Характеристика основних галузей права

Галузь права — це сукупність правових норм, що станов­лять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим мето­дом.

Поняття системи права та її елементи

'Система права — це внутрішня структура права, що визначає певну взаємодію між його елементами — галузя­ми, інститутами та нормами, і

Для системи права характерні такі риси: єдність, яка виявляється в заснованості системи права на єдиних принципах і нормах права;

диференціація, що характеризується поділом права на галузі та інститути залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом;

Найзначнішим елементом системи права є галузь права.

Структурним елементом галузі є правовий інститут (інститут права), що об'єднує споріднені правові норми і відрізняється від галузі права обсягом відносин, які регла­ментуються.

Інститут права — це система юридичних норм, що регла­ментують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права.

Інститути права поділяють на галузеві, що вміщають норми всередині однієї галузі, та міжгалузеві, що об'єднують норми, які належать до різних галузей права.

Основним елементом системи права, що визначає зміст галузей та інститутів права, є норма права. Юридична норма —це первинна «клітинка» системи права.

Вона має всі ознаки, притаманні будь-якій соціальній нормі: є загальним правилом, що діє безперервно в часі, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і надає суспіль­ству рис системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, які тотожні особливостям права в цілому.

Отже, правова норма —це відображене в законах чи інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що є взірцем можливої чи необхідної поведінки та охороняється від порушень засобами державного примусу.

Сучасне право України складається з таких основних галузей:

конституційне (державне) право, яке закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового становища громадян, порядок формування та компетенцію органів держави;

адміністративне право, яке регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

фінансове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного" бюджету;

земельне право, яке регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;

цивільне право, яке регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини;

трудове право, яке регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відноси­нах;

сімейне право, яке регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки та піклування;

кримінальне право, яке визначає види суспільно небез­печних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли;

цивільно-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають під час розгляду цивільних справ судами, вине­сення та оскарження рішень;

кримінально-процесуальне право, яке регулює відносини, Що виникають у процесі порушення, попереднього розслі­дування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження вироку суду;

виправно-трудове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.

16 Поняття, форми та способи реалізації норм права.

Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання забо­рон, застосування норм права.

Використання — це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання — це форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійсню­ється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація законодавства про державні податки).

Дотримання — це форма реалізації заборонних юридичний норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від! заборонених діянь (скажімо, не порушення водіями транспорт­них засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях)

Суб'єкти використання, виконання і дотримання — це державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадян­ства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще назива­ють формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення матеріальних або І ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм І стосовно конкретних життєвих випадків через винесення І індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:

а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженням

б) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

в) ця форма має державно-владний характер — рішення ухвалюється на підставі одностороннього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

г) вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

є) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, — об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) — засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів пра­ва без державно-владної діяльності компетентних органів держа­ви або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

- за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здій­снення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судово­му порядку, спір з приводу права на спадщину);

- коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:

- законність (здійснення в суворо встановленому законодав­ством порядку);

- обгрунтованість (винесення рішення лише на підставі по­вного та всебічного вивчення обставин справи);

- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);

- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі).

Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:

а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встанов­лення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до
скоєного тощо);

б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення суб' єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпо­ширенішою. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетент­ного органу.

Право застосовний акт — це індивідуально-конкретний, дер­жавно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Елементи правозастосовного акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина. І Деякі акти органів державного управління можуть складатися 1 лише з однієї резолютивної частини (наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги).

Види правозастосовних актів:

- за суб'єктами видання — акти органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), акти контрольно-наглядових державних і недержавних органів, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб та акти політичних партій і громадських організацій;

- за способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню, — регулятивні та правоохоронні;

- за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні та письмові.

Дата добавления: 2015-05-26