президентом. Формально уряд є відповідальним перед парламентом, а в дійсності ніякого парламентського контролю не існувало. Вотум недовіри міг винести бундестаг лише щодо канцлера. Федеральний уряд був позбавлений права законодавчої ініціативи. В землях (їх спочатку було 10) діяли свої конституції, однопалатні парламенти - ландтаги (в Баварії парламент двопалатний), уряди та інші владні структури.

Федеральне право мало пріоритет над правом земель. Федерація мала право нагляду за дотриманням загальнодержавних законів у землях.

У радянській (східній) зоні окупації ще у 1946 р. були проведені вибори до земельних парламентів, які мали формальний характер, оскільки все управління зосереджувалося в руках радянської військової адміністрації. Впродовж 1946-1948 рр. тут здійснюються реформи соціалістичного характеру, а у березні 1948 р. скликається Народний конгрес Східної Німеччини, котрий обирає Народну раду (парламент), доручивши їй розробити проект конституції.

7 жовтня 1949 р. Народна рада оголосила про створення на території радянської зони окупації нової держави - Німецької Демократичної Республіки. Відтепер уряд СРСР передав урядові НДР функції управління державою. Була прийнята Конституція НДР, на основі якої у 1949 р. були проведені перші загальнонародні вибори до парламенту.

Із створенням двох німецьких держав виникла проблема Західного Берліна. У квітні-червні 1945 р. відповідно до рішень міжнародних конференцій частина території колишньої столиці Німеччини була передана західним союзникам, інша частина - радянській адміністрації. Згодом Берлін було поділено на чотири окупаційні зони, управління якими здійснювалося союзницькою комендатурою Берліна.

Виникнення двох німецьких держав стало причиною фактичного поділу міста на дві частини - Східний Берлін (став столицею НДР) і Західний Берлін (анклав із особливим політичним і правовим режимом). Державно-політичний устрій Західного Берліна визначався Малим окупаційним статутом, а з жовтня 1950 р. - власною конституцією, затвердженою окупаційними державами. Органи влади Західного Берліна підтримували тісні економічні і політичні контакти з ФРН. Західний Берлін мав свої дипломатичні представництва у США, Великобританії та Франції. Суперечності колишніх союзників навколо Західного Берліна призвели до чергової міжнародної кризи, в результаті якої 13 серпня 1961 р. місто було поділене на дві частини Берлінською стіною.

Після тривалих переговорів між чотирма державами у вересні 1971 р. було підписано чотиристоронню угоду із Західним Берліном, яка визначила правовий статус міста-держави як самоврядної політичної організації під окупацією трьох західних держав. Із жовтня 1990 р. Західний Берлін увійшов до складу єдиної Німеччини, і відповідно до Конституції країни об'єднане місто знову стало її столицею.

Об'єднання Німеччини. Так звані роки "перебудови" в СРСР співпали з глибокою соціально-економічною і політичною кризою в НДР. На цій хвилі все наполегливіше ставилося питання про об'єднання двох держав однієї нації. У травні 1989 р. був відкритий австро-угорський кордон, і тисячі східних німців через Угорщину виїздили у західні держави. В самій НДР на початку листопада 1989 р. відбулася масова демонстрація трудящих, у якій взяли участь майже 1 млн осіб. її наслідком стало відкриття кордону з ФРН. Це ще більше підірвало ослаблену економіку Східної Німеччини. З весни 1990 р. спостерігається масовий громадянський рух за об'єднання Німеччини. За тієї складної політичної обстановки існувало два шляхи об'єднання Німеччини. Перший, схвалений урядом НДР, передбачав поступове, на рівноправній основі зближення ФРН з НДР. Такий процес мав би тривати два-три роки і завершитися утворенням конфедеративної держави з новою конституцією. Другий шлях передбачав входження НДР до ФРН відповідно до ст. 23 Конституції ФРН.

Об'єднання відбулося іншим шляхом. Хроніка об'єднання мала такий вигляд:

а) вересень-жовтень 1989 р. - наростання хвилі демонстрацій в НДР проти панівного соціалістично-комуністичного режиму. Особливо активними були так звані "понеділкові демонстрації" у Лейпцигу;

б) 4 листопада 1989 р. - близько 1 млн жителів Східного Берліна вийшли на демонстрацію з вимогою вільних виборів і дотримання прав людини;

в) 9 листопада 1989 р. - падіння Берлінської стіни;

г) 22 грудня 1989 р. - відкриваються Бранденбурзькі ворота як символ єдності німецької нації, а слідом за цим відкривається кордон між НДР і ФРН;

г) березень-жовтень 1990 р. - обрана на перших вільних виборах Народна палата НДР приймає рішення про вступ Східної Німеччини до складу ФРН;

д) 12 вересня 1990 р.- міністри закордонних справ чотирьох держав-переможниць разом з НДР та ФРН завершують переговори у ("4+2" і підписують договір про суверенітет і кордони об'єднаної Німеччини;

е) 3 жовтня 1990 р. - НДР вступає до складу ФРН. "День німецької єдності" стає національним святом німців.

Об'єднання німецької нації в єдину державу за потужної дипломатичної підтримки Заходу радикально змінило геополітичну та стратегічну ситуацію в Європі. У підсумку, ФРН утвердила свої позиції найпотужнішої держави Європи.

Державний устрій Німеччини

Державний устрій	Федеративна держава Парламентська республіка
Голова держави	Федеральний президент (бундеспрезидент). Реально великою є роль Федерального канцлера.
Виконавча влада	Федеральний канцлер (бундесканцлер) Федеральний уряд Федеральні міністри
Законодавча влада	Двопалатний парламент: Бундестаг Бундесрат
Судова влада	Федеральний конституційний суд
Влада на місцях	Всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення.
Центральний банк	Здійснює контроль над кредитно-грошовою політикою. З 1 січня 1999 він підкоряється Європейському центральному банку.

Федеральний президент (бундеспрезидент)

• Обирається тільки на один або два послідовних п'ятирічних терміни;
• Обирається Федеральними зборами (Bundesversammlung), що спеціально скликаються головою бундестагу терміном на 5 років і складаються з депутатів бундестагу і такого ж числа членів, що обираються ландтагами (парламентами земель);
• У разі недієздатності або смерті повноваження президента здійснюються головою бундесрату;
• Повноваження: представлення кандидатури канцлера на затвердження бундестагу; розпуск нижньої палати парламенту за пропозицією канцлера у випадку, якщо він програє голосування по вотуму довір'я; призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони; помилування осуджених злочинців.

Федеральний канцлер (бундесканцлер)

• Голова виконавчої влади;
• Як правило, канцлером стає лідер політичної партії, яка отримала найбільше число голосів на загальнонаціональних виборах;
• Повноваження: пропонує кандидатури членів кабінету міністрів для їх формального затвердження президентом країни; визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики;
• Для відставки уряду законодавчою владою повинна бути запропонована альтернативна кандидатура на пост канцлера, прийнятна для більшості парламентаріїв. Дане обмеження в Основному законі, назване "конструктивним вотумом недовір'я", має на меті підтримку політичної стабільності. Лише одного разу (у 1982) канцлер був зміщений таким чином.

Федеральний уряд

• Складається з міністрів, які суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств;
• Уряд залишається при владі, лише поки він підтримується більшістю в бундестагу;
• Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром за особливими дорученнями) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підлеглі безпосередньо федеральному канцлеру.

Федеральні міністри

• Очолюють відповідні міністерства і керують їхньою роботою разом зі своїми заступниками - статс-секретарями (1-2 чиновника) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються на допомогу міністру);
• Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати;
• При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства;
• Специфіка виконавчої влади: федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Виключення складають міністерства іноземних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, у тій мірі, в якій конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

Законодавча влада

Двопалатний парламент:

• верхня (більш "слабка") палата - Бундесрат;
• нижня (більш "сильна") палата - Бундестаг.

У разі розбіжностей по законопроекту між бундестагом і бундесратомвони узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат;

Оскільки земельні вибори не співпадають за часом із загальнонаціональними, розклад сил між політичними партіями у бундестагу і бундесраті може бути різним. Так, наприклад, християнські демократи - партія, що мала більшість в двох палатах протягом багатьох років - залишилися в бундесраті з 1991 у меншості по відношенню до соціал-демократів.

Бундестаг

• Головна палата парламенту;
• Обирається населенням терміном на 4 роки;
• Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, інша половина - за партійними списками, що виставляються у кожній землі, за пропорційною системою;
• У більшості випадків член кабінету міністрів одночасно є й депутатом бундестагу;
• Законопроекти можуть бути внесені будь-яким депутатом, бундесратом або федеральним урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектами ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях бундестагу. Розподіл місць у комітетах і комісіях між представниками різних партій здійснюється залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції.

Бундесрат

• Голова бундесрату обирається по черзі і по традиції одноголосно з числа прем'єр-міністрів всіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту або іншу федеральну землю, голосує в бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду;
• Члени бундесрату не вибираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів;
• Засідання палати проводяться один раз на місяць;
• У складі бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР) було представлено 45 делегатів з десяти західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі у голосуванні. У грудні 1990, після об'єднання країни, число місць в бундесраті було збільшене до 68. Федеральні землі, що мають населення понад 7 млн. осіб, посилають у бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з числом жителів від 6 до 7 млн. осіб - по 5 делегатів; з числом жителів від 2 до 4 млн. - по 4 делегата, а з числом жителів менше 2 млн. - по 3 делегати;
• Якщо проведений через бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він повинен бути схвалений бундесратом;
• Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій і суперечок, і тому в середньому трохи більше половини всіх законопроектів проходить через верхню палату парламенту. Крім того, бундесрат має право винести негативний висновок по будь-якому із законопроектів, але лише дуже небагато з них не отримують схвалення у верхній палаті.

Судова влада

Федеральний конституційний суд

• Вища судова інстанція;
• Половина членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів);
• Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років;
• Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції; виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами; приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.

У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди.

Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові. Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).

Влада на місцях

• За винятком Баварії, всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, крім того, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення;
• Повсюдно глави уряду (у Гамбурзі - перший бургомістр, у Бремені - бургомістр, у Берліні - правлячий бургомістр, в 13 інших землях - прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах;
• У веденні федеральних земель знаходяться питання політики в області культури і народного утворення, охорони правопорядку і навколишнього середовища. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їх широкої автономії. При цьому розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського союзу (ЄС) у Брюсселі.
• Основною територіальною одиницею місцевого самоврядування виступають адміністративні округи. У межах кількох сотень округів діють міські, комунальні і сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість общин і муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального уряду;
• Землі ФРН, будучи відносно самостійними суб'єктами федерації, автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. Як правило, на чолі цих структур знаходяться прем'єр-міністри земель, які обираються парламентами і формують земельні уряди. У межах своєї компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від уряду ФРН. У питаннях, що відносяться до компетенції федерації, на них покладене виконання відповідних федеральних законів;
• Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети). Вони підлеглі земельним урядам з питань, віднесених до компетенції самих земель.

Німеччина є федеративною республікою, в якій діє конституція, прийнята в 1949 році. Глава держави - президент - обирається на п'ять років Федеральними зборами, що складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів, що обираються ландтагами (парламентами) земель. Всі землі мають власні конституції, виборні законодавчі органи - однопалатні ландтаги і уряду на чолі з прем'єр-міністрами. p align="justify"> Вищий законодавчий орган країни - двопалатний парламент, складається з бундестагу і бундесрату. Бундестаг (нім. Bundestag) - вищий представницький орган Німеччини. Бундестаг приймає закони, обирає главу федерального уряду, бере участь у виборах президента республіки. Бундесрат (нім. Bundesrat) - орган представництва земель. Він складається з членів урядів земель або інших осіб, призначених ними. Уряд Німеччини координує і контролює роботу всіх міністерств. Міністерства очолюються міністрами і їх помічниками. p align="justify"> До початку 60-х років у ФРН склалася тричленна партійно-політична система. Її головна особливість в тому, що в якості партій, що утворюють уряд, виступають дві основні політичні організації: Соціально-демократична партія Німеччини (СДПН) і блок двох клерикально-християнських партій - Християнсько-демократичний союз (ХДС існує у всіх землях ФРН, крім Баварії) і Християнсько-соціальний союз (ХСС, діє в рамках однієї землі Баварії). Третя ж буржуазно-ліберальна Вільна демократична партія (ВДП) входить в уряд на правах В«молодшого партнераВ»; балансу сил. Така система відрізняється від двопартійної тим, що кожна з двох основних партій певною мірою ділить владу, коли до неї приходить з третім партнером. Але й трипартійна західно-германська парламентська модель може бути названа лише умовно, оскільки три її ланки не рівнозначні один до одного. ВДП за своїми масштабами і впливу не в змозі претендувати на роль правлячої партії і не повноцінна в якості опозиції. Післявоєнний період в історії ФРН пов'язаний з правлінням Християнсько-демократичної партії. У цей час Західна Німеччина подолала повоєнну розруху і вийшла на одне з перших місць у світі як за загальним обсягом виробництва, так і продуктивності праці. Однак на виборах до Бундестагу 1969 ХДС зазнала поразки. Нова урядова коаліція склалася з депутатів наймасовішої на той момент партії ФРН - соціал-демократичної (750 тис. членів) і нечисленної ВДП (80-100 тис. членів). Глава соціал-демократів В. Брандт був обраний на пост канцлера ФРН. Уряд В. Брандта проголосило новий курс у зовнішній політиці на досягнення розрядки в міжнародних відносинах. Воно пішло на укладення важливих договорів з СРСР (серпень 1970 р.) і Польською Народною Республікою.

Зокрема, ФРН є членом Європейського Союзу, Організації Об’єднаних Націй, НАТО, ОБСЄ, СОТ, МВФ та ін.

У 1957 р. Німеччина належала до шести засновників теперішнього ЄС. Внесок Німеччини у бюджет ЄС (141 млрд. євро) становить 26,6 млрд. євро (2010 р.) [3]. Ґюнтер Еттінґер (ХДС) – колишній прем’єр-міністр землі Баден-Вюртемберг, з 9 лютого 2010 р. відповідає в Комісії ЄС за питання енергетики [2].

У 2004 р. завершилося четверте членство Німеччини як непостійного члена Ради Безпеки ООН після вступу країни до організації у 1973 р. Щоб прилаштувати ООН до політичних реалій сьогодення, Німеччина виступає за реформу організації. З 1996 р. Німеччина, третій за розміром внесків платник до бюджету ООН, є однією з країн, де розташовані органи ООН: зокрема в Бонні розташований Секретаріат Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату.

Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання миру і міжнародної безпеки. Німеччина завжди прагнула зробити роботу в Раді Безпеки ефективною і прозорою. Під час головування Німеччини у 2003–2004 рр. Рада Безпеки прийняла Резолюцію 1540 з метою запобігання доступу недержавних суб'єктів до зброї масового знищення [5]. Крім того, ФРН ініціювала дебати про те, як приватний сектор може грати ключову роль у запобіганні конфліктам і зміцненні миру [4]. У 2011–2012 рр. Німеччина прагне стати надійним партнером, який буде виконувати свої власні вимоги до більшої прозорості; підтримуватиме ініціативи, спрямовані на зміцнення миру і безпеки; сприятиме економічній і соціальній рівності; прагне вирішувати такі глобальні проблеми, як зміна клімату, брак ресурсів та продовольчі кризи [5].

У лютому 2011 р. уряд Німеччини разом з урядом Норвегії пообіцяли виділити 5 млн. дол. США на фінансування програми Продовольчої і Сільськогосподарської Організації Об'єднаних Націй (ФАО) про зниження рівня емісій парникових газів, пов'язаних з аграрним сектором. На сільське господарство в сукупності припадає близько однієї третини викидів парникових газів в атмосферу. На боротьбу з емісіями парникових газів в аграрному секторі Німеччина виділила 2 млн. дол. США [1].

Інші важливі елементи політики Німеччини в рамках ООН включають зміцнення міжнародного права, захист прав людини та захист навколишнього середовища. Коли Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун відвідав Берлін в 2007 і 2008 рр., федеральний канцлер Ангела Меркель і міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайер запевнили його в незмінній підтримці Німеччини Організації Об'єднаних Націй [6].

Німеччина – член НАТО з 1955 р. Після возз'єднання Німеччини в 1990 р., колишня Східна Німеччина стала частиною НАТО. Сьогодні близько 5000 німецьких солдатів служать під прапором НАТО. Бундесвер бере участь у місії під керівництвом НАТО в Косово з березня 1999 р., а також у операції ISAF під керівництвом НАТО в Афганістані.

Німеччина на сьогодні в рамках НАТО виявляє прихильність до ядерного роззброєння, підтримує запровадження нової системи протиракетної оборони в Європі для видалення близько 200 тактичних ядерних бомб по всьому континенту [6].

Німеччина є найбільшим донором війська для іноземних представництв і, після США, другим за величиною донором фінансових внесків у НАТО.

Дата добавления: 2015-05-26