Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3

Розділ 1.3.

Тема: Добір способів ділового спілкування

Зміст.

1. Способи впливу на людей під час спілкування.

2. Маніпулювання та актуалізація.

3. Моделі та стилі спілкування.

Ключові поняття: переконання, навіювання, самонавіювання, психічне зараження, наслідування, маніпулятор, актуалізатор, тактика, типи спілкування.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє

Мати уяву про моделі та стилі спілкування.

Знати способи впливу на людей.

Володіти ключовими поняттями: переконання, навіювання, самонавіювання, психічне зараження, наслідування, маніпулятор, актуалізатор, тактика, типи спілкування.

При вивченні Розділу 1.3. важливо:

d. усвідомити позицію між способами впливу на людей.

e. Сформувати уявлення про успішну модель та стиль спілкування.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на:

f. переконанні;

g. навіюванні;

h. наслідуванні.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на:

i. маніпулятивні установки;

j. гуманістичні принципи спілкування.

Вивчаючи пункт 3, дайте характеристику спільній та індивідуальній мети спілкування.

Навчальний матеріал.

1.Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте.

Спосіб у широкому розумінні – це система дій, які використовуються в діяльності або взаємодії для досягнення мети. Серед способів спілкування можна виокремити ті, що слугують обміну інформації, і ті, що використовуються з метою впливу одного суб’єкта (він може бути і груповим) на іншого.

Під час обміну інформацією можуть виникнути певні труднощі, якщо невдало обрано канали, засоби й способи зв’язку. Так, інколи краще сприймається усне повідомлення, а часом – письмове. У відповідальних ситуаціях бажано використовувати одночасно кілька засобів зв’язку.

До способів спілкування відносять також способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо „спровокувати” її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності „слабкі місця”, визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже будь-який вплив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взаємин, почуттів, дій тощо. Психологічні механізми різних за природою видів впливу не однакові. Кожний з них специфічний і застосовується за певних умов.

До групи психологічних способів впливу на людей належить навіювання, наслідування, психічне зараження і т.ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання. На відмінну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Якщо дія трьох перших механізмів пов’язана переважно з некритичним ставленням людей до інформації, поведінки, емоцій тих, хто діє на них, то переконання передбачає логічне мислення, критичний аналіз цих сигналів. Отже переконання – це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.

Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінено моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу „мусиш”, „зобов’язаний”, „як не соромно” та ін. Така форма сприймається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.

Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути приємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в мовлення. Наведемо приклад переконання, яке ґрунтується на законах логіки і спрямоване до розуму людини, яку хочуть переконати. В Ермітажі є картина Рембрандта „Поклоніння волхвів”. Тривалий час її вважали копією. Потім спеціалісти змогли довести, що це оригінал, аргументуючи свою думку так: якщо на нижніх прошарках картини є пошуки композиції, то така картина, як відомо, є оригіналом; на картині Рембрандта за допомогою рентгенівської установки знайшли пошуки композиції; звідси дійшли висновку: ця картина – оригінал. Такі аргументи впливають на розум людини і тому стають ефективними.

Проте якщо людина не хоче, щоб її переконували, тут не допоможуть не логіка, ні аргументація. Не можна також досягти бажаного результату, якщо той, хто переконує, поводиться зверхньо або поблажливо, прагне самоствердитися, дійти до фіналу „перемога-поразка”. А тому, аби переконати іншого, спочатку слід досягти того, щоб людини захотіла вислухати уважно і осмислено запропоновані їй докази. Для цього треба виокремити те спільне, що об’єднує людей, і встановити психологічний контакт. Потім доцільно разом проаналізувати всі аргументи обох сторін і дійти спільного висновку. Тоді переконуючий вплив на людину не буде нав’язливим, а відповідатиме її думкам, поглядам, почуттям.

Навіювання – це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. У нашій країні значення навіювання тривалий час не до оцінювалося. Насправді ж навіювання посідає дуже важливе місце в нашому житті, воно є механізмом, який дає змогу вплинути на несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо.

Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Використовуючи інформацію людина, на яку впливають, має сама дійти необхідного висновку. Виокремлюють такі види навіювання на людину: 1) коли вона перебуває в активному стані; 2) під гіпнозом; 3) під час сну. Першим і основним, звичайно, є навіювання в активному стані.

Навіювання може бути навмисним або ненавмисне. За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання буває позитивним і негативним, етичним і неетичним; за засобами впливу – прямим і непрямим.

При прямому навіюванні сугестер (тобто той, хто користується цим способом) закликає до певної дії. Вона передається як наказ, вказівка, розпорядження, заборона. При непрямому навіюванні сугестор не говорить прямо про свою мету. Проте виказує своє ставлення до предмета. Воно розраховане на некритичне сприймання інформації, але для цього використовується не наказова, а розповідна форма. Мета досягнення за рахунок того, що викликаються сильні емоційні реакції. Основними формами навіювання є натяк, схвалення, засудження.).

Одним із видів навіювання є самонавіювання. Це свідоме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. У цьому процесі людина сама створює модель стану або дій і вводить її у свою психіку. Моделі самонавіювання, на думку В.Леві, „уводяться в пам’ять, переходять з короткочасної в довготривалу пам’ять, із свідомості у підсвідомість і, врешті-решт, автоматично починають впливати на самовідчуття й поведінку”.

Згідно з методикою самонавіювання, по-перше, треба виявити недолік, якого людина хоче позбавиться, а по-друге – розробити формулу самонавіювання. Формули мають бути спрямовані на себе. Створювати їх слід від імені першої особи. Вони повинні бути не дуже розгорнутими, стверджуючими і складатись із дієслів, що мають найвпливовішу силу („Я закінчу розпочату роботу сьогодні”).

Психічне зараження – спосіб психологічного впливу, що відомий із сивої давнини. На відміну від навіювання та переконання, які часто застосовуються в між особистісних взаєминах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зараження яскраво проявляється як засіб впливу в групах малознайомих людей (це спостерігається під час релігійного екстазу, паніки та ін.). Свідомі характеристики, що існують майже в однаковій мірі у більшості індивідів, зникають у таких умовах і замінюється несвідомим. Цим, мабуть, пояснюється, чому в натовпі не спостерігаються дії, які потребують цілеспрямованого логічного мислення, і чому тут люди спілкуються на низькому рівні.

При психічному зараженні процес передавання емоційного стану відбувається від одного індивіда до іншого на несвідомому рівні. Унаслідок такого впливу індивід швидко переймається психічним станом інших людей. При цьому багаторазово підсилюється емоційний вплив за рахунок його „відбиття” від багатьох людей. У таких ситуаціях індивіди несвідомо йдуть за іншими, наслідуючи їхню поведінку (це спостерігається під час релігійного екстазу, паніки і та.ін.).

Найбільшому психічному зараженню піддаються люди в натовпі. Це може бути сукупність індивідів, які утворюють численну аморфну групу, члени якої водночас взаємопов’язані якимось спільним і на певний час постійним інтересом. Вони стають некритичними, імпульсивними. Почуття відповідальності, яке, звичайно, стримує окремих індивідів, у натовпі зникає. Люди починають мислити образами й готові діяти під впливом гасел, закликів визнаних ними лідерів, які впливають сильними засобами: перебільшують, стверджують, навіюють, заражають, повторюють, тим самим стимулюючи натовп до дії.

Психічне зараження може відігравати не лише деструктивну, а й позитивну роль. Найчастіше конструктивна дія зараженням ентузіазмом спостерігається у професійній діяльності. Якщо люди люблять своє діло, то успіхи одного заражають інших, викликаючи в них інтерес, захоплення, а не заздрість і поганий настрій. Здібні люди своїми словами, діями можуть так впливати на людей, що ті переймаються чужими переживаннями як своїми власними. Наприклад, під час педагогічного спілкування відбувається взаємо зараження педагога і студентів, а це стимулює їхнє творче самопочуття. Воно виникає на основі співчуття, співпереживання, ініціатором якого виступає педагог. Своїми емоціями, інтересом до проблеми він заражає тих, кого хоче повести за собою. Вони, в свою чергу, стимулюють думку педагога, передають йому свою емоційну захопленість.

Наслідування – особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Причому важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.

На практиці навіювання, переконання, психічне зараження, наслідування рідко вживаються у чистому вигляді. Найчастіше вони доповнюють одне одного, функціонують у системі. Описані способи впливу на людей деякі автори називають механізмами. До таких механізмів належить і відоме маніпулювання людьми та актуалізація, яку йому протиставляють.

2. Запишіть основні поняття.

Маніпулятор – це частина нашої особистості, яка свідомо (тоді це ценізм) або несвідомо вдається всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію та досягти своєї мети.

Найчастіше вміння маніпулювати іншими використовується в корисливих цілях. Багатьом добре відома така ситуація: студент під час іспиту раптом, неначе захопившись, звертається до викладача: „Петре Васильовичу, це питання завжди було для мене загадкою. Виходить, що...”, тобто ставить перед викладачем запитання, на яке мусить відповісти сам. Викладач любить свій предмет і цінує вияв захоплення ним з боку студента, тому починає ґрунтовно аналізувати проблему. Студент досяг своєї мети: використавши механізм маніполювання, змусив замість себе відповідати викладача.

Часом без маніпулювання не обійтися. Нерідко до нього вдаються люди, незадоволенні життям, а то й просто нещасливі. Маніпулюванням їм потрібно, щоб якось вижити, підняти самооцінку. Інколи людина маніпулює, думаючи про іншого, підтримуючи його (наприклад, коли близька людина тяжко хвора).

Відомий вчений Е.Шостром розрізняє чотири типи маніпуляторів. Перший тип – активний – прагне впливати на інших, використовуючи активні методи. Він найчастіше вдається до техніки „обов’язків і очікувань”, а також використовує свій соціальний статус – керівника, батька, викладача. Другий тип – пасивний маніпулятор. Він демонструє роль безпорадного, такого, що мало в чому розуміється. Цим він підштовхує іншого виконати за нього роботу. Третій тип ставиться до людей як до суперників, а то й ворогів, з якими він веде постійну боротьбу. Четвертий тип – байдужий маніпулятор. Він намагається ніби уникнути контактів, демонструє індиферентність. Насправді все, що відбувається, йому не зовсім байдуже, інакше він так демонстративно не поводився б.

Маніпулювання насправді займає в житті кожної людини більше місця, аніж ми уявляємо. Кожна людина майже щодня буває маніпулятором або тим, на кого впливають. Наприклад, продавець маніпулює покупцем, щоб вигідно продати свій товар. Батько дає дітям винагороду за добрі оцінки. Депутат обіцяє виборцям розв’язати всі їхні проблеми, а після обрання про це забуває. Загалом маніпуляції негативно позначаються на розвитку особистості, навіть на здоровї людини, знижують рівень моральної й психологічної культури її спілкування з іншими. Маніпуляторам можна і треба протиставити інші дії, наприклад механізм актуалізації.

Актуалізатор – це людина, яка прислуховується до інших і враховує їхні інтереси, прагне до самореалізації своєї самобутності та унікальності. Він чесний у своїх думках і діях.

Нерідко спостерігається така ситуація. Молодий спеціаліст, що прийшов на підприємство. Поводиться як бунтар. Йому здається, що тут відбувається так, як і багато років. Це викликає у нього непорозуміння, роздратування, сарказм. А це може призвести до конфлікту. Причина його поведінки полягає в тому, що в інституті він вивчав нові технології, методи роботи й хоче запровадити їх. Він бореться за свій соціальний статус, відстоює свою гідність. Розумний керівник, з’ясувавши причину непорозуміння, зможе спрямувати енергію молодого працівника у творчому, конструктивному напрямку. Він зрозуміє, що молода людина хоче дістати радість від того, що робить, прагне до наповненого життя, хоче відчути насолоду від подолання труднощів. Якщо керівник підтримає молодого спеціаліста, той і в майбутньому буде з таким самим інтересом і завзяттям виконувати доучену йому справу.

Акуалізатор – це людина, яка поважає гідність інших, переконливо передає свої думки і бажання, добре ставиться до людей і допомагає їм знайти свій власний шлях до розвитку. На жаль, актуалізатори навіть серед керівників трапляються не дуже часто.

3. Охарактеризуйте моделі спілкування.

Для характеристики системи дій, що їх виконують суб’єкти спілкування, використовують і таке поняття, як „модель”. Прогресивний американський психолог, фундатор сімейного консультування В.Сатир виокремлює п’ять моделей (типів0 спілкування: запобігливий, звинувачувальний, розважливий, віддалений і врівноважений.

Запобігливий тип. Така людина в розмові прагне догодити іншим, часто вибачається, не вступає в суперечки. Вона говорить так, ніби нічого не може зробити сама, не діставши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна вже за те, що з нею розмовляють. Цей тип має назву миролюбця.

Звинувачувальний тип. Така людина постійно шукає і знаходить тих хто винен. Він – диктатор, господар ситуації, нерідко поводиться зухвало, говорить різко й жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо люди їй підкорюються, відчуваючи себе винними. Сам же звинувачувальний при цьому дістає задоволення.

Розважливий тип (або „комп’ютер”, як називає його ще В.Сатир) – це дуже коректна, надто спокійна людина, яка все розраховує наперед, має монотонний голос, вибудовує довгі фрази.

Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.

Крім цих чотирьох моделей спілкування, які свідчать про занижену самооцінку, відчуття власної неповноцінності, є ще один тип, який має назву врівноваженого. Поведінка такої людини послідовна, гармонійна. До інших вона ставиться відкрито, чесно, ніколи не принижує людську гідність. Люди такого типу спілкування, як правило, знаходять вихід із складного становища і можуть об’єднати інших людей для спільної діяльності. Це – цілісні особистості. Вони прямо передають свої думки, відкрито виражають почуття, здатні до особистісного зростання, викликають повагу й довіру до себе. Інші в їхньому товаристві почуваються добре й вільно. Врівноважені люди мають високий рівень моральної та психологічної культури спілкування і потенційні можливості для її підвищення.

Якщо порівняти способи впливу маніпулятора і актуалізатора із зазначеними моделями, можна побачити, що представники перших чотирьох типів є маніпуляторами, а врівноважений тип – актуалізатором.

Концепції впливу, розроблені Е.Шостром та В.Сатир, за спрямованістю наближаються до оригінального підходу Е. Берна (трансакційний аналіз). Він зазначає, що люди у своїй поведінці реалізують три позиції: Дорослого, Батька та Дитини. Ці три складові є в кожної людини, але всі по-різному ними користуються. Дорослий сприймає світ таким, який він є, розуміє інтереси інших, вміє розподілити відповідальність між собою та іншими. Дитина – це наша емоційність, нерідко безпосередність і безвідповідальність, залежність від інших. Батько – це той, хто погано розуміє, який же світ насправді, проте знає, яким він має бути. Він виховує, наставляє, карає, але може при цьому взяти відповідальність на себе. На певному етапі та в певній ситуації кожна з трьох позицій буває доцільною, потрібною. Однак нерідко позиція Батька чи Дитини може бути недоречною чи навіть комічною, якщо це не відповідає ситуації, віковим та індивідуальним особливостям людей, що спілкуються. Зазвичай більшість людей, зокрема молодь, віддають перевагу спілкуванню з позиції „Дорослий-Дорослий”. Дуже важливо правильно визначити позицію співрозмовника та власну, аби досягти мети та реалізувати гуманістичні установки особистості.

Наведені способи (моделі) спілкування застосовуються в різних ситуаціях ділового спілкування. Вибір відповідних до ситуації способів свідчить про високий рівень моральної та психологічної культури спілкування.

Серед особливостей спілкування традиційно виокремлюють не лише певні способи впливу на людей, а й стилі як інтегровані характеристики. Під стилем розуміють, звичайно, систему прийомів діяльності, поведінки людей. Найхарактерніше стиль проявляється в діловому та професійному спілкуванні.

Розрізняють три стилі лідерства – авторитарний, демократичний та ліберальний, які характеризують не лише спілкування а й манеру поведінки лідера щодо інших, тип його влади, ставлення до роботи. Відповідно до стилів лідерства можна описати й стилі спілкування.

Так, при авторитарному стилі лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції. Він не любить коли інші проявляють ініціативу, не хоче, щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення. Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються. Як що для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого „Я”, то для другого типовим займенником є „Ми”. При ліберальному стилі спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може й не бути лідером, він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи.

Спрямованість у стилі ділового спілкування може буди різною – на іншого або на себе. Як що людина потребує іншого, то кажуть що в неї піддатливий стиль. Як що співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Як що людина зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстичний, маніпулятивний, та місіонерський (обережний вплив).

Вивчення стилів спілкування, як і стилів діяльності загалом, за останні 11 – 15 років стало важливим напрямком пошуку шляхів оптимізації діяльності людей та їхніх взаємин. Один із таких шляхів – цілісне вивчення процесуальних характеристик спілкування, його культури.

Різноманіття підходів певною мірою сприяє більш глибокому вивченню й аналізу основного процесу і допомагає кожному спиратися на ту концепцію, яка йому більше зрозуміла та відповідає його уявленням про себе та про інших. Про те важко розібратись у великій кількості підходів, ураховуючи, що описані далеко не всі, до того ж, звичайно, заважає відмінність у термінах, які вживаються для характеристики одних і тих самих явищ. Об’єднати розмаїття термінів і відповідних їм феноменів можна, увівши поняття „стратегія та тактика спілкування”. Існують різні визначення поняття „стратегія”. Одні розуміють їх як загальну схему дій, а інші вважають, що це загальний план досягнення мети.

Коли двоє суб’єктів прагнуть виконати разом певну роботу, обмінятися думками, почуттями, оцінками, дійти згоди, вони, спілкуючись прямують до досягнення спільної мети. Якщо ж кожен або один із суб’єктів хоче задовольнити лише свої інтереси, він ставить перед собою індивідуальну мету. Інколи люди, що спілкуються, можуть і не ставити перед собою певної мети (фактичне спілкування).

Для повної характеристики стратегій до мотиваційного компонента необхідно додати ще змістовний. Річ у тім, що спільна або індивідуальна мета може відповідати гуманістичним або маніпулятивний (егоїстичним, навіть жорстоким) установкам спілкування. У першому випадку – це найчастіше готовність, що реалізується у спілкуванні через акти співробітництва, співучасті, взаємодопомоги, взаєморозуміння та взаємоповаги. У другому випадку – це спрямованість дії, в яких проглядають корисливі, егоїстичні інтереси одного або обох суб’єктів. Саме ці установки призводять до маніпулювання та порушення етики спілкування.

Для характеристики стратегій важливими є не лише мета та комунікативні установки а й характер конструювання спілкування. Його стратегічним параметром є певне співвідношення між діалогом і монологом. Якщо під час взаємодії суб’єкти по черзі обмінюються інформацією, думками, жестами, почуттями, то вони дотримуються діалога. Якщо досить довго говорить один або ж, говорячи, кожен думає лише про себе, то відбувається монолог, чи два монологи. Діалогічний підхід до спілкування (краще в контексті зовнішнього діалогу) є оптимальним з погляду організацій комунікації й має великий розвиваючий творчий потенціал. Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, досягненню мети, називають тактикою. Одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії або її добір залежить від особливостей суб’єктів, які це здійснюють, їх системи цінностей, інтересів, комунікативних установок. Побудова і добір тактик базуються на сам перед на знаннях про ситуацію та особливостях конкретних співрозмовників. Загалом, на розбудову тактики як системи дій при спілкуванні впливає стратегія, як що вона усвідомлена. Саме вона визначає характер дій, які застосовують суб’єкти, передаючи інформацію і впливаючи один на одного.

Отже, спосіб і стратегія спілкування – два споріднених феномени, що розкривають операційний аспект взаємодії людей. Вони є важливим інструментом досягнення мети.

Ці стратегії ділового спілкування можна пояснити на прикладах.

Так, перед створенням фірми Микола З. і Ганна П. самостійно розпоряджалися своїми коштами. Тепер вони мають вони мають вести фінансові справи разом. Для цього необхідно прийняти єдине рішення, яке б задовольнило обох партнерів. Але Микола З. заявляє: „ Я – старший, через це я буду розпоряджатися грошима”. Це стратегія маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети.

Економіст М. Побачила на столі у начальника відділу новий штатний розклад. У ньому вона не знайшла своєї посади. У неї вихопилось: „Ах так? Як же він міг повестися так зі мною? Я не допущу цього.” Це стратегія – моніпулятивно-монологічна, мета її індивідуальна.

А ось приклад гуманістично-діалогічної стратегії. Мета її спільна. Керівник організації говорить: „Наступного року випускатимемо іншу продукцію, більш складну. Що ми для цього мусимо зараз зробити?” Підлегли внесли такі пропозиції: розробити документацію, визначитись з ресурсами, знайти покупців, та ін. „Давайте конкретно розподілимо, хто за що відповідатиме”, - попросив керівник. Начальники служб начали формулювати свої завдання.

Стратегії в реальному житті найчастіше бувають комбіновані.

Питання та завдання:

Чому важко переконати в чомусь одне одного?

У чому полягає принципова відмінність маніпулювання та актуалізації?

Яку з моделей спілкування можна віднести до високого рівня культури спілкування і чому?

Які основні ознаки мають стратегія та тактика спілкування?

Як проявляється моральна культура спілкування у процесі добору стратегії й тактики спілкування?

Висновки (стисле резюме.

Способи спілкування, це система дій, що використовуються в діяльності або у взаємодії людей для досягнення мети. Способами впливу людей одне на одного є переконання, навіювання, психічне зараження та наслідування. На відміну від способів і моделей спілкування стратегія описує не одну його сторону, а характеризує в єдності мотиваційну, змістовну і операційну. А тактика спілкування використовується для реалізації стратегії. До ефективних стратегій спілкування належать ті, в яких реалізуються перед усім гуманістичні комунікативні установки. Моральна культура спілкування передбачає вміння адекватно обирати й реалізовувати стратегій та тактики спілкування.

Дата добавления: 2015-05-26