Політична думка Середньовіччя

Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Упродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між духовенством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною: духовна чи світська. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської -М. Подуанський, А. Данте.

Августин Блаженний — християнський мислитель Середньовіччя. Августин різко протиставляв церкву й державу. У своєму головному творі «Про державу Божу (град Божий)» стверджував, що «град земний», тобто держава, пов'язаний із царством диявола й нічим не різниться від зграї розбійників. Вихід він вбачав у створенні «града земного» на засадах християнської моралі: всі форми правління повинні поважати Бога й людину. У праці обґрунтовано ідеї всесвітнього панування Церкви, підкорення світських начал (у тому числі науки) релігії, божественним настановам. Уся історія людства, за Августином, це грандіозне завершення задуму божественного спасіння. Місія церкви в цьому є вирішальною.Держава перетворюється на «світську руку» церкви. Вчення Августина набуло поширення та впливу й істотно вплинуло на розвиток християнських концепцій держави, політики та права Середньовіччя.

Для юристів важливим є факт розробки Фомою Аквінським соціальної теорії закону. Головне в ній - вічність закону, що уособлює собою універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, що управляє всесвітом. Вічний закон існує в Богові, тотожний йому й існує сам по собі. Він запозичив у Аристотеля ідею про людину як істоту політичну, а також думку про те, що благо держави є важливіше за благо її громадян. Головним завдання державної влади є сприяння державному благу, збереження миру та справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу монарха, якщо він посягає на право Церкви. Монарх проголошує необхідність безумовного підкорення світської влади владі духовній, оскільки вищою метою і сенсом існування суспільства є досягнення небесного блаженства, привести до якого може тільки церква.

Найкращою формою правління Фома Аквінський вважав політичну монархію, у якій влада правителя залежить від закону та не виходить за його рамки. Він рішуче заперечував соціальну рівність і вважав вічними станові відмінності. Більшість членів суспільства повинна працювати фізично, лише меншість здатна займатися розумовою працею й управляти. Усі ці постулати лягли в основу вчення під назвою «Томізм.

З представників світської доктрини були Марсілій Падуанський та Уільям Оккам. Зокрема, Падуанський дійшов висновку, що ні церква, ні держава не мають божественної природи, але є різними формами людської влади. При цьому церква повинна бути відокремлена від держави і має підпорядковуватися світській владі. Марсилій Падуанський – італ. мислитель та політ. діяч, сформував свою доктрину у праці "Захисник миру". Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо це суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської. Відповідальність за всі біди та нещастя у світі він покладав на Церкву, яка повинна бути відділена від держави та підпорядкована світській політичній владі.

Держава для М. Падуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Вона виросла із сім'ї, як найпростішого елементу людської асоціації. Саме Подуанському належить трактування миру як засобу для досягнення "громадянського щастя". В цілому його творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.

Уільям Оккам також вважав, що духовна і світська влади повинні існувати окремо, а духовна влада – обмежуватися лише церковними справами і проблемами релігії. На його думку, при ідеальному політичному устрої реалізація загальнодержавних завдань має узгоджуватися з правами та свободами громадян, які не можна порушувати ні світським, ні духовним правителям.

Дата добавления: 2015-05-26