Суб’єкти фінансового ринку

Фінансові інструменти – різноманітні фінансові активи, які обертаються на ринку, є законними вимогами власників цих активів на отримання певного (як правило, грошового) доходу в майбутньому і за допомогою яких реалізуються операції на фінансовому ринку.

Характеристика інструментів фінансового ринку

Функціонування фінансового ринку здійснюється за допомогою фінансових інструментів. Основними інструментами на фінансовому ринку є готівкові гроші, банківські кредити, цінні папери.

На окремих сегментах фінансового ринку обертаються різноманітні фінансові інструменти які можна класифікувати за багатьма ознаками.

Інструменти, які обслуговують фінансовий ринок, класифікують наступним чином.

За видами фінансових ринків:

- інструменти кредитного ринку, - це гроші і розрахункові документи, що обертаються на грошовому ринку;

- інструменти фордового ринку, - це цінні папери, які обертаються на фондовому ринку;

- інструменти валютного ринку, - це іноземна валюта, розрахункові валютні документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок;

- інструменти ринку фінансових послуг, - це фінансові послуги, які надаються фінансовими інституціями суб’єктам фінансових відносин (державі, громадянам, підприємницьким структурам);

- інструменти ринку золота (срібла, платини), - це названі види цінних металів, які використовують з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також цінні папери, які обслуговують цей ринок.

За періодом обертання:

- короткострокові фінансові інструменти з періодом обігу до одного року, що обслуговують операції на ринку грошей;

- довгострокові фінансові інструменти, що обслуговують операції на ринку капіталів. Період їх обігу становить більше одного року. До цього виду фінансових інструментів належать також безстрокові фінансові інструменти, наприклад, акції (для таких інструментів кінцевий термін їх погашення не встановлюється).

Рис.13.1. Класифікація фінансового ринку

За характером фінансових зобов’язань:

- інструменти, за якими не виникають додаткові фінансові зобов’язання. Це – золото, валютні цінності тощо;

- боргові фінансові інструменти, які зобов’язують боржника погасити в передбачені строки їх номінальну вартість і заплатити винагороду у формі відсотка (векселі, облігації, чеки тощо). Такі фінансові інструменти характеризують кредитні відносини між їх продавцем і покупцем.

- пайові фінансові інструменти, що підтверджують право їх власника на частку в статутному капіталі емітента і на отримання відповідного доходу. Це – акції, інвестиційні сертифікати тощо.

За пріоритетною значимістю:

- первинні фінансові інструменти, які характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, векселі, чеки тощо);

- вторинні фінансові інструменти, або деревативи (фінансові інструменти другого порядку). Вони характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити чи продати первинні цінні папери, що обертаються на ринку, валюту, товари або нематеріальні активи на заздалегідь визначених умовах у майбутньому періоді. Основними видами деревативів є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти. Такі фінансові інструменти використовують для проведення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Деревативи бувають фондові, валютні, страхові, товарні, що залежить від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких випущені в обіг такі деревативи.

За гарантованістю рівня дохідності:

- фінансові інструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні;

- фінансові інструменти з невизначеним доходом. Рівень дохідності їх може змінюватись залежно від фінансового стану емітента або кон’юктури фінансового ринку.

За рівнем ризику:

- безризикові фінансові інструменти. До них належать: короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, короткострокові цінні папери, «тверда» іноземна валюта, золото та інші цінні метали, придбані на короткий період;

- фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. Це короткострокові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей і виконання зобов’язань за якими гарантується стійким фінансовим станом та надійною репутацією позичальника;

- фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно відповідає середньоринковому;

- фінансові інструменти з високим рівнем ризику. Рівень ризику за такими інструментами значно перевищує середньоринковий;

- фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику. Такі фінансові інструменти використовують для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансових ринках.

Наведена класифікація фінансових інструментів відображає їх поділ за найбільш суттєвими загальними ознаками. Кожна з виділених груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.

Суб’єктами, тобто учасниками фінансового ринку можуть бути: трудові колективи, юридичні особи усіх форм власності, держава, групи громадян (партнерів) і дієздатні фізичні особи.

Класифікація суб’єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Найбільш узагальнено класифікувати суб’єктів фінансового ринку можна за формою:

- домогосподарства (населення);

- суб’єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);

- держава.

Одним із надзвичайно важливих суб’єктів фінансового ринку є домогосподарство. Саме домогосподарства перетворюють частину свого невикористаного доходу на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму вони можуть бути потужним джерелом економічного зростання країни. Заощадження населення здійснюються у формі накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

До 70% населення країн з розвиненою ринковою економікою вкладають кошти у різноманітні фінансові активи. Населення цих країн може отримувати довгострокові кредити на придбання житла та інші цілі. В Україні практично немає довгострокового кредитування населення банківськими установами, лише близько 5% населення займається інвестуванням у цінні папери. Це свідчить про тривалий перехідний період з нестабільним та недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Інститути позафінансової сфери (суб’єкти господарювання) – юридичні особи, що є резидентами певної держави і займаються виробництвом товарів та наданням послуг. Разом з іноземними учасниками ринку вони можуть бути або інвесторами, або емітентами, що розміщують власні фінансові активи на фінансовому ринку. До їх складу належать промислові та сільськогосподарські підприємства, орендні підприємства, малі підприємства, кооперативи, фермерські господарства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні підприємства, установи, організації тощо.

Для нефінансових інститутів основним джерелом фінансування їх діяльності, як правило, є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. Вітчизняні підприємницькі структури поки що мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони, як правило, виступають позичальниками на кредитному ринку, а також емітентами акцій та векселів. Корпоративні облігації використовуються досить мало.

Активним учасником фінансового ринку є держава. На практиці часто складається така фінансова ситуація коли державні витрати перевищують державні доходи, тобто має місце бюджетний дефіцит. Він може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансовому ринку. Такі позики реалізуються шляхом продажу державою урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо підприємствам і домогосподарствам. Тобто на фінансовому ринку держава, в основному, є позичальником, розміщуючи на внутрішньому і зовнішньому ринках свої боргові зобов’язання. Коли у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, вона може бути інвестором на фінансовому ринку, здійснюючи фінансову підтримку певних суб’єктів господарювання. Також держава виконує дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. Вона впливає на поведінку учасників ринку за допомогою відповідних законів та нормативних актів і спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

Класифікація суб’єктів фінансового ринку здійснюється також залежно від функцій які вони виконують. Професійних учасників фінансового ринку в залежності від принципових форм укладання ними угод поділяють на три групи:

- продавці і покупці фінансових активів (послуг);

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури фінансового ринку.

ТЕМА 7. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

7.1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси почали формуватися багато тисячоліть тому з появою елементарних форм міжнародної торгівлі. Географічні відкриття призвели до появи так званих мінял та міняльних контор, які обмінювали іноземні монети на місцеві й були посередниками під час платежів. Найбільшого поширення такі операції набули у великих містах Італії, куди надходили товари і гроші з різних країн.

З розвитком товарно-грошових і фінансово-економічних відносин змінюються і удосконалюються міжнародні фінанси. Вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг, а також перерозподіл грошового капіталу між контрагентами світового фінансового ринку.

Отже виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв’язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об’єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі.

Міжнародні фінанси – це категорія, яка відображує специфічні фінансові відносини, які мають під собою об’єктивну основу. Матеріальною основою міжнародних фінансів є міжнародні фінансові потоки, які складаються між країнами у вигляді:

а) грошових потоків – надходжень валютних коштів від експорту та імпорту товарів і послуг; ці потоки можуть відображати фінанси суб’єктів господарювання, однак оскільки вони належать різним країнам, то відображають рух грошових потоків між країнами;

б) потоків кредитних коштів, які також являються двохсторонніми: з одного боку, надання позики, а з іншого – її погашення і сплата відсотків;

в) операцій з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;

г) зарубіжних інвестицій в основний і оборотний капітал;

д) перерозподілу частки національного доходу через бюджет у формі

допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних

організацій тощо.

Таким чином, об’єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов’язані з ними фінансові відносини на світовому ринку. На базі даних потоків виникає рух фінансових ресурсів між країнами. Їх розподіл регулюється з одного боку, - валютним курсом а, з іншого, - митними тарифами і правилами.

Але сказаним не вичерпуються причини виникнення і використання фінансових ресурсів, що мають міжнародний характер. Фінансові ресурси також формуються і використовуються в процесі діяльності міжнародних фінансових інститутів і організацій. Ці інститути і організації являються наднаціональними надбудовами, виконують певні функції. Фінансове забезпечення їх здійснюється через відповідні фонди, які можуть бути або узагальненими (як, наприклад, бюджет ООН), або цільовими (під конкретні заходи і програми).

Фінансові ресурси цих інститутів і організацій формуються двома шляхами:

1) за рахунок внесків окремих країн;

2) шляхом надання кредитів урядам, їх повернення і сплати відсотків.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на іншому – постійно виникає попит на них.

Централізація певної частини фінансових ресурсів на світовому рівні забезпечує потреби світового господарства; економічними передумовами формування таких ресурсів являється розвиток торгівлі, кредиту, участь країн в реалізації міжнародних проектів і програм в різних галузях, наростання економічної інтеграції і глобалізації.

Теорія і набутий досвід підтверджують, що в умовах глобалізаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб’єктів, які умовно можна поділити на національно-державні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, функціонують у межах території однієї держави, не залучаючи іноземних суб’єктів, на основі національного законодавства і є виключно внутрішньо-національними. Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж, міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують, по-перше, економічні зв’язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями (ООН, ЄС); по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках. Таким чином, національно-державні фінанси і міжнародні фінанси є двома діалектичними формами світових фінансів.

Міжнародні фінанси мають як видиму зовнішню форму вияву, так і внутрішній економічний зміст. Розкриваючи внутрішню змістовну сторону міжнародних фінансів, слід зазначити, що вони є складною багатоаспектною економічною категорією.

Як економічна категорія міжнародні фінанси – це сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансовиїх потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світоіого господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є: держави, юридичні і фізичні особи, наднаціональні суб’єкти – міжнародні організації і фінансові інститути, а також банки, фондові та товарні біржі і інші кредитно-фінансові установи – посередники на міжнародному фінансовому ринку.

Міжнародні фінансові відносини можуть складатися:

· між суб’єктами господарювання різних країн;

· між державою і урядами інших країн;

· між державою і міжнародними фінансовими організаціями;

· між державою і міжнародними фінансовими інституціями тощо.

Видимою зовнішньою формою вияву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному (світовому) рівнях.

За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюються із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Значною мірою це правильно, але дещо звужує розуміння міжнародних фінансів, обмежуючи їх виключно формуванням і використанням централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Відповідно поза увагою залишаються канальний характер руху фінансових ресурсів, міжнародне переливання капіталів та їх перерозподіл між різними учасниками міжнародних економічних відносин.

З інституційного погляду, міжнародні фінанси – сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів – зовнішній вияв їхньої внутрішньої сутності, що розкриває їх функціональне суспільне призначення у системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Сутність міжнародних фінансів як економічної категорії реалізується через перерозподільну, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера та об’єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії.

Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Такий перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу обумовлюється як об’єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості і низький рівень ризиковості трансакцій), так і політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин. Тому об’єктивною основою міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому - постійно з’являється попит на них. Країни-донори постійно шукають вигідні сфери вкладання заощаджень і намагаються максимально диверсифікувати їх, а країни, віднесені до категорії «ринків, що розвиваються» постійно відчувають потребу в довгострокових інвестиціях. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, задовольнити певною мірою свої об’єктивні потреби та економічні інтереси.

Фінанси на рівні кожної держави об’єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси - не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Контрольна функція міжнародних фінансів є свого роду інтегрованим поняттям, що передбачає:

- валютний контроль - забезпечення дотримання валютного законодавства, недопущення незаконного відпливу («втечі») капіталу, контроль за валютними позиціями банків, обов’язкове декларування зарубіжних авуарів і ін.;

- митний контроль - попередження та виявлення порушень митних правил, контроль за правомірністю застосування тарифних і нетарифних правил та механізмів захисту національних економічних інтересів;

- податковий контроль - контроль за дотриманням податкового законодавства у сфері міжнародних відносин;

- адміністративний контроль - встановлення валютних обмежень: ліцензування валютних операцій, обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам тощо;

- інституційний контроль - контроль з боку міжнародних інституцій: Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням «брудних грошей» (ФАТФ), Базельського комітету банківського нагляду, Європейського центрального банку, міжнародних банків тощо).

Реалізація регулюючо-координуючої функції міжнародних фінансів полягає у прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільних процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а отже, міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження.

Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою системою, яка характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю складових та структурною єдністю функціональних елементів.

7.2. Міжнародний фінансовий ринок і його структура

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція ринків окремих країн розпочалася в середині 60-х років 20-го сторіччя і проявлялася в зміцненні зв’язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетінні.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства і одержання від цих операцій певного доходу.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення можливості швидкого залучення фінансових коштів у різних формах на наднаціональному рівні на вигідних умовах. Це значно розширює можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн.

Розвиток процесу інтеграції національних фінансових ринків поступово привів до початку їх глобалізації, яка проявилася у виникненні й швидкому зростанні світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн, де можна мобілізувати кошти, не тільки взаємодіють, але й залежать один від одного. Взяті в сукупності, вони розвиваються в глобальну цілісну систему, яка об’єднана спільними умовами функціонування і закономірностями еволюції.

В нинішній час міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:

- інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;

- розширення кількості і обсягів цінних паперів;

- посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному так і в глобальному масштабі;

- впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.

Проте тенденція до глобалізації не означає зникнення національних фінансових ринків.

По організаційній структурі міжнародний фінансовий ринок – це сукупність уповноважених банків, брокерських фірм, валютних бірж, транснаціональних компаній та інших юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність та впливають на нього.

Міжнародний (світовий) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралізований. Централізований фінансовий ринок представлений валютними біржами (його також називають біржовим ринком). На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном.

Міжнародний фінансовий ринок поділяється на такі сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів. У зв’язку з тим, що кредити та інвестиції поділяються за терміном реалізації майнових прав на короткі (до одного року) і тривалі, то виникають і такі сегменти, як ринок грошей і ринок капіталів.

Валютний ринок – найбільший за величиною сегмент міжнародного фінансового ринку. Об’єктом купівлі-продажу на ньому є валюта, термін реалізації майнових прав на яку не перевищує року. Валютний ринок стрімко розвивається в зв’язку з виникненням новітніх інформаційних технологій та сучасних засобів телекомунікації. Він працює цілодобово і розширюється територіально.

Суб’єктами валютних відносин є: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні й фізичні особи.

На міжнародному валютному ринку здійснюється широкий спектр операцій.

Валютні операції — це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності або переміщення валютних цінностей між суб'єктами ринку.

Операції валютного ринку поділяються на:

- депозитно-кредитні — операції з купівлі-продажу валюти шля­хом розміщення іноземної валюти на банківських депозитах і отримання валютних позик. Залежно від строку депозитні опе­рації поділяються на строкові та до запитання, а кредитні — на коротко-, середньо- і довгострокові;

- конверсійні — обмін рівновеликих цінностей, представлених різними валютами.

Конверсійні операції, у свою чергу, поділя­ються на:

1. Касові валютні операції — операції з негайною поставкою валю­ти, полягають в обміні валюти на умовах її поставки банками-контрагентами не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в момент укладання угоди. Касові операції на такій умові називаються «спот». Єдиною платою за здійснення опе­рації є спред — різниця між курсом купівлі і курсом продажу;

2. Строкові валютні операції — операції з купівлі-продажу валю­ти з терміном оплати більше двох банківських днів, не враховуючи день укладання угоди, які обов'язково оформлюються контрактом.

До таких операцій відносять форвардні, ф'ючерсні, і валютні опціони.

3. Операції «своп». Валютна операція «своп» — комбінація операцій «спот» і «фор­вард», яка полягає у купівлі-продажу двох валют на умовах негайної поставки за фіксованим курсом з одночасною зворотною угодою на певний термін з цими ж валютами. Ці операції дають можливість по крити валютний ризик та отримати можливий дохід у майбутньому.

Форвардна валютна операція — угода з купівлі-продажу валют за наперед узгодженим курсом, яка укладена сьогодні, але відбудеться н майбутньому. Курс, за яким здійснюються форвардні операції, відріз­няється від курсу за поточними операціями на величину форвардної маржі у вигляді премії або дисконту (зниження). Укладаються на 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. Здійснюються у вигляді операцій банків з клієн­тами та на міжбанківському ринку.

Ф'ючерсна валютна операція — різновид строкових операцій, го­ловною метою яких є отримання різниці в цінах (курсах) активів па момент закінчення угоди та хеджування (страхування) поточних ак­тивів і зобов'язань від зміни їхніх цін. Суть ф'ючерсних операцій по­лягає у купівлі-продажу валюти на певний проміжок часу (від 3 днів до 3 років) шляхом укладання контракту, в якому фіксується ціна.

Валютний опціон — угода, за якою продавець має право продати, а покупець зобов'язання купити або продати певну кількість валюти в обмін на іншу за наперед визначеним курсом у певні строки. Поку­пець опціону сплачує премію при укладанні угоди. Особа, що придба­ла опціон, при сприятливому валютному курсі реалізує право купин і (придбати) валюту за умовою опціону, а при несприятливому — не реалізує, втрачаючи премію, сплачену за придбання опціону.

В окрему групу валютних операцій виділяють валютні спекуля­ції — операції валютного ринку, розраховані на отримання прибутку від зміни валютних курсів, що супроводжуються валютним ризиком. Як правило, валютні спекуляції здійснюються як «спот»-операції, а також у форму валютного арбітражу — це операції з купівлі чи продажу валюти та подальша контроперація з метою отримання прибут­ку за рахунок різниці в курсах валют на різних ринках або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду.

Найбільші валютні центри розташовані у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франкфурті-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Гон­конгу, Сінгапурі та ін.

Міжнародний кредитний ринок – ринок індивідуалізованих боргових зобов’язань. Основний дохід банків від операцій за кордоном формується за рахунок надання кредитів.

Міжнародний кредит - це переміщення позичкових капіталів з одних країн в інші на умовах оплати та повернення у визначені строки. В цих відносинах кредитор і позичальник є резидентами різних країн.

Міжнародний кредит — економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.

Суб'єктами міжнародного кредиту виступають корпорації, ко­мерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні кредити поділяються на банківські, фірмові, урядові, міжнародних організацій. Такий поділ залежить від того, яка особа надає позичку.

Банківські кредити становлять найбільшу частку міжнародного кредитного ринку. В цих відносинах однією із сторін є банк.

Особливе місце на міжнародному кредитному ринку займають кредити міжнародних фінансових інститутів. Такі кредити надаються через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та ін.

Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов’язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі – продажу з метою отримання прибутку. Цей сегмент міжнародного фінансового ринку є сферою міжнародного інвестування. До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі, депозитні розписки.

Структура міжнародного ринку цінних паперів розглядається у декількох аспектах:

1) з точки зору тривалості залучення коштів та характеру їх ви­користання:

- міжнародний ринок боргових цінних паперів, який охоплює ринок міжнародних облігацій та цінних паперів грошового ринку (векселів);

- міжнародний ринок титулів (прав) власності, який пред­ставлений акціями та депозитарними розписками;

У загальному розумінні депозитарна розписка — банківський сертифікат на акції закордонної компанії, що тримаються підрозді­лом міжнародного банку в її країні.

- міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового чи реалізованого активу (ціни товарів, акцій, курс валюти, процентні ставка);

2) залежно від типу емітента:

— ринок суверенних боргів — утворюється зобов'язаннями, випущеними на міжнародний ринок урядовими інституція ми або державними установами країн;

- ринок приватних боргів — охоплює обіг цінних паперів, емітованих приватними інституціями та корпораціями.

Окрему увагу слід звернути на функціонування євроринку, на якому здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом яких є євровалюта (валюта, яка перебуває в руках нерезидентів країни її походження).

На думку багатьох експертів, євроринок є досить умовним поняттям, оскільки він є результатом інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри: більшість угод на євроринку здійснюється через фінансові центри Лондону, Гонконгу, Сінгапуру, деяких країн Карибського регіону, а також, меншою мірок і, Нью-Йорку та Токіо.

Відповідно до Директиви Комісії ЄС № 89/ЕЕС, європапери це обігові цінні папери, які проходять андерайтинг (придбання нових випусків цінних паперів з метою їх подальшого первинного розміщення) і розміщуються за посередництва синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах, а також пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах, за винятком країни реєстрації емітента.

Виділяють наступні види європаперів:

- евроноти — цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців зі ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР, як правило, використовуються для надання середньо строкового кредиту;

- еврооблігації (єробонди)— особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті (еврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщатися в будь-якій промислово розвинутій країні), єврооблігації випускаються на тривалі строки: до 15 років, а розмір по:піки складає в середньому 20-30 млн.доларів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі дер­жавні та міждержавні організації;

- євроакції — акції, номінал яких виражено в іншій валюті, ніж грошова одиниця країни, в якій їх було випущено, призначені для продажу на міжнародних фінансових ринках.

7.3. Міжнародні розрахунки і валютне регулювання

Міжнародні розрахунки і валютне регулювання входять до складу механізму функціонування міжнародних фінансів. Порядок розрахунків регламентується міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення необхідна для забезпечення гарантій експортерам і імпортерам на поставку товарів і їх оплату. Вона ж встановлює однакове розуміння прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Основними формами міжнародних розрахунків є: інкасо і акредитив. Використовуються також банківські перекази і система відкритих рахунків. Кожна з цих форм має свою специфіку здійснення, вивчатиметься у відповідних курсах. Тут же відзначимо їх неоднакову надійність, прагнення її підвищити. У зв’язку з цим у формах розрахунків слід виділити:

а) організаційну сторону руху грошових коштів – порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін, гарантії банків тощо;

б) змістовну сторону руху грошових коштів – забезпечення еквівалентності обміну, що є квінтесенцією всіх міжнародних розрахунків. Фінансова теорія зводить еквівалентність обміну до встановлення курсу валют.

Дата добавления: 2015-05-26