Час відпочинку

'' Час відпочинку — це час, протягом якого працівники звільня­ються від виконання трудових обов'язків і можуть використовува­ти його на свій розсуд.

Чинне трудове законодавство передбачає

Такі види часу відпочинку:

1) перерви протягом робочого дня;

2) щоденний (міжзмінний) відпочинок;

3) щотижневий відпочинок (вихідні дні);

4) святкові і неробочі дні;

5) щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни) надаються працівникам для відпочинку і харчування та не можуть перевищувати за трива-'яістю двох годин. Як правило, така перерва встановлюється пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку і надається через 4 год. після початку роботи і триває від 30 хв. до 2 год. Вона вико­ристовується працівником на свій розсуд і не включається до робочого часу.

108 _______ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Варшавський та ін.

Щоденний (міжзмінний) відпочинок визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. Як пра­вило, його тривалість не повинна бути меншою подвійної трива­лості часу роботи, що передував цьому відпочинку.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку не повинна бути меншою 42 год. Загальним вихідним днем вважається неділя. При п'ятиденному робочому тижні вихідні дні надаються працівни­кам, як правило, підряд. Робота у вихідний день компенсується опла­тою у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку.

До днів відпочинку належать також неробочі святкові дні, встановлені законодавством про працю: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1, 2 тра­вня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України; Пасха (Великдень) — один день (за неділю); Трійця — один день (за неділю). Робота у святкові дні компенсуєть­ся оплатою у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочи­нку (за бажанням працівника) і одноразовою оплатою.

Правом на відпочинок, гарантованим Конституцією України і за­коном України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки», передба­чені такі види відпусток:

• щорічні (основна та додаткова за роботу зі шкідливими та ва­жкими умовами праці; додаткова за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством) (ст.ст. 6, 7, 8 За­кону);

• додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст.ст. 13, 14, 15 За­кону);

• творчі відпустки (ст. 16 Закону);

• соціальні відпустки (відпустка у зв'язку з вагітністю і полога­ми, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох ро­ків; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей) (ст.ст. 18, 19 Закону);

• відпустка без збереження заробітної плати (ст.ст. 25, 26 Закону).

Закон України «Про відпустки» передбачає, що колективним договором, угодою сторін і трудовим договором можуть бути пе­редбачені також інші види відпусток.

Найбільш поширеною є щорічна основна відпустка, її тривалість не повинна бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований

Основи правознавства України __________________________________ 109

робочий рік. Проте для деяких категорій працівників основна щорічна відпустка становить: 31 календарний день (для неповнолітніх), ЗО календарних днів (для інвалідів 1—2 груп), 26 календарних днів (З група), 56 календарних днів (для керівників, педагогічних, науко­во-педагогічних працівників освіти, наукових працівників).

До основної відпустки деяким категоріям працівників додається встановлена законодавством додаткова відпустка, її тривалість ста­новить: до 35 календарних днів за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, пов'язаний з підвище­ним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. Точна кількість днів додаткової відпустки в таких випадках визначається умовами колективного або трудового договору; до 7 календарних днів — працівникам, які відносяться до таких, що працюють за не-нормованим робочим днем; державним службовцям — до 15 кале­ндарних днів при стажі роботи в державних органах понад 10 років. Загальна тривалість щорічних основної і додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 60 календарних днів.

Право на щорічну відпустку повної тривалості у перший рік ро­боти на підприємстві, установі, організації настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, в уста­нові, організації. На підприємствах, в установах, організаціях що­річна відпустка працівникам надається відповідно до графіка чер­говості відпусток, затвердженого власником або уповноваженим органом і погодженого з профспілковим комітетом. За бажанням Працівника тривалість щорічної відпустки може бути поділена на частини, з яких хоча б одна буде тривати не менше 14 календарних днів. Також за бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої йому відпустки повинна бути не меншою ніж 24 календарні дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією забороняється. За бажанням працівника в певних випадках надається відпустка без збереження заробітної плати.

§ 10. Трудова дисципліна. Дисциплінарна відповідальність

Трудова дисципліна — це сукупність норм трудового права, Котрі регулюють порядок взаємовідносин учасників трудового процесу,

77. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.________________110

що визначає точне виконання ними своїх трудових обов'язків. На підприємствах трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, метода­ми переконання, а також заохоченням за сумлінну працю. Метода­ми забезпечення трудової дисципліни є: переконання і виховання, заохочення і покарання.

Застосування до окремих несумлінних працівників заходів ди­сциплінарного впливу прийнято називати дисциплінарною відпові­дальністю, як одного з видів юридичної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність настає в разі вчинення праців­ником дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком визнається винне невиконання або неналежне виконання працівни­ком покладених на нього законодавством про працю, колективним і трудовим договором трудових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спеціаль­ною.

Загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм КЗпП України і правил внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальну дисциплінарну відповідальність несуть працівники, на яких поширюється дія статутів і положень про дисципліну (суд­ді, прокурори, слідчі та ін.). За порушення трудової дисципліни власник підприємства або уповноважений ним орган може застосу­вати такі заходи стягнення, як догана і звільнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним орга­ном безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одно­го місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення пра­цівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стяг­нення. Протягом строку дисциплінарного стягнення заходи заохо­чення до працівника не застосовуються. Крім заходів дисциплі­нарного стягнення, до працівника власник або уповноважений ним орган може застосовувати і такі заходи впливу: позбавлення праців­ника премії або зниження її розміру, якщо премія є системою опла­ти праці, винагороди за загальні результати роботи підприємства за

Основи правознавства України ______________________________111

рік; перенесення черги на одержання житла тощо. Дисциплінарне втягнення може бути оскаржене працівником до комісії у трудових спорах або безпосередньо до суду в 3-х місячний строк.

Дата добавления: 2015-05-26