Предмет етики юриста 9 страница

Екогуманісти наголошують на першопочатковому значенні людини, де перевага надається інтересам людини, коли виникає конфлікт між інтересами людини та інтересами інших істот або біосфери загалом. Екологічний гуманізм є своєрідним компромісом між екохоліз-мом і антропоцентриським гуманізмом, який вважає, що природа має бути збережена лише задля задоволення потреб людини, а збереження цілісності екосистем дозволять забезпечити майбуття інших людей. Таким чином пріоритетом є спрямування на екогуманізм, що в своїй основі має насамперед добробут людини без завдання шкоди іншому живому.

"Етика виживання" (німецько-американський філософ Ганс Ио-нас) - напрям екологічної етики, що дотримується монологічної відповідальності людини за все живе на землі, де сформовані такі етичні імперативи екологічного спрямування: "Чини так, щоб наслідки твоєї дії узгоджувались з неперервністю істинного людського життя на Землі"; "Чини так, щоб наслідки твоєї дії не зруйнували б можливого життя у майбутньому як такого"".^

Висуваючи ці імперативи, Г. Ионас зазначав: "Нам потрібна така етика, яка б стримувала надмірні сили людства, яка б впорядковувала діяльність людини для регулювання її могутності"25. Існує безумовний обов'язок людства щодо збереження свого існування, адже ми відповідальні за дії перед прийдешніми поколіннями. Г. Ионас наголошує на тому, що у людства є один основний обов'язок - здатність відповідати цьому обов'язку, здатність дбати про обов'язок стосовно майбутніх людей. Тільки тоді зміст цих обов'язків можна буде звести в етику солідарності, симпатії, справедливості і навіть співчуття.

Комунікативна філософія - один із напрямів, що також звертається до етики відповідальності (представниками є німецький філософ К. Апель, німецький філософ та соціолог Ю. Хабермас, німецький філософ Гьосле, український учений Ярмоленко), який доречно приєднати до "етики виживання".

Комунікативна філософія прагне застосувати теорію комунікації в усіх сферах людської діяльності (політиці, економіці, праві) та впливати на них, доводить необхідність обґрунтування моральних норм та визначає принципи права людини і справедливості як необхідні чинники в соціальному і моральному розвитку людини, формуванню її ціннісних орієнтацій. Передбачає рівноправну участь всіх людей у вирішенні та обґрунтуванні соціально-правових та моральних норм та знаходить своє відображення у принципі універсалізації, згідно з яким Ю. Хабермас формує принцип значущості норм: "Кожна значуща норма повинна відповідати умовам, що наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування, при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками"26. Отже, комунікація постає як етична категорія, адже його учасники є рівноцінними суб'єктами у досягненні порозуміння в усіх проявах людської діяльності.

"Глибинна екологія" - напрям екологічної етики, що вийшов за межі перерахованих напрямів у боротьбі проти знищення природи (В. Дівалл, Дж. Мейсі, А. Нейс, Дж. Сід). Принципи глибинної екології вперше були сформовані у 1985 р. норвезьким екофілософом Арне Нейсом. Наголошують на необхідності сутнісної переорієнтації всієї цивілізації висуваючи головний екологічний принцип: самоцінність життя на Землі - все життя на Землі - цінне, визнаючи цінність живої природи і взагалі всього живого іншого незалежно від корисності та способу використання, а також ставлять основне завдання для сучасної людини - навчитися не перешкоджати життю іншого.

Ототожнюючи навколишню природу і власне природу людини, висувають вісім основних тез глибинної екології, розширюючи межі людського "я" до екологічної антології:

o благо і процвітання життя на Землі має власну цінність;

o різноманітність форм життя сприяє реалізації властивої їм цінності;

o людина не має права на принесення шкоди будь-якому життю, за винятком задоволення важливих потреб;

o розквіт людського життя, культури та інших істот вимагає обмеження чисельності населення планети;

o сьогоднішнє втручання людини у світ природи є надмірним;

o необхідність змін в ідеології та політиці;

o нагальна необхідність оцінки якості життя;

o всі, хто приєднується до цих положень, має втілювати їх у життя. Глибинні екологи прагнуть до ототожнення людини з природою, щоб

шкода, яку ми завдаємо їй, сприймалася нами як шкода самим собі.

"Глибинна екологія" не є етичною теорією, це заклик до перетворення настанов і принципів наших відносин з природою. Такими настановами і принципами є повага всіх життєвих форм; співчуття до живого Іншого; максималізація різноманіття життя людини та Іншого живого.

Екофемінізм (Р. Рюєтер, К. Гілліган та ін.) - напрям екологічної етики, що концентрує увагу на взаємозв'язку у пануванні чоловіків над жінками і людини над природою (появу цієї течії пов'язують з французькою дослідницею Ф. Дюбон, яка 1974 р. висунула ідею екологічної революції в ім'я порятунку життя на Землі). Звільнення природи, за екофемінізмом, має розпочатися одночасно зі звільненням "жіночого начала". Живильним джерелом цієї течії є поєднання жінки і природи, матері і Землі - акцентуючи увагу на цінностях материнства, турботи про нащадків, виховання. Екофемінізм виступає за звільнення від чоловічого етосу, спрямованого на експлуатацію природних ресурсів, і орієнтує на повагу та підтримку життя на Землі.

"Права тварин" - один із найбільш дискусійних напрямів сучасної екологічної етики, спрямований на благополуччя окремих особин тварин, ставить за мету позбавлення їх від страждань та експлуатації. Прихильники "прав тварин" визначають напрям як сукупність ідей морального, законодавчого і охоронного порядку стосовно тварин і мають два напрями: утилітарний і деонтологічний.

Представники цієї течії (австралійський екофілософ П Сінгер, англійський екофілософ Р. Райдер, англійський екотеолог Е. Лінзі) не вводять у моральний статус рослин та неживі природні об'єкти, як наголошує П Сінгер - йдеться про те, що тварина - істота, що володіє почуттям, розумом (у вищих тварин), - має право на життя, захист від страждань. Адже загроза життю людини і тварини має однаковий характер, а духовне і інтелектуальне домінування людини над твариною не має значення.

Рух "Права тварин" пропагує ідеї вегетаріанства, відмову від тваринної їжі, використання тварин для розваг, полювання та експериментів на тваринах, так як у людини є борг перед тваринами. А Е. Лінзі захищає концепцію "прав тварин" з позиції християнської теології, адже, Всесвіт створений любов'ю, а те, що створене любов'ю, не може не мати цінності.

"Етика емпатії до природи" - новий напрям екологічної етики, запропонований московським вченим А. Тетіором, що ґрунтується на співчутті, співпереживанні до інших форм життя.

"Етика дикої природи" - радикальний напрям у розвитку екологічної етики (представник - американський географ та екофілософ Лінда Гребер), так як спрямований проти будь-якого використання дикої природи і орієнтується насамперед на повагу свободи, прав дикої природи і розуміння дикої природи як священного простору. "Етика дикої природи" є релігійною та використовує принципи демократичного лібералізму, закони екології та почуття добра, милосердя, а саме:

o поважай дику природу як священний простір;

o поважай дике життя як священне;

o поважай свободу, автономію, незалежність, природні права дикої природи та її видів;

o заповідай якомога більше ділянок дикої природи;

o не вчиняй шкоди дикій природі, не керуй і не контролюй її;

o люби та цінуй дикі живі істоти, а також ділянки дикої природи заради них самих;

o не заважай дикій природі та її видам здійснювати своє еволюційне призначення;

o існування дикої природи, її видів, еволюційних і екологічних процесів є добро само по собі;

o невикористання дикої природи - благо.

"Перш за все Земля!" - напрям, що містить систему етичних поглядів на природу та роль людини у навколишньому середовищі, перспективи виживання, основні принципи якого сформулював американський природоохоронник Д. Формен:

- у будь-якому рішенні, навіть якщо це не на благо людей, в першу чергу потрібно керуватися благом Землі;

- не вважати людей мірою цінності Інших, індивідуальне життя людини має не більше внутрішньої цінності ніж життя індивідуального ведмедя;

- всі живі істоти, спільноти володіють внутрішньою цінністю і істинною гідністю;

- дика природа - це реальний світ, а наші міста, вся ділова цивілізація - лише штучні явища;

- необхідно загальне визнання того, що на Землі надто багато людей. Розгляд напрямів екологічної етики, незважаючи на відмінності у

підходах та шляхах реалізації, є спільними в головному: висувають моральний протест проти суб'єкт-об'єктних відносин щодо природи за визнання самоцінності природного світу.

Таким чином, в ієрархії цінностей екологічної етики (як синтезу антропоцентризму та біоцентризму), найвищу позицію займає категорія життя: життя людини і життя природи.

Згідно з основними ідеями і концепціями напрямів екологічної етики до основних принципів екологічної етики належать:

o принцип збереження життя в різноманітних формах (збереження дикої природи, збереження біорізноманіття, збереження життя, збереження цілісності, стабільності і краси екосистем);

o принцип єдності людини і природи;

o принцип відповідальності;

o принцип достатності;

o принцип автономії, роби благо, не нашкодь і справедливості та ін.

Принцип збереження вважається одним з головних принципів екологічної етики, який об'єднує у собі різноманітні форми: збереження дикої природи, збереження життя, збереження біорізноманіття, єдність і неперервність життя, самоцінність життя на Землі. Являє собою альтернативну спробу життя, цінності якого могли б бути відмінні від утилітарно-прагматичного підходу до дійсності з хижацьким ставленням до людини і природи. Адже кожне життя на Землі є цінним само по собі, і ця цінність не залежить від корисності будь-якої форми життя. Це стосується екосфери загалом (від особи, виду популяції до соціуму). Це системний погляд на Землю як спільноту. Цей принцип, що втілює холістичний підхід, так як правильним є лише те, що слугує збереженню цілісності, стабільності та краси спільноти.

Принцип єдності людини і природи знаменує радикальну зміну переважної тенденції відокремлення і протиставлення людини і природи, на відношення людини не як завойовника Землі, а члена спільноти, що включає увесь земний світ. Адже Земля - не просто ґрунт. Земля - це єдність частин, що взаємозалежать одна від одної. Головною метою даного принципу є вплив на практичні дії людини, сприяти і допомагати глибшому осягненню природи, їх взаємодії. Людина за своєю природою є біосоціальна істота, яка не може існувати без зв'язку як із суспільством, так і з природою, тому відношення "людина - природа" вимагає етичного ставлення до кожної з цих частин.

Принцип відповідальності - це моральна відповідальність вчених, індивідуальна, особиста відповідальність за природу, відповідальність за існування людства, екологічна відповідальність, що знаменує собою відповідальність суб'єкта за наслідки своїх дій. Суб'єкт є вільним і самостійним наділеним розумом, що здатен безпомилково встановлювати характер своїх мотивів. Це відмова від егоїстичних інтересів, а турбота про збереження життя.

У загальному значенні це готовність і здатність людини діяти стосовно до навколишнього середовища і до всього живого в співвідношенні зі своїми моральними якостями. Це усвідомлення людиною необхідності екологічної діяльності, яка орієнтована на гармонійне відношення людини і природи у їх взаємодії. Принцип відповідальності характеризує прийняття рішень, реалізації яких має кардинальне значення для всього живого на Землі та спонукає до переходу від "моделі панування" до "моделі співіснування", яка пропонує встановлення гармонійної рівноваги між сучасним існуванням і екосистемним минулим.

Принцип відповідальності сприяє розвитку таких моральних якостей людства, закріплює віру у такі загальнолюдські цінності як: любов, альтруїзм, взаємодопомога, права людини і права Іншого живого. "Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з неперервністю людського життя у майбутньому як такому"

Принцип достатності - своєрідна міра, що визначає зниження використання матеріальних витрат та енергії, є межа економічного зростання та матеріального виробництва і споживання. Але зниження використання матеріальних продуктів і енергії в екологічній системі можна було б досягти і іншим шляхом. Цей шлях сьогодні називають "революцією ефективності", яка і вказує напрям розвитку виробничих сил людства. Але не має нічого більш ірраціонального, ніж рух з максимальною ефективністю у неправильному напрямі. Наприклад, ефективність автоматизації через масове виробництво автоматів призводить не до зменшення, а до збільшення сукупності негативного впливу на навколишнє середовище і людину.

Саме в такі моменти постає питання достатності, яке визначає межі. Принцип ефективності без урахування принципу достатності призводить до зворотних наслідків, оскільки принцип достатності визначає межі попереднього принципу ефективності.

Таким чином, принцип достатності актуальний, бо людство, знаючи межі планетарної екосистеми, межі природних ресурсів, змушено застосовувати принцип достатності, який і орієнтує людину на використання обмеженої кількості природних ресурсів. Принцип достатності слугує етичним принципом, якого мають дотримуватися всі люди у своїй життєдіяльності.

3.5. Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект

Діяльність екологічних рухів та громадських організацій вимагає від суспільної свідомості перенести гуманне ставлення на все навколишнє середовище, яке починає сприйматися як живе, наділена суб'єктністю, душею, рідною людині та заслуговує на людське ставлення. Саме їх активна участь виступає головною силою у ствердженні основних принципів екологічної етики у життєдіяльності суспільства.

Початок діяльності екологічних рухів пов'язують з іменем морського біолога Рейчел Карлсон, яка у книзі "Мовчазна весна" (1962) звернула увагу на негативні наслідки людської діяльності. Вже в 1988 р. створюються різноманітні товариства з екологічної етики - "Fondazione Lanza" в Італії - Центр екологічної філософії, які акцентували увагу на пошуках відповіді на зміни, які відбуваються у суспільному розвитку внаслідок прогресу науки, техніки та технологій.

Були проведені міжнародні конференції, що піднімали та активізували проблеми екологічної етики "Права нелюдської природи" (1974), "Гуманістична й екологічна свідомість" (1980), "Екологічна етика і Сонячна система" (1985).

На початку 1990-х років в різних країнах світу починають видаватися журнали, присвячені актуальним питанням екологічної етики: "Екологічна етика" (США), "Екологічні цінності" (Великобританія), "Сурмач" (Канада), "Екологія й етика" (Німеччина), "Екофілософія", "Глибинний екологіст", "Журнал екологічної й сільськогосподарської етики", "Між видами", "Етика і тварини", "Етика і навколишнє середовище" (США).

На Міжнародній конференції з проблем довкілля та розвитку в Оттаві 1986 року визначено головні принципи збалансованого розвитку27:

o поєднання збереження природи та розвиток суспільства;

o задоволення головних потреб людини;

o досягнення рівності та соціальної справедливості;

o забезпечення соціального самовизначення та культурного різноманіття;

o підтримання цілісності екосистем.

Так, заснування Міжнародної асоціації етики Д. Крокером (США, Колорадо) та М. Маркович (Сербія) у 1987 р. стало поштовхом до проведення міжнародної конференції з Етики розвитку у Коста-Ріці, а в 1995 р. була заснована програма "Партнерство заради збалансованого світу", визначальною ознакою якої стало сприяння зросту збалансованості як основного морального принципу. У 1992 р. після самміту в Ріо-де-Жанейро створено неурядову організацію Раду Землі (Коста-Ріка), яка зробила важливий вклад у розвиток Хартії Землі, ухваленої ЮНЕСКО у 2000 р. з метою активізації принципів стійкого розвитку.

У 1991 р. вперше у світі в законі Нової Зеландії "Про управління природними ресурсами" законодавчо закріплено захист внутрішньої цінності екосистем, а в 2001 р. Рада Європи заборонила тестування косметики на тваринах, а конституція Німеччини (2002) містить закон про захист прав тварин. У 1996 р. було узагальнено положення міжнародних юридичних документів Загальна декларація прав людини, Всесвітня хартія природи, "Порядок денний XXI століття", "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого розвитку", професором США С. Рокфеллером та створено "Принципи природо-охорони та збалансованого розвитку", з оглядом основних принципів, що складалися з 6-ти розділів і 47 принципів: світогляд, відповідальність, права людини, збалансований розвиток, управління та безпека.

У "Хартії Землі", ухваленому ООН у Парижі в 2000 р., задекларовано фундаментальні положення збалансованого та мирного глобального суспільства у XXI ст., розглядаючи екологічну цілісність, справедливість як соціальну, так і економічну, захист довкілля та захист прав людини. Принципи "Хартії Землі" - це віддзеркалення принципів екологічної етики, адже основна увага фокусується на спільноті життя, а не на людині та можливості обмеження прав людини (як у Декларації в Ріо-де-Жанейро). Згідно з екологічною етикою індивідуальна свобода залежить не лише від суспільних законів, а й від законів природи.

У 1989 р. у м. Львові відбулася конференція "Моральні та естетичні питання охорони природи", де розроблені норми екологічної етики, а один із лідерів Міжнародного соціально-екологічного союзу

С. Мухачов очолив секцію з екологічної етики. 1994 рік став роком зародження руху студентських дружин з "Охорони природи та прав тварин".

Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення "Декларації прав живих істот" на Міжнародному семінарі "Трибуна-9", "Природні права природи" (2003) у м. Києві, де були визнано таке:

- Право на життя:

o право на природну волю в природному середовищі існування;

o право на відсутність відповідальності перед людиною;

o право на захист законом;

o право на необхідну для існування частку земних благ.

- Права дикої природи Землі:

o право на життя;

o право на волю від людського контролю і керування;

o право на відшкодування збитку;

o право на захист законом.

- За неживою природою Землі:

o право на життя;

o право на захист від радикального втручання з боку людини;

o право на захист законом;

o право на відшкодування збитків.

На теренах України діє величезна кількість громадських організацій та рухів, серед них Всеукраїнська екологічна ліга, "Зелений світ", "Екоправо", Українське товариство охорони природи, "Голос природи", Всеукраїнська екологічна громадська організація "Мама-86", Всеукраїнський комітет підтримки Програми Організації Об'єднаних націй з навколишнього середовища (УкрЮНЕПком) і багато інших, що проводять значну роботу з втілення ідей та принципів екологічної етики в життєдіяльність сучасного суспільства та формування нової форми екологічної свідомості шляхом конференцій, з'їздів, семінарів, фестивалів, природоохоронних акцій та ін.

Найпотужнішою громадською організацією є Всеукраїнська екологічна ліга, до складу якої входять 22 організації, що вносить сутнісний вклад у поліпшення екологічної ситуації в державі, формування нового екологоорієнтованого світогляду та підвищення рівня екологічної освіти та культури у суспільстві.

Заслуговує на увагу проект політичного документа "Екологічна етика", що розроблений у 2006 р. експертною групою Комісії ЮНЕСКО з етики наукового знання і технології (СОМЕ^Т). Так, як це єдина організація якій доручена робота з етичною проблематикою, адже ЮНЕСКО розглядає етику в якості одного із головних пріоритетів: розробляючи нормативні документи з біоетики, етики вчених, етики космосу, етики використання і збереження навколишнього середовища, глобальною зміною клімату і б. і.

В документі ЮНЕСКО "Екологічна етика" наголошується на двох типах принципів: загальні - повага до всіх форм життя (стверджує цінність самої по собі, безвідносно до людини та її інтересів); біоріз-номаніття (цінність біорізноманіття та збереження); підтримка стійкості біосфери (є важливішим аніж збереження індивідуального життя, виду або екосистеми), екологічна справедливість (рівне розподілення між людьми права на екологічну безпеку та відповідальність кожного за її збереження); завбачуваності (бере до уваги можливі варіанти розвитку та засоби їх зменшення й упередження); загальної гідності природних ресурсів (Земля як цілісність, де всі несуть рівноцінну відповідальність за природні ресурси і навколишнє середовище) та практичні: права майбутніх поколінь (прояв турботи про майбутні покоління людей, так і інших живих істот); розділена відповідальність (відповідальність кожного за всезагальні природні ресурси); презумція небезпеки (є вимогою, щодо дії та її безпечних наслідків для навколишнього середовища); скорочення і конвергенція (введення обмежень на обсяги шкідливих речовин в атмосферу).

3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні"

Важливим поняттям в екологічній етиці є істинна цінність. Це цінність об'єкта, що є незалежною від інтересу або оцінки. Етичні вчення, як правило, цінність пов'язують з людиною, а екологічна етика, розширюючи розуміння цінності до масштабу екосистемного блага, дозволяє одночасно зберегти й традиційні гуманістичні цінності стверджуючи екологічний холізм.

Всі види живої природи, екосистеми, природні об'єкти, так як і людина, володіють притаманною їм внутрішньою цінністю. Хоча обговорення проблеми цінностей є не новою, але в руслі розвитку екологічної етики цінність природи почали визнавати лише наприкінці XX ст., опорою якого стала Всесвітня Хартія Природи (2000), в якій наголошується: "... будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, яка б не була її корисність для людини"28. На думку багатьох дослідників, лише наявність внутрішньої цінності є достатньою для поваги та збереження природи.

Екологічна етика вводить світ природи у світ людських цінностей шляхом ствердження самоцінності природних об'єктів. Де, за висловом російського дослідника А. Гусейнова, ставлення людини до природи вимірюється на "ідеальних терезах моралі". Адже з точки зору екологічної етики основною умовою моральної поведінки людини є відмова від насилля стосовно природи, не завдавання шкоди всьому живому, відмова від розкоші та споживання.

Відомий вітчизняний дослідник В. Борейко класифікував цінності природи на два основні типи: зовнішні цінності (інструментальні) та внутрішні цінності. Зовнішні цінності поділяють на матеріальні (господарські і рекреаційні) і нематеріальні (етичні, естетичні, релігійні, наукові і т. д.)29.

Матеріальні цінності

Господарська цінність - це цінність, корисна для господарства людини.

Рекреаційна цінність - пов'язана з туристичним, рекреаційним використанням природних територій.

Нематеріальні цінності

Історико-культурні цінності - цінність архітектурних пам'яток та об'єкти топоніміки.

Релігійна цінність - цінність відчуття дикої природи як священного простору, в якому виявляється свята сила.

Естетична цінність - цінність краси дикої природи, що є вищим даром.

Цінність дикості природи - цінність первозданної дикої природи та її охорона.

Цінність спадщини - дика природа є ціннісною спадщиною не лише людини, а й будь-якої форми життя.

Етична цінність - цінність природи як джерела любові, поваги, добра та ін. Це цінність можливості транслювати на природу свою турботу про її благополуччя.

Символічна цінність - цінність природних кодових образів, для передачі різноманітних значень. Природа надихає людину на створення міфів, образів, висловлюючи свої ідеї, емоції, почуття, думки.

Духовна цінність - цінність місця, де можна знайти момент поєднання з творчою силою природи, цінностями Землі, віднайти екологічну мудрість, спокій і духовність.

Еталонна цінність - цінність, якою володіє дика природа як зразок. Порівнюючи природні еталони з територіями господарського користування, можна завбачати різноманітні явища, які є важливими як для науки, так і для господарства.

Наукова цінність - цінність природи як ресурсу для наукових відкриттів, вивчаючи та спостерігаючи природу.

Цінність свободи (волі) - цінність основного джерела інтелектуальної свободи, духовної волі як для людини, так і для будь-якого живого Іншого.

Музейна цінність - цінність величезного синтетичного музею, який потрібен для подальшого розвитку людства.

Виховна цінність - цінність виховання у людини почуття відповідальності, самосвідомості, терпіння і т. п.

Освітня цінність - цінність, завдяки якій людина отримує інформацію про себе, власне місце та роль у світі, розвиток розумових та художніх здібностей.

Екологічна цінність - цінність, яка здатна забезпечити екологічну рівновагу на Землі, компенсувати антропогенне перетворення екосистем.

Цінність підтримки життя - цінність, яка полягає у підтримці середовища проживання тваринного і рослинного життя для збереження різноманітності форм життя.

Цінність захисту - цінність, яка слугує своєрідною віддушиною від індустріального суспільства.

Цінність натхнення - цінність природи у наданні натхнення, народження думок та почуттів.

Цінність захисту від хвороб - багато ділянок дикої природи слугують своєрідним захистом від вірусів та інфекцій.

Неусвідомлені цінності - цінності, які перебувають поза розумінням людського розуму, що ще потрібно оцінити та зрозуміти.

Екологічна етика в ієрархії цінностей на найвищий щабель ставить гармонійне і рівноправне співтовариство людей та інших живих та неживих компонентів природи. Людина не має права вирішувати з позицій користі та цілевідповідності питання про цінність і право на життя того або іншого біологічного виду. Вона має не допускати втрат у біорізноманітті, турбуватися про збереження всіх видів і об'єктів природи. Проблему моральних цінностей у відносинах із природою людині потрібно вирішувати виходячи з того, що екосистеми і співтовариства людей є самостійними моральними суб'єктами, які володіють невід'ємною цінністю.

Основою екологічної етики є визнання існування в основах світо-творення природних сил, лише таке одухотворене ставлення до природи робить можливим розумне ставлення до природи. Процес одухотворення, або екологізації, виявляє себе у такому:

o ставлення до природних об'єктів визначається не матеріальними, економічними, правовими або релігійними настановами, а моральними нормами і принципами;

o моральний обов'язок і докори сумління стосовно до природи стають частиною моральної свідомості, відбувається екологізація традиційних норм і принципів - "екологічна совість";

o поява нових моральних принципів завбачає виключення старих принципів корисності та цілевідповідності у відносинах із природою.

Дата добавления: 2015-05-26