Використання готівкової валюти на території України

Правила переказу іноземної валюти за межі України

З метою забезпечення майнових прав громадян щодо розпорядження власними коштами встановлені Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб (резидентів чи нерезидентів).

Переказ іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів можливий в таких випадках:

1) допомога родичам, які проживають за межами України;

2) сплата добровільних аліментів на утримання дітей;

3) здійснення платежів, пов'язаних зі смертю;

4) здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим органам іноземних держав;

5) отримання спадкоємних коштів і коштів від реалізації спадщини та майна, що належить нерезиденту в Україні;

6) сплата іноземної валюти на ім'я юридичної особи-нерезидента за лікування, навчання, участь у конференціях та сплата страхових і членських внесків, придбання науково-методичної літератури тощо;

7) сплата іноземної валюти за оформлення документів на працевлаштування за наявності міжурядових угод;

8) оплата фізичною особою-нерезидентом товару іноземної фірми за імпортним контрактом для власного споживання;

9) перерахування власником рахунку коштів в іноземній валюті з цього рахунку при виїзді за кордон на постійне місце проживання;

10)перерахування нерезидентом прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україну, коштів, отриманих у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів тощо.

Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам резидента, які тимчасово виїхали за межі України на навчання та в приватних справах, здійснюється в сумі не більше $ 500 на місяць, причому загальна сума не повинна перевищувати $ 4 тис. за рік. Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам-нерезидентом, які постійно проживають за кордоном, зді­йснюється не більше як $ 500 за місяць і загальна сума не може перевищувати $ 2 тис. на рік.

Переказ іноземної валюти фізичною особою-резидентом за лікування, навчання, участь в конференціях здійснюється:

- в сумі не більше як $ 5 тис, а на лікування - $ 10 тис. тільки з валютного рахунку цієї особи за наявності підтверджуючих документів фірм-нерезидентів;

- в сумі, що перевищує $ 5 тис. чи еквівалент цієї суми в іншій валюті на основі індивідуальної ліцензії, отриманої у відповідному управлінні НБУ;

- у сумі, що перевищує $ 25 тис. на основі індивідуальної ліцензії НБУ.

Основним платіжним засобом для здійснення готівкових розрахунків є національна валюта. Однак для розрахунків між резидентами та нерезидента­ми може використовуватись готівкова іноземна валюта.

Згідно з правилами використання готівкової іноземної валюти саме ви­користання її з власних поточних рахунків юридичними особами можливе в таких випадках:

• для забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон в сумі, що не перевищує на одного працівника $ 300 на добу;

• для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом в офіційних представництвах та представництвах юридичних осіб-нерезидентів;

• для відшкодування фізичним особам втрат у разі форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою-нерезидентом або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента зобов'язань перед юридичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуг.

Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави фізичними особами-резидентами можливе в разі відсутності у них коштів в гривнях і неможливості здійснити валютно-обмінну операцію через пункт обміну іноземної валюти тільки на територіях митниць, вокзалів, аеропортів та в деяких інших випадках.

6.9. Міжнародні розрахунки на валютному ринку (банківський переказ, інкасо, акредитив)

У міжнародних розрахунках застосовуються такі самі форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні засте­реження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів тощо.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валют­ної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси тощо.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і вклю­чають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахун­ками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів - підприємців, організацій - учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ; інкасо; акредитив.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксу­ється в розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ - це операція банку на валютному ринку з виконан­ня доручення клієнта по переведенню грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий:

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих докумен­тів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку отримувача, тобто експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів в банк експортера нап­ряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в якому вказу­ється сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо - це банківська операція по стягненню грошових коштів з плат­ника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Ця форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручен­ня експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

При здійсненні міжнародних розрахунків за інкасовою формою керую­ться уніфікованими правилами по інкасо, розробленими Міжнародною тор­говою палатою.

Що стосується акредитиву - це розрахунковий документ, який являє со­бою доручення одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Один з основних видів міжнародних банківських розрахункових опера­цій є документарний акредитив, який являє собою угоду, згідно з якою банк, який діє за дорученням клієнта, повинен протягом певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговою пала­тою у 1995 році, і проводяться в декілька етапів:

1) покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом;

2) покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

3) банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

4) банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить тільки за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантування оплати експортерові;

5) експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, вказаного в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

6) банк перевіряє правильність поданих експортером документів та здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитива.

Акредитив видається на термін до 90 днів.

Тема 7. ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ (РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ)

Дата добавления: 2015-05-26