Мораль та економіка

Розділ VII. Мораль та інші форми суспільного життя

Мораль, як форма культурного буття людини, має соціально-історичний характер. Норми моралі розвиваються та функціонують у загальному процесі становлення суспільної практики, яка обіймає весь спектр соціальних відносин. У просторі суспільної життєдіяльності формуються закономір­ності економічного, правничого, політичного, духовного жит­тя. Мораль відзначається безпосередньою дотичністю до ду­ховних витоків спілкування, до особливостей душевного світу людськості. Але, з огляду на соціально-історичну природу мо­ралі, її культурні вияви невід'ємно приналежні до цілісного процесу суспільної практики.

Соціальне буття моралі характеризується її проникненням в усі сфери життєдіяльності людей. Моральні цінності поста­ють своєрідним мірилом людських стосунків і вчинків у будь-якій соціально значущій діяльності.

В економіці, політиці, правничій сфері, у релігійній та ху­дожній галузях культури застосовуються поняття відповідаль­ності, свободи, справедливості, обов'язково виникають ідеї та образи добра і зла. Засади людськості, такі як гідність, честь, свобода думки і життєвого вибору, є чинниками сенсу життя людини.

Осмислення суспільної дійсності з позицій моралі, істо­ричні зміни її норм у контексті розвитку соціальної практи­ки, багатоманітні погляди та досвід різних людей у сфері моралі — все це спонукало до накопичення й передачі мо­ральної культури.

Формування усталених норм та уявлень, збагачення мо­рального досвіду суспільства водночас сповнене драматизму, цілковито пов'язане з реальним становленням непростих суспільних відносин. З цієї причини вивчення взаємодії моралі з іншими формами життєдіяльності суспільства є способом осягнення буття моралі.

Взаємодія моралі та економіки осмислювалася в історії со­ціальної думки відповідно до реалій суспільно-економічного життя. Його принципи здебільшого базуються на приватній власності, проблемах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, відношеннях підприємництва та найманої праці тощо. Суперечності між власниками і працівниками, питання справедливості у суспільному розподілі продуктів людської праці завжди були гострими й неоднозначними у моральному відношенні. Отже, і в суспільній думці склалися протилежні позиції. Одна прагнула справедливості для трудя­щих, друга ідеалізувала капіталістичний лад.

Перша обстоювала права і звертала увагу на моральні й матеріальні потреби працівників, і на її ґрунті з ідей утопіч­ного соціалізму зросли соціалістичні та комуністичні ідеї та системи XIX—XX ст. Сенс цієї тенденції — у засудженні при­ватної власності, наживи, використання найманої праці; у ви­знанні за несправедливе такого становища, коли в суспільстві є багаті та бідні; у заклику досягти справедливості однаковим перерозподілом благ.

Серед історично відомих зразків схвального ставлення до реалій капіталістичного ладу визначне місце посідає концеп­ція Бенджаміна Франкліна, сформульована ним у середині XVIII ст. Він стверджував, ніби сенс і мета життя, моральний обов'язок і справжнє розуміння людини полягає в тому, щоб робити гроші. Треба не гаяти часу, а хапати мить і перетво­рювати її на дзвінку монету. Зневажати це — є нерозумним. Б. Франклін посилався при цьому на біблійну «Книгу притч Соломонових»: «Чи бачив ти людину, спритну в своїй справі? Вона стоятиме перед царями». Енергійна діловитість має по­єднуватися із ретельністю, працелюбністю, почуттям міри. Особливої ролі він надає такій властивості, як чесність. «Бути чесним з партнерами розумно, — вважає Б. Франклін, — ос­кільки це викликає довіру і відкриває кредит. Разом з цим, надлишок чесності є непотрібним». Одне з найсерйозніших досліджень питань взаємовідно­син економіки та моралі здійснив видатний німецький соціо­лог XIX ст. Макс Вебер. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» йому вдалося уникнути моралізаторських пере­більшень або, навпаки, приниження моральних норм.

Вебер досліджує історичну логіку зародження капіталізму в країнах Європи. Вже на початку існування капіталізм змі­нив принципи суспільного життя, побудувавши їх на ринко­вих стосунках. Розвиток капіталізму потребував суб'єктів із певним психологічним складом, із відповідними ціннісними орієнтаціями. Вони мали бути готовими до конкуренції. До ринкових відносин, що складалися в Європі, треба було при­стосовуватися. Процес відбору й адаптації виховував власни­ків, здатних забезпечувати розвиток ринкової економіки.

Духові капіталізму й підприємництва, який формувався в Європі, деякий час протистояло традиційне мислення. В його уявленнях комерція виглядала як безчесна гра, до якої стави­лися з презирством. Жага до наживи оцінювалася як амораль­на властивість. Такі погляди виявилися досить усталеними. Певною мірою цьому сприяли прояви буржуазного авантю­ризму, орієнтовані на зневажання моральних норм. «Капіта­лістичні авантюристи» поводились, як правило, безсоромно, виявляючи певну рішучість і готовність бути колонізаторами, плантаторами, фінансувати морський розбій і військові кон­флікти, якщо тільки це обіцяло їм прибутки.

М. Вебер не виправдовує темні боки буржуазного підпри­ємництва. Разом з тим, він розглядає подібні прояви як по­одинокі випадки, що не мають принципового значення. В ці­лому Вебер вважає дух капіталізму глибоко позитивним, тому що він дає змогу людині виявити свої кращі якості та здібнос­ті. Особливо яскраво це виявилося у протестантських країнах. Сама релігія прийшла тут на допомогу підприємницькій етиці у період її формування.

Ще за часів М. Лютера в протестантизмі виникло і посту­пово ствердилося уявлення про особливу роль професійної ді­яльності людини. Ця діяльність розглядається, насамперед, як спосіб виконати свій обов'язок перед іншими людьми, послу­жити Богу і таким чином забезпечити спасіння своєї душі. Ця теза суттєво відрізняє протестантську релігійно-моральну сис­тему поглядів від світогляду католицизму. Тобто, якщо для ка­толика праця є морально нейтральною, лише способом під­тримати фізичні сили, то професійні заняття протестанта оцінюються як служіння Богу. Праця знімає з людини релі­гійний страх перед потойбічним світом і відкриває її душі шлях до спасіння. Як вважав М. Вебер, ця установка мала ве­личезні наслідки для розвитку західної цивілізації у Новий час, і, перш за все, для протестантських країн.

Для протестанта найтяжчий гріх — це марне витрачання часу. Адже людське життя коротке й дорогоцінне; час слід ви­трачати, передусім, на продуктивну працю. Сенс життя поля­гає не в бездумних розвагах і насолоді радощами існування, а в раціонально організованій праці, яка, до того ж, є ефектив­ним засобом боротьби з усілякими спокусами.

Європейська Реформація прийшла на допомогу новому духові капіталізму. Протестантизм почав за посередництвом релігійного виховання формувати соціальні якості, які давали змогу людям успішно адаптуватися до нових економічних умов. Поступово складався такий тип свідомості, при якому праця ставала абсолютною цінністю. Етика приватного бізне­су вимагала старанності, ретельності, почуття міри, розсудли­вості. Протестантські течії баптистів, методистів та інші не обмежували прагнення своїх членів-капіталістів до наживи. Адже підприємницькі успіхи брата по секті підіймали її прес­тиж, а багатство, яке було досягнуто чесним шляхом, свідчило про високі особисті якості людини, на яку зійшла благодать. Ділові успіхи бізнесменів, що брали участь у діяльності сект, сприяли поширенню їх поглядів і обрядів.

Характерним є таке явище. Якщо католики дають своїм дітям переважно гуманітарну освіту в класичних гімназіях, то протестанти орієнтують дітей на торговельно-промислову під­готовку в реальних училищах. Статистика також свідчить, що серед кваліфікованих робітників великих підприємств мало католиків і багато протестантів. Серед підприємців спостеріга­ється аналогічне співвідношення. Таким чином, особистіші якості, сформовані релігійно-сімейним вихованням, визначають вибір професійної діяльності та її успішність у майбутньому.

У російській соціальній філософії дослідження, подібне до веберівського, але стосовно взаємовідносин православних ре­лігійно-моральних норм і економіки, здійснив С. Булгаков.

С. Булгаков розглядає людину в двох аспектах — як люди­ну духовну (релігійну) і як людину економічну. В людській душі встановлюються ті або інші зв'язки між релігійно-мо­ральними цінностями та економічною діяльністю. Так виникли три християнські типи економічної людини — католиць­кий, протестантський та православний.

Для православної свідомості праця є формою християн­ської слухняності заради спасіння душі. Вона може здійсню­ватись як у монастирі, так і за умов мирського життя.

Православ'я характерне для східних народів, які протягом багатьох століть існували за умов аграрного господарства зі слабким промисловим та банківським капіталізмом. Сільська праця на лоні природи сприяла пожвавленню релігійних по­чуттів людей. Вона давала змогу людині відчувати свою при­четність до природно-космічного світу. Збираючи плоди своєї праці, насичуючись ними, людина вважала, що вона будує власне тіло з тієї ж космічної матерії, яка складає основу всьо­го існуючого. Праця поставала як справа, схвалювана Богом, а підприємництво — навпаки. Здобування грошей за посеред­ництвом комерції, організація промислового виробництва за капіталістичним типом не сприяли спасінню душі. Звідси по­ширеність у Росії пожертв на монастирі, собори, до церковної казни від купців і підприємців. Ці гроші, на знак каяття, ма­ли врешті-решт послужити спасінню душі того, хто вносив пожертву.

Капіталізм прийшов до Росії з запізненням. Він не зміг поставити собі на службу релігію, як це сталося в Європі з протестантизмом. Православ'я було суто феодальною духов­ною формою, якій притаманні певний консерватизм, жорст­кість, нестача внутрішнього динамізму. Отже, воно було орієнтоване головним чином на обслуговування відокремле­них натуральних господарств. Православна традиція не сприяла ініціативам у галузі економіки, які виходили за межі старовинних норм відносин. А капіталістичне підприємницт­во саме виводило економічну діяльність за межі релігійно-мо­ральних норм — і з цієї причини воно засуджувалося. Коли наприкінці XIX — на початку XX століть Росія увійшла в ка­піталізм, християнство почало готувати себе до прийняття змін, що відбувалися. Розгорнувся рух поновлення право­слав'я. Виникли протестантські течії (духобори, молокани то­що). Почали з'являтися погляди на господарсько-економічну діяльність як головне призначення людини. Великий вплив на громадську думку чинили етичні ідеї А. Толстого щодо праці як морального каяття, особистого внеску до народного життя. Але дійсного реформування морально-релігійних норм не від­бувалося.

Православний тип духовності зберігся в СРСР, незважаю­чи на революційні зміни та атеїстичне виховання, але в пере­творених формах служіння комуністичній ідеї. За його логі­кою, праця, тепер вже згідно з офіційною ідеологією, була почесною, а бізнес — навпаки.

Ідейно-психологічна ізольованість від зовнішнього світу, пріоритет громадських цінностей перед особистими, негатив­не ставлення до індивідуалізму та економічних свобод — все це успадкувала адміністративно-командна система СРСР.

Суб'єкти економічних відносин завжди змушені діяти в системі морально-етичних та релігійних координат, яку су­спільство успадкувало від минулого. Проблеми вибору й свободи, сенсу життя та відповідальності слід розв'язувати з урахуванням традиційних ціннісних орієнтирів. Досвід ради­кальної ламки всієї системи релігійно-моральних устоїв, як показує історія, виявив неправомірність їх руйнації як у еко­номіці, так і в моралі.

Отже, потрібний такий варіант економічної стратегії, ко­ли процес формування ринково-капіталістичних відносин по­єднується зі зберіганням культурних і моральних цінностей, із задоволенням вимог моралі й культури.

Східно-слов'янський світ одвічно не був схильний до еко­номічних новацій. Він являє собою величезний простір нереа­лізованих економічних ініціатив. Світосприйманню право­слав'я бракує рухливості, гнучкості. Негативним чинником є також сумний досвід побудови тоталітарної економіки. Все це перешкоджає рухові шляхом сполучення культурних традицій з ринковими імперативами. Водночас, у країнах СНД ринко­ва економіка переживає період становлення, потребує ство­рення відповідної трудової етики. Труднощі «авантюристич­ного капіталізму», орієнтованого на стихійну експлуатацію, непристосовність державного апарату, недосконалість законо­давства мають долатися логікою життєдіяльності суспільства. Економіка й мораль не повинні залишатися далекими одна від одної.

Європейська соціальна думка пройшла за певних часів шлях від зневажання бізнесу до його морального виправдан­ня. Масова свідомість посттоталітарних суспільств повинна пройти тим самим шляхом, але за менший проміжок часу. Цей шлях є настільки тяжким, що навіть теоретична думка професіоналів досі залишається на рівні підтримки елемен­тарних вигод і тимчасових, часткових рішень. Нині для того, щоб капіталістичне підприємство було мо­рально схвалене суспільною свідомістю, має відбутися дещо подібне до подій початку століття. Релігійні, філософські, етичні пошуки і політико-економічне зрушення повинні гар­монізувати відношення економіки та моралі, їх узгодження є умовою життєздатності суспільства.

Дата добавления: 2015-05-26