Технологія процесу розробки планів діяльності підприємства

Вид планування	Етап	Завдання планування
Стратегічне планування	1 етап	Дослідження зовнішнього середовища діяльності підприємства
2 етап	Визначення місії підприємства, системи стратегічних цілей діяльності
3 етап	Проведення стратегічного аналізу, визначення стратегічних альтернатив
4 етап	Вибір стратегії діяльності підприємства
5 етап	Розробка стратегічного плану, прийняття управлінських рішень
Тактичне планування	6 етап	Середньострокове планування. Конкретизація стратегії діяльності підприємства
Оперативне планування	7 етап	Розробка внутрішньо фірмових бюджетів, короткострокових календарних планів діяльності

Мінливість ринкового середовища зумовила необхідність засто­сування стратегічного підходу до системи господарювання на під­приємстві.

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, основ­ні цілі й розподіл ресурсів для їх досягнення. За змістом стратегія є довготерміновим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Звичайно стратегічне планування може бути розрахованим на довгостроковий період, хоча у багатьох підприємствах стратегія базу­ється на середньостроковому плануванні, що пов’язане в першу чергу з особливостями українського ринку, який характеризується суттєвою невизначеністю.

Стратегічне планування формулює тільки глобальні цілі та стратегії відповідно до періоду часу. Воно служить для оцінки можливостей довгострокового чи середньострокового розвитку на ос­нові орієнтовних прогнозних тенденцій розвитку ринків збуту продук­ції, сировинних ринків, технологій та інновацій. У цьому виді планів можуть бути намічені приблизні напрями розширення обсягів вироб­ництва тільки за окремими групами продукції.

Стратегічне планування здійснюється поетапно. До основних на­лежать такі етапи:

1. Визначення місії підприємства.

2. Формування стратегічних цілей.

3. Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальнос­ті місії та цілей.

4. Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцін­ка адекватності потенціалу місії і цілям.

5. Вибір генеральної стратегії.

6. Аналіз стратегічних альтернатив.

7. Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.

8. Запровадження, контроль і оцінка результатів.

Складання середньо- та короткострокові планів належить до тактичного планування діяльності підприємства. Тактичне плану­вання відрізняється від розробки й практичного здійснення страте­гічного плану за сферою впливу, часом дії наслідків, ступенем дифе­ренціації показників. Середньострокові плани розробляються на кілька років (п’ять-сім) для конкретизації завдань довготермінового стратегічного плану. Період, що становить один рік, є найприйнятнішим для розробки тактичних короткотермінових планів (їх ще на­зивають поточними). Середньо- і короткострокові плани взаємо­пов'язані, складаються за єдиною методологією й мають однакову структуру.

Тактичні плани складаються з таких розділів:

- маркетингова діяльність – плани маркетингу для основних ви­робів і загальний план для всієї продукції підприємства;

- виробнича діяльність – випуск продукції в натурі й за вартістю, обґрунтування виробничої програми підприємства;

- науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експеримен­тальні роботи – освоєння нових технологій і виробів;

- праця, кадри, соціальний розвиток колективу – персонал, фонд за­робітної плати, продуктивність праці, умови праці та побуту;

- капітальні вкладення та капітальне будівництво – інвестиції, буді­вельно-монтажні роботи, введення в дію нових основних фондів;

- матеріально-технічне забезпечення – потреба в матеріальних ре­сурсах і джерела її задоволення;

- організація виробництва, праці та управління – удосконалення форм і методів організації, структурна перебудова;

- природоохоронна діяльність – заходи охорони й раціонального використання природних ресурсів;

- зовнішньоекономічна діяльність – показники зовнішньоекономіч­ної діяльності, результати експортно-імпортних операцій;

- витрати, прибуток, рентабельність – собівартість виробів і су­купного обсягу випущеної продукції, прибуток, рентабельність;

- фінансова діяльність – баланс доходів і витрат, відносини з бюд­жетом та кредитні.

Оперативне планування – це завершальна ланка в системі плану­вання діяльності підприємства, а також засіб виконання всіх попе­редніх планів. У процесі оперативного планування здійснюють деталь­ну розробку планів підприємства і його підрозділів на короткі про­міжки часу (місяць, декаду, добу і зміну). Розробка планів поєднується з питаннями організації їх виконання.

Оперативне планування по­єднує два напрями роботи: календарне планування і диспетчеризацію (оперативний облік, контроль і регулювання виконання плану).

Групування планів на довго-, середньо- та короткострокові пев­ною мірою умовне. Вони різняться лише терміном одержання кінце­вого результату. Поряд з цим кожний вид планування має характерні відмінності.

Планування діяльності підприємства здійснюється з викорис­танням певних методів. Методи планування – конкретні способи та прийоми розрахун­ків планових показників, які у сукупності визначають тактику плану­вання.

Найбільшого використання серед економіко-статистичних ме­тодів планування знайшов метод екстраполяції динамічних рядів, ос­новним критерієм використання якого є наявність чіткої тенденції розвитку об’єкта планування у передплановому періоді. Цей метод найбільш простий у використанні, не потребує проведення додатко­вого дослідження, отримання додаткової інформації.

Факторно-аналітичний метод дозволяє отримати більш реаль­ні планові завдання. Даний метод корегує результати, отримані при економіко-статистичних розрахунках, з урахуванням експертної чи кількісної оцінки прогнозних змін окремих факторів, що впливають на умови діяльності підприємства та значення планових показників.

Для планування змінних витрат підприємства факторно-аналітичним методом використовується формула:

Для планування постійних витрат підприємства факторно-аналітичним методом використовується формула:

де – плановий рівень змінних витрат, що розрахований економіко-статистичним методом;

– зміна рівня змінних витрат, яка передбачається у плановому періоді під впливом дій певних факторів;

– плановий обсяг виробництва підприємства;

– плановий обсяг постійних витрат, розрахований економіко-статистичним методом розрахунків;

– зміна обсягу постійних витрат у плановому періоді з урахуванням впливу дій певних факторів.

Найбільш точні, але й найбільш трудомісткі, результати дозво­ляє отримати техніко-економічний, або нормативний метод пла­нування. Він базується на застосуванні системи прогресивних техніко-економічних норм і нормативів використання окремих видів ре­сурсів, діючих тарифів та розцінок, ставок та норм відрахувань.

Балансовий метод. У загальному визначенні баланс представ­ляє собою систему показників, що характеризують будь-які явища шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін. Суть та зміст балансового методу полягає у тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоузгодження між наявними ре­сурсами та фактичною потребою у них.

Метод оптимізації планових розрахунків. Сутність цього ме­тоду полягає у тому, що розробляються декілька варіантів планових показників, з яких обирається найбільш оптимальний варіант.

Вибір оптимальних варіантів здійснюється на основі прийнятого критерію вибору. Такими критеріями можуть бути наприклад:

- прагнення отримати максимальний прибуток, чи максимізація прибутку;

- прагнення досягти результату за рахунок мінімізації витрат.

Економіко-математичне моделювання. Група економіко-математичних методів планування, до яких належать побудова регресивного рівняння, економічне моделювання, математичне моделю­вання тощо, займає окреме місце в організації планової роботи на підприємстві, що пов’язано, по-перше, із великою складністю щодо накопичення зіставних показників діяльності за досить тривалий час, та відповідно значною вартістю побудови даних моделей, а по-друге, з незначною точністю отриманих результатів в сучасних умовах не­стабільної економіки. Ці методи дозволяють визначити кількісний взаємозв’язок між показниками та факторами, які впливають на величину цих показників.

У процесі планування та прогнозування методи екстраполяцій­них трендів доповнюють методами кореляції трендів, у рамках яких проводять дослідження взаємозв’язку між різними тенденціями з ме­тою встановлення їхнього взаємозв’язку та взаємовпливу. Кореляційний аналіз може досліджувати взаємозв’язок між дво­ма показниками (парна кореляція) або між великою кількістю показ­ників.

Методи сітьового планування. Сітьовий графік планування та управління як графічне зображення взаємозв’язку між робітниками був створений американськими спеціалістами (Кларк, Малкольд, Розебум та ін.) у 1958 р. та отримав назву ПЕРТ (метод оцінки перегляду програм). Метод сітьового планування та управління (СПУ) використову­ється для планування складних систем та управління ними. СПУ засновано на теорії графів.

Програмно-цільовий метод планування. Для вирішення масштабних проблем перспективного розвитку, особливо коли вони мають комплексний характер, використовують програмно-цільові методи. Ці методи передбачають первісне визначення цільової функції діяльності підприємства на ринку - необхідного прибутку, який і стає основою для розробки планових показників по інших розділах загального пла­ну підприємства, насамперед – виробничої програми підприємства.

Крім перерахованих методів все більше застосування отриму­ють евристичні методи розробки та прийняття планових рішень на базі застосування методів «мозкового штурму», «експертної оцінки», «дерева рішень», журі керуючих та ін. Ці методи використовуються при неможливості кількісного визначення планових показників на ос­нові застосування інших методів чи при наявності суттєвої невизна­ченості у розвитку ситуації. Вони дають суб’єктивну оцінку експер­тів, засновану на використанні минулого досвіду, знань, прогнозу ймовірного розвитку ситуації, врахування неформальних факторів, що у ситуації невизначеності є досить суттєвими.

Дата добавления: 2015-05-26