Предмет етики юриста. 4 страница

Стаття 9. Недопущення проявів корупції.

Прокурор має суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції:

- не використовувати у своїх особистих інтересах, інтересах родини або інших осіб будь-яку інформацію, яка стала відомою під час виконання професійних обов'язків;

- не сприяти фізичним та юридичним особам, з використанням свого службового становища, у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою одержання для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;

- не використовувати державне майно, інші засоби організаційно-технічного та іншого забезпечення в особистих інтересах, а також в інших цілях, не пов'язаних з виконанням професійних обов'язків;

- не брати будь-які подарунки, винагороди, не отримувати якусь користь, заохочення чи гостинність у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків, а також від осіб, які можуть скомпрометувати чесність, справедливість та неупередженість прокурора;

- запобігати конфліктам між власними інтересами та інтересами служби, а у разі виникнення ситуації, коли особиста зацікавленість перешкоджає виконанню посадових обов'язків, повідомити про це безпосередньому керівникові для врегулювання конфлікту інтересів.

Основні вимоги до поведінки прокурора у межах судочинства

Стаття 10. Дотримання принципу законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.

При здійсненні повноважень у судочинстві прокурор зобов'язаний своєчасно вживати у межах своєї компетенції заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.

Під час судового розгляду справ прокурор повинен всіляко утримуватися від здійснення впливу на вирок або рішення суду не процесуальними засобами, у тому числі шляхом проголошення до завершення розгляду справ заяв стосовно фактичних обставин справи та юридичної оцінки доказів.

Стаття 11. Дотримання принципу презумпції невинуватості.

У всіх сферах прокурорсько-слідчої діяльності прокурор зобов'язаний дотримуватися принципу презумпції невинуватості.

Стаття 12. Недопущення дій, що принижують людську гідність.

Прокурор не може вчиняти, підбурювати або терпимо ставитись до будь-якої дії, що пов'язана з катуванням, іншим жорстоким або таким, що принижує людську гідність, поводженням.

Стаття 13. Недопущення використання доказів, здобутих незаконним шляхом.

Прокурор не повинен надавати суду докази, що були отримані з джерел або за допомогою методів, що суперечать закону. У разі встановлення таких фактів, вживати необхідних заходів з метою притягнення до передбаченої законом відповідальності особи, яка отримала та надала такий доказ.

Стаття 14. Забезпечення конфіденційності інформації.

Прокурор зобов'язаний забезпечувати конфіденційність інформації, яку отримано під час виконання професійних обов'язків, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов'язок розкривати таку інформацію.

Особливу увагу слід приділяти забезпеченню таємниці у сфері підприємницької та банківської діяльності, розголошення якої може завдати істотних матеріальних збитків суб'єктам підприємництва.

Прокурору слід утримуватися від розголошення заздалегідь своїх намірів щодо порушення кримінальних справ, обрання запобіжних заходів та інших важливих слідчих дій і наглядових рішень, якщо потреба у цьому не викликана міркуваннями тактичного характеру.

Стаття 15. Забезпечення захисту інтересів потерпілих і свідків.

У судовому процесі, у випадках та порядку, передбачених законом, прокурор повинен захищати законні інтереси потерпілих і свідків:

o забезпечувати обізнаність останніх про їхні права, у тому числі на оскарження рішення суду;

o у разі необхідності, вживати заходів, передбачених чинним законодавством для захисту їхнього та близьких родичів життя і безпеки;

o вживати вичерпних заходів, передбачених законодавством, щодо відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином.

Основні вимоги до позаслужбової поведінки прокурора

Стаття 16. Недопущення поведінки, що може зашкодити репутації.

Прокурор не вправі використовувати своє посадове положення в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Зобов'язаний утримуватися від поведінки, дій і висловлювань, які можуть зашкодити його репутації, а також скомпрометувати незалежність, послідовність, справедливість органів прокуратури.

Стаття 17. Обмеження участі прокурора у політичній діяльності та щодо сумісництва

Прокурор не може належати до політичних партій, об'єднань та рухів, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов'язків з іншою діяльністю, крім наукової, творчої та викладацької.

Стаття 19. Ставлення до релігії.

Використовуючи свободу світогляду, закріплену Конституцією України, працівники прокуратури мають право вільно визначати своє ставлення до релігійної діяльності, брати участь у діяльності релігійних об'єднань, не допускаючи їх втручання у свої службові справи.

Формування професійно значущих якостей прокурорського працівника великою мірою зумовлене особливостями його професійної діяльності. Такими особливостями визначено:

- жорстку правову регламентацію рішень, що приймаються;

- владний, тобто обов'язковий, характер професійних повноважень;

- нестандартні, часто екстремальні умови діяльності;

- процесуальну самостійність;

- високий рівень персональної відповідальності за свої рішення та її реалізацію.

Відповідно до ст. 2 Загальних положень Дисциплінарного статуту прокуратури України, "працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність, сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм і правил суспільного життя". Працівники прокуратури повинні бути вірними Присязі працівника прокуратури, професійному обов'язку; мати здатність правильно сприймати критику; виявляти нетерпимість до недоліків та чуйність і уважність до людей.

Прокурор захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави, однак у той же час - покликаний бути на стороні законних інтересів підсудного, захищати його достоїнство. А.Ф. Коні писав, що прокурор, "виконуючи свій важкий обов'язок, служить суспільству. Але це служіння тільки тоді буде корисним, коли в нього буде внесено сувору моральну дисципліну і коли інтерес суспільства і людське достоїнство особистості будуть охоронятись з однаковою чуйністю і ретельністю"144.

Наостанок зазначимо, що успіх чи провал усіх надій і починань розбудови в Україні основ громадянського суспільства визначається якістю людського матеріалу, рівнем людяності (моральності) в людині, мірою залучення її до досягнень світової культури, засвоєння і здатності втілювати в життя загальнолюдських цінностей.

Вагомий внесок у це роблять працівники прокуратури. Реальність, що динамічно розвивається, вимагає в наш час особливої уваги до формування моральних якостей прокурора, які є невід'ємними елементами його професіоналізму.

7.5. Моральні якості адвоката

Діяльність всіх юридичних інститутів держави оцінюється, в першу чергу, по тому, наскільки надійно вони захищають права людини. Ратифікувавши Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (1950), Україна прийняла на себе зобов'язання забезпечити кожну людину, права якої порушені, ефективними засобами правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Конституція України у ст. 59 проголосила щонайважливішу соціальну функцію адвокатури - забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних установах. Право кожного на правовий захист гарантовано ст. 55 Конституції. Реалізація цих конституційних норм надає особливої соціальної цінності адвокатурі в умовах розбудови демократичних засад життя, формування громадянського суспільства, підвищує престиж професії адвоката. Про гостроту становлення сучасної правової системи адвокатури, проблемні аспекти цього процесу свідчать слова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачової про те, що в нашій державі на сьогодні фактично відсутній механізм забезпечення прав кожного - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного мати захисника у випадках, коли вони не мають матеріальної можливості запросити адвоката для свого захисту.

Стаття 1 Закону "Про адвокатуру", прийнятому 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України, визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане, за Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатською діяльністю може займатися тільки особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю або в якості помічника адвоката не менше двох років, не має судимості, склала кваліфікаційний іспит, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яка прийняла Присягу адвоката України, а також не працює в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру").

Одним з перших дослідників моральних аспектів адвокатської діяльності був М.П Кан, який вказував на такі основоположні ознаки адвокатської етики, як: 1) сукупність правил поведінки адвоката не взагалі, а у зв'язку із здійсненням ним своїх професійних обов'язків; 2) сукупність норм поведінки, що випливають із загальних положень моралі; 3) правила, що регулюють такі сторони діяльності адвокатів, які нерозривно пов'язані з честю і гідністю кожного з них окремо і адвокатури в цілому.

На думку 3.3. Зінапуліна, адвокатська етика - наука, покликана вивчати ті моральні критерії, якими повинен керуватися адвокат у своїй службовій діяльності та повсякденному житті, сприяти виробленню правил належної поведінки в тій чи іншій процесуально-правовій ситуації, що викликає необхідність участі адвоката у вирішенні145.

А.Д. Бойков адвокатську етику розглядав як нормативну систему з внутрішньою узгодженістю приписів, що має таку структуру: моральні вимоги, що регулюють а) відносини адвокатських колективів та окремих адвокатів з громадянами, установами та організаціями; б) відносини адвокатських колективів та адвокатів з правоохоронними органами та їх посадовими особами; в) відносини всередині адвокатських колективів.

Розуміння суті предмета етики адвоката в сучасній юридичній науці повніше всього представлене в роботах М.Ю. Борщевського. На його думку, поняттям "професійна етика адвоката" охоплюються питання моралі в його відносинах з громадянами, органами та особами, що застосовують закон, державними, комерційними та громадянськими організаціями, органами адвокатури та колегами. Тому предметом адвокатської етики, на думку дослідника, стає поведінка представника тієї професії, члена відповідної корпорації, переважно в обставинах, де він діє саме як професіонал, або представляє свою професію, або сприймається оточенням саме як представник корпорації адвокатів146.

Моральні засади адвокатської діяльності були закладені ще в дореволюційних адвокатурах. На той час особливо детально правила цієї діяльності були напрацьовані у французькій та англійській адвокатурах.

У жовтні 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України були схвалені Правила адвокатської етики. Правила, як те зазначено в преамбулі, були вироблені з метою уніфікованого закріплення традицій і досвіду української адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві.

На думку сучасних дослідників, проблем адвокатської етики, етичні вимоги, що пропонуються як орієнтири професійної діяльності адвокатів, можуть бути об'єднані у чотири групи:

а) етичні вимоги, що містяться в нормах міжнародного права;

б) закріплені в національному законодавстві;

в) визначені в документах, що не мають нормативно-правового характеру;

г) не закріплені в офіційних документах.

Норми адвокатської етики, визнані і закріплені у міжнародній практиці

Загальна декларація прав людини (ст. 11), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини (ст. 14) проголошують принцип презумпції невинуватості особи, звинуваченої у скоєнні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту. Зміст цих норм враховано при виробленні положень адвокатської етики в правовій системі України.

Норми адвокатської етики, закріплені в національному законодавстві

У ст. 7 "Обов'язки адвоката" Закону України "Про адвокатуру" окреслено вимоги до діяльності адвокатів:

- неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства;

- використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

- не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийнято доручення;

- не відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

- не прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь у якості особи, яка провадила дізнання, прокурора, громадського обвинувача, судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка, перекладача, понятого, а також, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, а також, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Стаття 9 цього ж Закону зобов'язує адвоката зберігати адвокатську таємницю і не розголошувати дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків.

У ст. 15 Закону "Про адвокатуру" містяться такі етичні норми адвокатської діяльності, як:

o виконувати покладені обов'язки з високою громадянською відповідальністю;

o бути справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей;

o скрізь і завжди берегти чистоту звання адвоката;

o бути вірним Присязі адвоката України.

Ряд норм адвокатської етики містяться в Кримінально-процесуальному кодексі Україні. Так, у ст. 46 КПК закріплена неможливість відмови від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного з ініціативи адвоката-захисника (крім випадків, встановлених ч.7 ст. 48 КПК); стаття 48 КПК зобов'язує захисника використовувати передбачені законом засоби захисту з метою: встановлення обставин, що спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу; не розголошувати дані, які йому стали відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків; не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від своїх показань або до дачі завідомо неправдивих показань; схилити експерта до відмови від дачі висновку чи до давання завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи.

Норми адвокатської етики, які здобули визнання у документах, що не мають нормативно-правового характеру - кодексах, положеннях, правилах і т. п

Зміст етичної норми набуває юридично загальнообов'язкову силу лише тоді, коли він закріплений у правовій нормі. Разом з тим, очевидно, що всі етичні норми зважаючи на їх різноманіття, неможливо закріпити у правових нормах.

Так, в основних принципах, що стосуються ролі юристів, прийнятих Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 27 серпня - 7 вересня 1990 р.), закріплено положення про те, що юристи за всіх обставин зобов'язані зберігати честь і гідність, властиві їх професії як відповідальні співробітники в сфері здійснення правосуддя (п. 12); захищаючи права своїх клієнтів і обстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і у всіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм і професійної етики юриста (п. 14).

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятий в Страсбурзі (жовтень 1988 р.), відзначаючи особливу роль адвоката у правовому суспільстві у п. 1.1 вказує, що його обов'язки не обмежуються сумлінним виконанням свого обов'язку у рамках закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому, так само точно, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати. Враховуючи це, на адвоката покладається комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру. Ці зобов'язання часто вступають у взаємну суперечність, і умовно поділяються на такі категорії:

- перед клієнтом;

- перед судом та іншими органами влади, з якими адвокат контактує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені;

- перед суспільством, для членів якого існування вільної незалежної професії поряд з дотриманням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед особою державної влади та інших інтересів суспільства.

В Україні діють згадані раніше Правила адвокатської етики. У розділі II Правила закріплюють як основні принципи адвокатської етики незалежність, дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність і сумлінність, чесність і порядність; повагу до адвокатської професії; культура поведінки; обмежене рекламування діяльності адвокатів.

Крім того, у правилах містяться етичні основи окремих видів адвокатської діяльності, а також взаємовідносин: 1) з клієнтами, з судом та іншими учасниками судового процесу; 2) іншими органами та особами; 3) з іншими адвокатами. Правила мають окремий розділ, присвячений дотриманню норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката.

Етичні норми адвокатської діяльності, не закріплені в офіційних документах

Зміст цих норм формується під впливом почуття громадянського обов'язку, цінностей професійної діяльності, совісті, уявлень про добро і зло, справедливість, гуманізм, відповідальність, рівня розвитку внутрішньої культури.

Як зазначено в Правилах адвокатської етики, надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специфіка, комплексний характер обов'язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотриманням принципів законності і верховенства права.

Стаття 5 Правил так конкретизує зміст принципу незалежності:

1. Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

2. З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, обстоюванні професійних прав та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.

3. Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

4. Адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядкувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.

Однією з найбільш деталізованих за змістом є стаття 9, що тлумачить зміст принципу конфеденційності:

1. Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

2. Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.

3. Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами цієї статті, може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.

4. Адвокат не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфіденційності інформації, передбаченим цими Правилами.

5. За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на котрі поширюється обов'язок збереження конфіденційності, адвокат повинен виходити з норм цих Правил.

Звернемо увагу на те, що в перелік основних етико-правових принципів, що повинні регламентувати діяльність адвокатів, включено принцип чесності і порядності (ст. 11).

Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.

Аналіз основних принципів адвокатської етики показує, що певні обмеження професійної діяльності, які вони накладають, спрямовані на підтримання престижу адвокатури, подолання упередженого ставлення до адвокатів у різних прошарках суспільства.

7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій

На стадії попереднього розслідування і під час розгляду судом карних справ досить часто виникають труднощі пізнавального характеру. Збираючи докази, приводячи їх у систему, що відтворює скоєний злочин, встановлюючи судову істину, відповідні професіонали-юристи наштовхуються на перешкоди, труднощі, такі собі бар'єри, які є для них реально нездоланними або ж сприймаються як такі, що не можуть бути подоланими. У подібних випадках можливе виникнення так званої фрустрації - складного мотиваційно-емоційного стану, що є результатом тривалого блокування цілеспрямованої поведінки.

Бар'єри, що перегороджують шлях до мети, можуть бути фізичними (брак речових доказів, відсутність свідків), біологічними (хвороба), психологічними (страх, усвідомлення браку досвіду, знань) і соціокультурними (норми, правила, інструкції, заборони).

Як правило, виокремлюються такі види фрустраційної поведінки:

а) рухлива збудженість - реакції невпорядковані, такі, що не мають мети;

б) апатія - байдуже ставлення до того, що відбувається; стан, що характеризується заниженим рівнем чи повною відсутністю внутрішніх спонукань, інтересів, емоційних реакцій;

в) агресія і деструкція;

г) стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки;

д) регресія - примітивізація поведінки, зниження якості виконання обов'язків.

Один із сучасних дослідників фрустраційної поведінки Н. Майєр назвав свою основну публікацію досить промовисто "Фрустрація - поведінка без цілі". Базовим положенням його теорії є таке: людина у стані фрустрації не має цілі в тому сенсі, що поведінка такої людини втрачає цільову орієнтацію. Своє положення Н. Майєр ілюструє прикладом, за яким двоє чоловіків, поспішаючи придбати квиток на потяг, розпочинають у черзі сваритися, а потім - і бійку. Обидва в результаті не встигають на потяг. Така поведінка не містить в собі мету добути білет і тому, на думку дослідника, вона не є адекватною, тобто такою, що задовольняє потребу. Це фрустраційно спровокована поведінка. Нова мета (взяти верх над супротивником) ніяк не замінює стару (добути білет).

На небезпеки, які таїть у собі фрустрація для діяльності професіонала-юриста, вказує і Е. Фромм, який фрустраційну поведінку (зокрема, агресію) визначав як "спробу, хоча часто і марну, досягти фрустрованої цілі". Враховуючи і цю позицію щодо сутності фрустраційної поведінки, зауважимо, що така поведінка не обов'язково полишена будь-якої цілеспрямованості. Вона може мати певну мету (як у наведеному прикладі - дошкульніше "дістати" супротивника у фрустраційно спровокованому протистоянні). Важливо те, що досягнення цієї мети полишене сенсу відносно мотиву ситуації, її початкової мети.

Якщо професіонал-юрист часто потрапляє в ситуації, що породжують фрустраційний стан, з часом його особистість може набути негативних рис: агресивності, озлобленості (при фрустрації у формі агресії, деструкції) чи байдужості, безініціативності, втрати ділового оптимізму (при фрустрації у формі стереотипії). Результатом можуть бути втрата наполегливості, працелюбства, організованості, критичного осмислення досвіду та прагнення поглиблювати свої знання, підвищувати рівень загальної та професійної культури.

Сама по собі професійна діяльність юриста має такі особливості, вплив яких за певних обставин може мати наслідком небажані зміни в психіці професіонала-юриста. В таких випадках ведуть мову про професійні деформації особистості.

Розглянемо чинники професійних деформацій і назвемо основні (такі, що частіше всього виявляють себе на практиці) з цих деформацій.

Як ми вже раніше звернули на це увагу, професіям слідчого, прокурора, судді притаманні широкі владні повноваження. Суспільство надає їх з метою боротьби зі злочинною діяльністю. Однак відсутність необхідних навичок користування такими повноваженнями, невміння застосовувати адекватно елементи примусу може стати причиною такої професійної деформації, як зловживання владою.

Професійна діяльність слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів детально регламентована у правовому сенсі. Це, безперечно, сприяє кристалізації у юристів таких вольових якостей, як мужність, наполегливість, коректність, чіткість, акуратність. Але цей "нормативний мундир", приростаючи до душі людини, з часом може породити звичку діяти за шаблоном, кліше, стереотипно. Звичайно, таку поведінку завжди можна "виправдати", посилаючись на ту чи іншу статтю КПК, чинну інструкцію чи настанови керівництва. Однак у результаті маємо страждання людей, далекі від справедливості висновки дізнання, рішення суду. Байдужість юриста до долі конкретної людини обертається недовірою до правової системи з боку суспільства.

Дата добавления: 2015-05-26