Політична думка епохи Середньовіччя: Ф. Аквінський, М. Падуанський, В. Оккам

Політичні вчення Середньовіччя наділені наступними особливостями: розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів; обґрунтування теологічної теорії політичної влади; з'ясування ролі релігії держави в політиці.

Найвідомішим представником ідей християнської доктрини був Фома Аквінський (1226 - 1274). У своїх вченнях він пристосував філософські й політичні погляди Арістотеля до потреб церковної ідеології, запозичивши в нього погляд на людину як на істоту політичну, інтереси якої повинні бути підпорядковані державним. Водночас держава існує лише для того, щоб піклуватися про загальне благо.

Проте Аквінський рішуче заперечував соціальну рівність і вважав вічними станові відмінності. Більшість членів суспільства повинна працювати фізично, лише меншість здатна займатися розумовою працею й управляти. За його тлумаченням, сутністю влади є такий порядок відносин панування та підкорення, за якого воля осіб із верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства.

Серед форм державного правління Фома Аквінський вирізняє монархію, аристократію, тиранію, різновидом якої є демократія. Найкращою формою державного правління у Аквінського є монархія. Влада доброго та справедливого монарха має бути відображенням влади бога у світі. Він проголошує необхідність безумовного підкорення світської влади владі духовній, оскільки вищою метою і сенсом існування суспільства є досягнення небесного блаженства, привести до якого може тільки церква. Усі ці постулати лягли в основу вчення під назвою "Томізм", яке стало фундаментом доктрини католицької церкви.

Одними з представників світської доктрини були Марсілій Падуанський (1275 - 1340) та Уільям Оккам (1285 - 1349). Зокрема Падуанський дійшов висновку, що ні церква, ні держава не мають божественної природи, але є різними формами людської влади. При цьому церква повинна бути відокремлена від держави і має підпорядковуватися світській владі. Основою політичного вчення Марсилія Падуанського постає його трактування народного суверенітету, згідно із яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до концепції, народ створює закони держави. Він призначає уряд (або правителя) та контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість. Виконавчі функції у державно-правовій концепції виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя – це проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя – здійснювати правосуддя. Марсилій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку народ завжди зможе вибрати найкращого.

Вільям Оккам також вважав, що духовна і світська влади повинні існувати окремо, а духовна влада – обмежуватися лише церковними справами і проблемами релігії. На його думку, при ідеальному політичному устрої реалізація загальнодержавних завдань має узгоджуватися з правами та свободами громадян, які не можна порушувати ні правителям світським, ні, тим більше, духовним. Держава має бути засновано за допомогою суспільного договору. Метою держави є загальне благо, що охороняється законами.

Дата добавления: 2015-05-26