Мораль: теорії походження, поняття, ознаки, структура, функції

Основні завдання етики у сучасних умовах

Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках:

1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень;

2. виокремити, обгрунтувати і закріпити моральні цінності необхідні для нормального існування і розвитку людства.

3. створити шляхи впровадження в життя вищезаначених цінностей.

Як ми знаємо з психології, людина — складна істота, яка володіє розумом, емоціями і свободою волі. Людина ставить приватні цілі в діяльності, реалізує конкретні бажання і прагнення. Але в суспільному житті свобода однієї людини неминуче наштовхується на свободу іншої. Як будь-які соціальні норми, мораль допомагає стримувати бажання людей, окреслює межі, за якими їх дії неможливо називати моральними, тобто припустимими. Мораль спонукає людей удосконалювати, гуманізувати супільство та індивідів.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Натуралістична етика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тобто вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсолютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті решт, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

Більш виваженим і глибоким здається соціально-історичний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільного життя. На думку прибічників соціально-історичного підходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати міжлюдські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

Отже, мораль — це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб'єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Мораль — це явище, якому притаманні наступні ознаки:

1. суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

2. джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

3. мораль — об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі — тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

4. мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

5. мораль — специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

6. мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

7. нормативний характер. Мораль — це система соціальних норм.

8. імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

9. специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

10. специфіка санкції (совість і громадський осуд).

11. призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Дата добавления: 2015-05-26