Основні тенденції і етапи розвитку світового господарства

Однією з визначальних особливостей світового господарства починаючи з другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ). В основі цих процесів - міжнародний поділ праці, його поглиблення і розширення. Суть його полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів з метою задоволення своїх потреб та потреб краї-партнерів. Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, раціональна сфера його використання в рамках національних господарств. Функціональна структура міжнародного поділу праці вказана на приведеній схемі.

Паралельно й у взаємозв'язку із міжнародним поділом праці відбуваються такі процеси:

♦ інтернаціоналізація виробництва;

♦ збільшення відкритості національних економік;

♦ розвиток інтеграційних процесів;

♦ розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Вказані процеси носять суперечливий, діалектичний характер. В аналізі міжнародних економічних відносин ці проблеми займають винятково важливе методологічне значення. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає, по-перше, в тому, що тенденція до економічної самостійності, зміцнення національних господарств окремих країн призводять в підсумку до зростаючої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглиблення міжнародного поділу праці. По-друге, посилення необхідності в інтеграційній направленості в розвитку продуктивних сил вступає в суперечність з обмеженими можливостями реалізації цієї тенденції, в тому числі фактором відмінностей в рівні розвитку окремих країн і регіонів. Вказані дві взаємообумовлені тенденції формують суперечливий комплекс економічних відносин між окремими країнами, регіональними об'єднаннями та окремими підприємствами та корпораціями.

Все це і обумовлює той факт, що розвиток світового господарства відбувається стрибкоподібно. В одному випадку переважає тенденція до розділу єдиного світогосподарського механізму під впливом розподілу і перерозподілу ресурсів крупними монополістичними угрупуваннями. Цей етап припадає на період кінця XIX століття і кінця 50-х років XX століття. В іншому випадку домінувала тенденція до об'єднання в торговій, виробничій, кредитно-фінансовій і інших сферах, що є характерним для другої половини XX-го і початку ХХІ-го століття. І як загальний висновок можна констатувати наступне: світове господарство ввійшло в XXI століття незрівнянно більш цілісним, інтегрованим, динамічним і передбачуваним в порівнянні навіть з серединою XX століття.

Вивчаючи теорію і практику МЕВ, об'єктивно виходимо на категорію «світове господарство», якому історично передував світовий ринок, характерною рисою якого є міжнародне переміщення товарів. Період товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства характеризується сутнісною трансформацією безпосередньо в сфері виробництва і на поверхні проявляється головним чином у переході від переміщенні товарів до переміщення факторів виробництва (робочої сили, капіталу, тощо).

Світове господарство - це глобальний економічний організм, структурними елементами якого є національні економіки, які знаходяться в мобільних взаємозв'язках і взаємозалежності та підпорядковані об'єктивним ринковим законам безпосередньо у сфері виробництва.

Становлення світового господарства пройшло декілька історичних етапів, протягом яких економічні зв'язки між різними організаційними формами людської спільноти (плем'я, рід, нація, держава тощо) еволюціонізувалися і вдосконалювалися, спочатку маючи форму одиничних (випадкових) варіантів домовленостей, ці зв'язки за рахунок постійного збільшення їх кількості, підключення нових суб'єктів, розширення кола об'єктів, які поступово перетворилися в складну сукупність відносин, що так чи інакше торкаються інтересів всіх країн світу.

В науковій, науково-методичній літературі можна зустріти ряд підходів до етапізації розвитку світового господарства. Одні дослідники його виникнення відносять до часів Римської імперії інші - до періоду великих відкриттів XV-XVII століть. На нашу думку світове господарство як соціально-економічний суб'єкт зароджувалося ще за часів первісних суспільств і пройшло на своєму шляху ряд етапів, головні з яких наступні.

Перший етап - міжнародні відносини як зародок май-бутніх міждержавних відносин у первісних суспільствах. Сюди включається період палеоліту, неоліту. Цей етап характеризується переходом від кочової системи життя до стійкої осілості з відтворюючою системою господарства, якій притаманні елементи «міжплемінної інтеграції». Для цього етапу домінуючим видом виробництва було аграрне.

Другий етап - зовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Для нього характерним є:

♦ поява ранньокласових утворень;

♦ зовнішня торгівля - основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;

♦ насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

♦ колонізація земель і розвиток ремісництва (І тис. до н.е.) Це зокрема, період фінікійської та грецької колонізації, римської імперії її розквіту і занепаду.

Притаманним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісницького виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.

Третій етап - зовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.

Четвертий етап - міжнародні економічні відносини епохи відкриттів XI-XVII століття.

П'ятий етап - міжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVIII-XIX століття).

Шостий етап - міжнародні економічні відносини епохи комп'ютерів, Інтернету (друга половина XX століття початок XXI століття).

Як цілісна система світове господарство сформувалося в кінці XIX століття. Цьому передував ряд умов:

♦ завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі «білі плями» зникли з карти Землі;

♦ відбулося закріплення всіх територій землі за одним з національно-державних утворень;

♦ визнання цього утворення (всіма або майже всіма) державами.

Лише після завершення процесу формування світового господарства, яке можна характеризувати, як сукупність національних економік, пов'язаних між собою системою мобільних факторів виробництва, став можливим розгляд міжнародних економічних відносин, як визначального елементу надзвичайно складної і динамічної системи, якою є світове господарство, як єдиної взаємозв'язаної системи.

На розвиток світового господарства в новітній час суттєвий вплив має науково-технічна революція, яка змусила переглянути методи і, власне, механізм організації і регулювання виробництва, торгівлі, валютної і грошово-кредитної сфери.

В умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу практика організації замкнутих національних анклавів або навіть у межах певної групи країн виявилася надто неефективною. В світовому господарстві це і обумовило інтенсифікацію інтеграційних процесів, формування транснаціональних корпорацій, міжнародних кредитно-фінансових інститутів тощо. Усе це дало можливість підвищити загальну ефективність національних економік, зміцнити матеріально-технічну базу ринкового господарства, підвищити ефективність практично всіх форм реалізації МЕВ.

Сучасне світове господарство характеризується інтенсивним рухом товарів, капіталів і послуг, робочої сили. До початку 90-х років воно базувалося на двох суспільно-економічних системах - капіталістичній і соціалістичній, які формували специфіку МЕВ в кожній із вказаних груп країн. У результаті трансформацій, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи, переходу їх до ринкової економіки паралельно і у взаємозв'язку реалізуються об'єктивні процеси їх інтеграції в світове господарство.

Останні три етапи світового господарства в економічній літературі (і не тільки в економічній) характеризується як період розвитку глобалізаційних процесів суть яких з економічної точки зору полягає в лібералізації і інтеграції ринків товарів, капіталів і робочої сили в єдиний світовий ринок.

Глобалізація сьогодні є однією з найбільш впливових сил, які визначають майбутнє планети. В той же час як і кожне соціально-економічне явище це суперечливий процес. Зокрема, з однієї сторони, завдяки глобалізації все більш чіткіше проявляються всеохоплюючі переваги міжнародного поділу праці, нарощується економічний потенціал, підвищується рівень виробництва, покращується якість життя. З другої, глобалізація не тільки приносить вигоди, але і створює проблеми, причому часто досить серйозні. По-перше, більша частина виграшу дістається багатим країнам, збільшуючи нерівність і породжуючи конфлікти. По-друге, в результаті збільшення взаємозалежності національних економік підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності. По-третє, поступово контроль над національними економіками переходить від суверенних урядів до більш впливових держав транснаціональних корпорацій і міжнародних організаціях. Перераховане тільки видима частина айсбергу тих негативних наслідків які породжує глобалізація.

Враховуючи плюси і мінуси які несе з собою глобалізаційний процес важко, а то і неможливо підрахувати її сумарний результат. В той же час цілком очевидно, що він залежить від стану справ, порядку у світовому співтоваристві і якщо світ роздирають суперечності очевидно, що домінує тенденція до конфронтації. Зрозуміло, що в цій ситуації буде переважати негативний ефект глобалізації. І навпаки, якщо переважає тенденція до співпраці формується середовище при якому збільшується можливість мінімізації, а то і виключення негативних проявів глобалізації і стимулювання її переваг, таким чином зростає вірогідність сукупного позитивного ефекту.

Дата добавления: 2015-05-26