Проблема сутності моралі

ТЕМА 12. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ МОРАЛІ

Дослідження сутності та специфіки моралі має свою історію і здійснюється у декількох напрямках. Увага дослідників зосе­реджується на феномені моральності та на сутнісних рисах моралі. Однак, як зазначає О. Дробницький, у сучасній західній науці, наприклад, в метаетиці логічного позитивізму та лінгві­стичного аналізу, "питання щодо того, які загалом норми і цін­ності діють у суспільстві та які функції вони виконують, зовсім не ставиться" [5, с. 9].

Іншу тенденцію відображають ті напрямки, що зорієнтовані на антисцієнтистську традицію, як, наприклад, екзистенціа­лізм. Моральність вони розглядають як іманентну людському буттю. Тому вважається, що її неможливо в принципі визначи­ти. Адже проблема моральності тлумачиться як онтологічна, Тобто в контексті питання про буття чи небуття людини, та що таке людина загалом. Так, Гайдеґґер, у поділі духовного досві­ду на "етику", "логіку" та "фізику" вбачає явище втрати ці­лісності свідомості. На тих же позиціях стоять Г. Марсель та К. Ясперс. Розглядаючи мораль як універсальну цінність, вони перебувають у певній опозиції до спроб виокремлення мораль­ності в сферу спеціально теоретичного аналізу.

Активна розробка моральної проблематики мала місце в Ра­дянському Союзі, період, який називають "Доба відлиги" — 60—70 роки. У 80—90-х роках XX ст. в центр досліджень вису­валася проблема суб´єкта моральної свідомості та діяльності, а також здійснювалися пошуки шляхів удосконалення моральнісного відношення людини до світу з метою удосконалення на­явної форми соціального життя. Фундаментальні дослідження моральної проблематики виявили цікаві процеси як у соціально-практичній, так і в духовній сферах життя. Соціальна практи­ка відкрилася очевидною обмеженістю. Соціалізм показав себе як система, не здатна включити людський творчий потенціал у сферу матеріального виробництва.

У філософсько-теоретичному плані були досліджені вихідні поняття етичної теорії: поняття сутності та структури моралі, її місця і значення в творенні суспільності життя. Цінність до­сліджень полягала в логічному обґрунтуванні ідеї нетотожності понять "суспільність" і "соціальність" (висловленої К. Марк­сом). У контексті соціальних реалій 70—90-х роках проблема визначилася у вигляді суперечності між суспільністю людини і обмеженістю соціальних умов для її самоутвердження. Про­блема сутності моралі досліджується в працях О. Шишкіна, Л. Архангельського, О. Титаренка, Ю. Согомонова, О. Дроб-ницького, А. Гусейнова, О. Фортової. У навчальному посібнику "Марксистская этика" за ред. О. Титаренка (М., 1980) виділено розділ під назвою "Сутність, структура та функції моралі". В монографії О. Дробницького "Понятие морали" (М., 1974) цен­тральними є проблеми сутності моралі та специфічної природи морального відношення людини до світу.

У монографії О. Титаренка "Структуры нравственного созна­ния" (1974) історичний розвиток моральності розглядається як явище морального прогресу. В українській етичній думці ці пи­тання були предметом дослідницького інтересу О. Фортової, що знайшло відображення, зокрема в написаних нею розділах на­вчальних посібників: "Марксистско-ленинская этика и эстети­ка. Методика комплексного изучения вузовского курса". — К., 1989 (розділ: "Сущность, структура и функции морали"); "Ети­ка. Навч. посібник". — К., 1992 (розділ "Сутність, структур³ і функції моралі").

Визначення вихідних понять "сутність моралі", "структури моралі", обґрунтування ідей морального прогресу, ролі моральнісного відношення у творенні атмосфери людяності життя тощо набувають нині актуального значення не лише для етичної теорії, але і для осмислення духовних процесів, що відбуваються в су­спільстві, зокрема в Україні в умовах державотворення. Актуальні вони також для практики морального виховання.

У дослідженні сутності моралі виділяються два різних підхо­ди до розв´язання проблеми. Один пов´язаний з виведенням при­роди моралі з якоїсь єдиної субстанційної основи. Другий — з пошуком та обґрунтуванням властивих саме їй рис шляхом уникання процедури редукування їх до універсально-філософ­ських постулатів. Критика редукціонізму Просвітництва, що зводив поняття морального обов´язку до розумно визначеного інтересу, опертого на природні потреби людини, була здійснена в етиці Канта. Він поставив проблему виділення моральності в окрему галузь, що не редукується до інших сфер духовного досвіду. Однак наявна в етиці Канта абсолютизація спекулятив­ного мислення спричиняла розчленування і протиставлення чуттєвого і розумно-вольового начал у моральному досвіді лю­дини. Принципи моралі він розглядає як апріорні, такі, що не виводяться з досвіду, а є трансцендентальними істинами чисто­го розуму. У такий спосіб мораль була виведена за межі істо­ричного процесу її формування та розвитку в діяльнісному самостановленні людства.

У сучасній науці тенденції редукціонізму пов´язуються з роз­членуванням цілісності моральної свідомості на раціональну та емоційну сфери. При цьому раціональне ототожнюється з сутнісним у проявах людини, а емоційно-чуттєве начало біологізується або тлумачиться як асоціальне.

Очевидно, що плідною є позиція синтезу багатого досвіду суспільності стосунків, опертого на багатство чуттєвого досвіду та раціонально визначеного вибору діяльності.

Дата добавления: 2015-05-26