Поняття, джерела, система, принципи сімейного права. Сімейні правовідносин

. Сімейне право — це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо по­рядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й Дітьми, іншими родичами. Крім того, сімейне право України регу­лює та охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо. Виходячи з цього можна стверджувати, що пред­метом сімейного права є сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов'язків і тих майнових прав та обов'язків, що виникають на ґрунті шлюбу та сім'ї.

1. Завдяки цьому можна стверджувати, що сімейне право є са­мостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та неналежності його до цивільного наводять кілька аргументів Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини вини­кають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні — з рідства шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з осо­бистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.

2. У першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові відносини.

3. Сімейні права та обов'язки не можна відчужувати, переда­вати, купувати, продавати чи дарувати.

4. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулю­ються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерним тільки для сімейного права.

Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні пра­ва і обов'язки у шлюбі і сім'ї» (ст. 51).

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав і обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів! Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осібз утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та інши­ми членами сім'ї; сприяння побудови сімейних відносин на па­ритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взає­модопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті та май­нові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком. Він не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сест­рами, тіткою, дядьком і племінницею, племінником і між інши­ми родичами за походженням.

Сімейний кодекс України складається з двох частин: Загаль­ної та Особливої. Загальна частина містить норми, які поширю­ються на всі сімейно-правові відносини. До них належать нор­ми: про предмет, законодавство, про мету і завдання, принципи, суб'єктів сімейних правовідносин тощо. Особлива частина — це сукупність норм та принципів, кожен з яких регулює та охоро­няє окремий різновид сімейних відносин¹.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані також за домо­вленістю (договором) між їх учасниками, який має бути укла­дений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до ви­конання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України.

Система сучасного сімейного права —це його внутрішня струк­турна організація елементами якої є сімейні норми, принципи та інститути. Сімейна норма — це одиничне, формально-визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює та охороняє сімейні відносини. Сімейні принципи — це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюються сімейно-правове регулюван­ня та охорона сімейно-правових відносин. До них наприклад на­лежать принципи: одношлюбності; свободи і добровільності при укладанні та розірванні шлюбу; рівності чоловіка і жінки в особи­стих та майнових правах; моральної та матеріальної підтримки членів сім'ї тощо. Сімейний інститут — це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути: шлюбу, прав та обов'язків подружжя, батьків та дітей, усиновлен­ня, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.

На ґрунті сімейних норм і принципів виникають сімейні пра­вовідносини. Під ними розуміють суспільні, правові відносини, Що врегульовані та охороняються нормами та принципами сімейного права, учасники яких наділяються взаємними сімей­ними правами та обов'язками.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

а) специфічний суб'єктивний склад;

б) тривалий характер;

в) невідчужуваність прав та обов'язків;

г) наявність сімейних прав та обов'язків.
Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює на­ступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:

а) подружжя;

б) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

в) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

г) рідні брати; рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімей­них правовідносин за винятками, встановленими законами.

Об'єктами сімейних правовідносин можуть бути:

а) майнові блага (речі);

б) особисті немайнові блага;

в) дії, у тому числі послуги.

Змістом сімейних правовідносин є суб'єктивні сімейні пра­ва та юридичні обов'язки. Суб'єктивне сімейне право — це міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта сімейних відносин. Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних відносин.

Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивній сімейні права та юридичні обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою характерною ознакою є їх не­відчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам

40 Шлюб: укладання, особисті і майнові права та обов'язки подружжя, припинення Шлюб, умови і порядок його укладання, припинення та визнання недійсним

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, який є підставою виникнення в них прав та
обов'язків подружжя.

В юридичній літературі існують і інші визначення шлюбу. Одні з них вміщують основні ознаки шлюбу, інші - визначають його як договір.

Вважається, що шлюб має такі специфічні ознаки:

а) добровільність;

б) досягнення шлюбного віку для жінки і чоловіка;

в) реєстрацію шлюбу у визначеному Сімейним кодексом по­
рядку;

г) його спрямованість на утворення сімейного союзу жінки
і чоловіка.

Щодо шлюбного договору (ст. 9 СК), який укладають особи, що вступають у шлюб, чи подружжя в період шлюбу, то його призначенням є врегулювання майнових відносин на час шлюбу. Такий договір має майже всі ознаки цивільного договору.

Сімейним кодексом передбачаються такі умови укладан­ня шлюбу:

а) взаємна вільна згода жінки і чоловіка на шлюб (добровільність
шлюбу);

б) досягнення особами, які бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу визначеного (шлюбного) віку.

Шлюбний вік для жінки становить 17 років, для чоловіка -18 років, а для особи, яка досягла 14 років і бажає зареєструвати шлюб, необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо суд дійде висновку, що таке рішення відповідає її інтересам.

Шлюб не може бути укладеним за таких умов:

а) перебування в іншому шлюбі;

б) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення;

в) наявність між бажаючими укласти шлюб відносин усиновлення;

г) недієздатність осіб (або особи), які бажають одружитися.
Повний перелік перешкод та їх нюанси вміщено у ст. 26 СК

України.

Передбачений сімейним законодавством порядок укла­дання шлюбу умовно поділяють на такі етапи:

1. Звернення до Державного органу реєстрації актів цивіль­ного стану (РАЦСу) жінки та чоловіка, які бажають одружи­тися. Заява подається особисто, а за наявності в жінки або/і чо­ловіка поважних причин (хвороба, відрядження) - і через представників, повноваження яких оформлені в установленому законом порядку.

2. Ознайомлення осіб, що бажають одружитися, з їхніми пра­вами й обов'язками. Ознайомлюючи з правами та обов'язками майбутнє подружжя та батьків, їх попереджають про наслідки приховування перешкод для одруження. Як осіб, котрі подали за­яву про реєстрацію шлюбу, їх ознайомлюють зі станом здоров'я одне одного.

3. Прийняття органами РАЦСу заяви за наявності всіх не­обхідних документів.

4. Заручини. З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу особи вважаються зарученими, що є формальним станом, який не породжує сімейних прав та обов'язків у заручених осіб.

Разом з тим правові наслідки можуть наступити у разі відмо­ви заручених осіб від шлюбу. Ст. 31 СК передбачає: якщо були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то в разі відмови від шлюбу однією зі сторін зару­чин вона і зобов'язана відшкодувати іншій стороні ці затрати в повному обсязі. Підставами звільнення від такого відшкоду­вання є:

а) протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

б) приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, яка відмовилася від шлюбу, істотне значення.

При цьому між означеними обставинами та відмовою від шлю­бу повинен бути причинний зв'язок.

Сімейним кодексом по-новому вирішується й питання про по­вернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля. Відповідно до п. 4 ст. 31 в разі відмови одного із заручених від шлюбу розірвання договору дарування вирішується в судовому порядку

5. Реєстрація шлюбу. Означена процедура здійснюється по закінченні одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу, а у випадках:

а) вагітності нареченої;

б) народження нею дитини;

в) безпосередньої загрози для життя нареченої чи нареченого в день подання заяви.

Передбачається і відкладання реєстрації шлюбу як за заявою за­ручених осіб, так і за рішенням керівника органу РАЦСу на термін до трьох місяців.

Новий СК не допускає реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація здійснюється в разі персональ­ної присутності наречених. Місцем реєстрації шлюбу є держав­ний орган РАЦСу або:

а) за місцем проживання наречених;

б) за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

в) в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Нареченим надається право на вибір прізвища. З моменту реєстрації шлюбу між жінкою і чоловіком виникають права й обов'язки подруж­жя. При цьому жодному з подружжя не надаються пільги чи переваги або обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Реєстрація підтверджується видачею Свідоцтва про шлюб.

Допускається реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах. А реєстрація шлюбу з особами, які перебувають під вартою в період досудового слідства, здійснюється в слідчих ізоляторах (тюрмах) лише з письмового дозволу органу, який розслідує справу, в такому самому порядку і за такими сами­ми правилами, що встановлені для виправно-трудових установ.

. Відповідно до ст. 104 СК шлюб припиняється внаслідок:

а) смерті одного з подружжя або оголошення його померлим;

б) його розірвання.

За життя подружжя шлюб може бути розірваним шляхом роз­лучення:

1. У державних органах РАЦСу:

1) за взаємною згодою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору;

2) за заявою одного із подружжя шлюб розривається, якщо дру­гий із подружжя:

а) визнаний безвісно відсутнім;

б) визнаний недієздатним.

2. За рішенням суду:

1) за взаємною згодою подружжя; а) за наявності дітей;

б) при виникненні спору про майно;

в) призначенні аліментів;

2) за позовом одного з подружжя. Але позов не може пред'явля­тися протягом вагітності дружини та упродовж першого року після народження дитини.

Розірвання шлюбу слід відрізняти від визнання його недійсним. Визнання шлюбу недійсним здійснюється судом за на­явності визначених чинним законодавством (статті 22, 24-26 СК) таких підстав:

а) відсутності добровільної згоди жінки та чоловіка, які одру­жилися;

б) недосягнення шлюбного віку;

в) наявності хоча б в одного з подружжя іншого шлюбу;

г) якщо один із подружжя визнаний судом недієздатним;

д) укладання шлюбу між родичами прямої лінії споріднення; між рідними (повнорідними і неповнорідними) та двоюрідними сестрами і братами; між рідними тіткою, дядьком та племінни­
цею, племінником; між усиновлювачем та усиновленою дитиною;

є) приховання тяжкої хвороби, або такої, яка є небезпечною для іншого з подружжя чи їхніх нащадків;

є) реєстрація шлюбу хоча б одним із подружжя без наміру ство­рити сім'ю та набуття прав і обов'язків подружжя.

. Особисті і майнові права та обов'язки подружжя

. З моменту реєстрації шлюбу в подружжя виникають різноманітні відносини, найважливіші з яких підлягають право­вому регулюванню.

Урегульовані правом сімейні відносини подружжя поділяють на дві великі групи:

1) особисті немайнові відносини;

2) майнові відносини.

Відповідно до положень Сімейного кодексу України (гл. 6) до особистих прав подружжя, що не мають майнового змісту, нале­жать права:

а) на материнство та батьківство;

б) на повагу до своєї індивідуальності;

в) на фізичний і духовний розвиток дружини і чоловіка;

г) на обрання і зміну прізвища;

д) на розподіл обов'язків та спільне вирішення сімейних питань;
є) на особисту свободу;

є) на припинення кожним із подружжя шлюбних відносин.

Подружжя (і жінка, і чоловік) зобов'язані піклуватися про сім'ю.

Аналізуючи вище названі особисті немайнові права та обов'яз­ки подружжя, можна дійти висновку, що сімейне законодавство при їх визначенні та закріпленні порядку їх виникнення,

здійснення та припинення враховує належні кожному громадяни­нові від народження конституційні цивільно-правові особисті немайнові права та обов'язки, якими він володіє довічно.

Викладене означає, що особисті немайнові відносини подруж­жя мають низку особливостей. Зокрема, чимало особистих немайнових відносин подружжя через свою делікатність та інтимність не підлягає зовнішньому впливу, а тому не регулюється правом.

Практично неможливо провести чітку, однозначну лінію поділу особистих немайнових прав, які регулюються Сімейним правом та іншими галузями права.

Особисті немайнові права подружжя, як і інші їх види, не ма­ють економічного змісту, а тому їх неможливо продати, подарува­ти, передати будь-яким іншим чином.

При вирішенні спорів між подружжям щодо особистих немай­нових прав у багатьох випадках застосовується положення інших галузей права (конституційного, цивільного та ін.).

Як уже зазначалося, між дружиною і чоловіком виника­ють також і майнові відносини. У шлюбно-сімейному законо­давстві майнові відносини подружжя (в тому числі і відносини власності) поділяють на:

а) зовнішні;

б) внутрішні.

До зовнішніх належать відносини між подружжям і третіми особами. їх особливістю є те, що вони в переважній більшості ре­гулюються нормами цивільного законодавства.

До внутрішніх належать відносини, що складаються між под­ружжям. Саме ця сфера майнових відносин (у тому числі відноси­ни власності) подружжя регулюється нормами сімейного законо­давства.

У свою чергу, майно подружжя за своїм правовим статусом поділяється на: 1) спільне; 2) роздільне.

1. Майно, набуте подружжям у період спільного шлюбного жит­тя, є його спільною сумісною власністю. Відповідно до ст. 60 СК дру­жині і чоловікові належить на праві спільної сумісної власності на­буте за час шлюбу майно незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). За ст. 61 СК до речей спільної сумісної власності (крім речей індивіду­ального користування - ст. 60) відносять і речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, оргтехніку, лікарське обладнання тощо). Дружина і чоловік мають рівні права на во­лодіння, користування та розпорядження спільним сумісним май­ном (ст. 63 СК). При укладанні договорів одним з подружжя вва­жається, що він діє за згодою другого подружжя (ст. 65). Разом з тим відповідно до цієї ж статті, для укладання договорів, які потребують нотаріального посвідчення і/або державної реєстрації та договорів стосовно цінного майна, має бути подана письмова, но­таріально засвідчена згода другого з подружжя. Майно, яке належало кожному з подружжя до шлюбу, а також одержане кожним із них під час шлюбного життя у дар або в порядку спадкування, вважається роздільним май­ном кожного з них. До них належать також згадувані вище речі індивідуального користування (одяг, взуття і т. ін.) і коштов­ності - «навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спіль­них коштів подружжя» (п. 2 ст. 57 СК). Якщо майно дружини чи чоловіка, яке було власністю одного із них, за час шлюбу істотно змінилося у своїй цінності внаслідок спільних трудових затрат або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, суд, у разі спору, може визнати таке майно спільною власністю (ст. 62 СК).

Щодо взаємних майнових обов'язків подружжя, то до них, зокрема, належить обов'язок матеріально підтримувати одне одного (ст. 75 СК). У разі відмови в такій підтримці, той із под­ружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право звернути­ся до суду з позовом про присудження на його користь аліментів,
за правилами і в порядку, передбаченими главою 9 СК.

Відповідно до ст. 92 СК особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено шлюбний договір.

До змісту шлюбного договору входять:

а) регулювання майнових відносин між подружжям та визначення їхніх майнових прав та обов'язків;

б) визначення майнових прав та обов'язків подружжя як батьків.
Цей договір не може:

а) регулювати особисті відносини як подружжя, так і між ними та їхніми дітьми;

б) зменшувати обсяг прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

в) передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі та нотаріаль­но посвідчується. Якщо він укладений до реєстрації шлюбу, то на­бирає чинності в день реєстрації шлюбу, а укладений подруж­жям - у день його нотаріального посвідчення.

Для шлюбного договору встановлюється загальний термін дії, а для окремих прав та обов'язків - певні терміни тривалості. Чинність шлюбного договору або окремих його умов може бути встановлена і після припинення шлюбу.

У шлюбному договорі визначаються: правовий режим майна; по­рядок користування житлом; права на утримання (статті 97-99).

За загальним правилом одностороння зміна договору не допус­кається, але його зміна можлива за спільною згодою подружжя на підставі нотаріально посвідченої угоди та за рішенням суду.

Подружжя має право на відмову від шлюбного договору та на його розірвання за рішенням суду. Він може також бути за рішен­ням суду визнаним недійсним

Дата добавления: 2015-05-26