Навчальний матеріал

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.1.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Розділ 1.1.

НАВЧАЛЬНІ МОДУЛІ ДИСТАНЦІЙНОГО КУРСУ

„Етика ділового спілкування.”

Модуль 1. Тема: „.Основні поняття етики ділового спілкування. ”

Тема: „Предмет і завдання курсу.”.

Зміст.

- „Етика ділового спілкування” як навчальна дисципліна та її завдання.

- Ділове спілкування та його особливості. Культура ділового спілкування.

- Гуманістична спрямованість етики спілкування та її значення.

Ключові слова: етика ділового спілкування; етика; психологія; спілкування; культура мовлення; етикет; гуманістична етика; гуманістична психологія.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про види допоміжних стратегій, цілі та завдання консультативної допомоги.

Знати критерії консультативного впливу.

Володіти ключовими поняттями: етика ділового спілкування; етика; психологія; спілкування; культура мовлення; етикет; гуманістична етика; гуманістична психологія.

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

· понятті „консультування” у працях зарубіжних та вітчизняних вчених;

· цілях та задачах консультативної допомоги, які визначені науковцями різних теоретичних шкіл.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

a. різниці між консультуванням та психотерапією;

b. критеріях консультативного впливу.

Вивчаючи пункт 3, виявіть стадії консультування, їх послідовність та дайте їм характеристику.

1. Прочитайте, дайте відповідь на запитання, що є основою життєдіяльності людей та їхньої взаємодії?

Етика ділового спілкування - це нова навчальна дисципліна, становленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент та ін.). Проте найсуттєвішим вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія – науки, що займаються людинознавством і вивчають одну й ту саму природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.

Оскільки і етика, і психологія вивчають поведінку особистостей у взаємодії, у процесі їхньої спільної діяльності, то можна сказати, що етика ділового спілкування – дисципліна, що виникла на стику етики й психології. З огляду на це вона використовує основні категорії та поняття такої загалом філософської науки, як етика, і деяких важливих галузей психології.

Спочатку етичне та психологічне у спілкуванні вивчали разом, потім ці підходи до спілкування відокремили з метою наукового поглибленого вивчення. Оскільки в практичній діяльності етична та психологічна культура спілкування постають у єдності, бо це відповідає реаліям життя, то у пропонованому курсі етику і психологію подано також у єдності. Саме такий підхід дає змогу говорити про культуру спілкування.

Завдання курсу „Етика ділового спілкування” – допомогти студентам:

здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового спілкування, його норми й правила, шляхи їх застосування, особливості етикету в різних умовах трудової діяльності;

навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особливості, що проявляються під час ділового спілкування;

оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики;

навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв’язанні конфліктів та ін.;

накреслити шлях формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних та психологічних норм і правил.

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, між особистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та між особистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб’єкт-суб′єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб’єкта. Дослідження проблем спілкування в загально філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномена в інших наукових дисциплінах, наприклад в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію.

Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна скористатися підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб′єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний, та суб’єкт-суб′єктивний. Згідно з моносуб′єктивним підходом людина в цьому світі майже самітна. Спілкування для неї – епізод з її життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхід до спілкування ґрунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особливостями стають лише окремі люди – „вожаки”, „герої”, „керівники”. Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто однакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а інший стане об’єктом, а не суб’єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб’єкт-суб′єктивного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є позитивним або негативним. Усі вони допомагають пізнати механізм спілкування, розширюють спектр наукових даних. Автори використовуючи все цінне, що притаманне різним підходам, при розгляді того, що становить найвищий рівень спілкування, спираються насамперед на суб’єкт-суб′єктивний підхід. Саме він є найближчим до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже, і у спілкуванні.

Спілкуючись люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

комунікація, приймання і передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це між особистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або кількох людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р.Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самотності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

Звичайно, іноді людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на-сам зі своїми думками М.Монтень, наприклад, відносить до одного з видів спілкування. Цей погляд поділяють не всі вчені, однак і він має право на існування.

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення.

Люди як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує. Наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування.

Змістом ділового спілкування є „діло”, з приводу якого виникає й розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особливостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування – продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять „однією мовою” й прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами культури їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використанням способів і засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань. Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлюються характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і проявляється у способах спілкування, що їх обирає суб’єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Під час проведеного опитування студенти інститутів, коледжів на запитання „Що таке культура спілкування?” дали такі відповіді: це сукупність вмінь людини аналізувати вчинки інших людей, поважати їх; складова культури мовлення; вміння поводитися культурно, мати добру вимову; вміння в будь-якій життєвій ситуації знайти правильний та делікатний підхід; вміння спілкуватися, поводитися в товаристві; бажання бути культурним і приємним співрозмовником та ін. Як бачимо, опитувані не диференціюють культуру мовлення, поведінки та спілкування.

Про що ж свідчить аналіз трактувань, наведених у літературі? Так, культура поведінки, культура мовлення й культура спілкування в життя найчастіше постають у єдності. Проте людина, ввічливо та доброзичливо звертаючись до інших, може вживати слова, порушуючи граматичні правила. Іноді її дії начебто відповідають нормам поведінки, прийнятим у суспільстві, однак успішно спілкуватися вона не може, тому що не розбирається у психології, психічному стану людей, особливостях їхнього темпераменту, характеру тощо. Культуру спілкування найчастіше путають з культурою мовлення. Дослідження генезису спілкування показали, що воно передує мовленню, тобто з наукового погляду це, безсумнівно, різні феномени.

Культура мовлення - це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, які вживаються з метою встановлення контакту та підтримання доброзичливої тональності спілкування, становить мовний етикет. Водночас етикет - це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, їхню поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу. У словниках етикет ототожнюється з культурою поведінки. Культура спілкування є складовою культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить певну суму знань, у цьому контексті – про спілкування.

Для культури спілкування характерною є також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди у певному суспільстві, конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями.

Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають з досвідом. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні слова – це сума набутих людиною знань і вмінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Для того щоб контакт був справді глибоким, особистість окрім знань про спілкування, певних навичок і вмінь повинна мати ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому установку не просто на встановлення контакту, а на людину як загальнолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим, і спілкування відбуватиметься на високому рівні. Підбиваючи підсумки, виокремимо компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування:

комунікативні установки, які „включають” механізми спілкування;

знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування;

вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Схематично культуру спілкування в широкому розумінні можна зобразити так:

КС=КУ+З+В,

Де КУ – моральні та комунікативні установки; З – знання з етики та психології; В – вміння застосовувати ці знання на практиці.

Іншими словами, культура спілкування – це цілісна система, що складається із взаємопов’язаних моральних і психологічних культур, кожна з яких вносить своє в характеристику цілого.

Проте важливо пам’ятати, що ця система реалізується в певних умовах. Відомо, що поведінка людини змінюється залежно від ситуації. Змінюються навіть такі основні риси, як чесність і здатність викликати довіру. Багато в чому це залежить від зовнішнього середовища, його впливу на людину. У кожної людини є особисте безпосереднє оточення, тобто люди, з якими вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Пристосовуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тоді людина відчуває себе не досить комфортно, продуктивність її праці набагато знижується. Крім того, на культуру поведінки й спілкування людини впливає те, з чим вона начебто безпосередньо не стикається, але водночас залежить від цього. Її, безумовно, хвилює те, що діється у світі, які закони ухвалює парламент, як підвищуються ціни на товари й продукти харчування і т.ін. Від цього залежить поведінка людини під час спілкування з іншими.

3.Випишіть основні принципи гуманістичної етики.

Загальнолюдські цінності, в основі яких лежить загальнолюдська мораль, не є чимось сталим, незмінним. Вони наповнюються новим змістом, можуть мати інший рівень значущості. Однак упродовж усієї історії людства цінувалися такі чесноти, як правдивість, співпереживання, ввічливість, підтримка інших, передусім слабких і молодших, повага до старших за віком і статусом та ін. Водночас засуджувалися брехливість, брутальність, нечесність, жорстокість, байдужість до інших, агресивність, нетерпимість.

Великі гуманісти минулого були філософами й психологами водночас. Вони усвідомлювали, що природу людини можна зрозуміти, лише виявивши норми й цінності її життя. Оскільки людина є мірою всіх речей, вона є найвищою цінністю й головним багатством суспільства. Розвиток цього спрямування в етиці та психології сприяв становленню гуманістичної етики та психології.

Гуманістична етика – напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х років ХХ століття (І.Файт, К. Гарпет, І. Левін та ін.). Автори цієї теорії тісно пов’язують моральність з психологією окремої особистості, певною мірою виокремлюючись від загальних принципів моралі. У сучасній інтерпретації ідеї гуманістичної етики обґрунтували Ж.-П. Сартр і Е. Фромм. Так, останній зазначав, що любов до себе не можлива без любові до інших, є вищою цінністю. Якщо в авторитарній етиці норми, що встановлені авторитетом або владою. Завжди переважають над індивідуальними, то в гуманістичній „ сама людини може визначити критерії доброчесності та пороку” За Е. Фроммом, характерна особливість людини – можливість реалізуватись і знайти своє щастя тільки у зв’язку з іншими людьми, у солідарності з ними. Вітчизняні етики й зарубіжні вчені стверджують, що науці треба перемістити увагу з вивчення людини як об’єкта, речі серед речей до вивчення її як суб’єкта, як міри всіх речей. Послідовники гуманістичної етики дотримуються тези, що людина реалізуватися й стати щасливою лише в єдності з іншими, у взаємодії та спілкуванні з ними. Любов до ближнього, повага до нього – це сила людини, що об’єднує її зі світом. Добро в цьому контексті – розкриття та реалізація можливостей людини, зло – безвідповідальність, передусім, щодо себе. Тому, щоб зрозуміти суть добра і зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологія.

Гуманістична психологія – напрямок у психології, представники якого визнають головним предметом цієї науки особистість як унікальну цілісну систему, для якої характерною є відкрита можливість само актуалізації та самореалізації. Цей напрямок зародився в 50-60-ті роки в Каліфорнії (США). Назву йому дав А.Маслоу, а значний внесок зробив К.Роджерс. Основним у цій орієнтації є віра у можливість особистісного зростання кожної людини, яка може самостійно обирати свою долю. Людина народжується доброю (або нейтральною), а суспільство робить її злою, агресивною. Згідно з положеннями, введеними К.Роджерсом, у кожній людині закладено прагнення до добра, до самореалізації, і вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведінки, запропоновані суспільством, змушують людину знехтувати власними почуттями та потребами і пристати на цінності, нав’язані іншими. А.Маслоу вважає, що в людини замало можливостей для задоволення своїх основних потреб, а це в решті-решт гальмує задоволення таких вищих потреб, як самоповага та самореалізація.

Отже, гуманістична етика ґрунтується на сучасній психології, яка сприяє розвиткові етики. Як стверджує Е.Фромм, вищі цінності гуманістичної етики та психології – це не егоїзм, а любов до себе, не відкинення індивідуальності, а ствердження людської самотності. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, особистість має знати й розуміти себе, свою здатність до добра та самовіддачі. Якщо людина у спілкуванні відстоює свої позиції, впевнена у собі, виявляє наполегливість у досягненні мети, не принижуючи іншого, визначаючи його право на власну думку, то вона не чинить зла. Для неї добро –це йти шляхом, який вона обрала, але не жертвуючи собою, щоб догодити іншому. Сьогодні такі вміння, що називаються асертивними, формують у людей за допомогою різних підходів. У людини є лише один спосіб бути в єдності зі світом і водночас у злагоді із собою – реалізувати свої здібності. Це буде добром і для неї, і для суспільства, тобто для інших. У противному разі перед людиною постають моральні проблеми, а неможливість їх розв’язання часто призводить до неврозу. Щоб цих проблем не виникло, зокрема під час спілкування, слід дотримуватись основних принципів етики: „не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі”; „що ти робиш іншим, те робиш і собі”.

Відбитком нашого „я” є совість. Вона уособлює суть власного морального досвіду. Це наш вплив на себе самого. Гуманістична совість протестує проти утиску, приниження себе, проти загрози стати інструментом у руках тих, хто прагне свідомо чи несвідомо занизити нашу самоцінність і обмежити самостійність. Поряд з гуманістичною співіснує і совість авторитарна. У них однаковий зміст етичних норм, але мотиви їх використання різні. Авторитарна совість вимагає від людини підкорятися авторитетам, які виробили, скажімо, певні етичні норми, догоджати їм. Якщо вона цього не чинить і проявляє самостійність, у неї пробуджуватиметься „нечиста” совість, вона відчуватиме безсилля, дискомфорт, провину. Кожна людина, як стверджує Е. Фромм, має ці дві різновиди совісті. Проблема в тому, яке співвідношення між ними.

Для досягнення ефективності в діловому спілкуванні необхідно також керуватися такими етичними поняттями, як повага, співчуття, справедливість та ін.

Основою гуманістичних комунікативних установок є повага. Це таке ставлення до людини, коли враховується людська гідність. Повага доповнюється пошаною, тобто визнанням особистих чеснот індивіда та його приналежності до певної спільності. Якщо ми ставимося шанобливо до іншої країни або до якоїсь фірми, поважатимемо також їхніх представників, що сприятиме встановленню контакту, взаємодії. Спілкування буде відкритим і націленим на продуктивний діалог, на співробітництво і злагоду, ґрунтуватиметься на врахуванні моральних норм і принципів справедливості, рівноправності, доброзичливості, ввічливості та ін.

Повага до співрозмовників, опонентів по спілкуванню, толерантність тісно пов’язані із самоповагою. Як би не ставилися до нас інші люди під час спілкування, у ділових взаєминах, самоповага буде тим моральним механізмом, який допоможе нам не допустити приниження, глузування тощо. Людина з розвиненою самоповагою чинитиме опір цьому, виявить волю, відстоюючи свою гідність, честь. Християнська мораль вчить бути терплячим, але це не означає, що слід миритися зі злом, агресією, брутальністю, безчестям. Кожен із нас має робити все, що може в межах норм моралі, щоб не допускати цього, щоб попереджати такі прояви у процесі спілкування з іншими людьми.

Людям, які чинять зло, ображають інших, можна часом поспівчувати, бо вони не розуміють, що роблять, і як це може негативно вплинути на них. Поспівчувати, а можливо, і допомогти. Замість того, що б „схрещувати мечі”, можна спробувати доброзичливо запропонувати інший вихід із ситуації, що склалася.

Любо до людей є найкращим порадником для розв’язання більшості складних проблем, у тому числі проблем спілкування. Вона включає в себе і повагу, і співчуття, і готовність допомогти. Саме вона підкаже у складних ситуаціях, коли і як розпочати спілкування, як вступити в контакт і як з нього вийти, які аргументи навести, яке рішення прийняти та ін. Коли любиш людей, з якими спілкуєшся, то докладаєш зусиль, щоб їх зрозуміти, щоб не зачепити їхню честь, гідність, не примусити їх зайве страждати, допоможеш їм зберегти та поповнити свою самоцінність.

Спілкування – це форма творчості, яка допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, коли люди впливають одне на одного. Тому таким необхідним для досягнення успішної взаємодії у спілкуванні є знання ролі моральних цінностей, розумне використання моральних принципів і норм.

Питання для самоконтролю

1. Що таке спілкування і в чому полягає його гуманістична природа?

2. Чому іноді людина навіть та, яка вміє спілкуватися, раптово перетворюється на несвідому, навіть дику істоту?

3. Чому на сучасному етапі важливо втілювати норми й правила гуманістичної етики в наше життя?

4. Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що „спілкування – це розкіш”. У чому ж полягає цінність спілкування?

5. Який рівень культури спілкування можна назвати високим?

6. Що дають знання з етики та психології спілкування для майбутньої професійної діяльності та особистого життя?

Висновки (стисле резюме)

Спілкування є важливою формою людського буття, умовою життєдіяльності людей, способом їх об’єднання.

Культура спілкування охоплює етичну та психологічну культуру, відповідні знання, необхідні для взаємодії, вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.

Високий рівень культури спілкування характеризується гуманістичними установками, в основі яких лежать гуманістична етика та гуманістична психологія.

Гуманістична етика та гуманістична психологія орієнтують на те, що людина є мірою всіх речей.

Гуманістична етика, якої треба дотримуватися під час спілкування, передбачає доброчинність, совісність, справедливість, повагу, співчуття, любов до людей та ін. Моральні цінності становлять основу гуманістичного спілкування і є однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві.

Для успішного спілкування треба створювати умови, які сприяли б само актуалізації та самореалізації співрозмовників, їхній продуктивній співпраці.

Розділ 1.2.

Тема: „Спілкування як науково-практична проблема”.

Зміст.

Етика та культура спілкування в пам’ятках історії та літератури.

Дослідження етики та культури спілкування на сучасному етапі.

Напрямки вивчення культури спілкування в Україні.

Ключові слова: Київська Русь; Володимир Мономах; Феофан Прокопович; Григорій Сковорода; формування культури спілкування.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про історію культури спілкування.

Знати, які надбання світової науки та практики вплинули на розвиток культури спілкування.

Володіти ключовими поняттями: Київська Русь; Володимир Мономах; Феофан Прокопович; Григорій Сковорода; формування культури спілкування.

Дата добавления: 2015-05-26