Функції конкуренції як економічної категорії

Функція	Пояснення
Функція регулювання	Для утримання в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже, і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція мотивації	Конкуренція включає стимули до вищої продуктивності Для підприємця конкуренція - шанс та ризик одночасно: підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції); це стимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
Функція розподілу	Конкуренція дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
Функція контролю	Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства (якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців). Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

У цілому, основне завдання і головна функція конкуренції — завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Аналіз праць науковців з проблем конкуренції дозволив узагальнити підходи до класифікаційних ознак економічної конкуренції:

• за територіальною ознакою - внутрішньогалузева(конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку) та міжгалузева(специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу; здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші, в результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку);
• за видом конкурентної поведінки – конкуренція між продавцями та покупцями; між виробниками (обумовлена існуванням "ринку покупця" - пріоритет на ринку покупців над виробниками-продавцями); між споживачами (обумовлена існуванням "ринку продавця" – пріоритет на ринку продавців над споживачами-покупцями).
• з точки зору конкурентної ситуації в галузі і на ринку досконала (чиста) та недосконала (монополістична або олігополістична);
•  за критерієм результативності - ефективна та неефективна конкуренція;
•  з дотриманням норм законодавства – добросовісна та недобросовісна;
•  за методами конкурентної боротьби - цінова і нецінова.
• Розглянемо детальніше основні види конкуренції. Ефективна конкуренція це динамізм, стимулювання до отримання надприбутків за рахунок переваги у витратах і якості продукту; можлива лише в умовах динамічної економіки, де безупинний потік нововведень трансформує статичну ситуацію.
• Основними методами добросовісної конкуренції є: підвищення якості продукції, зниження цін ("війна цін"), реклама, розвиток до- і післяпродажного обслуговування, створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо. Однією з форм добросовісної конкуренції є цінова конкуренція, яка використовується для виштовхування з ринку більш слабких суперників чи проникнення на новий ринок.
• Недобросовісна конкуренція визначається як дії суб'єктів господарювання з дискредитації конкурентів і за основні методи має є: економічне та промислове шпигунство; поширення помилкових або неточних даних про конкурента; незаконне використання товарного знаку, фірмового найменування чи маркірування конкурента — підробка продукції; підкуп і шантаж; введення в оману споживачів щодо характеру, способу, місця виготовлення товару і його якості та реклама товару, що не відповідає вимогам якості; махінації з діловою звітністю та валютні махінації; некоректне порівняння товарів; самовільне використання чи розголошення конфіденційної науково-технічної, виробничої чи іншої інформації; приховування дефектів тощо; демпінг, установлення дискримінаційних цін чи контролю за діяльністю конкурента з метою припинення цієї діяльності; таємна змова на торгах; створення таємних картелів; корупція тощо.
• Оскільки вид конкурентної боротьби обумовлений існуючою моделлю ринкової структури, класифікацію конкуренції з погляду моделей ринку буде розглянуто в пункті 1.3.
• Коротко охарактеризуємо прийоми цінової і нецінової конкуренції (табл.1.3) [1; 295].
• Таблиця 1.3
• Прийоми цінової та нецінової конкуренції

Прийом/Різновид конкуренції	Характеристика
Цінова конкуренція Вид конкурентної боротьби за допомогою цін, передусім шляхом їх зниження з метою стимулювання попиту. Застосовується великими компаніями, орієнтованими на масовий попит, фірмами, що не мають достатніх сил і можливостей у сфері нецінової конкуренції, а також під час проникнення на ринки з новими товарами, при зміцненні позицій у разі раптового загострення проблеми збуту. Неминучі втрати цінової конкуренції: пониження ціни веде до зменшення прибутків; постійне маніпулювання цінами підриває фінансову стабільність фірми, ускладнює планування її діяльності і весь цикл менеджменту. Межі: цінова конкуренція в більшості країн обмежена законодавством; зниження цін не повинне доходити до рівня демпінгу.
"Цінова війна	Витіснення конкурентів шляхом поступового зменшення цін з розрахунку на фінансові труднощі конкурентів, що пропонують аналогічні товари, собівартість яких вище. Потім ціни підіймаються знову, і ініціатор "війни" компенсує втрати і витрати, пов'язані з витісненням конкурентів. Якщо конкуренти зроблять у відповідь кроки, цінова війна виявляється малоефективною; фірма може потрапити в "мертву петлю" — процес стрімкого падіння компанії, що увійшла до порочного кола невдач.
"Утримання цін"	Витіснення конкурентів за допомогою утримання цін в період їх зростання у фірм-конкурентів Прийом ефективний в умовах інфляції, проте скористатися ним можуть не всі, наприклад, особливо складно це робити тим фірмам, які працюють на імпортній сировині
"Маневрування цінами"	Надання різних знижок, таємне зниження цін, встановлення однакових цін або максимальне зближення цін на товари різної якості. Найбільш поширеним є встановлення цін зі знижками: знижки за прискорення оплати, знижки за платіж готівкою; знижки за кількість товару або серійність; знижки з прейскурантних цін на товар, призначені для дрібнооптової торгівлі; дилерські знижки; знижки для окремих категорій покупців, в замовленнях і постійних контактах з якими зацікавлений продавець; експортні знижки іноземним покупцям; знижки за поза сезонну купівлю товару; приховані знижки у вигляді послуг (безкоштовна доставка товару, пільгові кредити, консультації по експлуатації і т. п.); товарообмінний залік, тобто зменшення ціни нового товару за умови повернення раніше купленого тощо. Використання знижок виправдане лише відносно товарів з еластичним попитом.
"Ціновий прорив"	Передбачає проникнення на ринок із принципово новою високоякісною продукцією і встановлення на неї початкової нижче за рівень ринкових цін (в середньому на 30—50 %) з метою залучення масового покупця і збільшення частки фірми на ринку. Стратегія ефективна, якщо існує значний споживчий ринок, попит покупці досить еластичний, а "ціна впровадження" нижча за рівень витрат виробництва основних конкурентів, що не дозволяє їм швидко і суттєво знизить ціни.

54. Зародження інституціональної теорії в США. Т. Веблен, Дж. Коммонс,

В. Мітчелл.

У першій третині XX ст. в умовах панування ідей економічного лібералізму сформувався новий напрям в економічній теорії, що отримав назву інституціоналізм. Він був започаткований у США в кінці XIX ст. працями Т. Веблена "Чому економіка не є еволюційною наукою?" (1898) і "Теорія бездіяльного класу" (1899). Вчений запропонував замість вузькоекономічного новий міждисциплінарний підхід, який би охоплював соціальну філософію, антропологію і психологію, ввів у економічну науку поняття "інститут"1. Термін "інституціональна економічна теорія" вперше використав американський учений В. Гамільтон, виступаючи на зборах Американської економічної асоціації в 1918 р.

Інституціоналізм сформувався як гетеродоксія (альтернатива) неокласичному напряму (ортодоксії) досліджень ринкової економіки. Впродовж XX ст. інституціоналізм перетворився на провідний напрям економічної думки, предметом дослідження якого е суспільство як соціальна система, організована за допомогою сукупності економічних та позаекономічних інститутів, які перебувають у взаємозв'язку, взаємодії та розвитку. На думку істориків економіки, інституціональні економічні теорії об'єднують критика неокласичної теорії, розгляд економічної проблематики в широкому суспільному контексті, у взаємодії з іншими галузями наук, ідея реформування ринкової економіки з позицій соціального контролю та державного регулювання. Методологічною основою інституціоналістів є такі принципи: міждисциплінарний підхід, зв'язок з соціологією, політологією, психологією тощо; історизм та еволюціонізм; аналіз економічних і позаекономічних механізмів розвитку.

У розвитку інституціонального напряму економічної думки виділяють два періоди:

1) традиційний інституціоналізм: а) ранній критичний, представниками якого є американські вчені Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, англійський вчений Дж.А. Гобсон (перша третина XX ст.); б) пізній (зрілий, позитивістський), який представляють А. Берлі, Г. Мінз, Дж.М. Кларк, С. Чейз, Й.А. Шумпетер (кінець 1920-х - 1940-ві роки); в) інституціонально-соціальний, до якого належать Г. Мінз, А. Берлі, Дж.К. Гелбрейт, П. Друкер, Ф. Перру, Ж. Фурастьє, Г. Мюрдаль та інші (50-60-ті роки XX ст.).

2) сучасний інституціоналізм (із 70-х років XX ст.), що охоплює неоінституціоналізм та новий інституціоналізм (Р. Коуз, О. Вільямсон, Д. Норт, Г. Мюрдаль, Р. Хейлбронер).

Американські корені раннього інституціоналізму пояснюються загостренням соціально-економічних проблем у країні, зумовлених, по-перше, швидким процесом монополізації економіки, посиленням конкурентної боротьби та проявами економічної нестабільності економіки (циклічності, неповної зайнятості), по-друге, загостренням соціальних суперечностей і заворушень, зростанням масової організованості представників найманої праці та фермерів, посиленням впливу робітничих і профспілкових організацій. Ідейно-теоретичними та методологічними джерелами раннього інституціоналізму були досягнення німецької історичної школи (історичний та емпіричний методи дослідження, обґрунтування взаємозв'язку економічної науки з іншими суспільними дисциплінами, регулятивної ролі держави та ліберального реформізму в теоріях і концепціях "організованого капіталізму", "державного соціалізму", "соціальної солідарності" тощо), англійського ліберального реформізму Дж.С. Мілля та ідеї Фабіанського товариства (1884-1900) у Великій Британії щодо реформування капіталістичного суспільства у соціалістичне.

У 1880-ті роки група вчених на чолі з Р. Елі утворила вісконську школу, яка заснувала Американську економічну асоціацію з метою пропаганди та стимулювання державного реформізму. її члени Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, Є. Богарт, В. Гамільтон, К. Паркер, П. Хомен та інші доводили, що ідеї економічного лібералізму не здатні пояснити сучасний економічний розвиток. Для його аналізу необхідні нові теорія та державна політика.

Ранній іституціоналізм характеризують такі положення

o Необхідність заміни абстракції та вузькості функціональної сфери аналізу неокласичної теорії дослідженням реальних форм людської активності, які постійно еволюціонують і становлять так звані інститути, або інституції. Поняття "інститут", за визначенням учених, об'єднує різного роду соціальні, психологічні, правові, етичні, економічні та інші явища (державу, сім'ю, звичаї, інстинкти, звички, підприємництво, монополії, приватну власність, профспілки, політичні партії, суспільні рухи, релігію, общину, організації, податки, фінансову систему). Інститути фіксують процедури, що склалися в суспільстві, відображають загальну згоду та домовленість. Це словесний символ для опису суспільних звичаїв і традицій, домінантний спосіб мислення або дії для соціальної групи чи всього народу. Інститути є як умовою, так і результатом економічного та суспільного розвитку. Вони створюють інституціональне середовище економічного розвитку.

o Інститути мають риси колективної психології, в результаті у суспільстві формується "філософія колективного демократизму". Тому необхідно досліджувати поведінку не індивідуального раціонального суб'єкта, а вивчати психологію окремих груп і верств населення як регулятора економічної поведінки людей. Рушійними силами розвитку суспільства поряд з матеріальними факторами є духовні, моральні, правові та інші, які необхідно розглядати в історичному аспекті.

o Предметом аналізу економістів мають бути економічні та позаекономічні проблеми суспільного розвитку. Економіку необхідно вивчати як цілісну систему в органічній єдності її структурних елементів, конкретно-історичних і національно-специфічних форм економічного життя у вигляді економічних інститутів. Інститути є одиницею аналізу, основою характеристики індивід умів. Наука повинна показати, як змінюються інститути і чому вони не відповідають новим потребам і поступаються місцем іншим, якими є цілі, до яких прагне людство.

o Ідеї економічного лібералізму необхідно замінити пошуками нової форми соціальної організації та нового змісту економічної політики й демократії - організованої соціальної ідеї. Державний вплив і суспільний контроль щодо механізмів ринкової економіки є важливим фактором її стабільності та керованого розвитку.

o Еволюційний розвиток суспільства є єдиною можливою формою економічного та соціального прогресу. Використання еволюційної теорії Дарвіна для пояснення суспільного життя, ототожнення закономірностей суспільного та біологічного розвитку (теорія соціального дарвінізму).

Методологія досліджень раннього інституціоналізму ґрунтувалася на таких принципах:

o використання філософії соціального позитивізму і прагматизму (Ч. Пірс, В. Джеймс) як загальнофілософської основи. Визнання необхідності та можливості вдосконалення соціальних, економічних, політичних, психологічних інститутів;

o цілісність розгляду соціально-економічної системи;

o міждисциплінарний аналіз, інтеграція економічних досліджень з досягненнями інших соціальних наук і заперечення "чистої" економічної теорії;

o принцип технологічного детермінізму, згідно з яким основою економічного розвитку є поступальний науково-технічний прогрес. Обґрунтування технологічного детермінізму є важливим внеском інституціоналізму в скарбницю світової економічної думки;

o використання методологічного прийому дихотомізації, коли суспільне виробництво розглядалося на основі взаємодії технологій та інституцій;

o історизм та еволюціонізм: розгляд суспільних явищ в їх еволюції, розробка проблеми факторів та етапів суспільного розвитку як найважливіших для будь-якого суспільства. Використання ідеї соціального дарвінізму;

o використання статистичного матеріалу, перевага емпірико-описових методів, скептичне ставлення до абстрактного методу;

o визнання регулівної ролі держави та соціального контролю над економікою.

Ранній американський інституціоналізм представляють три школи: соціально-психологічна, соціально-правова, кон'юнктурно-статистична.

55. Політика «воєнного комунізму» та «нова економічна політика»: особливості, наслідки та значення.

Дата добавления: 2015-05-26