Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Різні підходи до розуміння ієрархії цінностей




Відповідальність - це усвідомлення відповідності (або невідповідності) моральним нормам дій людини результатів, наслідків його вчинків. Людина повинна передбачати наслідки своїх дій, прагнути запобігти негативним результатам вчинку.

Відповідальність можна розглядати на рівні:

особи: виконання людиною норм, встановлених суспільством;

суспільства: відповідність вимогам моралі дій соціальних груп. Ступінь відповідальності людини (або групи) необхідно розглядати з урахуванням можливостей і конкретних умов.

Моральна відповідальність людини залежить від: • її дієздатності;

• здібності до розуміння і вірного тлумачення вимог; • впливи зовнішніх обставин на результат дій.

Особиста відповідальність людини прямо пропорційна рівню її можливостей в моральному виборі і мірі свободи. Проблема особистої відповідальності пов'язана з проблемою провини людини за негативні наслідки її вчинків. Моральна відповідальність також означає відповідальну поведінку по відношенню до інших людей: пошана до особи іншої людини, допомога людям і т.д.

Відчуття відповідальності існує в двох формах.

• позитивної - відчуття значущості, впливу на те, що відбувається;

• негативної - невпевненість в можливості досягти позитивних результатів.

Безвідповідальна поведінка - дії, скоювані без урахування їх наслідків. Воно пов'язане з неадекватною самооцінкою, байдужістю і ін.

Філософ Е. Фромм стверджував, що багато людей обтяжуються цією відповідальністю і намагаються відхилитися від неї (іноді несвідомо). Фромм виділив механізми, що дозволяють на соціальному рівні скласти людині з себе свободу і відповідальність:

• тоталітарний режим, очолюваний "сильною особою", вождем, що узяв на себе всю відповідальність за життя суспільства і його членів;

• "автоматизуючий конформізм" - некритичне ухвалення чужих думок (ЗМІ і ін.), перетворення думки суспільства в своє власне.

3. Існують різні точки зору на те, перед ким відповідальна людина. Людина несе відповідальність перед іншими людьми тому, що знаходиться в залежності від них:

• свобода людини в суспільстві не абсолютна, вона обмежена свободою інших людей;

• людина знаходиться в природній залежності від інших людей (комунікативної, соціокультурної, психологічної);

- людина знаходить етичні орієнтири в суспільстві.

Релігійна точка зору:

Бог є вищим суддею, моральним законодавцем;

• людина несе відповідальність, перш за все перед Богом і в другу чергу - перед людьми, суспільством.

Індивідуалістичні концепц містять твердження, що люд відповідальна в першу чергу перед самою собою. Вона унікальна, відчужена від інших членів суспільства, вільна від впливу ззовні.

Вчення, що сполучають принц індивідуалізму і орієнтації на інших людей (Е. Фромм)

* людина не підлегла диктату ззовні, відповідальна перед своєю совістю;

* совість людини орієнтована на благо своє і інших людей;

захист інтересів інших людей є природним прагненням людини, проявом вищого початку в її душі. Думки і відчуття людини визначають її поведінку. Людина несе відповідальність за єдність духовної і поведінкової сторін своєї особи.

 

 

Сенс життя

Питання про сенс життя раніше або пізніше встає перед кожною людиною, і неважливо, у зв’язку із чим виникає це складне питання. Важливо інше - як людина відповість на нього, адже від цієї відповіді буде залежати дуже багато чого. Про сенс життя люди замислювалися ще в сивій давнині.

Питання про сенс життя можна вважати одним з головних питань, що коштують перед людством. На мій погляд, життя дається для того, щоб виконати у світі все, що призначено виконати людині. У пошуках сенсу життя для людини неприпустимі позиції інших, бо це буде не свій, а чужий сенс. Безперечно, особистісний сенс не утворюється ізольовано від суспільства, його цінностей та ідеалів, які індивід опановує в процесі формування свідомості і самосвідомості. Головна чи кінцева мета життя — це стійка, істотна мета, що виражає корінні інтереси особистості, відносно якої усі інші проміжні життєві цілі служать засобом. Мета життя виступає провідним орієнтиром життєвої діяльності, зв'язуючи останню з ідеалом особистості. І саме в цій своїй якості мета життя близька до поняття сенсу життя, але не тотожна йому. Визначення мети життя — один із способів усвідомлення його сенсу. Злиття ідеалу і мети надають життю людини сенс. Зміни життєвих сенсоутворень зв'язані також з досвідом, набутим роками. Кожна соціальна роль (син, дочка, учень, студент, фахівець, чоловік, дружина, мати, батько тощо), що «програна», пережита індивідом в особистісному досвіді, накопичує все новий потенціал осмислення життєвих пріоритетів, викристалізує цілі, які позначають перспективний рух у бутті. Отже, сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередню виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини ви­бору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень ро­зуміння і обгрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення.

Отже, сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обґрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення. Щастя — це вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.

 

Щастя

Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Об´єктивною основою щастя є сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров´я, матеріальний добробут, везіння тощо).

Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами російського письменника Льва Толстого, є задоволенням без каяття.

Громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер,— щасливіший від хворого короля»); красивих (природа надала їм значний аванс); багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій; закоханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — писав французький прозаїк Віктор Гюго,— люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів; тих, хто досягнув високого соціального статусу; хто максимально себе самореалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми буваємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль, — тільки почуваючи, що нас поважають») та ін.

Зрозуміло, що одного здоров´я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров´я, повноцінне спілкування, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, ідеально щасливих людей не буває.

Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, нестабільність, беззаконня тощо).

Іноді щасливе життя розуміють як наперед запрограмований процес, як «щасливу долю». Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, часто незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одержання спадку, знайдення скарбу). Та якщо в справжньому почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зовнішнього світу, які змінюють її життя на краще.

Здатність людини переживати почуття щастя залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення людини), так і від багатьох інших суб´єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібностей, які вона може реалізувати). Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосується вразливих і незворушних натур. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволеність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.

За словами Л. Толстого: «Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні». Справді, щасливою може бути людина, поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на, вселюдські цінності. Умовою щастя є і самореалізація особистості. Оскільки життєві плани людей істотно відрізняються, кожен прагне самореалізуватися у сфері своєї життєдіяльності, то щастя кожної людини індивідуально неповторне.

 

 

Совість

Навіщо людині дається совість? Допомагає вона чи заважає жити в цьому складному, суперечливому світі?

Поняття «совість» визначається почуття й усвідомлення людиною (людністю) відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов’язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визначається як показник досконалості та самодостатності. Само оцінний характер совісті виявляється у почуття морального задоволення своїм вчинками або почутті сорому за них. Суспільний простір прояву честі, совісті та гідності надзвичайно широкий: сфера політики, науки (експериментально-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожна історична епоха створила своїх героїв – носіїв честі

Якщо людину мучить совість, вона забуває спокій, не знаходить собі місця, втрачає апетит та інтерес до всього оточуючого. Так, совість — це.страшна сила, але якщо вона так заважає жити, так мучить людину, то це щось погане, чого треба позбавлятися, від чого треба лікувати? Та ні, не все так просто: людина з чистою совістю, яка не вчинила нічого поганого, нікому не нашкодила ані словом, ані дією, почуває себе спокійно і щасливо. її совість — це її охоронець від усього брудного, поганого, того, що не може прикрасити людину.
Ані лікарі, ані вчені не знайшли і, я думаю, що так і не знайдуть способу позбавлення людини від мук совісті, хіба що примусити людину забути минуле, а разом з ним і причину цієї дивної «хвороби». Та я гадаю, є один простий та одночасно дуже складний спосіб лікування — необхідно спробувати виправити свої помисли, щиро розкаятися у своїх провинах та спокутувати вину. Проте не всім це вдається: одним не дозволяє так звана гордість, хоча, на мою думку, це вже не гордість, а пиха, інші не можуть отримати пробачення, а хтось наробив такого, що вороття назад вже нема. Тоді ця людина залишиться назавжди зі своєю совістю, зі своїми муками.
Отже, від найдавніших часів людина була наділена совістю. І, як мені здається, це одна з головних рис, що відрізняє її від тварини; людина може аналізувати свої вчинки і розуміє, які будуть інші наслідки, принесуть вони шкоду чи добро. Людська совість надзвичайно чутлива, з нею не можна домовитися, вона не визнає компромісів — твій вчинок або добрий, або поганий.
Але якби всі люди прислухалися до своєї совісті, якби не йшли за своїми бажаннями та примхами. На жаль, все більше стає тих, хто заради збагачення, слави чи влади йде на угоду з власною совістю і, вигадуючи собі будь-яке виправдання, чинить страшні речі. Такі люди живуть за принципом «мета виправдовує засоби», проте це девіз людиноненависників, егоїстів, які керуються лише своїми бажаннями. Засоби часто бувають настільки жахливими, брутальними, що їх не може виправдати ніяка, навіть найпрекрасніша мета.

Я думаю, що не даремно кожна релігія світу має свої заповіді, які не можна порушувати. Це ті норми, дотримуючись яких, людина залишиться людиною, а її совість при цьому буде чистою. І ми не повинні порушувати ці правила не тільки через страх бути покараними іншими людьми, а передусім щоб не турбувати своє сумління. Так, совість — найкращий порадник, а тому, збираючись щось зробити, необхідно чесно спитати себе: «А чи залишиться моя совість чистою? Чи буду я спокійно спати після цього?» Бо душевний спокій, мир із самим собою — це найголовніше.

Гідність

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину. Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності. Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистості, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе. Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.

 

Честь

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.

Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.

Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продуманого відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колективу, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.

Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського працівника, військового, спортсмена тощо). Поняття "честь" вказує на визнання належності особи до певної верстви, спільноти, риси якої притаманні окремій людині як представникові окремого кола людей. Така належність зумовлює дотримання особою певних зразків поведінки для підтримання своєї репутації та поваги до неї тієї спільноти, до якої вона себе відносить. Отже, усвідомлення честі виконує функцію самозбереження певної спільноти як певного якісного утворення. Невідповідність дій людини певним зразкам групової поведінки усвідомлюється як втрата нею честі, що часто призводить до відмежовування, відторгнення групою такої особи.

Отже, честь — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) чистоти своєї репутації, авторитету, доброго імені.

 

Цінність та ціннісні орієнтації у с-мі людської діяльності

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія. Цінність – це значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються» на цінності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Людина орієнтується на цінності в своїх думках, діяльності, моральному виборі.

Цінності об'єднані в систему ціннісних орієнтації, яка є потребою людини.

Цінності розрізняють по їх:

змісту (користь, добро, влада і ін.);

знаку - позитивні і негативні, відповідають і не відповідають інтересам людини (користь - шкода і т. п.).

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять та відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, матеріальні та духовні, практичні, вищі і низовинні.

Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси — до соціальної.

Все, що цінне для людини взагалі, називається вищим благом. Воно безумовне, абсолютно, універсальне (повинно бути прийнято кожною людиною).

В етиці категорією, що позначає вишу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими моральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дрркба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

В будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності. Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості.

Аристотель стверджував, що вищим благом для людини є розумна діяльність душі. Вся решта цінностей співвідноситься з вищим благом.

Е. Фромм: стверджував, що людина:

• володіє розумом;

• знаходиться поза природою, відділяє себе від інших живих істот;

• усвідомлює межі свого існування, його кінцівку;

• здатна виходити за межі свого "я".

Релігійний підхід до ієрархії цінностей. Бог - це абсолют. Божі заповіді містять основні етичні цінності і етичні вимоги. Основним призначенням людини є вдосконалення, порятунок душі, залучення до Бога.

Вищими є цінності, за допомогою яких людина:

• залучається до Бога;

• підноситься над своїм плотським існуванням.

Орієнтуючись на нижчі цінності, людина стає рабом пристрастей, грузне в повсякденності і т.п.

Соціологізаторський підхід до ієрархії цінностей:

• інтереси людини повинні бути підлеглі інтересам суспільства (групи, колективу);

• мораль є засобом підпорядкування особистих інтересів;

вищі цінності - цінності, орієнтуючі людину на досягнення суспільного блага.

 

5. ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ І СВОБОДИ ОСОБИСТОСТІ.

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН.

В історії філософії питання свободи трактувалося по-різному. Стоїки, Спіноза, Гегель розуміли свободу як пізнану необхідність: людина повинна пізнати зовнішню необхідність як єдиний можливий варіант, тобто підкоритися необхідності, як камінь, який підкоряється силі тяжіння і завжди падає униз. Пізнання необхідності в її різноманітних проявах дуже важливе, тому що людина, яка не знає стану речей, яка перебуває у полоні ілюзій, не може вважатися вільною. Але це однобічний гносеологічний погляд на людину. У філософії марксизму (справжнього, а не перекрученого пізнішими ідеологами) доведено, що «пізнана необхідність» зовсім не вичерпує уявлення про свободу.

Отже, вже філософська думка XIX ст. стверджує, Свобода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а відносна, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.

Виходячи з цього, моральна свобода — є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується на вільному виборі в колі протистояння добра і зла.

Моральний вибір є також обов'язковою умовою реалізації моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору.

До об'єктивних умов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засвоєння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'язку та совісті тощо.

Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний — можливість здійснювати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.

Моральний вибір — це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту поведінки відповідно до особистих або суспільних моральних настанов.

Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Діапазон цілей, що визначають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета забезпечити собі матеріальний добробут — досить істотна, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достатку будь-якою ціною або чесно заробляючи.

Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибору засобів її реалізації. Засоби можуть бути різноманітні. Досягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і проблема полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть докорінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гостро тоді, коли первісно визначена мета моральна та благородна. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше результатом може стати не добро, а зло.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. В одних випадках обґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших — пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та індивідуальними цінностями. Ситуацію другого роду називають моральним конфліктом.

 

1. Привітання

Доброго дня – незнайомим

Добрий день – знайомим

Максимум 2рази в день, мінімум – 1раз. Потрібно звертатися ввічливо, шанобливо.

Якщо недочуває людина - звертатися до неї лише тоді, коли вона/він вас побачить.

Існує 6 форм привітання:

- потиск руки(першим подає руку жінка, старший за віком, рангом), помах руки (доречний в тих випадках, коли людина знаходиться на великій відстані від вас)

- легкий кивок голови (якщо людина, з якою ви хочете привітатися зайнята, або ж вона розмовляє з іншою людиною), виразний кивок (коли на більш великій дистанції)

- словесне привітання. Словесне привітання потрібне самій людині!!! Словесно перший вітається: молодший за віком, рангом.

- Вставання (наприклад як спосіб привітання студентів з викладачем, коли викладач заходить в аудиторію)

- Віддавання честі (солдати, тощо)

- Піднімання капелюха

В словах потрібно відображати щирість!

2. Прощання

Прощання має всі ті форми, які й привітання, а саме:

- потиск руки(першим подає руку жінка, старший за віком, рангом(завжди віддається перевага віку у випадку якщо рівні за рангом, і т.д), помах руки (доречний в тих випадках, коли людина знаходиться на великій відстані від вас)

- легкий кивок голови (якщо людина, з якою ви хочете попрощатися зайнята, або ж вона розмовляє з іншою людиною), виразний кивок (коли на більш великій дистанції)

- словесне прощання. Словесно прощається перший: молодший за віком, рангом.

- Вставання (наприклад як спосіб прощання студентів з викладачем, після закінчення лекції, тощо)

- Віддавання честі (солдати, тощо)

- Піднімання капелюха

Види:

ü Прощавай (коли тривалий час люди не будуть бачитися)

ü До побачення (якщо передбачається зустріч)

В словах потрібно відображати щирість!

Знайомство

Пане І+Ф

Товариш – якщо у людей є спільна мета, сп.проведений час…і т.д

Види:

Безпосереднє (коли ініціатор чоловік /хлопець)

Через посередника 9 якщо ініціатором виступає жінка, або людина нижча за рангом)

Перший каже «дуже приємно» при знайомстві: старший за віком, жінка.

Право на подання руки: старший за віком, рангом, жінка.

На вечірці потрібно обов’язково представляти людину перед тим, як вона скаже тост Якщо людей менше ніж 20 чоловік (на бенкеті, вечірці, ювілеї) то потрібно всіх представляти безпосередньо, але якщо більше – це буде недоречно.

При представленні людини не потрібно перебільшувати з епітетами, а відрекомендувати нейтрально.

Першими відрекомендувати: матір, батька, сестер і т.д.

Якщо на вечірці багато людей, то не потрібно з усіма знайомитися, а якщо офіційно незнайомі –обов’язково вітатися.

Знайомство не передбачає що щось Вам потрібно від тієї людини.

Не варто поводитися зверхньо, давати оцінку (місцю роботи, хобі і т.д), не потрібно згадувати про проблеми.

Розмовляти потрібно на спільні теми

 

. Звертання

Для кожної людини найріднішим для неї є її ім’я!!! Воно для неї найтепліше…і т.д.

Як саме потрібно звертатися?

- як Вас звати?

При необхідності потрібно перепитати у когось, якщо або ж не розчули, або не зрозуміли. А якщо ім’я дуже складне, або ж незрозумілим є для вас то можна ввічливо запитати:

- Скажіть, будь ласка, як коротше Вас можна звати?

Вища форма неввічливості - це неправильно називати людину. Краще перепитати ім’я людина, ніж потім вибачатися, адже коли людина багато разів вибачається - це недоречно.

Навіть коли людина на вибачення скаже «нічого страшного, тощо» це не означає що все гаразд так званий «осад» залишиться.

При офіційному випадку (конференція, ділова зустріч, т.д) потрібно звертатися повністю(П,І,Б).

Чим шанобливіше Ви звертаєтесь, тим більше шансів на позитивну відповідь!

Форми звертання:

На Ви потрібно звертатися до:

v Незнайомих людей

v малознайомих

v Дітей старше 14 років

v До старших за рангом

v Старших за віком

v В офіційній обстановці

Якщо людина звертається від 3 особи, коли потрібно звертатися на Ви – це вища форма неввічливості.

На ти потрібно звертатися до:

v Чужих дітей до 14 років

v До колег рівних за віком, рангом (в неофіційній обстановці)

v До своїх дітей (незалежно від віку)

v Якщо подруж разом прийшли

v В поетичній формі (н-д: ти, Шевченко…)

ü Асоціальний

ü Середній

ü Низький

ü Високий

ü Елітарний

Висловлення побажання і співчуття

Побажання

Побажання складається з 3 частин:

- Яке ставлення до людини(ювіляра)

- Що ви в нього навчилися і т.д

- Власне побажання

Якщо ювіляру не вистачає якихось рис - то це побажати може лише рідня і не в день народження, тощо.

1 тост за іменника

2 тост за друга (за здор – змінного оточення)

3 тост за любов

4 тост за чоловіків

Побажання не висловлюють офіційно, якщо з цією людиною ви були в сварці.

Не потрібно дуже сортувати гостей.

До 4 тосту контролювати ситуацію, а далі – ні, потрібно взяти на себе роль тамади.

Завжди попереджати перед тим, як потрібно гов тост.

При складанні черговості надання тостів потрібно враховувати те, що бабусі, дідусі не дуже люблять шумні вечірки, вони дуже швидко стомлюються або ж хочуть раніше піти…саме тому вони повинні говорити тост в тій черговості, щоб це не було дуже пізно)

Як правильно розсадити гостей за стіл:

Спочатку: батьки, брати, сестри, дідусь, бабуся…а вже потім всі інші.

У побажанні Ви повинні почути - Різноманітні аспекти власного життя

Від сусідів: моменти спогадів дитинства.

Якщо хочете розповісти цікаву історію (кумедну), то необхідно обов’язково спитати в ювіляра, чи він не буде проти, перед тим як розповідати.

Необхідно локалізувати увагу на іменнику.

Необхідно завжди відводити час на підготовку перед тим як піти на день народження, адже гарне вбрання, зачіска не зможе компенсувати висловлене так-сяк побажання.

Не варто порушувати порядок, норму проголошення тостів.

Якщо ж потрібно раніше піти з вечірки, ювілею, то необхідно підійти до ювіляра і запитати де краще сісти, щоб можна було піти не привертаючи зайвої уваги, попросити щоб раніше оголосити тост, тощо)




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1169; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.159 сек.