Іспанія Іспанія: Постфранкістська Конституція

Успіх постфранкістської конституції в Іспанії обумовлений головним чином розв’язанням тривалих політичних конфліктів. Конституція 1978 року, що була четвертою значною акцією у сфері творення конституційних засад, першою спромоглася заміритися на врегулювання головних протиріч у суспільстві: республіка чи монархія, світська чи теократична держава, цивільне чи військове правління, централізм чи регіоналізм. То більш, це був перший процес творення конституції, у якому більшість основних суперників з багатьох питань опинилися по один бік барикад; ця конституція писана не кількома панівними групами. Процес засвідчив пристосовуваність правлячої еліти та її здатність до компромісів, що для багатьох стало перехідним містком від диктатури Франко до демократії. Справді, творення конституції було процесом, для якого домовленості в середовищі еліти були більш характерними, ніж участь громадськості, хоча думкою народу час від часу теж цікавилися через референдум або парламентські вибори.

Конституційний розвиток Іспанії і до, і після 1978 року можна зрозуміти під кутом зору балансу політичних сил — правих, центристів та лівих — які існували після смерті Франко. Його військове правління протягом майже 40 років було одним з декількох режимів, серед яких були дві недовговічні республіки, ще одна військова диктатура тривалістю у вісім років, багато років тимчасового існування ліберальної парламентської монархії, і чотири громадянські війни. Впродовж 20-го століття, а надто протягом останніх років Франко, Іспанія зазнала соціально-економічних перетворень (перехід від аграрної до більш індустріальної економіки), які полегшили просування до демократії. Потроху утворювалося й громадянське суспільство, тобто суспільні інститути, як, наприклад, ринок і добровільні об’єднання громадян, суспільне середовище поза межами безпосереднього урядового контролю. Протягом перехідного періоду між часом смерті Франко у листопаді 1975 року і ухваленням конституції у грудні 1978 році до того підпільні політичні партії вийшли на суспільну арену для участі у проміжних виборах і політичних реформах. Незважаючи на полеміку щодо необхідності повністю відмежуватися від попереднього режиму, все ж перемогла ідея участі більшості партій у переговорах з франкістським урядом, що залишався при владі, з метою досягти врегулювання.

Хоча конституція 1978 року створює центральний і регіональні уряди, врегульовує основні соціально-політичні питання і закладає громадянські та моральні підвалини суспільства, вона паралельно підтверджує центральну роль держави у процесі державного управління, що є ключовим для розуміння перетворень в Іспанії. Конституція створила державу, яка складається з автономій. Зважаючи на багатонаціональний склад населення і побутування багатьох мов, найскладнішим завданням для творців конституції було зміцнення єдності держави. Іспанська держава повинна була об’єднати різні відмінні між собою національні групи, не кажучи вже про тих, що воліли б відділитися і утворити власні держави. Отож трансформація держави на підставі конституції була одним з вирішальних елементів перехідного періоду і консолідації держави, усуваючи, можливо, один з найважче вирішуваних аспектів проблеми розколу в іспанському суспільстві.

Час між першими виборами до федеральних органів у червні 1977 року і затвердженням конституції у грудні 1978 року став найсуттєвішою частиною перехідного періоду в Іспанії. Першочерговим завданням обраного у 1977 році парламенту (Кортесів), як установчих зборів, мала бути, за невеликим винятком, підготовка конституції. Практично вся повсякденна політична й урядова діяльність здійснювалася президентом і його урядом, який власне не був відповідальним перед Кортесами. Фактично всі законодавчі ініціативи йшли від уряду, який, щоб отримати підтримку, доходив потім будь-яких потрібних йому домовленостей з опозиційними партіями. Протягом періоду підготовки, який тривав шістнадцять місяців, було розроблено і затверджено обома палатами Кортесів, проведено через комітети і запропоновано тисячі поправок. Більшість роботи було виконано у комітетах і підкомітетах, зокрема у редакційному підкомітеті Конгресу депутатів у складі семи чоловік. Наступним за своїм офіційним значенням був комітет того ж органу у конституційних справах за участю 36 членів, який ретельно проаналізував роботу згаданого підкомітету і спробував дійти остаточних компромісів. Конституцію розробляла робоча група депутатів, які лише неофіційно вдавалися до послуг зовнішніх експертів. Проте досить багато експертів були опосередкованими учасниками, консультуючи діючих депутатів, оскільки не могли офіційно втручатися у процес.

Підготовка конституції передбачала вирішення таких ключових питань:

• Тип політичного устрою: парламентська монархія
• Роль монарха: представницька
• Кортеси — виборча система: пропорційне представництво
• Кортеси — роль Сенату: палата, де представлені регіони та провінції
• Кортеси — зверхність над виконавчою владою: через конструктивний вотум недовіри (як у Німеччині)
• Місце виконавчої влади: підпорядкованість Кортесам

Досягнуті між існуючими партіями компроміси означали, що Іспанія стала парламентською монархією, де монарх виступає главою держави і призначає уряд лише після консультацій з парламентською більшістю або провідними партіями. До Кортесів обирають від провінцій через пропорційне представництво. Питанням, дотичним до громадянських свобод, економічної та соціальної справедливості, також приділили велику увагу. У статті 1 проголошується, що Іспанія є “соціальною і демократичною державою, що спирається на принцип зверхності права”, і що “суверенітет належить народу, від якого походить всяка влада”. У сфері прав і обов’язків політичних партій і профспілок закріплено принцип політичного плюралізму. Найдовший розділ конституції присвячено фундаментальним правам — громадянським правам, політичним правам, соціально-економічним правам і зобов’язанням з боку держави гарантувати економічний і соціальний захист.

Останнім з найважливіших питань конституції стосується розмежування компетенції між центральним урядом і регіонами. У статті 2 сказано “Конституція грунтується на принципі непорушної єдності іспанської нації і неподільності країни, спільної для всіх іспанців; вона визнає і гарантує право на автономію національностей і регіонів, які її складають, і солідарність між ними усіма”. Конституція своєю статтею 137 створює трирівневу систему державного управління (національний — регіональний — місцевий рівні), запровадивши адміністративну структуру країни у вигляді муніципалітетів, провінцій та автономних областей.

Таким чином, через переговори і компроміси вдалося подолати основні розбіжності конституційного процесу в Іспанії. Як політичний процес конституційного творення він був досить вдалим у справі залучення різноманітних сил і у досягненні прийнятних рівнів вирішення проблем.

Дата добавления: 2015-05-26