Держава в системі суспільного відтворення. 2 страница

6). Принцип системності (вивчення внутрішніх причинно-наслідкових зв’язків).

У процесі дослідження господарської практики економічна теорія розробляє систему наукових категорій і законів.

Категорія – наукове узагальнене поняття, що відображає нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.

Економічна категорія – це найбільш узагальнююче функціональне родове поняття, що відображує сутнісні, найбільш суттєві властивості того чи іншого економічного явища, процесу.

Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини. Економічні категорії мають такі ознаки:

- Відображають економічну діяльність людей та економічні взаємодії і відносини як свій головний предмет.

- Мають об’єктивний характер.

- В основному мають і історичних характер, тому що відповідає певним конкретно-історичним умовам і відображає певний рівень життя людства.

В економіці використовують такі категорії: гроші, вартість, ринок, наймана праця, капітал.

Економічний закон – стійкий, суттєвий, повторюваний, детермінований, причинно-наслідковий взаємозв’язок і взаємозалежність будь-яких явищ і процесів об’єктивної економічної реальності.

Економічні закони мають об’єктивний характер, виникають і функціонують в процесі економічної діяльності людей.

Економічні закони можуть бути:

1) Загальні – постійно діючі (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, зростання потреб тощо). 2) Особливі – діють у певних, але типових умовах (розподіл благ при рабстві чи феодалізмі, закон ринку). 3) Специфічні – діють лише у вузько конкретних умовах (ламана крива попиту в умовах олігополії).

Пізнання економічних законів сприяє правильнішому їх використанню у господарській діяльності. У використанні економічних законів не можна допустити ні фетишизму, ні волюнтаризму. Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання:

1-й – пізнання економічних законів як законів об’єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин;

2-й – ґрунтується на результатах, отриманих на першому, і реалізується у процесі наукової діяльності; відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об’єктивних законів.

3-й – апробація законів науки на практиці.

Розрізняють 3 рівні використання економічних законів:

- Економіко-теоретичний: створення науково-обґрунтованої концепції розвитку економіки.

- Безпосередньо управлінський: запровадження методів, форм і способів господарювання, розроблення законодавчої бази.

- Практичний: використання економічних законів у практиці господарювання.

13. Методи економічного аналізу та їх класифікація.

Метод (від грецького methodos – «шлях до якої-небудь мети») – спосіб пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя.

Розрізняють, перш за все, наукові та ненаукові методи.

Наукові методи поділяються на:

1) Всезагальні – принципи й закони філософії, які можуть бути опосередковано застосовані економічною наукою в приватних економічних дослідженнях.

2) Загальні — це ті економічні методи, які застосовувані на всіх рівнях економічного дослідження, але при цьому не є філософськими методами, не охоплюють собою абсолютно всі науки, а тільки деяку частину їх. Сюди відносяться всі математичні й статистичні методи, метод експерименту, деякі види спостереження, моделювання й т. ін.

3) Особливі — методи, використовувані винятково в рамках економічної науки й ніде більше непридатні (економічне спостереження, економічний експеримент, економічне моделювання, економічна індукція, побудова економічних гіпотез, історичний аналіз господарських явищ…).

Всезагальні методи пропонують найбільш загальний варіант для збагнення економічних істин; загальні методи конкретизують загальні ходи економічного дослідження; особливі досліджують окремі сторони економічних об’єктів, доповнюючи загальний економічний аналіз.

Всі наукові методи поділяються на логічні та нелогічні.

Логічні – методи, засновані на логіці: формальній й математичній (методи дедукції й індукції, метод формалізації й математизації, метод логічної інтерпретації, метод аксіоматизації, метод аналогії, метод доказу, метод логічного обґрунтування…). Існують такі логічні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Наукові логічні методи можна розділити ще на:

1) Кількісні – методи, що базуються на використанні в економічному дослідженні вимірюваних величин, як правило виражених у вигляді чисел (математичний і статистичний методи).

2) Якісні – метод, за якого операції виміру практично не використовуються, а основна увага зосереджується на словесному описі, інтерпретації, тлумаченні й поясненні властивостей досліджуваного економічного об’єкта.

Нелогічні – методи, які за своєю структурою не пов’язуються з формальною й математичною логікою, а найчастіше їй прямо суперечать, тобто є алогічними (економічне спостереження, економічний експеримент, історичні методи, економічну інтуїцію, віру).

Серед ненаукових методів виділяють:

Історичний – заснований на вивченні яких-небудь господарських процесів або об’єктів у хронологічно послідовних фазах їхнього існування, при цьому особлива увага приділяється аналізу конкретних економічних подій і фактів.

Еволюційний – метод аналізу господарських об’єктів, що використовує дарвіністські принципи «боротьби за існування» і «виживання найсильніших».

Серед загально-наукових методів щільне місце належить діалектичному та структурно-функціональним методам.

Діалектичний метод виходить з того, що будь-яке явище перебуває в русі: зароджується, розвивається, занепадає і відмирає.

Структурно-функціональний метод – зосереджує увагу на функціональних зв’язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках.

Важливою класифікацією економічних методів є їх поділ на емпіричні та теоретичні.

Емпіричні методи – це методи пізнання економічної реальності, що діють на рівні досвіду. Сюди відносять економічне спостереження і економічний експеримент.

Один з основних методів економічного дослідження є метод наукової абстракції – відсторонення, абстрагування від несуттєвого, другорядного при дослідженні тих чи інших економічних явищ та процесів та зосередження уваги на суттєвих рисах, властивостях.

14. Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер.

Економіка пов’язана з ідеєю розвитку та еволюцією. Поняття розвитку пов’язане з якісними змінами об’єктів, появою нових суспільних форм, інновацій та нововведень, а також з трансформацією внутрішніх та зовнішніх зв’язків цих об’єктів. Розвиток асоціюється з:

- циклічністю чи спрямованістю процесуальних змін;

- з одно- чи багатовекторністю змін;

- з однозначною детермінованістю розвитку чи соціокультурних змін.

Задля повнішого виявлення суті поняття розвиток варто розглянути його й у співвідношенні з такими категоріями, як прогрес та модернізація. Найбільш розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого характерним є перехід до більш досконалого стану об’єкта. Це знаходить свій прояв у більш високому рівні організації об’єктів, розширенні їх адаптаційних можливостей до навколишнього середовища, зростанні еволюційних потенцій тощо.

Близькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов’язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці тощо.

Класична або традиційна економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Ці чинники є, очевидно, визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються кількісному аналізу. Для аналізу економічних явищ у короткотерміновому періоді визначальне значення має перша група чинників. Динаміка економічного розвитку у всій її багатоманітності передбачає врахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації основних факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою: Y = f(L, К, Т, X, N), де Y – валовий національний продукт, f – функція, L – кількість населення, К – капітальні ресурси, Т – техніка, технологія, X – суспільні інституції, N – довкілля. Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що є його засадами, та низку засобів і форм, створених людством у процесі його еволюції, їх оптимальна взаємодія дає змогу країнам і регіонам домагатись вражаючих результатів економічного розвитку. Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо

15. Економічні потреби.

Потреба є однією з фундаментальних категорій економічної науки, вони мотивують поведінку людини, формують сукупність її інтересів. У загальному визначенні потреба – це нужда у чому-небудь, об’єктивна необхідність для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності. Потреба – стан, обумовлений незадоволеністю вимог суб’єкта, необхідних для його нормальної життєдіяльності і спрямований на усунення цієї незадоволеності. Потреба є відношенням суб’єкта до необхідних умов свого буття, тобто потреба відображає відношення економ. Необхідності, суперечність між необхідним і об’єктивно наявним.

Економічні потреби – частина потреб людини та сус-ва, для задоволення яких необхідні сусп. вир-в, екон. діяльність. Екон. потреби – це ставлення людей до екон умов їхньої життєдіяльності, потреби в екон благах. Економічні потреби можна класифікувати наступним чином.

За характером виникнення: первинні (базові), пов’язані з самим існування людини: їжа, одяг тощо; вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: інформація.

За засобами задоволення: матеріальні (потреби в матеріальних благах); нематеріальні (духовні потреби).

За нагальністю задоволення: першочергові (предмети першої необхідності); другорядні (предмети розкоші)

За можливостями задоволення:насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби у засобах виробництва);невиробничі

За суб’єктами вияву:особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда); колективні, групові (потреби групи людей, колективу); суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

За кількісною визначеністю та мірою реалізації:абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Розрізняють такі блага: неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби); споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ); матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва).

16. Ієрархія потреб

Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

Так, відомий англійський економіст А.Маршалл класифікував потреби за парним критерієм:

- первинні (наприклад, потреба в їжі) та вторинні (наприклад, в освіті);

- абсолютні, або безумовні (наприклад, потреба в одязі) та відносні, обумовлені абсолютними потребами (в обладнанні для виготовлення одягу);

- вищі (наприклад, потреба в духовному розвитку) та нижчі (фізіологічні);

- позитивні і негативні (наприклад, потреба в наркотиках);

- нагальні (невідкладні) та відстрочені;

- загальні (їжа, одяг) та особливі, які виникають під впливом традицій та звичок, які склалися в суспільстві (національна кухня);

- звичайні та надзвичайні, обумовлені наприклад природними катаклізмами;

- індивідуальні та колективні;

- приватні та державні (наприклад, потреба в обороні).

Також, широко відома класифікація потреб, яку здійснив американський соціолог А.Маслоу:

Потреби в самовираженні та самореалізації – Потреби в повазі до себе та в певному соціальному статусі -

Соціальні потреби (соціальні контакти, духовна близькість тощо) – Потреби в безпеці і захисті (гарантії доходу,забезпеченості роботою, захищеності в старостіта при втраті працездатності, охорона здоров’я і навколишнього середовища) – Фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло).

Різні потреби перебувають у певному взаємозв’язку одні з одними і ґрунтуються одні на одних. Та з незадоволених потреб, що стоїть найнижче, є найважливішою. Коли її задовольняють, найважливішою стає та, що перебуває сходинкою вище. Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства. Дія проявляється в наступному: кількісне зростання потреб; якісна зміна потреб, ускладнення їх складу і структури (змінюється існуючи потреби, деякі зникають, виникають нові); відповідно зміні обсягу і структури потреб змінюється обсяг і структура суспільного виробництва й створювання благ, рівень добробуту людей (якість і спосіб життя).

17. Економічні інтереси.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому.

Економічні інтереси – форма прояву і реалізації економічних потреб, спонукальні сили.

Це категорія об’єктивно-субєктивна. Обєкти екон інтересів – екон блага. Субєкти – окремі індивіди, сімї і т.д. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: – особисті; колективні; загальнонародні; загальнолюдські; відомчі; регіональні.

В ринковій економіці важливо відрізняти економічні інтереси трьох основних суб’єктів:

1. економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

2. економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

3. економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

У системі інтересів відокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточні і перспективні. З позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, суб’єкти господарювання і т.д.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

Інтереси людей об’єктивно суперечливі. Суперечності інтересів – це суперечності між їх носіями. Саме людське суспільство – складний і суперечливий соціум. Різнобічність інтересів і їх суперечливість обумовлена різним економічним положенням людей в економічній системі. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємо реалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів: субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим; координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.

18. Взаємозв’язок потреб та інтересів.

Потреба – стан, обумовлений незадоволеністю вимог суб’єкта, необхідних для його нормальної життєдіяльності і спрямований на усунення цієї незадоволеності.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси – форма прояву і реалізації економічних потреб, спонукальні сили.

Логічний взаємозв’язок екон потреб, інтересів, мотивів, стимулів і сусп. вир-ва можна зображити моделлю:

Стимул -> Екон потреба – > інтерес –> мотив – >Дія (сусп. вир-во) –> Результат (задоволення потреб)

Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

19. Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Термін „мотив” походить від латинського „movere”, що означає „приводити в рух”, „штовхати”. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Отже, правомірним є твердження, що мотив – це те, що породжує певні дії людини. Мотив знаходиться „всередині” людини, має „персональний” характер, залежить від безлічі зовнішніх і внутрішніх стосовно людини чинників. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул (від лат. Stimulus – стрекало, батіг, пуга) – спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи:

- позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства;

- економічний вплив на інтереси людей;

- моральне і соціальне стимулювання;

20.Економічна поведінка.

Економічна наука досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (Homo ekonomicus).

Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується:

- визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки;

- компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах;

- головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Показує, що різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи економічної поведінки, які пов’язані з виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття „корисність” означає не що інше, як прибуток. Тобто, дія-сть людини і фірми підпор тим самим зако-стям.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність правомірно розглядати як характеристику задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Саме в ситуації вибору благ корисн виявляє своє екон призначення – бути критерієм відбору. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору. Отже, економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності – це критерій економічного вибору.

Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань. Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Екон пов виробника регулюється законом спадної продуктивності: якщо один із факторів вир-ва (ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.

21.Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Цей процес можна розглядати в 2 аспектах:

1) як процес виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ (матеріальний аспект), а також

2) як процес взаємодії економічних суб’єктів у суспільному виробництві, який відтворюється як процес взаємодії економічних інтересів (суспільний або соціальний аспект).

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку економічних суб’єктів. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

У тій або іншій економічній системі соціально-економічне положення суб’єктів різне. Мова йде про класи, групи, різноманітні асоціації людей і окремих індивідів. Об’єктивно їхні інтереси не можуть бути єдиними.

Важливе теоретичне та практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних).

22.Національні та глобальні економічні інтереси.

Глобалізація світового гос-ва – процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причинами глобалізацій цих процесів є: процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; науково-технічний прогрес, пов’язаний із появою інформаційних технологій, які докорінно змінюють усю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки, що знижують витрати на трансакції; загострення проблем, що є загальними для всіх людей та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

Найбільш характерними ознаками глобалізації є: 1) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни; 2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; 3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили; 4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику; 5) створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; 6) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв’язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, ефективне функціонування економіки в умовах автаркії (національної економічної самозабезпеченості) неможливе. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними й соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного й міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин.

23.Сутність та структура ек.системи.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп. В екон літ-рі по-різному визначають складові ЕС. Поширеним є підхід за яким основними складовими екон системи є:

- продуктивні сили; – екон відносини; – механізм господарювання.

Продуктивні сили як фактори вир-ва. Існує два підходи: 1. марксистський – об’єктивний(натурально-реч) фактор: засоби вир-ва; – суб’єктивний (людський фактор): робоча сила. 2. неокласичний – праця, земля, капітал і підприємницький хист.

Зас вир-ва поділяються: – засоби праці (прир. Умови праці; заг. Умови праці; знаряддя праці); -предмети праці(в зал від етапу вир-ва поділ: речовина, сировина, матеріали, напів-фабрикати)

ПС – це сукупність засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз. І розумовими здібностями, наука, технологія, інформація та ін., що забезпечує створення матер і дух(екон) благ, необхідних для задоволення потреб людей. Структуру ПС можна визначити за різними критеріями: а) за елементами(факт вир-ва); б) за сферами (мат і немат); в) за галузями; г) за первинними ланками вир-ва.

Структуризація ПС обумовлена СПП. Розвиток ПС пов’язаний з такими заг екон законами: закон розвитку ПС, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу.

ПС є матеріальною основою екон сис, сусп. формою і способом організації екон сис є екон відносини – відносини між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання екон благ. Вони є об’єктивними і матеріальними, оскільки, по-перше, формуються незал від волі і свідомості людей, по-друге, невіддільні від існування ПС, являючи їхню сусп. форму.

Структуру екон відносин можна визначити за фазами сусп. вир-ва (відносини вир-ва, розп, обміну, спож)

Структура ЕВ відносно ПС: -техніко-екон; -організаційно-екон; – соц-екон.

Господарський мех. – сукупність форм і методів організації та управління, сусп. діями екон суб’єктів, спрямованих на регулювання екон процесів і реалізацією екон законів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок ЕС, призводить у відповідність ЕС і ЕВ.

24.Відносини власності.

Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження.

Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ.

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей-продуктів праці. Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно.

Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д.

Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС в хар-ся сис об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі вир-ва, розподілу, обміну і споживання благ, що хар-ться привласненням засобів вир-ва та його результатів. Ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

Дата добавления: 2015-05-26