Основні проблеми дидактики вищої школи на сучасному етапі

Проблема технології навчального процесу в сучасній школі безпосередньо пов’язана з його оптимізацією, звичайно, якщо йдеться про передові технології. Про актуальність оптимізації навчального процесу свідчить той факт, що окремі автори наголошують на виділенні такого принципу поряд з уже відомими.

Характеризуючи принцип оптимізації, Ю.К. Бабанський писав:

"Для досягнення мети наукової організації навчання дуже важливо існуючу систему принципів доповнити принципом оптимізації навчального процесу, який з низки можливих варіантів організації навчального процесу потребує усвідомленого вибору такого варіанта, котрий у даних умовах забезпечить максимально можливу ефективність розв’язання завдань освіти, виховання і розвитку школярів за раціональних витрат часу та зусиль учителів і учнів".

Таким чином, вибір найефективнішого варіанта навчання є однією із складових оптимізації навчального процесу.

Технологія (від грец. - майстерність та слово) - опис сукупності прийомів, способів, процесів, що супроводжують певний вид діяльності і сприяють її ефективності. У дидактиці - це операції, які супроводжують вибір учителем у конкретних умовах класу специфіки діяльності учасників навчального процесу. На жаль, у масовій практиці цей вибір здійснюється стихійно, на основі досвіду вчителя або на рівні його відчуття й інтуїції. Саме тому потрібна науково обґрунтована технологія навчального процесу, яка нині на стадії розроблення.

На кожному етапі свого розвитку дидактика вирішує проблему вдосконалення змісту освіти і методики навчання відповідно до потреб суспільства.

У період розбудови української національної школи, крім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів, важливо оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, які дали б змогу досягти найкращих результатів за найменших затрат часу і зусиль. Усе це має відбуватися водночас з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію навчального процесу, за якої підвищуються працездатність учнів і педагогів, продуктивність їх праці, зростає пізнавальна самостійність, ініціатива і творча активність. Сучасна школа не може базуватися на примусі, який має наслідком формування безініціативної особистості.

Актуальними нині є також посилення міжпредметних внутріпредметних зв'язків, що дає змогу заощаджувати навчальний час і ефективніше формувати науковий світогляд спираючись на філософську ідею єдності предметів і явиш, Завдання сучасної дидактики полягає в забезпеченні ефективного навчання, духовного збагачення дитини, розвитку її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань, а також у створенні умов для самореалізації. Цьому, за твердженням В. Лозової, сприяють такі методологічні підходи до навчального процесу:

- гуманізація. Передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учнями, учителями й учнями на основі поваги, довіри, чуйності, уваги, співчуття, віри в позитивність дій людини;

- аксіологічний підхід. Забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;

- особистісний підхід. Вимагає визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов;

- діяльнісний підхід. Спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;

- ресурсний підхід. Зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного учня;

- системний підхід. Розглядає навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, у якій мета, завдання, зміст, форми і методи навчання та інші його компоненти взаємопов'язані;

- синергічний підхід. Полягає в тому, що самореалізація і саморозвиток особистості здійснюються на основі постійної взаємодії із зовнішнім середовищем, що зумовлює становлення її нових якостей тощо;

- компетентнісний підхід. Передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, що відображають розширення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення. Дотримання цих методологічних підходів потрібне як в організації навчально-виховного процесу, так і у вивченні й аналізі чужого та власного досвіду навчально-виховної роботи, організації дослідження актуальних дидактичних проблем, створенні ефективних технологій навчання і виховання.

Державні стандарти вищої школи. Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ), освітньо-професійні програми (ОПП)

Державні стандарти вищої освіти встановлюють вимоги до
змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки. Вони є
основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня
громадян незалежно від форм одержання вищої освіти. Відповідність
освітніх послуг державним стандартам вищої освіти визначає якість
освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

2. Державні стандарти вищої освіти застосовуються з метою
забезпечення якості вищої освіти і потреб народного господарства,
науки та культури у фахівцях, а також розроблення, впровадження та
удосконалення нормативної і навчально-методичної бази, що
регламентує підготовку фахівців з вищою освітою.

Державні стандарти вищої освіти є обов'язковими для виконання
усіма суб'єктами в системі вищої освіти.

3. Державні стандарти вищої освіти базуються на Законі
України "Про освіту" (1060-12), інших нормативно-правових актах,
що регулюють відносини в системі вищої освіти.

5. Державні стандарти вищої освіти забезпечують:

формування змісту освіти, який дає змогу випускнику вищого
навчального закладу виконувати професійні завдання, що
визначаються вимогами у сфері праці, науки, культури;

можливість визначення рівня освітньої та професійної
підготовки фахівця. 15. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого
навчального закладу узагальнює зміст освіти, тобто відображає цілі
освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в
структурі господарства і вимоги до його компетентності, інших
соціально важливих якостей.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика повинна відображати
соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу
професійної діяльності та вимоги до змісту освіти і навчання з
боку держави та окремих замовників.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика встановлює вимоги до
освітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності, а саме:

професійне призначення та умови використання випускників
вищих навчальних закладів певної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня;

освітні і кваліфікаційні вимоги до випускників вищих
навчальних закладів, тобто систему виробничих функцій, типових завдань їх діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих завдань;

вимоги до атестації освітньої та професійної підготовки
випускників вищих навчальних закладів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика розробляється спільно
відповідними установами, що належать до сфери праці та професійної
освіти, Міносвіти, Мінпраці, а також міністерствами - замовниками
підготовки фахівців і затверджується у порядку, визначеному
Міносвіти і Мінпраці.

16. Освітньо-професійна програма визначає нормативну частину
змісту навчання, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня
освітньої і професійної підготовки фахівця відповідного
освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності.

Освітньо-професійна програма призначена для органів
управління вищою освітою та вищих навчальних закладів, що готують
фахівців певного профілю.

Освітньо-професійна програма встановлює:

розподіл обсягу освітньо-професійної програми за циклами
підготовки в академічних годинах;

нормативну частину змісту навчання у навчальних елементах, їх
інформаційний обсяг та рівень засвоєння у процесі підготовки
відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики;

рекомендований перелік навчальних дисциплін;

форми контролю та державної атестації;

нормативний термін навчання.

Освітньо-професійна програма включає:

цикли гуманітарної, соціально-економічної та
природничо-наукової підготовки, що забезпечує певний освітній
рівень;

цикл професійної (професійно-орієнтованої) та практичної
підготовки, що разом з попередніми циклами забезпечує певний,
освітньо-кваліфікаційний рівень.

Цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки, як
правило, включає такі навчальні дисципліни:

1) для молодших спеціалістів: історія України, ділова
українська мова, іноземна мова, суспільствознавство (філософія,
політологія, соціологія);

2) для бакалаврів: філософія (філософія, етика, естетика,
логіка), політологія, основи економічних теорій, правознавство
(основи права та основи конституційного права України), історія
України (історія України, українська культура та українознавство),
ділова українська мова, релігієзнавство, психологія, іноземна
мова.

Кількість навчальних годин з кожної навчальної дисципліни
визначає Міносвіти.

Перелік навчальних дисциплін циклу гуманітарної та
соціально-економічної підготовки, а також кількість навчальних
годин, відведених на їх вивчення, для освітньо-кваліфікаційних
рівнів спеціаліста, магістра визначаються у порядку, встановленому
Міносвіти. Освітньо-професійна програма розробляється, погоджується і
затверджується у порядку, визначеному Міносвіти.

Дата добавления: 2015-05-26