Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Станово-корпоративна мораль Середньовіччя




Середньовічна культура включає в себе елементи племін­ної, язичницької культури і рафінованої (християнізованої) античної, і, нарешті, буржуазні елементи. Тому можна сказа­ти, що Середньовіччя — це, з одного боку, вищий рівень роз­витку традиційного суспільства, а з другого — його подолан­ня, руйнація, зародження цивілізації сучасного типу. Людина Середньовіччя більш гостро й безпосередньо, ніж наш сучас­ник, переживала події, бурхливо виявляла свої почуття: від ди­кої невтримності до шаленої радості існування. Адже людське життя у ті часи протікало більш відкрито, у всіх на очах — у буквальному значенні цього слова; відлюдькуватість, інтим­ність не характерні для тієї доби. усі зміни відбувалися цик­лічно, початок збігається з кінцем. Кінець Світу означав його початок. Ця повторюваність подій робить усіх раніше й нині живучих відповідальними за первородний гріх, усіх іудеїв та­кож — за смерть Ісуса Христа (хрестоносці вважали, що ка­рають катів Христа, а не їх нащадків). Для людини Середньо­віччя дивним чином співіснують світ реальний і світ ідеальний, ідеал і груба реальність, жахи й небезпеки земного світу _ з Небом і Адом, Рай Адама та Єви — з тим, до якого потрапляють праведники і який ствердиться на Землі після Пришестя Христа, а обірваний і жадібний грабіжник — з піднесеним і шляхетним лицарем. Індивідуалізм, розроблений античністю і сприйнятий християнством як індивідуальна від­повідальність перед Богом, існує поряд із загальнолюдською відповідальністю, яка наступить разом з невідворотним Кінцем Світу. Істинна наука, справжнє мистецтво, «добрі» звичаї — у копіюванні, відтворенні священної влади й краси. Те ж можна зауважити і щодо права: останнім доказом у судовому розслідуванні могло стати свідчення про те, що «так робилося з незапам'ятних часів».

Як і раніше, кожна людина визначається незалежністю до суспільної групи — станом. Ми бачимо тут ту саму піраміду, на вершині якої — Бог, на нижній сходинці — простолюди­ни. Християнство малювало ідилічну, урівноважену картину суспільства, в якому кожна верства покірно займає відведене їй Богом місце в очікуванні Страшного Суду, котрий має від­новити справжню рівність. Бідність у цій системі вважалася позитивною цінністю (особливо у Ранньому середньовіччі) і перепусткою до Раю. Вона потребує милосердя й подаяння.

Належність до соціальної групи означала певний рівень багатства, розкошів. Багатство не за статусом — ганебне. Си­лою об'єднання виступають певні права (привілеї) і певні обов'язки, станова честь. Спроба перейти до іншого стану, тобто змінити зовнішній вигляд, поведінку, рід діяльності, ви­кликає жорстоке глузування і обіцянку безславного кінця, ганьби. Разом з тим чесноти і пороки не стільки індивідуальні, скільки абстрактно узагальнені, мають станово-корпоратив­ний характер. Ідеалізований лицар щедрий, шляхетний, від­важний, в очах селянина він — хтивий і користолюбний, се­ляни — скупі, монахи — розпусні, жінки — балакучі, а всі вони — здобич Диявола! Праця як цінність визначається не у зв'язку з її змістом, мучення у праці — це засіб боротьби з гультяйством, отже, й з розпустою як такою. Тут є своя ієрар­хія: найкраща праця — аграрна, торгівля викликає підозри, лихварство безсумнівно засуджується (як і більшість ре­месел).

Сполучною ланкою станової піраміди — від Бога до най­меншої людини — є договір. Договір із сеньйором передбачає взаємні зобов'язання — служіння, з одного боку, і заступни­цтво (патерналізм — від лат. — «батьківський»), з іншого. Вірність договору - одна з основних чеснот Середньовіччя, порушення договору — злочин проти станової честі. З іншого боку, сповідь, визнання гріховності, каяття знімає провину — від імені Бога церква прощала гріхи. А з XII—XIII ст. з'явля­ються індульгенції (від лат. — «милість»), якими гріх, відпо­відно до «Такси святої апостольської церкви» відпускався за плату — залежно від його тяжкості. Індульгенція зрівнює здійснений проступок і намір його здійснити. Таким чином церква привласнила собі повноваження вищої судової інстан­ції. Церква була центром суспільного життя, джерелом інфор­мації. Численні обряди, свята, таїнства формували поведінку й думку парафіян. Відлучення від церкви фактично виключало людину із суспільства. Віра відокремлює «своїх» від «чужих», поділ світу відбувається тепер за принципом віросповідання (релігійний расизм, за висловом історика Ле Гоффа). Однак іновірця можна навернути до істинної віри, а єретика (від грец. — «особливе віровчення») — ні. Він більш небезпечний ворог, якого треба знищити, покаявся він чи не покаявся. До ненависті тут домішувався марновірний страх, який привно­сить у життя підозрілість і жорстокість. Людина Середньовіч­чя твердо впевнена, що за кожний вчинок є відплата, тож тортури і страти можна вважати наслідком загостреного по­чуття справедливості.

Другим полюсом культури Середньовіччя було лицарство. Хоча ідеали придворного життя сприймаються як протилежні релігійним цінностям (покорі та всепрощенню), проте між ними є суттєвий зв'язок: служіння, обітниці, до яких ставили­ся надзвичайно серйозно. Середньовічна культура виробила цивілізовані правила поведінки для людей, які відзначалися буйним, запальним норовом, пихатістю і несамовитістю, але не бажали набути репутації варварів. Виявленням достоїнства шляхетної людини стали повага до іншого (але рівного!), без­межна щедрість, захист слабкого, вірність слову, справедли­вість — навіть якщо це було небезпечно для життя. Визна­чальною цінністю у лицарській культурі можна вважати честь, яку захищали будь-якою ціною. Справою честі були пошуки сильнішого супротивника, честь не дозволяла нападати на слабшого або того, хто впав. Звичайно, кодекс честі суперечив реальним бойовим умовам: у війнах не гребували хитрощами, несподіваними нападами, мародерством, захопленням поло­нених задля викупу тощо. Кодекс же честі вироблявся на зма­ганнях, турнірах — у присутності Прекрасної Дами. З лицар­ською культурою пов'язують виникнення сучасної західної форми шлюбу.

За тих часів велика патріархальна родина ще зберігала свою владу над індивідом, визначала міру його відповідальнос­ті, поведінку. З XII ст. зростає цінність моногамної сім'ї, у то­му числі й завдяки зусиллям церкви (обмеження позацерковних форм шлюбу, зміцнення шлюбних зв'язків). Кодекс лицарського ставлення до жінки з придворної гри (з старофр. — куртуазне кохання) перетворюється на норму поведінки різних станів.

Піднесений образ лицаря увібрав у себе найважливіші цінності людської моралі і завдяки цьому виявив цивілізаційний вплив на суспільство й через століття після того, як реаль­на аристократія втратила своє верховенство у політиці, еконо­міці, суспільному житті.

Станово-корпоративна мораль середньовічної Європи повною мірою відбила суперечливий характер цієї культури. З одного боку, це найбільш розвинута форма традиційного сус­пільства, яка характеризується підкоренням індивіда стану (станова честь), офіційній католицькій ідеології. З іншого бо­ку, середньовічне християнство орієнтувало людину на осо­бисту відповідальність у гіпертрофованій формі, що викликана почуттям провини, каяття, жалості. Виявлення цієї тенденції, що поступово розвивалася у родоплемінній і давньосхідній, особливо в моралі античного суспільства, призводить до роз­паду традиційної системи моралі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1338; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.