Моделі політичної системи Д. Істона та Г. Алмонда

Девід Істон розглядав політичну систему як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах своїх ролей й які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Головне призначення політичної системи, за Д. Істоном, - виконання функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.

Розглядаючи взаємодії політичної системи як із навколишнім середовищем, так й всередині системи, Д. Істон розрізняє їх на вході, всередині та на виході системи. На вході – це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході – це рішення та дії.

Вимогами є запити та потреби, які стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи (зовнішніми), інші виникають всередині самої системи (внутрішні).

Для збереження політичної системи в дії необхідна й підтримка її суб'єктами та об'єктами політичного життя. Підтримка пов'язує людей із політичною системою. Вона охоплює варіанти позицій і поведінки груп і індивідів, які сприяють системі, та проявляється в різних формах: голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо. Найважливішим механізмом відбору вимог і підтримки в сучасному демократичному суспільстві Д. Істон вважає вибори органів влади та інші подібні форми політичного волевиявлення громадян.

Всередині політичної системи відбувається конверсія введених щодо неї вимог і підтримки – вони трансформуються та переробляються, в результаті чого виходом, або продуктом, системи є авторитарні рішення розподілу цінностей у суспільстві і відповідні дії для здійснення. На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або ж вищих посадових осіб.

Політичну систему Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції та пристосування за допомогою застосування (або ж загрози застосування) більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так й за його межами у відносинах із іншими суспільствами. Політична система, за Алмондом, є узаконеною силою, котра підтримує порядок та здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.

Як й будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій – входу та виходу. Є чотири функції входу та три – виходу.

Функції входу: політична соціалізація та залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, котрі відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація.

Функції виходу: розробка норм; застосування норм; контроль за дотриманням їх.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями – партіями, групами тиску, або ж засобами масової інформації тощо, а функції виходу – державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, застосування норм – органи виконавчої влади, функцію контролю за дотриманням норм – судові органи.

Дата добавления: 2015-05-26