Принципи еколого-економічної оцінки сталого природокористування

Категорія “екологічні витрати” та закон зростання еколо­гічних витрат суспільства дозволяють сформулювати основні принципи еколого-економічної оцінки сталого природокорис­тування та виробничо-господарської діяльності загалом.

Підхід до природних ресурсів і довкілля, як частини національного багатства (специфічного виробничого ресурсу) дозволяє сформулювати основні принципи еколого-економічної оцінки виробничо-господарської діяльності, пов'язаної з експлуа­тацією та охороною природних ресурсів.

Ми пропонуємо виділяти п'ять основних принципів.

Принцип комплексності кількісного обліку і вартісної оцінки всіх компонентів природного життєвого довкілля та природних ресурсів на тій, чи іншій території, або акваторії у їх взаємозв'язку. Практичне значення цього принципу полягає у вимогах повного комплексного використання і, по можливості, відтворення умов природного довкілля та природних ресурсів на тій, чи іншій території (акваторії).

Принцип переваг, або врахування дефіцитності окремих компонентів та умов природного довкілля і природних ресурсів. У відповідності з вимогами цього принципу, порівняно вищу оцінку одержують незамінні, нетранспортабельні умови довкілля та ресурси, а також умови та ресурси, які є більш дефіцитними (їх менше), порівняно з іншими.

Принцип регіональної диференціації оцінок, який передба­чає різний рівень оцінки якісно однакових умов довкілля і ресурсів (оцінка у просторі).

Принцип динамічності абсолютних оцінок у часі. Він перед­бачає розробку прогнозних оцінок, що враховують можливі зміни таких еколого-економічних умов у майбутньому, які можуть вплинути на ступінь дефіцитності, як екологічної системи зага­лом, так і окремого її компонента (оцінка в часі).

Принцип врахування бумеранг-ефектів (від'ємних еколо­гічних ефектів). Його зміст полягає в обов'язковому врахуванні в економічних розрахунках та оцінках природокористування взаєм­ного впливу виробничо-господарської діяльності людини на довкілля і ресурси і навпаки. Тобто маємо на увазі необхідність розрахунків безпосереднього, прямого економічного ефекту та одночасно, зворотного екологічного ефекту виробничо-господар­ської діяльності.

Розглянемо детальніше сутність принципу комплексності кількісного обліку і вартісної оцінки всіх компонентів природ­ного життєвого довкілля на даній території (акваторії) у їх взаємозв’язку. Цей принцип сприяє правильному з еколого-економічної точки зору комбінуванню спеціалізації, концентрації і кооперування виробництва у єдиному територіальному виробничому комплексі.

Принцип комплексності найпростіше проілюструвати на прикладі використання, охорони і відтворення лісових ресурсів. Лісова екосистема (біогеоценоз) охоплює і рослинні, і тваринні біологічні відновні природні ресурси:

– по-перше, ресурси деревного походження (Д);

– по-друге, ресурси недеревного рослинного походження — трав'яниста рослинність, гриби, ягоди тощо (М);

– по-третє фауну (Ф);

– по-четверте захисні, рекреаційні та інші корисні власти­вості лісу, як складового компонента його структури (Р).

Будь-який елемент системи ДМФР може бути представлений, як менша система: система Д з її підсистемами Д₁, Д₂ … Д_n; система М з її підсистемами M₁, M₂... М_n тощо. Аналогічно цю систему в іншій ситуації можна розглядати як елемент, або підсистему складнішої. Властивості лісової екосис­теми, як біологічно цілісної системи ДМФР визначаються не тільки підсумовуванням властивостей її окремих компонентів (Д+М+Ф+Р), скільки властивостями її структури або, як їх називають, системоутвірними зв'язками. Тому завдання полягає у поєднанні в єдине ціле різноманітних компонентів лісової екосистеми і виробленні на цій основі принципів еколого-економічної оцінки комплексного використання, охорони і відтворення лісових ресурсів.

З погляду комплексного використання біологічно відновних природних ресурсів і вироблення принципів їх еколого-еконо­мічної оцінки важливе значення має можливість різнобічного використання одних і тих же ресурсів для різних цілей.

Ліс, як система ДМФР, є засобом праці в сільському і водному господарствах, а також в інших сферах економіки. Він може служити сирим матеріалом у лісовій промисловості, пред­метом праці у лісовому господарстві тощо. Ця властивість лісу має істотне значення для вироблення принципів комплексної еколого-економічної оцінки використання, охорони і відтворення всіх біологічно відновних природних ресурсів.

Використання лісової екосистеми як моделі всіх біологічно відновних ресурсів для обґрунтування оцінки їх використання, відтворення та охорони, є правомірним у зв'язку з комплексною структурою і різноманітністю властивостей цього феномена. У зв’язку з тим, що ліс є еколого-економічною системою ДМФР, яка безперервно розвивається і змінюється в часі й просторі, він може слугувати своєрідною моделлю біосфери, якщо, звичайно, допустити певну міру абстрагування.

При комплексній економічній оцінці природних ресурсів та умов природного довкілля важливим є також принцип переваги тих, або інших компонентів та умов природного довкілля або врахування їх дефіцитності. Згідно з цим принципом вищу оцінку отримують незамінні ресурси і дефіцитніші компоненти, яких є менше в природних екосистемах порівняно з менш дефіцитними ресурсами та компонентами довкілля, а також нетранспор­та­бельні (ті, що не перевозяться і не можуть перевозитися) ресурси та умови довкілля.

Це загалом вірогідне положення не вимагає особливих доказів. Проте для глибшого з'ясування, його суті і значимості для цілей формування поняття еколого-економічної ефективності природокористування потрібно зробити деякі роз'яснення.

Стосовно, наприклад, лісових ресурсів, які розглядалися як система ДМФР, найвищу економічну оцінку повинні отримувати ті властивості лісу, які на даній території не можуть бути нічим замінені (компонент Р). Це властивості продукування атмосфер­ного кисню, поглинання шкідливих газів, насичення повітря фітонцидами тощо. Охоронно-захисні та рекреаційні функції лісу, зрозуміло, є такими, що не перевозяться, тому на кожній окремо взятій території має бути достатня кількість насаджень.

В залежності від району розташування лісових ресурсів, віку лісу і цілей господарства, дефіцитнішими можуть виявитися інші компоненти системи ДМФР. Наприклад, в областях і райо­нах, що мають великі площі лісів, у малонаселених і менш розвинених промислово регіонах охоронно-захисні функції мо­жуть виявитися на окремих територіях менш дефіцитними, ніж, наприклад, деревина, як промислова сировина. Або навпаки, у низькоповнотних, низькобонітетних лісах інколи дефіцитнішими, а отже, і ціннішими, ніж деревина, можуть виявитися гриби, ягоди та інші побічні продукти лісу. Все це потрібно враховувати при економічній оцінці природних ресурсів та умов природного довкілля.

Один із важливих моментів, який потрібно брати до уваги в разі вироблення підходів до оцінки раціонального використання природних ресурсів і раціональної, ефективної організації витрат щодо підтримки оптимальних екологічних умов (нормальних умов для життя людини), полягає в розумінні того, що в біосфері будь-які зміни є, одночасно, причиною подальших змін. Враху­вати всі взаємозв'язки між виробничо-господарською діяльністю людини і природою, іншими словами, всю мережу взаємозв'язків матеріального світу, неможливо. Проте потрібно прагнути до вивчення, можливо, більшої кількості принаймні визначальних взаємозв’язків та взаємозалежностей, які зумовлюють поведінку людини у сфері виробництва і споживання матеріальних благ.

Принцип переваги, або врахування дефіцитності окремих компонентів природного довкілля при економічній їх оцінці заснований на тому, що кожний організм (в тому числі людину) в екосистемі повинен мати, необхідні для свого існування ресурси і умови. Потреби в них, звичайно, різні. У нормальних для даного організму, стабільних умовах природного довкілля найважли­вішими, а отже найціннішими в економічному значенні будуть ті компоненти (або умови) природного довкілля, які є в мінімальних кількостях. Це пояснюється тим, що витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюгу його екологічних потреб.

В економічних оцінках доведеться враховувати, що, якщо організм (компонент біосфери) має досить широкий діапазон толерантності до чинника з відносною постійністю і нормальною кількістю в середовищі, то цей чинник не буде настільки лімітуючим, щоб його оцінювати високою оцінкою. І, навпаки, якщо цей компонент біосфери має вузький діапазон толерант­ності до деякого мінливого чинника (наприклад, до вирубування лісів у водоохоронній зоні), тоді цей чинник виявиться лімітуючим і одержить вищу оцінку порівняно з іншими.

Отже, при економічній оцінці фізичних компонентів природного довкілля і його умов, вищу оцінку отримують життєво важливі компоненти та умови. Проте складність пробле­ми полягає в тому, що лімітуючі, життєво важливі чинники можуть часто змінюватися. Тому першим, важливим етапом економічної оцінки природних ресурсів та умов природного довкілля, відповідно до принципу врахування дефіцитності є екологічно вірне їх ранжирування за кількісними та якісними ознаками.

Різний рівень оцінки того чи іншого ресурсу, або умов природного довкілля залежить не тільки від міри їх дефіцитності. У зв'язку з різноманітністю природнокліматичних та економічних умов у різних районах України, ці оцінки будуть суттєво коливатися залежно від географічного чинника.

Так, лісопаркові насадження в сільському населеному пункті, де є достатня кількість садів та інших сільськогоспо­дарських зелених рослин, а навколо цього населеного пункту виростають ліси, очевидно не можуть служити лімітуючим чинником з високою економічною оцінкою. Ті ж лісопаркові насадження у великому місті, де на душу населення припадає мало зелених насаджень, можуть виявитися настільки високо лімітуючим чинником, що величина їх економічної оцінки стає надзвичайно високою. Тут маємо справу з дією принципу регіональної диференціації оцінок.

Принцип динамічності абсолютних оцінок у часі вимагає розроблення таких оцінок, які враховують майбутні можливі змі­ни еколого-економічних умов, що впливають на міру дефіцит­ності, як окремих компонентів, так і біогеоценозу (екосистеми) загалом.

Зрозуміло, що абсолютний рівень оцінки тих, або інших природних ресурсів та умов природного довкілля, сьогодні і в майбутньому не може бути однаковим.

Зміна величини абсолютних оцінок у часі має важливе значення для цілей перспективного планування і розміщення виробничих потужностей, пов'язаних, насамперед, з використан­ням, відтворенням та охороною природних ресурсів. При цьому потрібно пам’ятати, що розміщення на тій, або іншій території промислових виробництв, які безпосередньо не пов'язані з експлуатацією природних ресурсів, також буде впливати на величину оцінки тих, чи інших природних ресурсів.

Скажімо, в незабрудненій, зі стабільними екологічними умовами місцевості запроектовано будівництво нового заводу, що безпосередньо не експлуатує природні ресурси. При цьому неодмінно зросте середовищезахисна цінність (рівень оцінки) зелених насаджень у даній місцевості. Зросте, звичайно, і рівень економічної оцінки землі, що виділяється під будівництво. Навпаки, у деякій мірі, знизиться величина оцінки деревини, як промислової сировини, оскільки навколишні ліси перейдуть з промислових у категорію середовищезахисних.

Суттєві зміни в майбутньому очікуються в оцінках міне­раль­них ресурсів. За загальної тенденції зростання цін на біль­шість видів ресурсів, не виключено, що деякі з них будуть оцінюватися нижче, порівняно з нинішнім періодом у зв'язку з їх взаємозамінністю.

Принцип врахування бумеранг-ефектів полягає в обов'язко­вості врахування в економічних розрахунках та оцінках природо­користування взаємного впливу виробничо-господарської діяль­ності людини на середовище та ресурси, і навпаки. Тобто маємо на увазі необхідність розрахунків безпосереднього, прямого еко­но­мічного ефекту й одночасно зворотного екологічного ефекту виробничо-господарської діяльності.