Превалювання знань над капіталом 1 страница

На перших етапах індустріального суспільства, маючи капітал, практично завжди можна було організувати масове виробництво якого-небудь товару і зайняти відповідну нішу на ринку. З розвитком конкуренції, особливо міжнародної, розмір капіталу не гарантує захист від провалу та банкрутства. Для успіху обов'язково потрібна інновація. Капітал не може автоматично забезпечити поява ноу-хау, необхідних для економічного успіху. І навпаки, в постіндустріальних секторах економіки наявність ноу-хау дозволяє легко залучити необхідний капітал навіть без наявності власного.

Наприклад, нинішня IT -індустрія розвинулася з дрібних фірм, які не мають істотних фінансових ресурсів, але швидко привернули їх зі сторони. Причому навіть потужна корпорація IBM не змогла втримати лідерство, незважаючи на сильну фінансову базу.

Вартість корпорацій в постіндустріальному суспільстві обумовлена, головним чином, нематеріальними активами - ноу-хау, кваліфікацією працівників, ефективністю бізнес-структури і т. д. Наприклад, капіталізація фірми Microsoft відповідає капіталізації найбільших видобувних компаній, хоча Microsoft має на порядки менше матеріальних активів.

75. Розвиток інституціональної теорії. Дж. Гелбрейт, Д. Белл.

Інституціональну теорію розвитку національної економіки слід розглядати як сукупність учень, які синтезують роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.

Перші інституціональні теорії виникли у 20-30-ті роки XX ст. У рамках інституціональної теорії доцільно виокремити теорії соціально-психологічного інституціоналізму Торстейна Веблена (1857-1929), соціально-правового інституціоналізму Джона Коммонса (1862-1945), кон'юнктурної концепції Уеслі Мітчелла (1874-1948).

Інституціональні теорії досліджують три основних групи проблем: взаємозв'язок монопольного сектору економіки з дрібним і середнім бізнесом; взаємоузгодження приватних і суспільних інтересів; взаємодію праці та капіталу.

Інституціональні погляди Т. Веблена називають соціально-психологічними, тому що в основу розвитку суспільства і економіки як його частини було покладено психологічні чинники - звички, поведінку, традиції, уявлення, прагнення. Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери "індустрії" та "бізнесу", та обґрунтував зростання місця й ролі технологічних факторів виробництва, соціального контролю.

Складовими соціально-правового інституціоналізму Дж, Коммонса є позитивізм, практицизм, прагматизм. На основі примату права Коммонс вважав за доцільне зробити все для збереження та модифікації капіталістичного ладу в цілому. Особливе місце в системі Дж. Коммонса посідає теорія соціального конфлікту - один з різновидів концепції соціального солідаризму.

Практичну орієнтацію на конкретні варіанти державного втручання має інституціоналізм У. Мітчелла, який дістав назву емпіричного. Обстоюючи позиції мінової концепції, У, Мітчелл головними явищами економічного розвитку вважав гроші та грошовий обіг, а сучасну капіталістичну економіку називав грошовою цивілізацією. Прогнозуючи розвиток капіталістичної економіки, У. Мітчелл розробив так званий гарвардський барометр, який обчислювався на основі середніх величин індексів спекуляції, бізнесу та грошового ринку. Таким чином, у ранньому інституціоналізмі економічні явища трактувалися з трьох позицій: психології та технології, права, ринкової кон'юнктури.

Сучасним напрямом розвитку економічної думки, який розвиває методологію, теорію, традиції інституціоналізму кінця XIX - початку XX ст., є неоінституціоналізм, представниками якого є У. Ростоу, Р, Хейлбронер, А Тоффлер (США), А Берлі, Ж. Еллюль, Ф. Перру, П. Массе (Франція), Г. Мюрдаль, Ж. Акерман (Швеція), Р, Дарендорф (Німеччина) та ін. Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обміну, споживання, форми організації ринку, моральні принципи, надавали вирішальне значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам) і розробили низку теорій, зокрема теорії "демократизації капіталу", "управлінської революції** А Берлі, Д. Бернхема, концепцію держави загального добробуту Пола Семуелсона (змішаної економіки), теорію "колективного капіталізму Г. Мінза. Ці теорії охоплюють різні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне (відмінне від неокласичного та кейнсіанського) бачення закономірностей розвитку економічних систем. У них здійснено спроби відобразити і пояснити новітні явища економічного життя світу, спрогнозува-ти майбутній напрям руху економіки, політики, науково-технічного прогресу, соціології в їх взаємозв'язку, показати тенденції розвитку суспільства як невіддільного цілого.

В умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти {ДжЛ. Гелбрейт, У. Ростоу та ін.) висунули технократичні теорії, в яких містяться спроби пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки. На думку вчених, технічний прогрес і розвиток великого машинного виробництва привели розвинеш країни до індустріального суспільства, що характеризується високим рівнем розвитку промисловості, провідною роллю міст, єдиним внутрішнім ринком, поглибленим професійним поділом праці, розвинутою системою загальної освіти, наявністю спільних суспільних ціностей.

Варіант теорії "індустріального суспільства" Джона Кепнета Гелбрейта дістав назву ^нового індустріального суспільства", У ньому було висунуто ідею об'єднання зусиль влади та бізнесу, при цьому визнано факт підпорядкування держави корпораціям ("Економічні теорії та цілі суспільства", 1976 р.).

Одним з різновидів теорії індустріального суспільства є теорія "стадій суспільного розвитку" Уолта Ростоу, На його думку, всі суспільства відповідно до рівня їх економічного розвитку можна зарахувати до однієї з п'яти категорій: традиційне; перехідне; суспільство, в якому відбувається процес структурних зрушень; суспільство, яке перебуває на стадії економічного піднесення; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживання. Економічну систему США У. Ростоу зображує як найвищу стадію суспільної еволюції, стадію високого рівня споживання, модель для майбутнього розвитку всіх інших країн.

Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали розглядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі більшого значення набуває концепція " постіндустріольного" (інформаційного) суспільства американського соціолога Даніела Белла, формуються теорії конвергенції двох світових систем Дж.К. Гелбрейта.

Слід зазначити, що в сучасній світовій економіці у кожній країні неоінституціоналізм набув специфічних рис і розвивається під впливом особливостей національного історичного досвіду і менталітету, традицій філософської та економічної науки тощо. Однак доцільно виокремити спільні ознаки, які визначають суть і специфіку цього напряму в сучасних умовах. До них належать: критичне ставлення до неокласичної теорії і практики ринкового господарювання; підтримка міждисциплінарного підходу у дослідженні економічних явищ; перехід від методологічного індивідуалізму неокласиків до дослідження колективних інститутів (корпорацій, профспілок, політичних партій); позиціонування історичного підходу з втіленням принципів еволюціонізму, емпіричного аналізу в дослідженні економічних явищ та процесів; акцентування на суттєвих недоліках сучасного ринкового господарства (економічні кризи, масове безробіття, різка соціальна диференціація, бідність значної частини населення, контрастний розподіл обмежених економічних ресурсів), а також на соціальних і глобальних проблемах (екологічні, демографічні, расові, проблема багатих і бідних країн тощо); підтримка ідеї державного соціального контролю ринкової економіки; використання концепцій трансформації суспільства (концепції індустріального суспільства ДжЖ. Гелбрейта, постіндустріального суспільства Д. Белла, трьох хвиль (аграрної, індустріальної, суперіндустріальної) Е. Тоффлера^ інформаційного суспільства Дж. Несбіта).

У вітчизняній економічній науці певні постулати інституціо-нальної теорії відображені в працях відомих українських вчених А Гальчинського, В. Гейця, А Гриценка, Б. Кваснюка, П, Леонен-ка, Д, Лук'яненка, С. Мочерного, В. Савчука, Ю. Пахомова, О. Філіпенка, А Чухна та ін. Окремі положення інституціональ-ної теорії висвітлені в розробках А. Бебела (проблеми трансформаційної економіки), О. Бєляєва,А. Мельник (аналіз державного регулювання перехідної економіки), /. Бочана (інститупДональні фактори розвитку приватного сектору), С. Верстюка (проблема корупції і рентоорієнтованої поведінки), Ю. Зайцева (економічна трансформація), К. Кривенка (проблеми структуризації економічної системи), /. Лазні (теорія прав власності), /. Малого (проблеми відтворення в інституціональному контексті), О. Мельника (фінансові інститути), В. Новицького (філософія цивіліза-ційного підходу), О. Прутської (інституціональна поведінка), В. Рибалкіна (теорія прав власності), С. Степаненка (методологія інститупДоналізму), В. Тарасевича (економічна синергетика), Н. Татаренко (глобалістика), К. Фонкич (теорія пошуку ренти) таін.

Розвиток молодої ринкової економіки України нагально вимагає застосування сучасних моделей економічного розвитку, насамперед ідей посткейнсіанських та неоінстуціональних вчень, спроектованих на національну площину.

76. Теорії суспільства «третьої хвилі», інноваційної політики, інформаційного суспільства та становлення нової інноваційно-інформаційної моделі суспільства. А. Тоффлер, П. Дракер.

У 1955 р. у США всі галузі, які виробляли й поширювали знання та інформацію, реалізували продукцію, що становила 25 % від кінцевого продукту, у 1965 р. — вже понад 33 % (оцінка П. Друкера), усередині 80-х років — більше 60 %. До 1990 р. на професії, в яких переважає інтелектуальна праця, припадав основний приплив зайнятості (85 % — у США, 89 % — у ФРН, 95 % — у Великобританії, 90 % — у Японії). Збільшується увага до інновацій.

Теорія інноваційної економіки й підприємницького суспільства П. Друкера. Теорія, викладена у працях «Інновація і підприємництво» (1985) та «Посткапіталістичне суспільство» (1993), конце- птуалізувала ситуацію, яка склалася у США після того, як були пережиті основні економічні й політичні потрясіння, спричинені комп'ютерною революцією, і утвердились основи панування нового технологічного способу виробництва.

Інноваційна економіка 90-х років принципово відрізняється від економіки виробництва 60—70-х років тим, що її основною рисою стала розробка ідей, які руйнують попередні рішення, товари, послуги й виробництво:

основною продукцією і основною «начинкою» усіх товарів і послуг стали нові рішення. Саме зростання економіки стає безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін і потрясінь;

провідну роль в економіці стали відігравати мільйони малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, які діють на свій страх і ризик. Ця «підприємницька економіка» створила у США з 1965 по 1985 р. близько 40 млн робочих місць (переважно за межами промисловості), в той час як промислові корпорації-гіганти скорочували кількість зайнятих;

зазначена економіка ще не склалась в інших країнах, тому Західна Європа, яка мала у 1970 р. на 20 млн більше робочих місць, ніж США, у 1985 р. мала їх уже на 10 млн менше. Підприємницька економіка ще не склалась і в Японії;

динаміка економіки й суспільства визначається не стільки наукою і вченими, скільки мільйонами людей, які самостійно приймають часто інтуїтивні, творчі рішення;

метою діяльності корпорацій знову стала максимізація доходу акціонерів. І нова технологія, яка забезпечує досягнення цієї мети, — це не відкриття або інновації, а інший менеджмент, з іншими принципами та іншою практикою;

багато мільйонів інноваційних виробництв характеризує не капіталомістка «середня» і навіть «низька» («проста») технологія, тобто відносно невеликі капіталовкладення на кожне робоче місце. П. Друкер перестає нарікати на вкрай низьку норму нагромадження капіталу в США. Якщо є знання, капітал легко знаходиться;

галузі «високих технологій», які потребують величезних капіталовкладень, створили у США 5—6 млн робочих місць, але не змогли покрити навіть витрати зайнятості у старих промислових галузях. Саме їх існування подібне до існування гірських піків: воно можливе лише тому, що під ними — «земля» інноваційної економіки;

поряд з трьома попередніми секторами економіки виник і випереджає інших четвертий сектор: галузь безприбуткових суспільних підприємств, в якій у 1990 р. працювало 90 млн американців (по 3 год. на тиждень), а у 2000—2010 pp. прогнозувалося — 120 млн (по 5 год. на тиждень);

знання були основним, провідним фактором продуктивності і в масовому виробництві. Але тепер, коли вони стають і основним предметом, і основним продуктом праці, відбувається реорганізація галузей навколо виробництва знань і реструктуризація всієї економіки країни навколо сфери виробництва інформації;

інтелектуалізація праці — основний напрям її розвитку, а витрати на виробництво й поширення знань — основна форма інвестицій. Завдання нової науки — сприяти інноваціям, тобто системному організованому застосуванню знань у виробництві самих знань, роблячи їх продуктивнішими (чого не може зробити держава або ринок). Це і є «нова технологія». П. Друкер концептуалізує процеси застосування інтелектуальної технології;

основна форма власності — це інтелектуальна власність, яка структурує суспільство й визначає його розвиток;

метою оподаткування має стати сприяння всьому, що необхідне для довгострокових інвестицій, а основною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх точна передбачуваність;

мілітаризм і військові витрати — небезпечна загроза основам економіки знань;

вирішальну роль у «прориві» американської молоді до знань та інтелектуальної власності відіграло рішення конгресу, яке надало ветеранам другої світової війни право на субсидії для отримання вищої освіти;

для розкриття найважливіших економічних процесів крім мікро- і макроекономіки необхідна метаекономіка, яка враховувала б вплив таких потужних «неекономічних» факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури та ін.

Підприємницьке суспільство (або «суспільство знань», «інформаційне суспільство», плюралістичне «суспільство організацій», «суспільство найманих власників») формується спільно та у взаємодії з підприємницькою економікою і має такі особливості [43]:

інновації і підприємництво охоплюють все більшу масу соціальних і політичних осередків суспільства, стають щоденною, буденною практикою. Це — соціальні інновації, які безперервно перебудовують відносини як між людьми та організаціями, так і між ними та державою;

розвиток четвертого сектору, де добровільна праця громадян ґрунтується на почутті обов'язку й покликанні, піднімає людину до відчуття реальної особистої участі у вирішенні суспільних і державних проблем, формує масову громадянськість і нову демократію;

робочі місця перестали бути рідкістю, що дозволило працювати навіть жінкам, які мають маленьких дітей. Зміцніла віра людей у себе, їх незалежність і терпимість;

нагромадження знань розподілило суспільство на високооп- лачуваних людей, зайнятих творчою працею, і недостатньо підготовлений, а отже, низькооплачуваний, обслуговуючий персонал. Протиріччя між ними — основний соціальний конфлікт цього суспільства;

на порядок денний були поставлені нові права меншин, оскільки рішуче настроєна меншість може заблокувати нововведення;

виникнення і розповсюдження організацій, що Т. Кун визначив як парадигму змін, П. Друкер назвав розвитком «соціальної екології». їх генетична функція — застосування менеджменту та інновацій для всіх сфер життя людини. Це творчий підхід до дійсності, руйнування відсталого старого, яке супроводжується дестабілізацією, в той час як суспільство, громада, сім'я намагаються будь-що законсервувати старе.

Теорія «третьої хвилі» й «зрушення влади» А. Тоффлера. Вона розроблялася автором у 90-х роках, коли електронна технологія вже утвердилась у вигляді персональних комп'ютерів і величезних інформаційних мереж. У працях цих років А. Тоффлер повністю змінює свій підхід, підкреслюючи позитивні результати розвитку НТР. Центральною частиною книги «Третя хвиля» (1980) став аналіз процесу одночасного розвитку людини як виробника і як споживача у результаті розвитку інтелектуальних технологій і можливостей територіальної деконцентрації масової інтелектуальної праці, розвитку домашньої праці спеціалістів, об'єднаних у колективи системами електронного зв'язку (теорія «електронного котеджу»). Змінюються всі шість «цивілізаційних принципів»:

індивідуалізація і дестандартизація змінюють характер виробництва, збуту, споживання, ідей і переконань, типів поведінки, форми сім'ї і т. п.;

децентралізація змінює характер менеджменту, політичного життя й соціальних відносин;

відродження дрібного бізнесу перебудовує всі уявлення людей про прекрасне й достойне;

індивідуалізація умов праці надає свободу творчості робітнику й споживачу;

територіальна розосередженість;

різноманітність організаційних форм діяльності людини (у тому числі й форм сім'ї) створюють принципово нове середовище виробничої діяльності й соціального життя людей.

Причини усіх цих змін кореняться у принципово новому типі технології (яка відповідає соціальним і екологічним критеріям), у величезному прискоренні темпу змін, у високому рівні інновацій- ності й у пануванні вищої якості. Все вірно, але це був уже другий у XX ст. переворот «цивілізаційних принципів». Перший «начорно» завершився у США до 1947 p., коли основним показником багатства нації став масовий і культурний попит домашніх господарств і безповоротно пішло в минуле панування «індустрії димних труб».

А. Тоффлер робить висновок, що попередню економічну детермінацію діяльності людей змінює орієнтація на новий рівень потреб — забезпечення фізичного й духовного комфорту, тобто детермінація соціальна. Проте у 1970 р. і навіть у 1980 р. матеріальне виробництво він вважав основною галуззю створення багатства.

Економіка майбутнього — це «постсервісна економіка», експериментальне виробництво, а її основні галузі — виробництво електронної техніки, космічні програми, використання глибин океанів, біоіндустрія. Майбутнє — це суперіндустріалізація, тобто продукт величезних капіталів і «адаптованих» ТНК. У 1990 р. це уявлення коригується таким чином:

основне багатство втрачає матеріальну форму. По мірі розвитку сервісної та інформаційної економіки знання — це вже «символічний капітал», невичерпний і загальнодоступний;

основний метод створення багатства — «суперсимволічна система», що ґрунтується на застосуванні інтелекту та інформаційних технологій. На зміну владі капіталу прийшла влада знань;

інформаційні технології дозволяють здешевити продукцію гнучкого дрібносерійного виробництва (яке йде на зміну масовому), але потребують значних дослідницьких робіт і висококваліфікованих кадрів;

втілення знань у виробничих процесах — це галузь наростаючих зіткнень між корпораціями-гігантами, але успіх останніх залежить від розвитку ініціативи, надання простору для самостійних рішень дрібних децентралізованих колективів, від розвитку «підприємницької економіки» всередині корпорацій, які пристосувалися;

засобом обміну стають не металеві або паперові гроші, а гроші електронні, тобто інформація, закладена у кредитних картках. Кредит, який надають приватні компанії, підриває владу банків;

новий тип робітника — це ініціативна людина творчої праці, знання якої (тобто її засоби виробництва) дають їй змогу приймати рішення. II споживання органічно пов'язане з інтелектуальними, виробничими інтересами. Це — активне споживання, яке перетворює вільний час у працю саморозвитку у домашніх господарствах;

чисельність пролетаріату (людей фізичної праці) різко скорочується. Люди поступово оволодівають знаннями й за умови безперервної підготовки стають «когнітаріатом» («золотими комірцями»). Конторські й торгові службовці — це робітники рутинної праці, яка принижує і отуплює («білі комірці»), тобто — продукт індустріалізму, який ще зберігається;

успіх на ринку диференційованих і демасифіційованих товарів і послуг, необхідних новому споживачеві, викликає жорстку боротьбу за контроль над інформацією і діючими стандартами;

нова економічна система розвивається й на локальному рівні домашніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку. Виникає глобальний виробничий процес створення суспільного багатства, який зустрічає нерозуміння й жорсткий опір націоналістів, що захищають старі форми виробництва. Це зіткнення буде загострюватися.

Аналіз економічної галузі («техносфери») тісно пов'язаний з висновками А. Тоффлера про кардинальні зміни у «соціосфері», у «владній структурі» і в «інфосфері». У цілому, він створив яскраву картину кардинально нової і стійкої соціальної системи, яка виникає у результаті глибокої соціальної революції, пережитої американським суспільством. У центрі цієї картини правомірно опинилась творча праця, проте її внутрішнє протиріччя, яке відбивається на всіх сторонах життєдіяльності суспільства, ще не розглядається.

Теорія мегатенденцій Дж. Несбіта і П. Абурден. Вона викладена авторами у 1990 p., звернула на себе увагу систематизацією тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990—2000 pp. Разом з тим, виявилась і помилковість окремих прогнозів, зумовлених уявленнями про «безхмарний» розвиток якісно нових технологій, економічних, соціальних і політичних відносин [25].

Передбачувана авторами мегатенденція глобального економічного буму у 90-ті роки зіткнулася з серйозними економічними труднощами у Західній Європі і в Японії. Перехід до інформаційних технологій став для них менш болісним, ніж для США у 70— 80-ті роки, проте ціна переходу до ринку у Східній Європі виявилася вищою. Економіка дійсно стала більш важливою, ніж ідеологія, а дефіцит сировини й ресурсів не проявився. Але процес глобальної інформатизації більшість країн лише зачепив.

Мегатенденція розвитку нового гібрида, отриманого від «схрещування» соціалізму з ринковою економікою, поки що реалізувалася не стільки у Східній Європі (де перехідний період до ринку виявився важким початком процесів НТР), скільки у Китаї. Тут соціалізм дійсно радикально трансформувався перед лицем реальної загрози загибелі. Проте замість заміни пріоритету держави пріоритетом індивіда й переходу до інформаційного суспільства, тут відбувається лише перший етап НТР — становлення масового потоково-конвеєрного виробництва. В економічно лідируючих країнах умови життя трудящих поліпшувалися водночас з процесом приватизації.

Мегатенденція відродження мистецтв і переоцінка змісту життя у цих умовах розвивалася зовсім не так благополучно, хоч роль вільного часу у житті людей зросла істотно.

Космополітизація сфери споживання й стилю життя тривала, проте зміцнилась і зустрічна тенденція — посилення національних рис міжнародного міста. Посилився опір національних культур процесу космополітизації.

Мегатенденція приватизації дійсно охопила економіку майже 100 країн, викликаючи колапс ідей кейнсіанства і кооперативізації. Але «панування загального добробуту» виявилось більш стійким, ніж передбачали автори.

Докорінні зміни геополітичної ситуації на користь Далекосхідної Азії відбувалися, незважаючи на «збій» економіки Японії. Проте в основі цього процесу лежали не стільки капіталовкладення у людські ресурси (тобто у розвиток сфери послуг), скільки промисловий розвиток на базі потоково-конвеєрних технологій.

Мегатенденція залучення жінок в економічне й політичне життя тривала. Але вона підживлювалася не лише процесом подолання малоосвіченості, бідності й нужденності. Ще більшу роль відігравало наростання незадоволених потреб сім'ї і розуміння дискримінаційного характеру відносин.

Прихід біології як провідної галузі знань на зміну фізиці. Ця ідея, незважаючи на ряд проривів у біології, для розуміння великомасштабних процесів розвитку виробництва й суспільства виявилась у 90-х роках таким самим «інформаційним бумом», яким була теорія автоматизації у 50—60-ті роки. Соціальні та етичні наслідки біологізації стануть актуальними для маси людей у третьому тисячолітті.

Підйом нетрадиційних релігійно-політичних течій (і зниження авторитету традиційних конфесій, особливо протестантизму) поки що важко оцінити. Проте ряд скандалів, спровокованих поведінкою проповідників «нових релігій», і зростання моральних стандартів населення у зв'язку з розвитком сім'ї створили могутню «противагу» цій тенденції.

Тріумф індивідуальності та особистої відповідальності над тоталітаризмом і цінностями колективізму дійсно проявився у багатьох сферах життєдіяльності людей і у багатьох регіонах. Економіка, соціальне життя, мораль і політика відчули масове вторгнення «нової індивідуальності», роль спілок, створених на основі добровільного об'єднання індивідів. Це дійсно вірно передбачена авторами кардинальна риса інформаційного суспільства, що виникає.

У 90-ті роки критика НТР в основному «перемістилась» у галузі екології, моралі й прав людини (особливо у зв'язку з проблемами вторгнення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР прийшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її розвитку і 2) інноваційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорій трансформації виробництва й суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато у чому давали протилежні відповіді на запитання щодо ходу й результатів НТР. Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені И. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивались у працях П. Друке- ра, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. їм протистояв гуманістично- демократичний підхід, пов'язаний з кейнсіанством та інституціона- лістськими традиціями макроаналізу, у працях Дж. Гелбрейта, У. Ростоу, Р. Арона, Д. Белла та ін. У цілому можна сказати, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного й соціально-політичного розвитку суспільства й людства у XX ст., націлений на активізацію людей і раціоналізацію їхніх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштовхуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження й практичні дії людей. їх прояв значною мірою має ще пережити й економіка України.

Контрольні питання

Як ви розумієте терміни «інноваційна економіка», «підприємницька економіка», «підприємницьке суспільство»? Чи можемо ми стверджувати, що Україна йде шляхом утвердження основних принципів цього суспільства? Обґрунтуйте.

У чому змінилися погляди А. Тоффлера відносно розвитку НТР?

Згідно з теорією А. Тоффлера, економіка майбутнього — це «постсервісна економіка», експериментальне виробництво, а її основна галузь — виробництво електронної техніки, космічні програми, використання глибин океану, біоіндустрія. Як ви це розумієте?

Відомо, що аналіз економічної сфери («техносфери») тісно пов'язаний з висновками Тоффлера про кардинальні зміни у «соці- осфері», у «владній структурі» і в «інфосфері». Розкрийте їх.

Які з основних тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990—2000 pp., на вашу думку, можуть проявитися в Україні у найближчий період? Обґрунтуйте.

Чим зумовлена зміна теорії обмеження НТР теорією сприяння її розвитку?

Рекомендації з вивчення проблем ринкових відносин

Соціально-ринкова економіка — це тип господарської системи, що виникла в післявоєнний період в індустріальних країнах, переважно у Західній Європі. Діяльність соціально-економічних інститутів спрямована на досягнення соціальної справедливості, захищеності, високого рівня і якості життя. Існує декілька моделей соціально-ринкового господарства.

Студентам пропонується ділова гра «Соціально-економічні моделі ринкового господарства».

Ціль ділової гри: показати специфіку кожної з моделей ринкового господарства й виявити принципові відмінності.

Сценарій ділової гри: пропонуються наступні моделі для обговорення.

Американська модель. Розміри державної власності у ній невеликі. Головні позиції в економіці займає приватний капітал, розвиток якого регулюється інституціональними структурами, правовими нормами й податковою системою. Однак державне втручання досить значиме. Воно здійснюється наступними методами:

система урядових замовлень. Вона залучає у здійснення державних програм приватний бізнес (великий, середній і дрібний) і цим формує великий державний ринок. Через цю систему перерозподіляється основна маса бюджетних коштів;

Дата добавления: 2015-05-26