Держава в системі суспільного відтворення. 7 страница

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. У цьому розумінні суспільна праця, як суттєва складова соціалізованої економіки, це діяльність, яка: задана цілями розвитку суспільства і визнана суспільством безпосередньо; базується на суспільних ресурсах; усуспільнена в процесі поглиблення суспільного поділу праці, її типів та форм; задовольняє своїми результатами суспільні потреби.

Суть її в контексті глобалізації – жити і використовувати ресурси так, щоб не нашкодити майбутнім поколінням.

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.

В основі соціалізації економіки лежить є потреба населення у соціальній справедливості, соціальній підтримці та соціальному захисті.

Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального, постекономічного суспільства.

76. Міжнародна міграція людського ресурсу.

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя стала міжнародна міграція населення. Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

У сучасних умовах міграція людського ресурсу набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Сучасна кількість мігрантів у світі оцінюється у бл. 140 млн людей, тобто 2 % світового населення.

Міжнародна міграція має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція (виїзд працездатного населення з території країни за її) та імміграція (в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.). Міграційні тенденції найбільш ясно характеризує міграційне сальдо (різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі). Повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання назив. рееміграцією.

Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на економічні (пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу) та неекономічні (пов’язані з такими подіями, як стихійні лиха, війни, примусове висилання людей).

Міжнародна міграція буває: (за часовою ознакою) остаточна й тимчасова, сезонна й маятникова; (за юридично-обліковою ознакою) легальна та нелегальна; (за характером прийняття рішення) добровільна й примусова; (за соціальною належністю мігрантів) робітників та спеціалістів.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Крім того, вона впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва. Для країн-імпортерів вони несуть переважно позитивні наслідки, в той час як для країн-експортерів людського ресурсу вони можуть нести такі негативні наслідки, як «відплив умів», втрата кваліфікованих та обдарованих кадрів.

Напрямки міграційних потоків у світі є порівняно стійкими, але досить часто пересікаються.

77. Економічні блага.

У найбільш загальному розумінні благами є ті предмети, які здатні задовольняти потреби людини. Вони поділяються на економічні та неекономічні.

Економічні блага – здебільшого створені людською працею кількісно обмежені засоби задоволення людських потреб.

Обмеженість економічних благ – недостатня їх кількість для задоволення зростаючих потреб людини і суспільства. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є те, що вони виступають об’єктом присвоєння (розподілу); об’єктом обміну; об’єктом виробництва.

За хар-ром використання виокремлюють:

― Споживчі блага – кінцеві блага, прямі блага – товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб.

― Виробничі блага – композитні блага (ресурси) або непрямі блага – товари і послуги, призначені для виробництва споживчих благ.

Слід зазначити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Залежно від суб’єктів, які споживають економічні блага, останні бувають індивідуального, групового та державного споживання.

Вона поділяються на:

― Приватні (можуть бути поділеними між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких інструментів, як ціна)

― Суспільні (не можуть бути поділеними між індивідами та від споживання яких практично неможливо або небажано відлучити жодного з індивідів, напр. повітря, водний простір, система оборони країни та ін.)

Блага: матеріальні (товари і послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні (створювані у сфері нематеріального виробництва), довгострокові (багаторазового використання) та короткострокові (1-раз. використання), теперішні та майбутні, взаємозамінювані (субститути, напр. чай, кава) і взаємодоповнюючі (комплементарні, напр. авто, бензин).

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.

78. Товар та його характеристика.

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.

Умови перетворення блага на товар: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість (відособленість) виробників.

Властивості (характеристики) товару вивчали багато вчених, серед яких і Аристотель, і А. Сміт, і К. Маркс та ін. До них відносять:

― корисність (споживна вартість) – здатність товару задовольняти ті чи інші потреби;

― відносна рідкість – товар є обмеженим, тобто рідкісним (вираження закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів);

― вартість – категорія спеціалізованого виробництва та відносин обміну;

― мінова вартість – форма прояву вартості; кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

― цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару.

Наявність у товарі цих основних властивостей є свідченням існування суперечностей у товарі. Наприклад, корисність певного виробленого продукту залежить від суб’єктивних уподобань та потреб кожної окремої людини.

Додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару називають граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності говорить нам про те, що з певного моменту корисність від споживання додаткової одиниці товару зменшується.

Згідно з теорією трудової вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс), вартість – це праця, втілена в товарі. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К.Менгер, Е.Бем-Баверк, В.Парето) заснована на тому принципі, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія (А.Маршалл, П.Самуельсон), розрізняє 2 види вартості: ринкову та нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу, на неї впливають витрати виробництва і корисність товарів. Нормальна (або природна за Смітом) вартість товару – це та його вартість, яку економічні сили створюють в кінцевому результаті. У неокласичній школі сучасне розуміння терміну вартість пов’язане з так званою вартістю втрачених можливостей (вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились).

79. Гроші.

Гроші – це особливий товар – загальний еквівалент, тобто такий товар, який має властивість загальної обмінюваності. Функції грошей: 1. Міра вартості товару: а) засіб вираження вартості; б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін); 2 Засіб обігу: а) купівельний засіб; б) засіб платежу; 3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому у того товару, який стає грішми, з’являється окрім основної споживної вартості як предмету побуту та споживання ще і додаткова споживна вартість — бути загальним еквівалентом. Типи грошей: продуктові  металеві (зливки, монети) продуктові + металеві = повноцінні гроші (витрати на їх виготовлення рівні номінальному знаку вартості, який на них позначений)  неповноцінні (неповновагові монети  неповноцінні монети)  паперові (являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни)  кредитні гроші - боргові зобов’язання суб’єктів економіки (вексель - комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк, банкнота — боргове зобов’язання (вексель) банку)  електронні гроші. Монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей можна віднести до неповноцінних (витрати на їх виготовлення є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений).

Різні функціональні форми грошей поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного об’єкту в ролі засобу обігу. Грошовий агрегат М0 – готівка чи гроші поза, має найб. ліквідність; грош агр М1 – грошова маса у вузькому розумінні (готівкові гроші (агрегат М0) + трансакційні депозити), грош агр. М2 – грошова маса у широкому розумінні (М1 + строкові депозити), грош агр. М3 (М2 + гроші на рахунках відкритих для ведення банками довірчих операцій), агрегат L – (М3 + казначейські векселі та деякі інші грошові активи).

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Закон грошового обігу: кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці.

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін (буває відкрита, придушена).

80. Грошовий вимір вартості товару.

Гроші виступають категорією товарного господарства й історія їхньої появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Такий обмін виражається формулою: х товару А = у товару Б. У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Відповідно до цього, розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості (А). Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в еквівалентній формі (Б). Ця форма вартості отримала назву простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості.

Розвиток суспільного поділу праці сприяв подальшим змінам у товарних відносинах. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: х товару А = у товару В = z товару С =... Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості.

В умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента усіх інших товарів є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної чи розгорнутої форми вартості до загальної чи грошової (це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності). Формулу загальної чи грошової форми вартості: х товару А; у товару В; z товару С...= w товару D.

Отже, замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворився на постійну життєву потребу. З моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають і починають розвиватися грошові відносини. Вони доповнюють складну систему товарних відносин, які встановлюються між товаровиробниками. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.

81. Сутність і функції ринку.

Поява грошей та грошового виміру вартості товару істотно змінила характер не тільки відносин обміну, а й економічних відносин взагалі. На зміну бартерному обміну прийшов обмін за допомогою грошей. Відбулася модифікація загальної формули обміну Т — Т  Т — Г — Т або навіть Т — Г + Г — Т. І саме цей процес є найголовнішим у правильному розумінні такої економічної категорії як ринок.

Складність самого цього економічного явища зумовлює велику кількість визначень, які звертають увагу на ті чи інші сторони відповідного явища. Ринок можна розглядати як інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг або ж як обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу та ін.

Краще розуміння сутності ринку дають функції, які він виконує. До головних функцій ринку відносяться: – Відтворювальна – полягає у тому, що оскільки ринок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням, то без його функціонування неможливе нормальне відновлення не тільки окремих матеріальних об’єктів, а й самого суспільства. – Регулююча (розподільча) – зміна цін сигналізує про порушення існуючих раніше пропорцій у виробництві різних благ, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів між різними галузями. А це регулює співвідношення між кількістю різних товарів, що виробляються у суспільстві.

- Контрольна – механізм ринку дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне.

- Стимулююча – ринком заохочуються ті виробники, які найбільш раціонально використовують фактори виробництва, застосовуючи найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва та до відповідного зростання їхніх доходів.

- Інтегруюча – ринок «зшиває» чи об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле, в економіку через систему товарно-грошових зв’язків.

Головні умови, без яких формування ринку є неможливим: 1) наявність та поглиблення суспільного поділу праці; 2) розвиток приватної власності, який веде до економічного відокремлення товаровиробників, отримання ними економічної та юридичної незалежності, можливості вступати у рівноправні відносини з приводу купівлі-продажу товарів; 3) наявність грошей. Якщо подібних умов не створено, то говорити про появу ринку не можна.

82. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин

Ринкові відносини – відносини між учасниками ринку з приводу купівлі та продажу товарів та послуг.Якщо перейти до характеристики суб’єктів ринкових відносин, то відразу помітно, що на ринку взаємодіють між собою лише два суб’єкти — покупці та продавці. Покупці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають гроші і збираються за них придбати необхідний їм товар. Продавці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають певний товар і збираються за нього отримати необхідні їм гроші. При цьому поза сферою ринкових відносин кожен з цих суб’єктів може виконувати й інші економічні ролі — бути виробником, постачальником, посередником, споживачем і т.д.

Якщо порівнювати ринок і ринкову економіку, по поняття рикова економіка значно ширше. Справа у тому, що ринок являє собою лише частину відносин обміну. В той же час поняття «ринкової економіки» як певного різновиду економіки взагалі охоплює не тільки відносини обміну, а й відносини з приводу виробництва, розподілу та споживання.

Головними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства та підприємства. Крім того, ще одним суб’єктом економіки є держава, проте у випадку характеристики ринкової економіки роль держави є незначною, а тому при вивченні цього типу економіки її (державу) іноді взагалі не розглядають.

Домогосподарства — це той суб’єкт економіки, який являє собою сім’ю, що складається з однієї чи кількох осіб, яка самостійно веде свою діяльність. В межах економіки домогосподарство виступає основним постачальником всіх економічних ресурсів, в обмін на які воно саме отримує гроші, що витрачаються на придбання благ.

Підприємство — це другий суб’єкт економіки, який являє собою виробника товарів. В межах економіки підприємство виступає основним постачальником тих товарів, які задовольняють потреби домогосподарств. В обмін на ці товари підприємство отримує від домогосподарств гроші, що витрачаються на придбання тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва товарів.

Держава — це той суб’єкт економіки, який являє собою політичну організацію, що наділена правом примусу по відношенню до всіх інших суб’єктів економіки. В межах економіки держава виступає: 1) збирачем податків з домогосподарств та підприємств, 2) монопольним виробником та постачальником суспільних благ, які задовольняють потреби всіх суб’єктів економіки; 3) покупцем тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва суспільних благ; 4) суб’єктом, який може надавати підприємствам чи домогосподарствам певні дотації чи допомоги за наявності певних умов.

Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. До них відносяться: 1) споживчі товари; 2) засоби праці; 3) робоча сила або праця; 4) земля та інші природні ресурси; 5) нерухомість: виробничі будівлі та житло; 6) грошово-кредитні ресурси.

83. Попит і пропозиція

Функціонування ринку забезпечується завдяки ринковому механізму.

Ринковий механізм – взаємодія ринкових елементів: ціни, попиту, пропозиції, конкуренції, кон’юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства і узгоджує приватні і суспільні інтереси.

Попит – форма вираження потреби, платоспроможна потреба. Попит включає 2 моменти: потреби(бажання придбати товар або послугу) та грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів та послуг. Тому, як правило він виражається в грошовій формі.

Пропозиція – сукупність товарів та послуг, які є або в любий момент можуть бути доступні на ринку. Включає 2 моменти: готовність виробників чи продавців виробляти і продавати той чи інший товар або послугу, та умови, на яких виробник(продавець) згоден продати їх.

Закономірності руху товарів залежать від закономірностей поведінки покупців(законів попиту) та продавців(законів пропозиції).

Закон попиту регулює величину попиту залежно від величини ринкової ціни. Його сутність полягає в тому, що зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту і навпаки.

Закон пропозиції визначає, що чим вища ціна товару за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Це закон, що регулює пропозицію товарів залежно від рівня їх ринкових цін.

Ціна – грошова сума, яку сплачують(одержують) за конкретний товар чи послугу.

Види цін: Ціна попиту(D), ціна пропозиції(S), ціна рівноваги.

Ціна попиту – гранично максимальна ціна, яку покупці згодні платити за товар.

Ціна пропозиції – гранично мінімальна ціна, за яку продавець згоден продати свій товар.

Взаємодія конкурентних сил призводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу обсягів попиту і обсягів пропозиції.

Ринкова рівновага – ситуація, за якої наміри покупців і продавців повністю збігаються та що за певної ціни ціни товару обсяг пропозиції = обсягу попиту.

Ціна рівноваги – це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

84. Ринкове ціноутворення

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

85. Конкуренція, монополія, олігополія

Конкуренція – економічна боротьба, суперництво між відособленими виробниками продукції, послуг за задоволення своїх інтересів пов’язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Функції: -стимулююча; -розподільна; -регулююча; -сануюча.

Класифікація конкуренції:

За сферою діяльності: -внутрішньогалузева, -міжгалузева, -між виробниками товарів субститутів.

За територіальною ознакою: -внутрішньоринкова, -міжнародноринкова.

За суб’ктами: між продавцем і покупцем, між покупцями, між продавцями, між власниками капіталу і робочої сили, між власниками капіталу, між власниками робочої сили, між монополізованими та немонополізованими виробництвами, між монополіями, всередині монополії. За об’єктами: за ресурси, за ринки збуту, за право першочергового володіння інформацією. За формою: досконала та недосконала. За методами: цінова та нецінова.

В залежності від співвідношення конкуренції і монополії виділяють 4 моделі ринку: -ринок вільної конкуренції, -ринок монополістичної конкуренції, -олігополія, -чиста монополія.

Монополія— це захоплення економічними суб’єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Кзасифікація: за місцем у торгових угодах:

Монополія (об’єднання підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям) та монопсонія (об’єднання, яке скуповує товари у всіх продавців).

За масштабами охоплення ринку певного товару: чистими й абсолютними

За характером і причинами виникнення: природні, легальні та штучні.

Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

86. Ринок і Держава

Конкурентний ринок не можливо уявити без державного втручання і в той же час саме ринок ринок допомагає державі працювати ефективно. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму ціноутворення, а держава формує сукупний рівень виробництва через бюджетну, податкову, фіскальну та грошово-кредитну політики, перерозподіляючи доходи з метою задоволення суспільних потреб. Враховуючи певні провали та недосконалість сучасного ринку через зростання масштабів і прискорення швидкості кругообігу капіталу, необхідність формування пропорцій в структурі економіки, держава має забезпечувати постійне узгодження основних економічних потоків. Розвиток та вдосконалення ринкових відносин потребує державної гарантії приватного привласнення новоствореного прибутку, законодавчого регулювання вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг як в межах країни, так і за кордоном. Держава, як організаційно-політична форма функціонування суспільства повинна бути головним чинником ринкового прогресу і стабільності суспільства.

Державне регулювання економіки реалізується завдяки таким засобам:

1. Розширення сфери функціонування державної власності. Створення державою та державна підтримка при створенні капіталомістких та малоприбуткових організацій, але які є необхідними для суспільства.

2. Привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу (НД), що відбувається за рахунок:

— системи податків;

— державних закупівель та державних замовлень;

— державних кредитів та субсидій окремим галузям.

3. Державне регулювання економіки реалізується як система економічних заходів уряду з метою вирішення життєво важливих для ринку проблем:- боротьба з кризовими явищами; -забезпечення високих і стабільних темпів економічного зростання; -здійснення структурних перебудов в економіці відповідно до НТП; -вирішення соціальних проблем;

4. законодавчо-нормативна база; 5. прогнозування та програмування.

87. Сегментація ринку

Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх економічних інтересів. За допомогою сегментації із загальної кількості потенційних споживачів формуються певні групи (ринкові сегменти), кожна з яких пропонує свій специфічний попит на ринку.

Дата добавления: 2015-05-26