Маржиналiстська. 3 страница

Сучасні МЕВ є системою економічних зв’язків, які характеризуються:

1. виходом за межі національних господарств

2. взаємодією юр і фіз осіб, держав і міжнар організацій

3. визначеністю форм

4. різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна розбити на макро-, мета-, мікрорівень, де макро – це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета – це міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення, мікро – рівень зв’язків між фірмами різних країн.

Також розрізняють рівні МЕВ за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами МЕВ, за ступенем тривалості угод і переплетеності економік. Виділяють: міжнародні економічні контракти; міжн ек взаємодія; міжн ек співроб-во; міжн ек інтеграція.

Виділяють такі форми МЕВ: міжн вал від-ни; фін- кред; виробниче співроб-во; науково-технічне співроб; трудові від-ни; міжн торгівля товарами та послугами; міжн трансп від-ни.

Суб’єктами МЕВ є учасники міжн екон явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх екон інтересів.

59. Закон грошового обігу: сутність і значення.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням двох перших функцій грошей (міри вартості і засобу обігу) він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів(що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці. К= Ц / О, де К- кількість грошей необхідних для товарного обігу в даному році; Ц- сума цін товарів, що реалізуються у даному році; О- середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду: Кп = (СЦ – К + П – ВВ) / Шо, де СЦ- сума товарних цін; К- сума цін товарів проданих у кредит; П- сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо- середня кількість обертів грошової одиниці(як засобу обігу і платежу).

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки. Також кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.

Суть закону: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно-зумовлена маса купів. і плат. засобів. Це можна виразити рівнянням: Кн = Кф,. Кн – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей, Кф – фактична маса грошей в обігу. Якщо Кф > Кн, значить в обігу з’явились зайві гроші, і навпаки.

Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які визначають величину Кн. Поступове знецінення гр знаків, розладнання їх в обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону гр об. Досягнення рівності Кн=Кф за таких умов можливе тільки шляхом збільш-ня цін. Внаслідок чого збіль-ся Кн до Кф. Т.ч. знецінення гр знаків є наслідком порушення закону гр обігу і проявом об’єктивності його дії в умовах обслуговування обігу паперовими грошима. Стримування зростання Кф з метою зрівнювання його з Кн можливо лише як тимчасове явище і може здійснюватись державними заходами спрямованими на оздоровленя держ бюдж, чи зменш-ня його дефіциту.

60. Структура економічних відносин: критерії класифікації.

Економічні відносини(вирбничі) – відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людтми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва, по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільнуформу, у якій відбувається виробництва. Отже відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу вироб-ва, розподілу, обміну і споживання, вони виникають і в процесі організації вир-ва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка їх полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми вир-ва(феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тому орг-екон відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку.

Підкреслюючи інертність орг-ек відносин до відносин власності на засоби вир-ва, в той час слід пам’ятати, що саме вир-во, а отже й орг-ек відносини теж є похідними(як і соц-ек) від відносин власності. Історично будь-яке вир-во починається з привласнення кимось засобів вир-ва. Правда потім на відміну від соц-ек, вони функціон-ть як самостійні, що створює зовнішню видимість непричепності їх до власності на засоби вир-ва.

8. Єдність і суперечності в с-мі інтересів.

Головним у вир-чих відносинах є те, що це завжди відносини між певними соц суб'єктами – виробниками та споживачами матер-х благ. А ці суб'єкти мають певні потреби й інтереси, т.б. цілу гаму спонукальних мотивів до госп дія-ті.

Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються вир-чі відносини. Тому інтереси розгляд-ся як рушійна сила ек-ного прогресу

Ек-ні інтереси – об'єктивні спонукальні мотиви ек-ної дія-ті людіе, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у сист-мі сусп поділу праці, еволюцією відносин ек-ної власності та управління нею. Отже, ек-ні інтереси визнач-ся місцем людей в ек-ній системі.

Ек-ні інтереси мають досить складну стр-ру. Це зумовлено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого сусп-ва. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Важливим методологічним критарієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних суб'єктів – носіїв інтересів. Згідно з цим критерієм виділяються 3 основні види інтересів:

Суб'єктиІнтереси

Індивідуум особистий

Колектив колективний

Держава загальнонародний

Але такий поділ є досить елементарним. У міру ускладнення н/г зв'язків все більш чітко прояв-ся інтереси регіональні, відомчі, нац-ні, сімейні тощо. Нарешті, залежно від прийнятого критерію, можна виділити:

1) за сферою дії: нац-ні, регіональні, відомчі, сімені;

2) класові: буржуазії, робітників, селян, інтелігенції;

3) демограф-х груп: прац-х, вже не прац-х, ще не прац-х; не бажаючих прац-ти.

Поряд із реальними, об'єктивними інтересами існують надумані, сфальсифіковані, невірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявл-ся прояв-ся в усіх формах життєдіяльності людей і теж виступають як спонукальні мотиви дія-ті. Такого роду інтереси є результатом трансформації об'єктивних інтересів за певних умов:

Трансформація інтерсів.

Реальний інтерестрансформований інтерес

Особистий егоїстичний

Колективний інтерес груповщини

Відомчий вузьковідомчий

Регіональний місцевий

Нац-й націоналістичний

Загальнонародний держ-бюрократичний

Така трансфомація відбув-ся за умов, коли той чи ін вид інтересу реаліз-ся за рах-к інтересів ін видів.

Отже, всі види інтересів не діють в основному напрямку як спонукальні мотиви. Вони суперечливі і різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноду навіть при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках.

Напр, в Укр зараз всі політичні сили виступають за забезпечення добробуту народу, але їхні дії для досягнення цієї мети зовсім протилежні. Результатом цього є деградація вир-ва та ін.

16. Екон теорія й ек політика: діалектика взаємозв'язку.

Екон. теорія –це наука о с-мах ек відносин в сусп-ві. Предметом ЕТ – явл ек відно-сини в сусп-ві. Функції ЕТ: 1.Що предст собою ек с-ма, як вона ство-рена,які її осн структ елементи, цілі та форми руху; 2. Як функ ек с-ма, як здійсн-ся взаємозв-к її елементів в про-цесі функц-ня і який вплив оказує прийняття ек рішень; 3. Як с-ма ек відносин взаємодіє з ін сферами сусп-ва (соц-ною, політикою). ЕТ, опираю-чись на вивчення реальних ек-х проце-сів, вироб. основу для прийняття ефект-них рішень пристосованих як до всієї ек-ки, так і при рішенні конкретн. задач. Екон політика –– це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійсн-ся керів-во ек-кою. Т.б. це розробка і проведення в життя системи госп-х заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефект-ті вир-ва. ЕП баз-ся на методологічних та теорет засадах ек теорії., на основі пізнання об'єктивних з-нів та законом-тей, потреб, інтересів і цілей індивіда, трудового колективу, сусп-ва. Осн ел-тами ЕП: є науково-техн, структурна, соц, інвест, еколог, аграрна, регіональна політика та ін.

18. Власність як ек-на категорія, її суть, види та форми.

Власність –це с-ма виробн відносин між людьми (класами, соц верствами, групами) щодо привлас-нення різноманітних обєктів влас-ності (засобів в-ва, предметів спож-ня, послуг, роб сили, патентів та ін) у всіх сферах сусп відтворення (безпо-сер в-ві, розподілі, обміні та спожи-ванні ).

Вона вкл в себе 2 осн сторони: кількісну (озн сукуп-ть мат благ у сусп-ві, різноманітн обєктів власнос-ті, осн з яких є: засоби праці, предме-ти праці, предмети споживання, роб сила, послуги, ЦП, золото гроші, патенти., ліцензії, використ-ні людь-ми сили природи, форми і м-ди орг-ції в-ва, корисні копалини) і якісну (озн процес привл-ння різн субєктами вл-ті тих чи ін обєктів вл-ті у безпо-серед в-ві, розподілі, обміні та спожи-ванні). Типи: приватна (хар-ся тим, що зас в-ва, а отже, й вироблена продук-ція, належить приватн особам) і сусп-на (хар-ся спільним привласненням засобів в-ва й виробн продукту). Види приватної: трудова (основана на влас-ній праці власника або його членів сімї) та нетрудова (осн на викор наймана праці). Види сусп-ї: власність на-роду та власність колективу. Форми трудової: одноосібне госп-во, реміс-ниче госп-во, дрібнотов фермерське госп-во. Форми нетрудової: рабовла-сницьке госп-во, феод госп-во, прива-тне капіталіст госп-во. Форми власно-сті народу: заг.державна вл-ть, власн-ть автономії Республіки Крим, кому-нальна власність. Форми власності колекти-ву: акціонерна, кооперативна, госп тов-в, гром-х організацій.

19. Власність на засоби в-ва та способи з'єднання факторів вир-ва.

Власність на ЗВ –визначає не тільки характер економ-х взаємозв-ків між людьми в проц в-ва, але і форми розподілу виробн-го продукту, його обміну та споживання.; -це відносини, які відобр хар-р і засіб присвоєння мат благ (засіб в-ва і предмети спожи-вання).

Будь яке вир-во характ-ся деякими спільними рисами: воно має в основі єдині 3 компоненти (фактори): роб силу людини, предмети праці і засоби праці.

Факт в-ва – б/я ел-ти процесу в-ва, які впливають на нього, визн-ть його рез-ти та ефектив-ть;у вузьк роум-ні ФВ – це прод сили сусп-ва. У першому випадку до ФВ відносять техн прогрес, розв науки, освіти і кваліфік працівників, соц-й, етичний, гуманіт-й та дух-й фактори та ін. У др – засоби і предмети праці, робоча сила, наука, форми і м-ти організ-ції в-ва, викор-ні людьми сили природи та інформація.

Роб сила – це здатність людини до праці. Предмет праці – те, на що скерована дія-ть людини, з чого вона виробляє необхідні матер-ні блага. Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, виробляючи з нього необхідні засоби існування.

В результаті взаємодії факторів вир-ва створ-ся продукт праці, призначений задовольняти ті чи ін потреби людей.

Засоби вир-ва, у т.ч. земля, виступають речовими, т.б. природними, об'єктивними факторами вир-ва, а роб сила – суб'єктивним. Засоби вир-ва як речовий фактор беруть участь у створенні споживчої варт-ті, але варт-ті, в т.ч. додаткової, не створюють. Їхня варт-ть лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого працівника.

29. Інституц основи РЕ.

РЕ- це економіка, яка розвивається по законам товарного гопод-ва та ринка як саморегульована с-ма. (з-ни вартості, попиту та пропозиції), тобто ін словами, ек-ка в якій ек субєкти можуть виступати тільки в якості продавців чи покупців, а процес реалізації товара носить назву купі-влі-продажу.Ці закони регулю-ють ціни, які встановл-ся вільно та балан-сують попит та пропозицію, відкло-няючись, в св чергу, в ту чи ін сторо-ну під впливом зміни співвідн між ними.

33. Процент та його ек-на природа: ставка і норма %.

Пр - плата кредитору за користування позиченими грошима або мат цін-ми; один із видів доходу. П виплач-ся за держ ЦП і сож-чому кредиту, за банк-ми депозитами і облігаціями пром компаній, застав-ним під нерухомість, міжнар пози-ками і т.і. Величина і динаміка П виявл-ся у зміні норми П, яка є від-ношенням суми П до вел позичк капі-талу. Вона залежить від середн норми прибутку, від співвідношення попиту і пропозиції на позичк капітал на гро-ш ринку, від ек конюктури, процесу інфляц-го знецінення. Позичк проце-нт на відміну від прибутку встановл до початку в-ва. Виріш-ми факторами будуть обсяги грош капіталу, конку-ренція між підприємцями, а також фа-за пром циклу. Під час кризи- % дуже високий, внаслідок зрост попиту на гроші. Переверш попиту над пропоз, як правило, приводить до зростання цін. І навпаки, у фазі піднесення % зниж. Виход-ть, що у позначен фазах циклу % підвищ тоді, коли норма прибутку зниж-ся.

34. Сутність кредиту та його форми.

Кр - угода між партнерами (фіз, юр особами) про надання у власність майна або грошей ін особі на умові відстрочки повернення такої ж вартості з виплатою проценту. Осн форма Кр- грош позика, яка є формою руху позичк капіталу. Форми: Комерційний (пред у тов формі); Банківський (пред у грош формі); Споживчий і Поточний (під заставу нерухомого майна); інвестиціцйний (сума кредита, яка викл-ся з підрах-вого податку на прибуток корпорації, в той час як звичайна податкова знижка відрах-ся від суми доходу, і не впливає на вартість осн капіталу); державний (совокуп-ть грош відносин, в яких однією з сторон явл-ся держава, а кредитором – фіз і юр особи або іноземні п-ва); міжнародний (пред грош.-мат. ресурсів державами, банками, організаціями на міжнародн рівні).

35. Капітал п-ва та його кругообіг.

Кап - сук вир відносин капітал-го способу в-ва, при яких засоби праці, певні мат блага, гроші та різні види ЦП служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неопла-ченої праці. У Кап слід виділяти мат.-речовий зміст(нагромадж праця, зна-ряддя праці, сировина, дороги, мости, споруди, компютери та ін) і сусп фор-му (сук вир відносин між найман пра-цівниками та власниками засобів в-ва, грошей тощо). Форми капіталу: інди-відуальний (частина сусп капіталу, яка знаход в приватн власності окре-мого п-ва); акціонерний (частина фін рес-сів АТ, створена за рах-нок пайо-вих взносів та\або реал акцій); проми-словий (кап-л, авансований дла в-ва додатк вартості та функц-й в сфері мат в-ва); торговельний (особл вид капіталу,спеціалізований на веденні торгових операцій. Явл рез-том роз-поділу праці та спец-ції підприємців на виконання функцій обігу); грошо-вий (одна із форм пром-го кап, яку він приобрет у процесі кругообігу); банківський (сук грош коштів, яка склад-ся із власних, залучених і емі-тованих засобів. БК викор банком для кредитно-розр та ін операцій) та ін. Кругообіг К. - рух пром капіталу у сф в-ва і обігу, в процесі якого він на-буває 3-х функц форм (грошової, про-дуктивної, товарної) і проход-ть 3 стадії (обмін- в-во – обмін). Гр- товар – (1.робоча сила + засоби в-ва) – в-во – товар* - Гр*.

36. Основний і оборотн капітал.

Виробничий К -одна з фукціон-х форм та друга стадія кругообігу промисл-го К (засоби в-ва та роб сила).ВК: основний та оборотний.

Основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у вир-ві й тривалий час зберігає свою споживчу варт-ть, а варт-ть його пернос-ся частинами на прод, яка виробл-ся, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової прод.Іншими словами, осн. К – це ті частки К, які переносять свою вартість на знов створ-й продукт поступово по мірі знош-я (нафто, - газо проводи, тран-спорт; виробн будівлі, госп та складські приміщ, машини, верстати, обладнання, інструментарій вел вартості).

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду вир-ва втрачає свою стару споживчу варт-ть, а її варт-ть повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертаються до свого власника у грошовій формі після реалізації товару. Таким чином, обор К - це ел-ти К, які переносять свою вартість на створ-го продукту на протязі одного вир-го циклу (осн і допом матеріали, паливо, ел.енергія, роб.сила;).

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого обігу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення варт-ті.

38. Первісне нагромадження капіталу.

ПНК – це істор процес відокремлення безпосер працівників, перш за все селян, від засобів в-ва, в рез-ті якого вони перетвор-сь у капі-тал, а працівники – у найм-х робітни-ків. ПНК є вихідним пунктом кап способу в-ва. Методи: колоніальна система (поневолення відсталих народів Америки, Азії та Африки); податкова с-ма (податки з населення); с-ма протекціонізму (політика держави, спрямована на стимулюв-я нац ек-ки, на захист внутр ринку та захисту від іноз конкуренції (митні збори, обмежен імпорту і т.і.) та посилена експлуатація. В рез-ті ПНК була створена у масовій кіл-ті роб сила, позбавлена засобів в-ва та створились грош багатства в руках небагатьох осіб. Гр-Т-Гр*, де Гр*- додаткова вартість. Гро-ші + приріст додатк вартості = капітал.

41. Сутність з/п. Номінальна і реальна з/п.

ЗП – грош вираз вартості ціни грош сили. Визн-ся вартістю засобів існування, необх для її відтво-рення. Форми ЗП: погодинна (від кіл-ті відпрац часу) та відрядна (від кільк -ті виробл прод-ції), а також тарифні, преміальні, колективні. Номін ЗП –це сума грошей, яку отрим-ть робітники згідно з оцінкою вартості роб сили. НЗП відрізн від реал ЗП тим, що, по-перше, вкл в себе податки із заробіт-ків у бюджет держави та фонди соц страх, по-друге, не враховує динаміки цін. При зрост цін на спож товари, НЗП вист одним з осн факторів під-вищ реал ЗП. В той же час її ріст відобр мат зацікавлен-ть працівників у рез-тах св праці й підвищ-і ефект-ті в-ва. Регул-я НЗП доп забезп раціона-льну проф-кваліфік, міжгалуз і регіон диференц в оплаті роб сили, впливати на розподіл і перерорзп труд ресурсів. Реал ЗП –це к-ть спож вартостей (то-варів), яку працівник може придбати за св грош (номін) ЗП при даному рів-ні цін після сплати податків. Рівень РЗП залеж: від НЗП, рівня цін на пре-дмети спож та послуги (індекс варто-сті життя); податків у бюджет та фон-ди соц страх. Мат основою зростання РЗП, є розщир маштабів в-ва, підвищ його ефект-ті.

43. Ек функції держави та її роль в ек-ному розвитку.

Функції держави поляг в спрямуванні держави щодо створення нормального процесу сусп відтворення, сприятливих умов для функц н\г. Д не була ніколи па-сивн спостеріг-м розвитку ек-ки, вона завжди втруч в госп життя. Проте масштаби і форми були різні. Функції: розробка політики соц-ек розвитку країни (де визн головні цілі, пріоре-тети та засоби розвитку економіки – стратегія соц-ек розв-ку: визн-ть ре-сурси та передбачає певні заходи, які необх для її реалізації; складає ек прогнози, плани та програми і т.і.) формув-я правових засад (правовий статус окремих форм власності, уза-конює існув різн видів госп д-ті, ре-гулює відносини між окремими су-бєктами ринку, тобто встан “правила гри” на ринку, а також викон роль ар-бітражу в сф госп відносин) захист конкуренції (антимонопольна політи-ка) перерозподіл доходів та ресурсів (встановл мін ЗП, регулюв-я цін на товари першої необхідності, податко-ва політика і т.і.) стабілізація еконо-міки (контроль за рівнем зайнятості та безробіття, грошова-кредитна та фіскальна політика)

44.Сусп продукт, його форми.

Рез-том сусп в-ва є сукупн сусп продукт. (це сук створе-них мат благ за відповідн період часу. Визн як сума вал продукції галузей мат в-ва: промисловості, сільского, лісового госп-ва, будівництва, торгі-влі, мат-тезн забезп та ін). За мат-реч складом поділ-ся на 2 осн типи това-рів: предмети виробн призначення і предмети споживання). Форми: вар-тісна (за нею:C+V+M –сук фонд ЗП); за функцю роллю (= фонд заміщення + фонд спож + фонд нагромадження. При цьому: ФЗ –це част СП, що йде на відновлення знош-х зас в-ва. За св натур-реч формою ФЗ явл собою за-соби в-ва. ФС- це та част СП, яка йде на задовол мат і дух потреб людей. За нат-реч формою ФС явл собою пред-мети спож-я і кошти. ФН –це част СП, що йде на розшир в-ва (тобто збільш особ факторів в-ва, удосконал-я технічної організації в-ва).

47. Важелі держ регул-я розподілу доходів.

Регулювання економіки – це система форм і заходів впливу на діяльність підприємств усіх форм власності, на інтереси окремої людини, трудових колективів, соціальних верств у всіх секторах економіки. Основними є адміністративні, економічні, правові.

Ринок визнає лише один варіант розподілу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається б-я доход, отриманий в рез-ті конкуренції.

Важелі: механізм ціноутворення (сфера обігу), ставка різних видів податків та мита до держ бюджету та соц витрат держави, державні замовлення, встановлення мін ЗП, та відповідні правові закони та пост-ви.

Наприклад, втручання держави в процес ціноутворення здійснюється за допомогою 3 основних форм:

1) обмеження рівня цін;

2) введення податкових платежів, що ведуть до вилучення доходів у виробників та споживачів;

3) державна підтримка цін через дотації.

Застосування цих форм здійснюється за допомогою 2 методів: прямих і непрямих.

Прямі::

1) встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги;

2) застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів;

3) декларування зміни цін;

4) замороження або блокування ціни на певний строк;

5) введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торгівельних надбавок;

6) дотування виробників деяких товарів;

7) укладання договорів про ціни між підприємством і державою;

8) затвердження встановлених індикативних світових цін.

Непрямі:

1) акцизний збір;

2) пільгове оподаткування та кредитування ставок державного ввізного мита;

3) граничних нормативів рентабельності.

42. Форми господар-ня в с\г та їх особливості в різних країнах.

Аграрні відносини в багатьох країнах Європи у 19 - 20 ст. харак-сь пануванням великого землеволодіння. Значного поширення в цей період набуло фермерське госп-во. Так в Англії в цей час налічувалось понад 500 тис. Ферм. У Німеччині 3 млн. госп-в мали менше 2 га землі. У Франції була поширена дольщина, за якої земля бралась під заставу, селяни сплачували лихварям великі %. У США панівн-ю формою агр0х відносин було фермерське госп-во, що утвор-ся переважно в наслідок купівлі землі у держави і великих землевлас-ків та оренди. В україні в перш пол-ні 19 ст. панувала панщина. Після скасування кріпас-тва селяни отр-ли 1\2 частину земель, а інша залиш-ся у поміщиків. Після столипінської реформф селяни закріпили землі в інди-ну влас-ть. Роз-к агр-х відносин у 20 ст. у кап. Кр-х відб-ся за рах-к створ-ня круп-х кап-х ферм, клоектив-х госп-в, скор-ня кіль-ті ферм-х госп-в, розшир-ня оренд-х відносин. В цей же час в нашій країні відбувалось насильницьке усуспільнення засобів праці, худоби, тощо. У наступні десятиріччя більшість колгоспів і радгоспів була збитковою, в них впроваджувався примус до праці, тощо.

Аграрні реформи на початку 1991 року в Укр-ні налічували елику кіль-ть колгоспів і радгоспів. За час ек-ї кризи с\г Укр-ни, як і інших країн колиш-го СРСР зазнало значних збитків. Головною причиною цього є порушення закону вартості в с\г. Це означає відсутність паритету цін на с\г продукцію і на пром. Товари для аграрного вир-ва. В україні крім цього через аварію на ЧАЕС велика кіль-ть угідь забруднена радіонуклідами.

Аграрні реформи - це також перетвор-ня ек-ї та юрід-ї влас-ті на селі, наслідкоі яких є зміни соц-ї стр-ри. Це передбачає роздержав-ея і приватизацію землі, викор-ня колектив-ї та приват-ї форм влас-ті.

У країнах центральної та східної Європи в процесі аграрних реформ створ-ся АТ, вваучерні АТ, індивід-ні фермерські госп-ва.

Зі сказаного щодо досвіду розвинутих країн світу випливає висновок про приорітетність колективної форми влас-ті в с\г. початковий етап таких перетворень в Україні відбувся в 1990 році. Переважна кіль-ть радгоспів функціонують з правом влас-ті кожного члена на свою частку майна, крім тогго утворились так звані селянські спілки, кооперативи, об`єднання, тощо.

20. Трансформація відносин власності на засоби вир-ва в Україні.

Для Укр, яка розбудовується на засадах ринк ек-ки, проблемою №1 стало реформування відносин власн-ті на засоби вир-ва. Річ у тім, що в Укр, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна стр-ра власності, в якій переважали її сусп-ні форми. Стр-ра власності в Укр до 1991: державна, гром-х організацій, колгоспно-кооперативна, особиста.

Така стр-ра власності формувалась під впливом вимог концепції побудови соц-му, яка передбачала, що соц-м повинен довести свої переваги перед кап-мом більш високим рівнем прод-ті праці; високий рівень прод-ті праці може забезпечити лише велике вир-во, яке має ряд суттєвих ек-х переваг перед дрібним вир-вом; найбільш сприятливим середовищем для зростання прод-ті праці може бути лише сусп власн-ть на засоби вир-ва.

Проте в ході формування основ соц сусп були допущені суттєві помилки, найважл з яких була підміна сусп власності державною, в результаті чого факт право розпорядження народною власністю перейшло до рук держ бюрократ апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв'язок.

Нові форми власності набули чинності згідно З-ну Укр "Про власність". Види: індивідуальна, колективна, держ, власність ін держав, міжн організацій, СП та іноземних громадян.

Путеводитель.

1. С-ма ек. законів

2. Ек.т-я в с-мі ек. наук

3.Заг м-ди наук піз-ня та їх викор

4.Осн.фактори сусп.в-ва.

5.Вироб рес.та їх обмеж.

6.Корисн. та гранична кор. прод

7.Ек. інтереси і потреби.

8.Єдн і супер-ті в с-мі інтересів.

9.Екном с-ма

10.Продуктивні сили.

11.Сусп поділ праці і стр-ра ПС

12.Економ відносини

Дата добавления: 2015-05-26