Буддійське Святе Письмо

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, які передавалися кілька століть усною традицією. Лише у 80-х рр. І ст. до н.е. вони були записані буддійськими монахами острова Цейлон. Для цього було створено спеціальну мову палі, близьку до санскриту. Буддистські тексти і перекази було записано на пальмових листях, якими було заповнено три великі кошики. Тому основна священна книга буддизму дістала назву “Трипітака” - (“Три кошики”), мовою палі - Тіпітака. Це так званий “Палійський канон”, який вважається найдавнішим і найавторитетнішим викладом Закону Будди. Він визнається всіма течіями буддизму. За релігійним переказом, Трипітака - це виклад вчення Гаутами вустами трьох його найближчих учнів. З точки зору науки - це праця багатьох невідомих буддійських проповідників.

Трипітака включає в себе понад 100 томів творів і поділяється на три частини. Перша - Віная-пітака (“кошик статусу”) – описує правила прийому до буддійських общин та принципи їх внутрішнього життя. Друга частина - Сутта-пітака (“кошик повчань”) - найповніша збірка промов і повчань Будди, в якій у формі притч, повчань, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів Ананди — улюбленого учня Будди — подається опис життя і смерті Будди, вміщуються численні відомості про звичаї, народні традиції, особливості релігійної думки. Третя частина - Абідхарма-пітака (“кошик тлумачення вчення”) дає розгорнутий виклад філософських,етичних та психологічних основ вчення буддизму, яке подається як одкровення Будди.

Канонічними книгами вважаються також Суттаніпата — збірка поем про Будду і його учнів та Джатакі (санскр., досл. — про попередні народження) — збірка розповідей, казок, легенд про 550 перероджень Шак'ямуні, що передували його останньому народженню на землі.

Махаяна виробила свій канон священних книг. Найдавніші тексти махаяны - це сутри Вдосконалення мудрості (Праджня-параміти), що датуються І ст. до н.е. - І ст. н.е. і які почали перекладатися на китайську мову вже з другої половини ІІ ст. За легендою вважається, що їх теж виголосив Будда Шак’ямуні, але зміст їх не був зрозумілий людям і тому ці сутри 500 років зберігали наги (змії-дракони) і боги, поки не прийшов Нагарджуна (ІІ - ІІІ ст.), якого називають Другим Буддою, і не проголосив їх знову, давши докладні пояснення і коментарі.

Майже те ж саме відбулося і з махаянськими сутрами другого покоління, що були пояснені людям Майтреєю (або Майтреянатхою) і Асангою у IV - V ст. Махаянські тексти, як сутри, так і коментарі до них та інші праці, записувалися на санскриті, але далеко не всі збереглися в оригіналах. З ІІ по ХІ ст. санскритські рукописи активно перекладалися на китайську мову і були зібрані в єдину колосальну Трипітаку. З VIII ст. санскритські рукописи перекладалися також тібетською мовою й у XIV ст. вони були відредаговані й упорядковані в єдиному каноні, що складається з двох зібрань: Ганджур (Слово Будди в 108 томах енциклопедичного формату) і Данджур (Тлумачення Закону індійськими майстрами в 225 томах). Китайський і тібетський канони, по-перше, змістово і структурно не збігаються, по-друге, містять у собі також сутри хінаяны і тантры ваджраяны (Діамантової колісниці). Найдавніші священні тексти останньої мають назву “Тантри” (V - VI ст.) і призначаються тільки для посвячених.

Дата добавления: 2015-05-26