Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Предмет етики юриста 17 страница




 

Напевне, можна вважати суспільним ідеалом стан справ, коли політичні діячі, лідери, депутати поєднують у своїх постатях суто людські, моральні чесноти, вболівання про благо громадян, непримиримість до несправедливості з фундаментальною фаховою підготовкою, професіоналізмом, навичками й досвідом політичного управління, державного підходу до проблем.

 

Політика інтегрує людські спільності мірою всеосяжності цінностей, які покладено в її власну основу. Саме тому політична етика, будучи важливим елементом політичної культури, створює механізм суспільної довіри, а тому забезпечує стабільне функціонування соціальної системи, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйнувати систему зсередини, якщо політична етика і політична система узгоджені між собою.

 

 

Розділ 6. Етика соціолога

 

6.1. Професійна діяльність соціолога в контексті актуалізації професійної етики.

 

6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності.

 

6.3. Проблема професіоналізму соціолога в умовах соціальних трансформацій в Україні.

 

6.4. Морально-правова регламентація професійної діяльності соціологів.

 

Складні процеси трансформації суспільства з моменту здобуття Україною незалежності наклали свій відбиток і на сферу соціально-гуманітарного знання. Особливу роль у цих умовах почала відігравати соціологія. Як зазначала відомий український соціолог, Н. Паніна, зміни в структурних перетвореннях соціології викликані насамперед тією обставиною, що потреба в соціологічному забезпеченні різних соціально-політичних сфер життя, починаючи з 90-х років, (як в реальному, так і в престижно-символічному) різко перевищила існуючі в суспільстві можливості професійної підготовки необхідної кількості кваліфікованих спеціалістів.

 

Соціологія дуже різко вийшла за межі наукового інституту в соціально-політичну практику. Якщо раніше професія "соціолог" в основному визначала професію вченого, то на даний час сфера соціології охоплює і "виробництво" (масштабів і технологічності якого вимагають поставлені на потік репрезентативні опитування населення), і маркетингові відносини з широким колом замовників109. Такі обставини, з одного боку, актуалізували значимість соціологічної сфери в суспільних процесах, а з другого, виявили приховані чи неявні раніше проблеми розвитку всередині самої соціології.

 

Ще на одній особливості соціології, що виявляється у гуманітарних науках, варто зосередити увагу. На даний час немає єдиної суспільної дисципліни, яка б брала на себе функцію інтеграції соціального знання. До певної міри це виконує соціологія. Остання реалізує її як за допомогою загальносоціологічної теорії, так і через теорії середнього рівня. Цю функцію соціології допомагає здійснювати широке використання нею кількісних методів, що дозволяють не тільки визначати загальні тенденції певного суспільного процесу чи явища, але і їх параметри, динаміку і т. д. Реалізації цієї функції сприяє синтетичний характер соціології, яка утворилась на стику наук із використанням методів найрізноманітніших дисциплін - від історії до етики, психофізіології і антропології. Нарешті, значна міра відкритості соціологічної науки як за проблематикою, так і за методами робить її придатною на роль координатора в соціальних дослідженнях, що має суттєве значення і для професійної етики.

 

Неухильне зростання впливу соціології на суспільні процеси сприяє тому, що на кожній стадії вивчення соціальних взаємодій, конфліктів та ін., соціолог може дати своє бачення і інтерпретацію соціальних процесів, на яке потім будуть спиратися інші дослідники. Від точності і об'єктивності наданої соціологом інформації багато в чому залежить успіх соціальних перетворень, можливість недопущення чи безболісного долання соціальних конфліктів, збереження соціальної стабільності. За цих умов особливої ваги набуває моральнісна позиція соціолога, яка визначається багатьма факторами, серед яких важлива роль належить мірі засвоєння ним основ професійної етики, котра дає чіткі моральні орієнтири професійної діяльності.

 

Актуальність і необхідність розробки курсу основ професійної етики соціолога також обумовлена і зростаючою роллю професійної моралі в житті сучасного суспільства. Потреба підвищених моральних вимог значною мірою сприяє створенню професійних моральних кодексів особливо у тих сферах діяльності, які безпосередньо пов'язані з вихованням і задоволенням потреб особистості. Саме до такої сфери належить і професійна діяльність соціолога, покликаного сприяти не тільки розвитку суспільних процесів, але й самовдосконаленню особистості.

6.1. Професійна діяльність соціолога в контексті актуалізації професійної етики

 

У сучасних умовах людина повинна стати справжнім суб'єктом соціального і духовного життя. її становлення як особистості передбачає, крім створення необхідних об'єктивних умов, засвоєння філософсько-світоглядної, економічної, політичної, правової, естетичної і моральнісної культури, всіх історично непересічних духовних цінностей.

 

У такий спосіб утворюється складний, багатоплановий і одночасно цілісний процес соціалізації, діяльності і самовиховання особистості. Всім компонентам цього процесу притаманне моральнісне начало. З багатьох складових духовного світу людини на перше місце сьогодні об'єктивно висувається, з одного боку, її високий професіоналізм, компетентність, діловитість, а з другого - моральнісна культура і соціально-етична зрілість. Саме вони утворюють основу сучасної інтелігентності, моральнісної культури особистості.

 

Отже, можна говорити про трансформаційні процеси всередині самої етики, яка, починаючи з другої половини XX ст. переживає появу і формування прикладної етики, основними елементами якої є нормативна, ситуативна і професійна етика. При такому підході загальнолюдські моральні норми і принципи конкретизуються і наповнюються новим змістом з урахуванням особливостей життєдіяльності різних професійних груп людей, специфіки рольової поведінки в різних ситуаціях (ділові, службові, міжпрофесійні стосунки та ін.). Прикладна етика, не ізолюючись, не відриваючись від теоретичної, а, навпаки, живлячись її соками, набуває справді моральнісного виміру, долаючи постійно існуючі загрози примітивного прагматизму, голої технологізації, знелюднення професійно-ділових відносин.

 

Стимулювання співробітництва етики з іншими сферами людинознавства (політологією, соціологією, психологією, антропологією, генетикою, екологією та ін.) дозволяє:

 

- пояснювати людську поведінку не фрагментарно, а комплексно, цілісно і всебічно;

 

- взаємно збагачувати і взаємодоповнювати понятійний апарат кожної із сфер етичного знання з врахуванням нових досягнень науки.

 

При цьому спостерігається зустрічний процес:

 

а) формування в надрах конкретних спеціальностей характерних тільки для них специфічних моральних норм і цінностей;

 

б) набуття спеціально-професійними нормами ширшого сенсу і перетворення їх у всезагальні норми, які застосовуються з однаковим успіхом і в інших професійних сферах - так, наприклад, демократичність як один з основоположних моральних (а не тільки правових чи політичних) принципів прийшов у всі сфери людської діяльності з політичної сфери, принцип справедливості первинно виявлявся як прообраз правової діяльності, потім став основоположним принципом юриспруденції, з часом він перетворився на загальнолюдську моральну цінність.

 

Для цих перетворень істотною є динамічна зміна ієрархії ряду цінностей в різних видах прикладної етики. Прикладом виступає формування "етики успіху", внаслідок чого майже не задіяне в межах класичної етики поняття "успіх" (вживалося тільки в контексті прагнення до досягнень як важливої життєвої настанови) перетворилось на базову і фундаментальну категорію етики сучасного бізнесу і менеджменту. Вона поєднує в собі, з одного боку, орієнтацію на морально-позитивну цінність успішних досягнень, власну самореалізацію і особисте самоствердження (слава, честь, повага), на моральність ризику у сфері матеріального вибору, а з другого - вироблення відповідного інструментарію із забезпечення такого успіху: змагальність, кооперація, правила чесної гри та ін.

 

Наявна диференціація і спеціалізація етичних норм і цінностей часто реалізується при допомозі розробки і використання різних нормативних документів. Цей процес неоднаково виявляється у різних сферах професійної діяльності і на даний час багато в чому має спонтанний характер. Виокремлюється кілька рівнів такої етичної побудови":

 

o такі, що претендують на універсальність і фундаментальність документи з назвами "етичний кодекс", "система цінностей", в яких поданий синтез базових цілей, а також цінностей і конкретних правил поведінки (за теоретичної і методичної ґрунтовності такі документи складні для практичного використання, особливо в тих структурах, в яких слабкі служби управління персоналом);

 

o прості, менш громіздкі, легкодоступні і більш оптимальні і дієві "правила поведінки", в яких конкретно відписуються моральні вимоги для певних професій і сфер діяльності;

 

o "заповіді" і "клятви", що містять разом із формалізованими нормами і цінностями також і ритуально-виразні елементи (процедуру прийняття "клятви", надання таким акціям публічного характеру і т. д.).

 

Разом з тим у деяких сферах професійної діяльності (письменники, художники, композитори, артисти) взагалі відсутні подібні нормативні документи (статути творчих союзів не можуть компенсувати цей пробіл) і моральна регуляція базується на внутрішніх опорах самого творця - його особистому уявленні про добро і зло, його ціннісних орієнтаціях, самоконтролі і самоцензурі. І все ж відсутність в даному випадку таких документів - це не стільки визнання недоліку, скільки констатація наявності такого факту.

 

Проте кодекс, правила, клятви і інші формалізовані документи ще не слугують гарантією цивілізованих професійних моральних відносин. На плідний вияв цього суб'єктивного (в контексті соціальних, суспільних відносин) фактора вирішальний вплив виявляє соціальна і духовна зрілість суспільства, рівень розвитку демократії і демократичних інститутів суспільства, сформованість правової і моральної свідомості, ефективність функціонування гілок влади - законодавчої, яка забезпечує розробку правової бази життєдіяльності суспільства і виконавчої, безпосередньо відповідальної за функціонування конституційно легітимних державних структур, в тому числі і прямо відповідальних за освіту, культуру, науку, засоби масової інформації.

 

Важливо не обмежувати "етичну побудову" тільки розробкою моральних кодексів, правових актів чи інших нормативних документів, а вкрай необхідно, щоб ці документи працювали.

 

 

Поняття професіоналізму. Етичний аспект професіоналізму

 

Професіоналізм - сукупність досягнутих індивідом теоретичних знань, практичного досвіду і професійних навиків у визначеній поділом праці сфері людської діяльності.

 

Професія - це готовність до виконання суспільно доцільної діяльності, що перетворює світ і максимально розкриває творчий, інтелектуальний і духовний потенціал особистості. Як соціальний процес вона пов'язана з певними предметами, знаряддями і результатами праці, які стають засобом людської діяльності, тобто засобом перетворення природи, створення суспільних відносин, і тим самим, засобом індивідуального розвитку людини.

 

Основою професії є праця. Професія ж служить джерелом здійснення певного виду праці. Все це визначає єдність і протилежність праці і професійної діяльності. Зміст професійної діяльності працівника постає як зміст його функцій, що виконуються у відповідності до поділу праці. Процес професійної праці складається із взаємопов'язаних і взаємодіючих речових і особистісних компонентів.

 

Професійна діяльність містить багато аспектів - економічний, соціологічний, етичний, психологічний, фізіологічний і інші. Для нашого огляду найважливішим виступає етичний. Його зміст полягає у тому, що сфера моральних відносин людей виявляється у професійній діяльності, їх моральних і ціннісних настановах, поведінкових пріоритетах, морально-етичних критеріях вчинків, здійснюваних людиною в контактах з колегами по роботі, в колективі, суспільстві.

 

Сучасний етап професіоналізації тісно пов'язаний із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу. Тут відбуваються процеси, що призводять до зростання інтелектуального і творчого потенціалу працівників сфери матеріального і духовного виробництва, що обумовлює тенденції по скороченню розриву у змісті і характері розумової і фізичної праці, теоретичної і практичної діяльності, матеріального виробництва і науки. Професійна діяльність все далі йде вперед в напрямі поєднання таких сутнісних сторін, як творча, пізнавальна, виховна, регулятивна, управлінська, споживча, естетична. А це вже підтверджує тенденцію до посилення цілісності в реалізації через професійну діяльність сутнісних сил людини.

 

У результаті бурхливого розвитку техніки і технології сучасна професійна спеціалізація все більше пориває із попереднім поділом праці. Тому у змісті професії все в більшій мірі реалізується творчий потенціал людини, що висуває нові вимоги до професійної підготовки людей.

 

Сучасний тип праці вимагає такого професіоналізму, в основу якого покладено системне навчання до початку роботи і вміння маніпулювати символами, яке необхідне у дослідній, конструкторській діяльності і програмуванні. Така професіональна кваліфікація вимагає трирівневої освіти: професійного навчання, формального навчання (школа) і культурної освіти. Причому остання повинна стати базовою і підготувати людину адекватно функціонувати в її соціальному і культурному оточенні.

 

Через підготовку людини до професійної діяльності виявляються її здібності, нахили, які потім реалізуються у суспільній практиці. У цьому процесі важливу роль відіграють всі ступені професіоналізації людини - від її професійної орієнтації до розподілу робочих місць на виробництві.

 

Професіоналізм як здатність людини до виконання доцільної діяльності, перетворюючої світ, не можна розуміти вузько - лише тільки з точки зору володіння певною майстерністю. Потрібен ширший підхід, який включав би духовно-моральнісні характеристики людини, без яких неможливе найбільш ефективне виконання професійної діяльності. Недарма у суспільній думці виникли такі поняття як професійна честь і гідність. Моральна суть людини набуває вияву у створюваних речах через майстерність. Остання поєднана з гідністю. І чим вища професійна майстерність людини, тим сильніше розвинуте в неї почуття гідності. Справжній професіоналізм також передбачає відповідальність працівника.

 

Професіоналізм включає і ставлення працівника до ефективності власної діяльності. Орієнтація на ефективність означає, що працівник бачить смисл діяльності у підвищенні результативності своєї професійної праці.

 

Професіоналізм - необхідна умова самореалізації людини в суспільстві, але тільки його недостатньо. Професіоналізм людини опирається і на інші сутнісні риси людини.

 

Сучасний професіонал повинен творчо мислити, самостійно вирішувати складні проблеми в конкретному виді діяльності. Крім того, йому необхідно у відповідності до змін виробництва удосконалювати свою кваліфікацію, адаптуючись до нових знань, техніки і технологій. Системне підвищення кваліфікації стає обов'язковою умовою успішної роботи будь-якої людини, зайнятої професійною діяльністю. Знання лежить в основі професійності. Через знання людина не тільки оволодіває об'єктом творчо, але й перетворює його ідеально. А суть буття і полягає у вільній творчій діяльності, у практичному перетворенні світу, чому й підпорядкована професіоналізація.

 

Професіоналізм передбачає формування інтелекту, що розуміють у даному випадку як здатність до вирішення нових завдань, здатність до отримання нового знання. Інтелектуальна культура, по-перше, передбачає, що для інтелектуальної діяльності необхідний певний запас знань. Особлива роль у необхідному, обов'язковому пласті знань відводиться саме професійним знанням.

 

Отже, інтелектуальний розвиток включає в себе і професійну компетентність. Причому грань тут достатньо умовна. Оскільки творчість, вміння знаходити принципово нові рішення вимагають широкої ерудиції, володіння знаннями з різних галузей, то тут постає проблема відбору інформації. По-друге, важливим є наявність культури мислення, без якої не може сьогодні реалізувати себе жоден професіонал у будь-якій сфері діяльності.

 

Таким чином, професіоналізм пов'язаний і з освітою. Здатність людини до праці залежить від рівня і якості загальних і професійних знань. Саме ці показники визначають інтелектуальний потенціал робітників і спеціалістів. Знання законів розвитку природи і суспільства, широкий кругозір, який формується в людини з перших кроків її життя, але особливо в процесі освіти, створює основу творчості на виробництві, в усій суспільно-корисній діяльності. Проте пряма механічна залежність між рівнем загальноосвітньої підготовки і професіоналізмом не завжди показова. Освіта створює основу професіоналізму, але останній не зводиться тільки до першого. Професіоналізм формується, в кінцевому рахунку, всім стилем життя людини, він істотно залежить і від особистісних рис людини.

 

Особливо тісно професіоналізм пов'язаний із моральною сферою життя людини, насамперед трудовою мораллю. Останню означуємо як систему норм і оцінок, які регулюють поведінку людини у сфері праці. У даній якості трудова мораль виступає однією із складових трудової мотивації. Вона має надзвичайне значення у професійній діяльності людини. Особистість, підготовлена в моральному відношенні до реальної професійної діяльності, легше адаптується до її нових умов. Конкретні вияви трудової моралі різноманітні:

 

o міра поширення трудових порушень трудової дисципліни;

 

o відношення до якості продукції;

 

o структура потреб, що задовольняються працею;

 

o співвідношення старанності і ініціативності в структурі основних характеристик особистості працівника;

 

o відносини "керівництво - підпорядкування" у процесі трудової діяльності та ін.

 

На основі цих індикаторів можна робити висновок про моральний еталон працівника-професіонала, який відповідає кожному конкретному періоду розвитку суспільства.

 

В сучасних умовах утверджується ряд нових моральних цінностей, відображення яких у професіоналізмі людини стає обов'язковою умовою її розумної ефективної діяльності. Наприклад, сучасному, а тим більше майбутньому працівнику-професіоналу доведеться навчитися усвідомлювати себе частиною природи. Необхідним виявляється формування основ виховання екологічно грамотного професіонала, який тільки і може забезпечити справді моральнісну організацію взаємовідносин людини і природи.

 

Стосовно безпосередньо людської праці, то на даний час потрібно ствердити її нову оцінку, виховати нове моральне відношення до трудової діяльності. Необхідно сформувати стійке усвідомлення моральної рівності не тільки різних напрямів професійної спеціалізації, але і різних форм суспільно корисної трудової діяльності. Якщо вона суспільно корисна, екологічно безпечна, служить засобом самоствердження особистості, то вона морально виправдана.

 

Праця, що дозволяє в найбільшій мірі самоствердитись людині, реалізувати себе, заслуговує високої моральної оцінки. І оскільки трудова діяльність як сфера застосування професіоналізму, постає не тільки як економічний феномен, але й моральнісний, то це все вимагає зосередження зусиль суспільства на вихованні типу цілісної особистості, всебічному розвитку всіх її здібностей і схильностей. Це, з одного боку, повинно якнайкраще підготувати її до професійної діяльності, а з другого - і це головне, дозволить кожній людині реалізувати себе в житті.

 

Професійна етика

 

Етика як наука досліджує свій предмет з конкретно-історичних, філософсько-світоглядних позицій у тісному взаємозв'язку з соціальними відносинами; вона розкриває закони виникнення й історичного розвитку моралі, її сучасний стан і функції, аналізує соціальну сутність моральності, обґрунтовує її історичну прогресивність. Предмет цієї науки завжди відчував вплив практичних запитів часу.

 

Етика розглядає людину в цілісності, єдності всіх її складових. Методологічне значення етичного пізнання полягає в тому, що воно має як евристичний аспект, який пов'язаний насамперед з досягненням нових знань, так і оціночний, який передбачає розкриття ціннісного змісту моральності.

 

Етика, вивчаючи предмет в його соціальній обумовленості з усім суспільним життям, науково обґрунтовує етичні категорії, принципи і норми, дає їх філософський і соціальний аналіз.

 

Узагальнюючи якісно нові моральні відносини в суспільстві, вона уточнює, розширює свій предмет дослідження, вивчає загальні закономірності моральної свідомості, визначає роль об'єктивного і суб'єктивного факторів у формуванні моралі, відкриває те нове, що вносить життя у її зміст, виявляє якими мотивами керуються люди, вчиняючи певним чином, чи можна взагалі піддавати людські вчинки моральній оцінці і який у такому випадку їх об'єктивний критерій.

 

Професійна етика має своїм завданням на основі методології етики обґрунтувати певну систему норм, що регулюють взаємовідносини людей у тій чи іншій сфері діяльності. Професій без специфічної моралі немає. Кожна володіє відносною самостійністю в суспільстві. Це накладає певні вимоги і певним чином відображається на моралі носіїв цієї професії.

 

В історичному плані (мірою поглиблення професійної диференціації) підвищується соціальна потреба в регулюванні відносин всередині трудових колективів і між ними. Ставлення суспільства до професійної діяльності визначає її цінність.

 

Моральна оцінка професії обумовлюється в основному двома факторами:

 

1) тим, що дана професія дає об'єктивно для суспільного розвитку;

 

2) тим, що вона дає людині суб'єктивно, який моральний вплив здійснює на неї.

 

Будь-яка професія виконує певну соціальну функцію. Всі її представники мають свої цілі, призначення, особливості. У кожної професії - специфічне середовище спілкування, яке накладає свій відбиток на людей, незалежно від їх бажання. Всередині професійних груп формуються і підтримуються притаманні їм зв'язки і відносини людей.

 

Залежно від умов, об'єкта, характеру трудової діяльності і вирішуваних в її процесі завдань постійно виникає і змінюється багато своєрідних ситуацій, аж до екстремальних, які вимагають від людини адекватних дій, методів. При цьому виникають певні суперечності, обираються способи їх вирішення (зняття), досягаються успіхи, зазнають втрат. У професійній діяльності людина виявляє суб'єктивні почуття, вона роздумує, переживає, оцінює, прагне до нових результатів. У відповідних до цих відносин ситуаціях багато чого повторяється, стає типовим, що й характеризує самостійність професії, її моральні засади. Це, в свою чергу, ставить сталі вимоги до вчинків людей, обумовлює специфіку їх поведінки. Як тільки ті чи інші професійні відносини набувають якісної сталості, починають формуватися особливі моральні настанови, що відповідають характеру праці. Таким чином, виникає професійна мораль з її основним елементом - нормою, яка відображає практичну доцільність певних форм взаємовідносин як всередині професійної групи, так і у взаємовідносинах її з суспільством.

 

Кожна епоха накладає на моральні професійні норми істотний відбиток, формує свої морально-етичні кодекси. З часом професійна мораль стає відносно самостійною духовною реальністю, починає по-своєму "жити", перетворюється в об'єкт осмислення, аналізу, засвоєння і відтворення, стає дієвою спонукальною силою для представників відповідних професій.

 

Цей процес активно відбувався ще в епоху феодалізму, коли в результаті інтенсивного поділу праці сформувалися багаточисельні професійні устави, кодекси (ремісників, суддів, лицарів, монахів і т. д.). Спочатку вони виражали прагнення представників вищих класів закріпити свої привілеї, а потім ця тенденція стала засобом економічного захисту, формою суспільного самоствердження.

 

У період Середньовіччя поглибились соціально-корпоративні розмежування, регламентування моральних відносин, відсталість моральних правил і приписів. Ці тенденції особливо посилились при капіталізмі. Бурхливий розвиток праці, супроводжуючі їх соціальні суперечності вели до анархії виробництва, загострення конкуренції, соціального песимізму і індивідуалізму, що в свою чергу, сприяло утворенню закритих кланів, корпоративних груп і формуванню притаманної їм моральної атмосфери і відповідних моральних уявлень.

 

Отже, розвиток, зміну норм професійної моралі супроводжують зміни в економічній, соціально-політичній, духовній сферах. Ці зміни відображають характер виробничих відносин, форми організації суспільної праці, рівень науково-технічного прогресу і т. д.

 

Професійна етика регулює моральні відносини людей в одній з основних сфер суспільного життя - трудовій діяльності (матеріально-виробничій, господарсько-економічній, управлінській, духовній, культурній). Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного виробництва матеріальних і духовних цінностей. І від того, якими за своїми моральними цілями і змістом є відносини людей у забезпеченні цього процесу, в дуже великій мірі залежить добробут суб'єктів праці і суспільства.

 

 

Під професійною етикою прийнято розуміти історично сформовану сукупність моральних приписів, норм, кодексів, оцінок, наукових теорій про обов'язкову поведінку представника певної професії, його моральні якості, що випливають із соціальних функцій і обумовлені специфікою трудової діяльності110.

 

Професійна етика у сфері етичного пізнання є конкретизацією загальних етичних норм, викликана до життя не тільки специфікою відносин професійних колективів до суспільства в цілому, але й особливістю особистісних відносин у професійній діяльності. Наявність специфічних відносин між людьми в професійних групах формує особливість моральних норм, покликаних регулювати ці відносини. За всієї своєрідності цілей і завдань тієї чи іншої професії, які породжуються різними соціальними умовами, в них є і сталі елементи, що випливають із самої природи професійної діяльності.

 

Суспільство розглядає моральні якості працівника як один з основоположних елементів професійної придатності. Загальноморальні норми повинні бути по-особливому конкретизовані в його трудовій діяльності із врахуванням специфіки праці, структури моральних відносин, притаманних цьому типу професій.

 

У сучасному суспільстві особисті якості індивіда досить показово виявляються і в його ділових характеристиках, відношенні до праці, рівні професійної придатності. Все це визначає надзвичайну актуальність питань, що становлять зміст професійної етики. Справжній професіоналізм спирається на такі моральні норми як обов'язок, чесність, вимогливість до себе і своїх колег, відповідальність за результати праці та ін. Характер трудової діяльності в постіндустріальному суспільстві об'єктивно диктує не тільки нерозривну єдність професійних і моральних якостей людини, але й передбачає якісно новий рівень реалізації останніх.

 

Проблематика етики професійних груп зводиться до такого кола питань:

 

1) моральний статус групи;

 

2) професійно типові ситуації, що вимагають певної позиції;

 

3) моральні обов'язки і критерії їх виконання, що витікають з етики;

 

4) моральні кодекси, сформульовані у вигляді зводу моральних цінностей і норм.

 

Специфічність змісту професійної етики може бути виражена по-різному. Визначальну роль при цьому відіграє загальна мораль, що надає професійній особливу якість і спрямованість. Професійна мораль, будучи функціональною, не може існувати сама по собі, поза загальною мораллю. При цьому загальне в професійній моралі завжди буде персоніфікуватися, перекладатися на тональність професійного звучання, відчувати зміни в кожному конкретному виді діяльності, по-своєму відбиваючись в конкретному середовищі.

 

У зв'язку з тим, що самі професії відрізняються не тільки за об'єктом і об'ємом трудових зусиль, але й за цілями впливу, розрізняють конкретні види професійної моралі і відповідно - професійної етики: етика політична, юридична, дипломатична, медична, педагогічна, театральна, етика менеджера, вченого, журналіста і т. д.

 

До представників вказаних і інших людиномірних професій суспільство пред'являє особливо підвищені вимоги, бо їх діяльність пов'язана з людьми. Важливою ознакою цих професій є можливість "вторгнення" в духовний світ людини, вплив на її долю, що й породжує особливі, часто делікатні моральні колізії. Все це утворює складну систему взаємоперехідних, взаємообумовлених моральних відносин.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 578; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.094 сек.