Торговельна політика. Теорія абсолютних і порівняних переваг

Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має абсолютні недоліки.За рахунок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробництво обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через торгівлю.Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощуванню пшениці, але вирощування бананів є неефективним (потребує використання парників). З іншого боку, вирощування бананів ефективне в Нікарагуа, а вирощування пшениці — не ефективне.Таким чином, Україна має абсолютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні пшениці і має абсолютні недоліки у вирощуванні бананів. Протилежне твердження справедливе для Нікарагуа.

Рис. 1. Баланс в умовах торгівлі.

Вільна торгівля буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.В політиці вільної торгівлі та невтручання держави можливі лише окремі винятки, зокрема це галузі, які мають значення для безпеки країни або будуть потребувати захисту з боку держави.У зв'язку з цим здається парадоксальним, що сьогодні більшість країн вживають багато обмежень щодо вільної міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження незмінне розглядаються як засіб підвищення добробуту.Насправді торговельні обмеження підтримують ті галузі, які зазнають конкуренції від імпортерів, таким чином торговельні обмеження надають переваги обмеженому колу галузей за рахунок більшості (тих, які змушені платити більшу ціну за товари, що виробляються в країні).

87 Фіскальна політика та державний бюджет. Державний борг.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками). Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну.У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.Відзначимо, що стан державного бюджету залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:БС=ЧП-ДЗ.Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить величина чистих податків.Фактичне бюджетне сальдо (БСф) – це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:БСф=(ВВПф*СКП)-ДЗ, де СКП – середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП, (ВВПф*СКП) – чисті податки.Потенційне бюджетне сальдо (БСп) – це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БСп=(ВВПп*СКП)-ДЗ.Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна зробити два висновки:Перший – циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БСц). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:БСц=БСф-БСп.

88 Функції політичної економії та методи дослідження економічних процесів і явищ.

Політична економія, як і будь-яка інша наука, має справу з фактами реальної дійсності. Вони служать тим первинним матеріалом, що підлягає науковому дослідженню. Вони також є об’єктивним критерієм, що підтверджує або спростовує результати наукових висновків.Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в тому, щоб за видимістю явищ розкрити їх сутність, зрозуміти внутрішній зв’язок між ними, пізнати закони їх виникнення і розвитку. Лише на цій основі можуть бути зроблені правильні практичні висновки, і людина матиме можливість не тільки спостерігати життя, але й перетворювати його у своїх інтересах. У сфері суспільного життя, як і в природі, сутність і явище не збігаються. Методи економічних досліджень Проникнення в сутність досліджуваних явищ можливо ли-ше на базі застосування правильного методу дослідження. Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.Загальним засобом пізнання економічної дійсності є діалектичний метод (Гегель і Фейєрбах). Даний метод припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності.Як у природі, так і в суспільстві досліджуваний об’єкт має сукупність ознак, властивостей, рис. Щоб правильно зрозуміти даний предмет, необхідно насамперед розкласти його на найпростіші складові елементи, піддати кожний з них детальному вивченню, виявити роль і значення в системі єдиного цілого. Функції політекономії Політична економія виконує такі основні функції: Насамперед це — пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії. Друга — методологічна функція, що застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх. Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки. Четверта, прогностична функція спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу. Ідеологічна функція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів підручників і навчальних посібників, — це міф. Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною спроба формування соціальної політекономії*2, що відображає інтереси всіх прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів.

89,Функції споживання і заощадження. Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу.

багатство. Зростання багатства (нерухомість, фінансові активи) зміщує графік споживання вгору, а графік заощадження – вниз;

податки. Зниження податків збільшує післяподатковий дохід, і тому зростають споживання і заощадження, і навпаки;

рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження, і навпаки;

відрахування на соціальне страхування. Збільшення відрахувань скорочує споживання і заощадження;

очікування. Очікування зростання грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

споживча заборгованість. Зростаюча споживча заборгованість зменшує споживання та заощадження, і навпаки;

відсоткова ставка. Зі зростанням відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають.

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption – С) – це частина використовуваного доходу, який не заощаджується: С = Y – S. Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд: C = a + b • (Y – T), де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю. Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд: S = – a + (1 – b)• (Y – T)‚ де S – величина заощаджень у приватному секторі; а – автономне споживання; (1-b) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т – податкові відрахування. Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Дата добавления: 2015-05-26