АНОТАЦІЯ. 1. Зайчук В. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні // Вища школа

ТЕМА 3.4. ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

ЗРАЗОК

Періодичні видання

1. Зайчук В. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні // Вища школа. – 2002. - № 2- 3. – С. 3 – 18.

2. Згуровський М.З. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції // Дзеркало тижня. – 2003. - № 40. – 18 жовтня.

3. Касьянова С. Система освіти Польщі в рамках реалізації Болонського процесу // Освіта і управління – 2005. - № 3 - 4. – С. 207 – 213.

4. Сікорський П. Наступність модульно-рейтингової і кредитно-модульної технологій навчання // Вища школа. – 2005. - № 5. – С.59 – 70.

5. Толок В., Васильєва О. Особливості реалізації основних принципів болонської декларації в Україні // Освіта і управління – 2005. - № 3 - 4. – С. 161 – 164.

6. Корсак К. Система освіти Франції: цілі, структура, досягнення і проблеми // Вища освіта в Україні, 2001.- № 1. – С. 91 – 103.

Інформаційні ресурси

1. www.mon.gov.ua (МОНМС України)

2. www.library.edu–ua.net/ (Державна наук.-пед. бібліотека ім. В.О.Сухомлинського)

3. www.nbuv.gov.ua (Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського)

4. www.ukped.com (педагогічна література)

5. http://enc–dic.com/pedagogics (педагогічна енциклопедія)

6. www.uapravo.net (правова бібліотека України)

7. www.rada.gov.ua (нормативно–правові документи)

8. http://www.metodportal.net (методпортал)

3.4.1. Поняття про спілкування. Етапи та структура вспілкування.

3.4.2. Спілкування як комунікація. Умови ефективної комунікації.

3.4.3. Інтерпретація як взаємодія: спілкування пов’язане з обміном між діями людини, з організацією їх спільної діяльності.

3.4.4. Перцепція як сприймання і розуміння людьми один одного. Механізми встановлення взаєморозуміння у процесі спілкування.

3.4.5. Види спілкування.

Основні поняття теми: поняття про спілкування, етапи спілкування, структура спілкування, перцепція, прийоми формування атракції.

Педагогічне спілкування як специфічна форма спілкування. Види педагогічного спілкування. Стилі педагогічного спілкування. Суть і структура педагогічного спілкування.

Культура мови. Літературна мова та система літературних норм. Складники ораторського мистецтва

Типологія викладачів залежно від якості володіння мистецтвом педагогічного спілкування.

Особистість викладача як інструмент впливу у педагогічній взаємодії. Способи комунікативного впливу: переконування і навіювання. Стратегії взаємодії у спілкуванні. Технологія організації взаємодії в індивідувальній бесіді.

Роль невербальних засобів.Технологія контактної взаємодії. Техніки взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення.

Майстерність організації педагогічної взаємодії у навчанні. Прийоми педагогічної взаємодії. Врахування викладачем соціально-психологічних особливостей аудиторії та навчально-го матеріалу. Особливості взаємодії викладача з аудиторією студентів.

Проблема перетинання границь при формуванні єдиного Європейського освітнього простору є не тільки територіальна проблема, але й проблема, що відбиває численні аспекти проникнення, накладення і навіть відторгнення освітніх, національно-релігійних менталітетів представників різних країн. Це у свою чергу пов’язано з об’єднанням та збагаченням європейської людності, спроможністі до надання до надання європейцям необхідних відомостей для протистояння викликам нового тисячоліття водночас із розумінням спільності цінностей і належності до загального соціокультурного простору. Життєздатність і ефективність європейського освітнього простору для його фундаторів зумовлюється принадністю його культури для інших. У Болонській заяві (1999 р.) задекларовано необхідність всесвітнього рівня притягання європейської системи вищої освіти, який би відповідав екстраординарним культурним і науковим європейським традиціям.

Припустимо, що процес входження різних країн у Болонський процес, нагромадження специфічного досвіду конкретної раїни, розкриття внутрішніх (на рівні освітньої системи даної держави) і зовнішніх (в аспекті взаємодії, діалогу освітніх систем, заповідно до загальних принципів) протиріч, впливає на освітній процес у цілому. Сьогодні можна говорити про диверсифікованості цілей; конкретизації споконвічно поставлених цілей і навіть про зміну пріоритетів цілей. Мета Болонського процесу підвищує значимість позиції відкритості Європи світові в цілому. На Бергенській конференції (2005 р.) підтверджено необхідність забезпечення якості і прозорості освіти, збереження багатої спадщини і культурної розмаїтості різних країн. Інше трактування даної мети полягає у подальшій розробці освітніх програм для студентів із третіх країн, розширенні обсягу і якості академічних знань.

Погоджуємося з думкою Н. Якси, про помилковість позицію, яка зводить освіту тільки до рівня знань, навіть науково достовірних. Знаннєво-орієнтований підхід, що передбачає максимальну інформатизацію освітнього простору, її суб'єктів, на одержання „знань про запас" показав свою неспроможність у світі, який динамічно оновлюється. Знання, особливо в епоху бурхливих, часом революційних відкриттів у різних наукових галузях мають тенденцію до старіння і навіть часткового знецінювання. Тому неминучу цінність мають не знання, що ми здобуваємо на тому або іншому відрізку свого освітнього маршруту (бакалаврат, магістратура, аспірантура), а відносини і спосіб засвоєння цих знань, співвіднесений з фундаментальними основами особистої, національної і світової культури [7, c. 99].

Інтеграційні процеси, що охопили більшість країн Європи та й усього світу, вимагають у проблемі створення єдиного культурно-освітнього простору виділення полікультурного аспекту. Сучасне українське суспільство є полікультурним, оскільки воно об’єднує людей різних національностей з усіма формами взаємодії та взаємовпливів. В полікультурному суспільстві об’єднання людей різних національностей з усією сукупністю форм взаємодії і взаємозалежностей, економіка виконує функцію адаптації, політика – досягнення мети, а культурні символи – підтримку зразка взаємодій у системі. За своїми витоками та історичним розвитком українська школа є частиною європейської освіти – як і західноєвропейські держави, Україна взяла за основу освіту і педагогічну культуру греко-римського світу. Разом з тим українська школа є неповторним, самобутнім феноменом педагогічної культури. Сьогодні соціально-культурна ситуація в Україні характеризу­ється глибоким переосмисленням минулого, активізацією історичної пам’яті як невід’ємної частини суспільної свідомості, загального процесу формування громадянського полікультурного суспільства, у ході якого переборюється відчуженість особистості не тільки від влади й власності, але й від своєї культури, мови, традицій, звичаїв, історії, релігії [2, с. 67].

Полікультурне су­спіль­ство поєднує людей, які належать до різних культур і мають позитивні взаємини. Стосунки, що складаються в такому суспіль­стві, спонукають людей до формування готовності жити в його умовах середовища. Основи готовності закладаються в системі освіти. Вища освіта розглядається як невід'ємна частина національної культури, а сама культура як основа самоідентифікації. Основне завдання культури створити підґрунтя для справді творчого самовираження людини, що володіє знаннями, що певною мірою знаходить вираження в характеристиках професійної компетентності і компетенцій, які виступають кваліфікаційними критеріями фахівця. Вищою цінністю полікультурного простору вищої освіти є людина, особистість студента, а головний зміст і ціль освіти позв'язані з його розвитком, соціально-педагогічною підтримкою, захистом індивідуальності, ненасильницьким культуровідповідним вихованням, створенням умов для творчої самореалізації.

Взаємодія учасників освітнього процесу залежать від готовності розв’язати суперечності між: глобальною потребою руху до європейського співтовариства в усіх сферах життєдіяльності та локальним лобіюванням пріоритетів суто економічного розвитку над духовним (не факт, що наша освіта гірша); сучасним загальновизнаним поглядом на ефекти демократичної освіти та авторитарною традицією виконання професійних обов’язків; довготривалим становленням науковця та швидким нівелюванням його соціально-економічного статусу з боку держави; ідеями гуманізму про рівність умов існування, справедливість і братерство в демократичному суспільстві та низькою соціально-економічною конкурентоспроможністю викладача; розвитком вимог до рівня знань і неспроможністю досягти справедливості щодо оцінки якості реалізації своїх потенцій та ін.

Створення освітнього європейського суспільства актуалізує полікультурну освіту. Оскільки передбачає формування міжкультурної компетенції, яка зумов­лює відкритість людей до нових культурних цінностей, до нових ідей. Полікультурна освіта формує відкритість особистості, спону­кає її до розуміння та вивчення культурних цінностей інших наро­дів. Вона ставить перед собою актуальні цілі та завдання, спря­мо­вує особистість на конструктивний діалог з представни­ка­ми інших соціокультурних спільнот. Суспільство, готове до міжкуль­турних контактів і продуктивного діалогу не може бути закритим.

Полікультурність розглядається нами з урахуванням полікультурного характеру світу та потреби особистості у багатоаспектній взаємодії з ним. Полікультурність отримала новий імпульс у зв’язку з розвитком систем комунікації й виникненням нових комунікативних систем, стимулюванням інтеркультурної взаємодії міжнародних організа­цій (ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи). Саме існування полікуль­тур­ного простору неможливе без затвердження у суспільній свідомо­сті установок на взаємодію і взаємозалежність між індивідами і різними групами. Полікультурність середовища не передбачає розчинення в ній особистості, його уніфікації та деперсоналізації, тому дитина для побудови власної долі вибирає у цьому середо­вищі те, що для неї у найбільшій мірі особистісно підходить.

За своїми витоками та історичним розвитком українська школа є частиною європейської освіти – як і західноєвропейські держави, Україна взяла за основу освіту і педагогічну культуру греко-римського світу. Разом з тим українська школа є неповторним, самобутнім феноменом педагогічної культури. Сьогодні національна школа виступає в ролі транслятора ідей полікультурності в українському суспільстві. Проживання в державі представників 140 націй та народностей ставить перед освітою завдання підготувати молодь до життя в умовах взаємопроникнення різних культур. На сьогодні окреслився ряд чинників, що зумовлюють необхідність впровадження ідеї полікультурності в освіту.

Насамперед, розглянемо глобалізаційні процеси, які впливають не лише економіку, політику, а й змінюють картину міжкультурних зв’язків. Під час глобалізації неможливо позбутися інтегративного фактору, який може призвести до руйнування історичних бар’єрів між народами, до розвитку загальнолюдської цивілізації. Цей процес відбувається завдяки єдиній і одночасно різноманітній природі світу в цілому. У процесі глобалізації виникає проблема збереження та розвитку культури окремого народу. Діалектика розвитоку світової культури, її інтеграція повинна відбуватися через єдність різноманітності культур. Глобальна культура як нове явище перебуває на початковій стадії формування тому, на думку науковців, існує різноманітність різних регіональних, національних, етнічних і релігійних культур, багато з яких випереджали виникнення глобальної культури, а інші стали розвиватися у відповідь на її появу.

Важливим чинником актуалізації полікультурності є роз­ширення міжнародної співпраці. Взаємодія вимагає діалогу між націями та їх культурами. При цьому необхідно враховувати традиції, що складалися у кожного етносу, вивчати особливості культури країни. Швидкі темпи розвитку вимагають обміну інформацією між окремими особистостями та групами людей, що мають суттєві відмінності у сприйнятті та поведінці. Такі відмінності впливають на характер, форму та результат спілкування. Учасники процесу міжкультурної комунікації вносять у нього особливості своєї культури, які функціонують як основи інформації, що передається та отримується. Успіх цього процесу залежить від розуміння учасниками цих відмінностей та усвідомлення єдності та доцільності в досягненні поставленого завдання. Комунікаційні системи, сучасні електронні засоби зв’язку дають народам можливість зблизитися, стерти бар’єри, що існували під час передачі інформації. Людині стають доступні досягнення різних культур.

Виділимо зростання етнічної та расової свідомості людей. Етноси, які раніше були залежні, звільнилися, створили самостійні держави з унікальними соціокультурними ідеалами, віруваннями, традиціями, звичаями та світоглядом. Ці народи прагнуть бути рівноправними партнерами у всій розмаїтості міжнародних відносин. На процес формування полікультурного простору впливають міграційні процеси, які спричинені економічними, соціальними, культур­ни­ми і політичними умовами. Особа, яка мігрує в іншу країну, опиняється в нових соціокультурних умовах, тому має до них не лише пристосовуватися, а й уміти в цих умовах співіснувати з оточенням.

Отже, об’єктивно існує ряд чинників, що актуалізує полікультурну складову в галузі освіти. Вища освіта як фундамент європейського освітнього простору покликана сформувати відкриту особистість, здатну жити в умо­вах полікультурності. Створення європейського освітнього простору може спричинити руйнування у сфері національних і загальнолюдських культурних цінностей, якщо не буде базуватися на здобутках національних культур країн-учасниць.

Аспекти висвітлені в нашій статті, звичайно, не відображають усіх можливостей, що створюються в результаті консолідації зусиль представників різних культур в галузі освіти. Зацікавлення викликають механізми міжнародної співпраці між суб’єктами освіти, підготовка фахівців гуманітарних спеціальностей для роботи в полікультурних суспільстві та ін.

Рекомендована література

Підручники та посібники з педагогіки вищої школи. Інші джерела:

1. Зеленов Є. Педагогічні основи планетарного виховання студентської молоді.//Вища школа. – 2008. - № 12. - С. 62 – 78.

2. Кузьменко В.В., Гончаренко Л.А. Формування полікультурної компетентності вчителів загально-освітньої школи: Навчальний посібник. – Херсон: РІПО, 2006. – 92 с.

3. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського
процесу (документи і матеріали 2003 - 2004 рр.) / За ред. В.Г. Кременя, авт. кол.: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І.. - Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. - 147 с.

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. – Документи і матеріали. Травень – грудень 2004 р. Ч. 2 / За ред. В.Г. Кременя, авт. кол.: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин 1.1.. - Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. - 202 с.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України - Частина 3 / За ред. С. М. Ніколаєнка. Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2006. - 180 с.

6. Якса Н.В. Проблема полікультурності вищої освіти України в аспекті Болонського процесу//Модернізація освіти України у контексті євроінтеграційних процесів: історико-педагогічний аспект: Монографія / За заг. ред. Н.Г. Сидорчук – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – 300 с.

Дата добавления: 2015-05-26